03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 947/39606/23
провадження № 61-14370ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Скрипник Дар'єю Олександрівною, на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 29 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Офісу генерального прокурора, Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення майнової та моральної шкоди,
20 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби Україні, Офісу генерального прокурора, Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Одеській області про відшкодування майнової та моральної шкоди, в якому просила стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди у розмірі 1 808 924,64 грн та моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.
Позов мотивовано тим, що в провадженні відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 ГУ НП в Одеській області перебуває кримінальне провадження за № 12014160500009109 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України, яке внесене до ЄРДР 08 жовтня 2014 року. ОСОБА_1 є потерпілою у вказаному кримінальному провадженні. Відповідно до фабули кримінального провадження 08 жовтня 2014 року невідомі особи незаконно заволоділи автомобілем марки «TOYOTA», модель «HIGHLANDER», д. н. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , чорного кольору, 2012 року випуску, який знаходився у дворі будинку АДРЕСА_1 , чим потерпілій ОСОБА_1 спричинені збитки.
У зв'язку із тривалістю кримінального провадження, відсутністю належного нагляду та контролю за досудовим розслідуванням, позивач була змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними заявами та клопотаннями, звертатись до адвоката, що не входило до її звичайної діяльності та призвело до моральних страждань. Весь час бездіяльності слідчого позивач заходилась в стані легітимного очікування, що правоохоронні органи виконають свої функції щодо належного захисту її прав як потерпілої особи, а тому вважає, що їй завдано майнову шкоду у розмірі вартості автомобіля, що становить 1 808 924,64 грн, та моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 29 жовтня 2024 року позовні вимоги залишено без задоволення.
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 29 жовтня 2024 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди та ухвалено в цій частині нове судове рішення, якимпозовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
В іншій частині рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 29 жовтня 2024 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що якщо органи розслідування не можуть забезпечити розкриття злочину та притягнення винних до кримінальної відповідальності, то потерпілі не можуть отримати як відшкодування за рахунок порушників, так і сатисфакції у вигляді покарання винних. Держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції. Держава бере участь як у приватних, так і публічних відносинах. У правових відносинах держава розглядається як цілісний орган, усі структурні підрозділи якого мають ефективно функціонувати. Цілком очевидним є те, що внаслідок подій, які мали місце, позивач відчувала біль та страждання, які суттєво збільшились в зв'язку з неотриманням сатисфакції від держави в будь-якої формі.
В свою чергу та обставина, що протягом більш ніж 9 років від початку досудового розслідування кримінальне провадження не знайшло свого вирішення і на момент прийняття цієї постанови все ще знаходиться на стадії досудового розслідування через необхідність вчинення значної кількості додаткових процесуальних дій, апеляційний суд вважає, що мало місце неефективне досудове розслідування.
В такій ситуації позивач зазнала моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю заявляти неодноразові вимоги до державних органів щодо виконання їх посадових обов'язків, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність та перебуванні у постійному напруженому психологічному стані.
Суд першої інстанції не врахував, що позивач обґрунтовувала свої вимоги не окремими фактами бездіяльності слідчих органів у межах кримінального провадження, а його довготривалістю, оскільки з моменту події злочину (08 жовтня 2014 року) і на час звернення до суду з позовом (20 грудня 2023 року) відомості про повідомлення особі про підозру, складення та направлення обвинувального акту до суду або ж вироку суду про притягнення винних осіб до відповідальності відсутні, винні особи не встановлені, а досудове розслідування триває. При цьому, колегія суддів зауважує, що станом на момент перегляду справи судом апеляційної інстанції ситуація не змінилася, тобто з моменту виникнення події кримінального правопорушення минуло 10 років та 11 місяців.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що тривалістю та неефективністю досудового розслідування позивачу було завдано моральну шкоду, а тому враховуючи характер та розмір душевних страждань, завданих потерпілій, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності вважає, що на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України моральна шкода у розмірі 10 000,00 грн. Така сума відповідає тривалості порушеного права позивача з огляду на вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та через неможливість користуватися протягом довготривалого періоду часу вартісним майном, яке їй належить на праві власності.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо стягнення на користь позивача майнової шкоди, оскільки встановлений судом факт тривалості та неефективності досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні не може бути підставою для покладення на державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування потерпілому шкоди, яка дорівнює вартості викраденого майна. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 та у цій частині висновки Верховного Суду є релевантними до спірних правовідносин, оскільки в даному випадку матеріальна шкода підлягає стягненню безпосередньо із заподіювача шкоди, особа якого (яких) під час досудового розслідування станом на час ухвалення цієї постанови не встановлена.
25 листопада 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
Підставою, на якій подається касаційна скарга, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції було застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 646/5368/19, від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц, від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було надано оцінку тому, що ОСОБА_1 фактично втратила належний їй транспортний засіб, вартість якого на дату подання позову становила 1 808 924,64 грн, а винна особа у вчиненні даного кримінального правопорушення не встановлена. Тому вважає, що положення статті 23 ЦК України не були правильно враховані, а саме, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, судом не враховано в повній мірі характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань та інші обставини, які мають істотне значення (зокрема, вартість майна, право користування та розпорядження яким втратила ОСОБА_1 ). Визначаючи моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн, суд апеляційної інстанції не керувався в повній мірі засадами виваженості та справедливості.
Судом не враховано, що наявним є сам факт кримінального правопорушення, тому за обставин цієї справи судом не було застосовано положення частини другої статті 1177 ЦК України з урахуванням правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «TOYOTA», модель «HIGHLANDER», д.н. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , чорного кольору, 2012 року випуску, про що свідчить копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Із витягу з ЄРДР за кримінальним провадженням № 12014160500009109 вбачається, що 08 жовтня 2014 року до Шевченківського ВП Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що в ніч на 08 жовтня 2014 року невстановлена особа незаконно заволоділа належним їй автомобілем «Тойота Хайлендер», д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився в дворі будинку АДРЕСА_1 , зчинивши збиток на суму 500 000,00 грн.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 10 березня 2015 року скаргу адвоката Саражан Ю. І. в інтересах потерпілої ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області Чебанюк Т. Л. по кримінальному провадженню № 12014160500009109 задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність слідчого Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області Чебанюк Т. Л. за кримінальним провадженням № 12014160500009109. Зобов'язано слідчого Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, який проводить досудове слідство у кримінальному провадженні за № 12014160500009109, за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України, виконати слідчі дії, які були визначені судом. Зобов'язано слідчого Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, який проводить на теперішній час досудове слідство за кримінальним провадженням, виконати всі інші слідчі (розшукові) дії, які передбачені КПК України для найшвидшого та об'єктивного встановлення істини по зазначеному кримінальному провадженню».
30 квітня 2015 року представник ОСОБА_1 звернувся до слідчого Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області Чебанюк Т. Л. та прокурора Приморського району м. Одеси з клопотанням щодо письмового повідомлення про виконання ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 10 березня 2015 року.
30 липня 2015 року за № 10-1231-15 прокуратурою Приморського району м. Одеси надано відповідь ОСОБА_1 за результатами розгляду клопотання, в якій повідомлено про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відносно слідчого СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області за № 42015160030000025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 382 КК України.
24 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 звернувся з клопотанням до начальника слідчого відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Одеській області про надання інформації щодо стану досудового розслідування кримінального провадження за № 12014160500009109 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України, та просив повідомити, які слідчі дії проведено органом досудового розслідування протягом більш ніж 9 років досудового розслідування; чи встановлені особи, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні злочину в рамках кримінального провадження та яким було б повідомлено про підозру; надати можливість представнику потерпілої ОСОБА_1 ознайомитись з матеріалами кримінального провадження за № 12014160500009109 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України.
За результатами розгляду вказаного клопотання представника ОСОБА_1 повідомлено, що в результаті проведення всіх необхідних слідчих дій не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення. Потерпілий може ознайомитись з матеріалами кримінального провадження у ВП № 5 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області, зробивши всі необхідні копії або сканування матеріалів.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/2693/15-к від 01 грудня 2023 року скаргу адвоката Желдакова Я. І в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого у кримінальному провадженні № 12014160500009109, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України, було задоволено частково та зобов'язано уповноважених осіб відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області провести належним чином подальше досудове розслідування кримінального провадження № 12014160500009109 від 08 жовтня 2014 року, провести слідчі дії, визначені ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 березня 2015 року по справі № 522/2693/15-к, розглянути клопотання представника потерпілої ОСОБА_1 від 30 квітня 2015 року та виконати вимоги статті 220 КПК України щодо розгляду клопотання адвоката Желдакова Я. І. в інтересах потерпілої ОСОБА_1 від 24 жовтня 2023 року.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (див. постанову Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша - друга статті 23 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу або орган місцевого самоврядування: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір компенсації моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Як свідчить тлумачення статей 23, 1174 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц).
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
У статті 1177 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблено висновок, що:
«установлений судами факт бездіяльності слідчого та начальника слідчого відділу у кримінальному провадженні щодо викрадення майна не може бути підставою для покладення на державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування потерпілому шкоди, яка дорівнює вартості викраденого майна. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідачів і шкодою, завданою викраденням майна, про яке заявляє позивач.
Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими - фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим унаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08, і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).
Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Велика Палата Верховного Суду погоджується, що встановлені судами попередніх інстанцій факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною (майно, про викрадення якого заявив позивач, знаходилося на території з обмеженим доступом, майно є доволі великим за розміром). За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц, на яку посилається заявник, зроблено такі висновки:
«за загальним правилом державу не може бути визнано винною за дії приватних осіб з покладенням на неї обов'язку з відшкодування завданої злочинами шкоди, держава не бере на себе обов'язок відшкодовувати шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням. Однак із загального правила існують винятки, про що законодавець зазначив у нормі частини другої статті 1177 ЦК України, коли держава компенсує потерпілому шкоду, завдану йому кримінальним правопорушенням.
Необхідною умовою для застосування частини другої статті 1177 ЦК України є наявність вироку суду, що набрав законної сили, або постанови слідчого, дізнавача, прокурора чи ухвали суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, яким встановлено те, що особа є винуватою у вчиненні кримінального правопорушення або, і це є найголовнішим, встановлено сам факт вчинення стосовно потерпілої особи кримінального правопорушення.
Невирішення судом або зазначеними посадовими особами описаних питань та неухвалення відповідних процесуальних рішень апріорі не дає змоги застосувати правило частини другої статті 1177 ЦК України, а тому право на позов відповідно до цієї правової норми у позивачки не виникає.
У фізичної особи, яка вважає себе потерпілою від кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває і факт вчинення кримінального правопорушення (злочину) належно не встановлений, не виникає права на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, оскільки підставою для компенсації такої шкоди потерпілій особі державою є завдання шкоди кримінальним правопорушенням, що має бути встановлено у передбаченому законом порядку.
У разі ненастання таких обставин фізична особа за наявності відповідних підстав має право на позов про відшкодування їй заподіяної шкоди на загальних засадах (згідно зі статтями 1166 і/або 1167 ЦК України) або відповідно до іншого спеціального делікту в разі, якщо протиправність дій держави, її органів та/чи посадових осіб окремо встановлені.
Лише неприйняття відповідного закону про порядок компенсації державою такої шкоди не унеможливлює розгляд справи за позовом потерпілого від кримінального правопорушення (злочину). Якщо під час розгляду справи суди не встановлять, що позивачу завдано шкоду внаслідок кримінального правопорушення, то підстав для компенсації державою шкоди такій особі не виникає, а отже, немає підстав і для застосування правил частини другої статті 1177 ЦК України».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 були спричинені моральні страждання як потерпілій надзвичайною тривалістю досудового розслідування у справі та які полягали у тривалій невизначеності спірних правовідносин, необхідності заявляти неодноразові вимоги до органів слідства щодо виконання їх посадових обов'язків, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність та перебуванні у постійному напруженому психологічному стані. З моменту події злочину (08 жовтня 2014 року) і на час звернення до суду з позовом (20 грудня 2023 року) відомості про повідомлення особі про підозру, складення та направлення обвинувального акту до суду або ж вироку суду про притягнення винних осіб до відповідальності відсутні, винні особи не встановлені, а досудове розслідування триває.
При визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди, з урахуванням конкретних обставин справи, поведінки позивача, характеру та обсягу її душевних страждань, вимог розумності та справедливості, апеляційний суд визначив такий розмір у сумі 10 000,00 грн.
Верховний Суд акцентує увагу, визначення розміру моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом, при визначення розміру такої компенсації суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у статті 23 ЦК України, враховувати вимоги розумності і справедливості. Оскільки апеляційний суд відповідні критерії врахував та обґрунтував висновок в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди, відсутні підстави вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права при ухваленні рішення в цій частині, а наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для компенсації майнової шкодиу розмірі 1 808 924,64 грн (вартості викраденого автомобіля) згідно з частиною другою статті 1177 ЦК України, оскільки держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими, до того ж досудове розслідування щодо вказаного кримінального правопорушення триває.
Посилання заявника на висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 646/5368/19, від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц, від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки оскаржені судові рішення їм не суперечать.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, №21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 29 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 рокуу справі № 947/39606/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко