1 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 490/4613/25
провадження № 61-10489ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Курчин Сергій Анатолійович, на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2025 року
у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання ним позову до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
У червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про забезпечення позову.
Мотивуючи заяву, вказував, що має намір звернутися з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, яке вони набули у власність за час шлюбу.
В обґрунтування необхідності застосування заходів забезпечення позову ОСОБА_2 зазначив, що з урахуванням існування спору між сторонами невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, оскільки у ОСОБА_2 є обґрунтовані підстави вважати, що після того як ОСОБА_1 дізнається про вказаний позов, спірне майно може бути відчужено, змінено чи пошкоджено.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд вжити заходи забезпечення позову до його подання шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим
номером 2611092001:22:002:3669 площею 0,1 га; земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:3668 площею 0,095 га; житловий будинок загальною
площею 216,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:10:024:0001 площею 0,0828 га; земельну ділянку з кадастровим номером 1410136900:00:020:0488 площею 0,0809 га; житловий будинок загальною площею 68,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2025 року, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 липня
2025 року, заяву про забезпечення позову до його подання задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на наступне майно:
- земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:3669 площею 0,1 га, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний
номер 62780520 від 10 січня 2022 року;
- земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:3668 площею 0,095 га, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний
номер 62780380 від 10 січня 2022 року;
- житловий будинок загальною площею 216,6 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за
ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32400707 від 17 листопада 2016 року;
- земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:10:024:0001, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0828 га, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32400707 від 17 листопада 2016 року;
- земельну ділянку з кадастровим номером 1410136900:00:020:0488 площею 0,0809 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 13471446 від 2 червня
2014 року;
- житловий будинок загальною площею 68,6 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на який зареєстровано
за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
(з відкриттям розділу), індексний номер 13471446 від 2 червня 2014 року.
Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, що заявником наведено ґрунтовні підстави для вжиття заходів забезпечення позову. Із наданих доказів суд дійшов висновку, що забезпечення позову шляхом накладання арешту на спірне нерухоме майно є співмірним та таким, що буде достатнім для забезпечення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
13 серпня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Курчин С. А.,
за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2025 року.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки судові рішення ухвалені виключно на припущеннях.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності висновків судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
11) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Так, ЦПК України не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року
у справі № 381/4019/18 вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року
у справі № 753/22860/17 викладено правовий висновок, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду
від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року
у справі № 295/5244/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року
у справі № 914/1570/20 вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Суди попередніх інстанцій встановили, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, за час якого ними придбано зазначене у заяві про забезпечення позову нерухоме майно.
Встановлено, що ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 4 червня 2025 року у справі № 490/4252/25 відкрито провадження у справі за позовом
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
ОСОБА_2 має намір звернутись з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме земельної ділянкиз кадастровим
номером 2611092001:22:002:3669 площею 0,1 га; земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:3668 площею 0,095 га; житлового будинку загальною
площею 216,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:10:024:0001, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0828 га; земельної ділянки з кадастровим номером 1410136900:00:020:0488, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0809 га; житлового будинку загальною
площею 68,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Метою звернення з позовом є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу.
Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду
від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що з урахуванням предмета майбутнього позову та реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову майбутньому предмету позову, захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно є необхідним, достатнім та співмірним.
У постанові від 3 березня 2023 року у справі № 905/448/22 Верховний Суду вказав, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Водночас судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, накладення арешту на майно не порушує прав та інтересів власника, оскільки останній не обмежений у праві володіння і користування таким майном.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що вона не позбавлена права, за наявності передбачених законом підстав, звернутися із клопотанням про заміну одного заходу забезпечення позову іншим, скасування заходів забезпечення позову, а також з позовом про відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали
(крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального не встановлено, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та відмовляє у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Курчин Сергій Анатолійович,
на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2025 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська