09 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 903/693/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
здійснивши перегляд у порядку письмового провадження ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 (судді: Василишин А. Р. - головуючий, Бучинська Г. Б., Петухов М. Г.)
за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі
за позовом Волинської обласної військової (державної) адміністрації
до Релігійної організації Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Адміністрація Державного історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир",
про зобов'язання повернути майно,
1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень
1.1. У липні 2024 року Волинська обласна військова (державна) адміністрація (далі - Волинська ОВА) звернулася до Господарського суду Волинської області з позовом до Релігійної організації "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" (далі - Релігійна організація) про зобов'язання відповідача повернути позивачеві культові будівлі, розташовані у м. Володимирі, на вул. Соборній, 25, 27, пам'ятки архітектури національного значення: Свято-Успенський собор, будинок із дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№ 84/1, 84/2, 84/3), що є державною власністю, шляхом їх звільнення та підписання відповідного акта приймання-передачі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача немає правових підстав для користування пам'яткою архітектури національного значення, яка належить до державної власності, оскільки строк дії договору від 07.10.2019 № 101 про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира-Волинського культовими будівлями, державною власністю, розташованого за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Соборна, 25, 27, закінчився 01.07.2024.
1.2. Рішенням Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 позов задоволено.
Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що відповідач користується спірним майном без будь-якої правової підстави, оскільки термін дії спірного договору закінчився, а відповідач не вжив заходів з повернення майна позивачеві у встановленому законом та договором порядку, чим порушив права позивача. Суд відхилив як помилкові твердження відповідача, що договір від 07.10.2019 має бути або є продовженим на новий строк на підставі Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; зазначив про недоведення відповідачем наявності будь-яких "правомірних очікувань" чи "законних сподівань" на подальше безоплатне чи платне користування спірним майном, а тому його неправомірна і суперечлива поведінка щодо неповернення державі майна, небажання привести користування майном у відповідність до вимог чинного законодавства, не може породжувати "правомірних очікувань", як і не може перешкоджати власникові у здійснення ним своїх правомочностей щодо такого майна.
1.3. Згідно з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 змінено шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку та змінюючи мотиви судового рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції проаналізував правову природу договору від 07.10.2019 та установив, що умови цього договору опосередковують правовідносини з безоплатного користування державним майном, що за своєю суттю відповідає умовам договору позички, укладеного між позивачем та відповідачем більше ніж на 3 роки. Оскільки цей договір було укладено на строк більше ніж на три роки, то, як установив, апеляційний господарський суд, він підлягав як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації, чого проте сторонами на порушення приписів статей 793, 794 Цивільного кодексу України у наведеному випадку здійснено не було. Звідси суд апеляційної інстанції констатував, що договір від 07.10.2019 в силу приписів статті 220 Цивільного кодексу України є нікчемним. Суд також урахував те, шо вимогу про визнання договору від 07.10.2019 дійсним у порядку, передбаченому частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України, заявлено не було. Отже, відповідач займає спірні будівлі неправомірно і зобов'язаний їх повернути. При цьому апеляційним господарським судом були враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.04.2024 у справі № 911/638/23, від 10.04.2024 у справі № 924/318/23, від 26.11.2024 у справі № 927/394/23, від 16.01.2025 у справі № 924/395/23.
1.4. Постановою Верховного Суду від 08.07.2025 касаційне провадження за касаційною скаргою Релігійної організації, відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрито; касаційну скаргу Релігійної організації залишено без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі № 903/693/24 - без змін. Суд касаційної інстанції погодився з мотивами суду апеляційної інстанції, покладеними в основу його постанови.
1.5. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) як особа, яка не була залучена до участі у справі, проте вважала, що рішенням Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 вирішено питання про його права та інтереси, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вказане рішення місцевого господарського суду та клопотанням про поновлення строку на подання апеляційної скарги.
1.6. Згідно з ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 у справі № 903/693/24.
1.7. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 у справі № 903/693/24.
Аргументуючи ухвалу, суд апеляційної інстанції установив, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права та обов'язки ОСОБА_1 не вирішувалося; у мотивувальній та резолютивній частинах цього рішення не містяться висновки суду про права та обов'язки такої особи.
2. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на них
2.1. Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2025, а справу передати до Північно-західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 у цій справі.
Підставами для скасування ухвали суду апеляційної інстанції скаржник зазначає порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, зокрема статті 2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності учасників судового процесу, статей 50, 254 Господарського процесуального кодексу України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий суд. Зокрема скаржник наголошує на тому, що рішення у справі безпосередньо впливає на права та інтереси ОСОБА_1 , який проживає за місцем реєстрації та виконує обов'язки священника у Свято-Успенському соборі; стверджує, що ОСОБА_1 може бути тільки третьою особою у справі, статус якої у наведеному випадку, за доводами скаржника, доведений.
2.2. Волинська ОДА у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін як законну та обґрунтовану. Зокрема, за доводами адміністрації скаржником не доведено, що рішенням суду першої інстанції у цій справі вирішено питання про його права, інтереси та обов'язки.
3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
3.1. Переглянувши оскаржену у справі ухвалу суду апеляційної інстанції, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає.
3.2. Відповідно до частини 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 254 цього Кодексу учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Отже, наведеною нормою визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на оскарження судового рішення, а саме учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
Незалучена до участі у справі особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
У вирішенні цього питання суд має з'ясувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення у справі таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому тощо.
Згідно усталеної практики Верховного Суду рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про такі права та обов'язки. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15 та від 15.05.2020 у справі № 904/897/19.
Отже, у розумінні статей 17, 254 Господарського процесуального кодексу України особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку положень цих норм, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо зазначено про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника, який подав апеляційну скаргу, та про які конкретно.
У разі встановлення господарським судом відповідних обставини суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (частина 2 статті 50 Господарського процесуального кодексу України), та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права в будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, а отже, немає і суб'єкта апеляційного оскарження.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Тобто ця норма застосовується якщо не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, а, отже, немає і суб'єкта апеляційного оскарження (постанови Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 910/10364/16, від 28.08.2023 у справі № 910/15967/21, від 14.09.2023 у справі № 910/17544/20).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що встановлення факту вирішення судом першої інстанції зазначених питань є необхідною передумовою для здійснення апеляційного перегляду судового рішення та оцінки доводів особи, яка подала скаргу, оскільки в інакшому випадку (якщо буде встановлено, що питання про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника у справі судом першої інстанції не вирішувалися) апеляційний господарський суд закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від того, чи розглядалися відповідні доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи (постанови Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 910/10364/16, від 28.08.2023 у справі № 910/15967/21, від 14.09.2023 у справі № 910/17544/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 сформульовано висновок про те, що у разі, якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов'язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.
3.3. Як установив суд апеляційної інстанції, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на обґрунтування наявності права на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 у цій справі посилався, зокрема, на те, що рішення суду у справі безпосередньо впливає на його права та інтереси, оскільки скаржник постійно проживає за місцем реєстрації у приміщенні будівлі, що є предметом спору у справі, та перебуває у трудових відносинах з відповідачем, а саме є священником Свято-Успенського кафедрального собору м. Володимир-Волинського, і проводить богослужіння у ньому.
Урахувавши наведені положення процесуального законодавства, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доводам заявника апеляційної скарги і поданим на їх підтвердження доказам, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 у цій справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційний господарський суд, з'ясовуючи питання про те, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав, інтересів та (або) обов'язків скаржника, виходив із того, що предметом позову у цій справі є вимога Волинської ОВА, заявлена до Релігійної організації, про зобов'язання відповідача повернути позивачеві культові будівлі, розташовані у м. Володимирі, на вул. Соборній, 25, 27, пам'ятки архітектури національного значення: Свято-Успенський собор, будинок із дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№ 84/1, 84/2, 84/3), що є державною власністю, шляхом їх звільнення та підписання відповідного акта приймання-передачі.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 позов задоволено.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з резолютивною частиною рішення місцевого господарського суду, однак змінив його мотивувальну частину, встановивши обставини нікчемності в силу закону договору від 07.10.2019 № 101 про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира-Волинського культовими будівлями, а саме те, що на порушення вимог закону цей договір не був нотаріально посвідчений та не була здійснена його державна реєстрація.
Верховний Суд у постанові від 08.07.2025 погодився з мотивами суду апеляційної інстанції, покладеними в основу його постанови.
Водночас, як зазначив суд апеляційної інстанції в оскарженій ухвалі, правовідносини з приводу виселення зі спірного майна у цій справі, у тому числі й скаржника, судами попередніх інстанцій не досліджувалися та не розглядалися; вказаний спір було вирішено виключно в межах правовідносин між позивачем і відповідачем; скаржник не є учасником господарських правовідносин, що виникли між сторонами у справі, з приводу зобов'язання повернути майно; в мотивувальній та у резолютивній частинах рішення у справі № 903/693/24 відсутні висновки суду про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_1 . При цьому, суд визнав такими, що ґрунтуються на припущеннях доводи скаржника про порушення його права на працю, зазначивши, що судове рішення у справі не може позбавити його відповідного сану, водночас користування майном має бути законним. Отже, як констатував суд апеляційної інстанції, питання про права та обов'язки ОСОБА_1 в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд не вирішував.
Разом із тим, з огляду на вимоги процесуального законодавства та необхідність закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України за обставин недоведення порушення оскаржуваним рішенням прав та інтересів скаржника, суд апеляційної інстанції не здійснював розгляд поданих скаржником клопотань по суті та, відповідно, не досліджував і не надавав правової оцінки зазначеним у них обставинам.
3.4. Таким чином, враховуючи усталені правові позиції щодо обов'язку з доведення особою, яка не брала участі у справі, проте вважала, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про її права, інтереси та/або обов'язки, та встановивши після відкриття апеляційного провадження, що в рішенні суду від 12.11.2024 не вирішувалося питання про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_1 (як особи незалученої до участі у справі), суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, і доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, зокрема й щодо його процесуального статусу, зазначених висновків апеляційного господарського суду не спростовують. До того ж в силу положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлені апеляційним господарським судом обставини не можуть набути інакшої оцінки суду касаційної інстанції, оскільки за змістом цієї норми процесуального права суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Водночас скаржник у касаційній скарзі надає власне тлумачення нормам процесуального права, проте його доводи не спростовують наведених висновків суду апеляційної інстанції та не доводять неправильного застосування ним норм процесуального права, як необхідної передумови скасування прийнятого судом судового рішення.
Встановлена процесуальним законом можливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яку не було залучено до участі у справі, лише у разі підтвердження та встановлення наявності порушення її прав, інтересів та (або) обов'язків оскаржуваним судовим рішенням ґрунтується на принципі res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, дія якого передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов'язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.
Здійснення апеляційного перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання за відсутності передбачених законом виняткових підстав є порушенням зазначеного принципу, що не є виправданим.
При цьому право на звернення до суду не є абсолютним та обмежено вимогами процесуального закону щодо прийнятності скарги на рішення. Застосування відповідних обмежень у передбачених законом випадках не може вважатися порушенням права особи на доступ до суду, а тому необґрунтованими є посилання скаржника у поданій касаційній скарзі на порушення судом його права на доступ до суду відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3.5. За таких обставин, підстав для скасування ухвали суду апеляційної інстанції з наведених у касаційній скарзі доводів не вбачається.
3.6. Щодо клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, наведеного ним у прохальній частині касаційної скарги, то колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає підстав для його задоволення, адже скаржником не наведено та не доведено, з викладенням відповідного мотивованого аргументування, визначених процесуальним законом підстав для такої передачі згідно з положеннями статті 302 Господарського процесуального кодексу України. До того ж, стала та послідовна правова позиція щодо застосування положень частини 1 статті 254, пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України вже неодноразово викладалася Верховним Судом, про що було зазначено вище.
4. Висновки Верховного Суду
4.1. Ураховуючи те, що доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального законодавства при постановленні оскарженої ухвали про закриття апеляційного провадження не знайшли підтвердження, підстав для її скасування та задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.
4.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
4.3. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5. Розподіл судових витрат
5.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 у справі № 903/693/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак