09 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/6160/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
здійснивши перегляд у порядку письмового провадження додаткової ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2025 (судді: Іванова О. Г. - головуючий, Верхогляд Т. А., Середко А. Є.)
за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича у справі
за позовом Криворізької міської ради
до фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконкому Криворізької міської ради,
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
1. Короткий зміст судових рішень
1.1. Криворізька міська рада 20.02.2025 звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі та клопотанням про поновлення пропущеного строку на звернення із вказаною заявою.
1.2. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2025 поновлено Криворізькій міській раді строк на звернення із заявою про перегляд постанови за нововиявленими обставинами; відкрито провадження з перегляду за нововиявленими обставинами постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у цій справі за заявою Криворізької міської ради та призначено її до розгляду.
1.3. 30.06.2025 від фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича (далі - ФОП Штефан В. О.) надійшли клопотання про закриття апеляційного провадження, клопотання про вирішення питання щодо судових витрат відповідача після розгляду заяви позивача, в якому він просив стягнути з позивача 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. До клопотання щодо стягнення судових витрат відповідачем було додано договір про надання правничої допомоги від 21.02.2025 № 10, прибутковий касовий ордер від 21.02.2025 № 314 на суму 5000,00 грн і квитанцію до нього; акт здачі-приймання послуг від 30.06.2025 № 1; свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 3712 від 08.06.2018; посвідчення адвоката від 08.06.2018 № 1359; докази направлення заяви позивачу.
1.4. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2025 клопотання ФОП Штефана В. О. задоволено та закрито провадження з перегляду за нововиявленими обставинами постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 904/6160/17. Зазначено, що питання судових витрат буде винесено для окремого розгляду.
1.5. 11.09.2025 до суду від позивача надійшли заперечення щодо клопотання відповідача стосовно витрат на правничу допомогу.
1.6. Додатковою ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2025 заяву ФОП Штефана В. О. про стягнення витрат на правничу допомогу у цій справі задоволено частково. Стягнуто з Криворізької міської ради на користь ФОП Штефана В. О. 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. В решті вимог заяви відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, розподіляючи вказані витрати, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачеві витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 15 000,00 грн як доведених та обґрунтованих, вказаний розмір витрат відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
2. Короткий зміст касаційної скарги
2.1. ФОП Штефан В. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2025 в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить скасувати вказану додаткову постанову (у відповідній частині) та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 50 000,00 грн у повному обсязі.
Зокрема, скаржник вважає, що додаткова ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2025 в оскарженій частині ухвалена з порушенням норм процесуального права та з недотриманням норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 904/3583/19 та від 24.06.2024 у справі № 712/3590/22 щодо покладення на сторону обов'язку доведення неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу. На думку скаржника, апеляційний господарський суд, зазначаючи про відшкодування вартості правничої допомоги лише у розмірі 15 000,00 грн, фактично втрутився у договірні відносини між адвокатом та відповідачем, які чітко визначили, що у рамках даного провадження вартість правничої допомоги складатиме 50 000,00 грн незалежно від фактичного об'єму виконаної роботи. За доводами скаржника, заявлені до стягнення витрати підтверджені належними і допустимими доказами, а тому, підлягають стягненню із позивача у повному обсязі; позивач не конкретизував у чому полягає неспівмірність таких витрат; результат вирішення цієї справи суттєво впливає на репутацію відповідача та, зважаючи, у тому числі, на усі можливі репутаційні наслідки, вартість правничої допомоги між сторонами була оцінена у розмірі 50 000,00 грн.
2.2. Від Криворізької міської ради відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
3.1. Переглянувши оскаржену у справі додаткову ухвалу суду апеляційної інстанції, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає з огляду на таке.
3.2. Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У частині 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Разом із тим, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 зазначеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
У постанові від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки, що, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, додаткова постанова Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).
Отже, розмір таких витрат має бути розумним, обґрунтованим, підтвердженим належними доказами, тобто відповідати вказаним критеріям.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібні за змістом висновки наведено у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
Разом із тим, відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 127/9918/14-ц).
Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити й оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру й обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та, навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75- 79 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Як установив суд апеляційної інстанції та свідчать матеріали справи, ФОП Штефан В. О. просив стягнути з Криворізької міської ради на свою користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 50 000,00 грн
3.4. Розглядаючи заяву відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу, судом апеляційної інстанції встановлено, що з метою отримання правничої допомоги щодо захисту інтересів відповідача у цій справі на стадії апеляційного розгляду та у зв'язку із прийняттям до розгляду заяви Криворізької міської ради про перегляд постанови Центрального апеляційного суду від 24.02.2021 у справі № 904/6160/17 за нововиявленими обставинами, відповідачем було укладено із адвокатом Лісовим Д. О. договір про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) від 21.02.2025 № 10.
Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору клієнт доручає адвокату здійснювати захист його інтересів, які полягають у представництві у судовій справі № 904/6160/17 з метою захисту законних прав та інтересів клієнта щодо заяви Криворізької міської ради про перегляд постанови Центрального апеляційного суду від 24.02.2021 у справі № 904/6160/17 за нововиявленими обставинами; складання, підписання та подання від імені та в інтересах клієнта будь-яких заяв, клопотань, скарг тощо.
Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 договору про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) від 21.02.2025 № 10 орієнтовна вартість послуг за таким договором на момент його укладання становить 50 000,00 грн. Аванс становить 5000,00 грн, який сплачується у день підписання цього договору. Перелік та остаточна вартість конкретно наданих послуг визначається сторонами у акті здачі-приймання послуг.
На виконання умов вказаного договору згідно з актом здачі-приймання послуг від 30.06.2025 № 1 у період із 21.02.2025 по 30.06.2025 адвокатом надав послуги, що включать складання письмових заперечень проти відкриття апеляційного провадження за заявою позивача про перегляд постанови Центрального апеляційного суду від 24.02.2021 у справі № 904/6160/17 за нововиявленими обставинами; складання письмових заперечень проти поновлення строку для подання заяви про перегляд постанови Центрального апеляційного суду від 24.02.2021 у справі № 904/6160/17 за нововиявленими обставинами; складання відзиву на заяву Криворізької міської ради від 20.02.2025 № 50 про перегляд постанови Центрального апеляційного суду від 24.02.2021 у справі № 904/6160/17 за нововиявленими обставинами; складання клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі до закінчення розгляду Верховним Судом пов'язаної цивільної справи № 212/7107/21; складання клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі до закінчення розгляду пов'язаної адміністративної справи № 212/2276/16-а; складання клопотання про закриття апеляційного провадження; складання письмової відповіді на клопотання позивача від 10.06.2025 та на заперечення від 11.06.2025; складання клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Вартість наданих послуг становить 50 000,00 грн.
21.02.2025 відповідачем було сплачено передоплату (аванс) у розмірі 5000,00 грн.
Матеріалами справи підтверджується надання відповідачу правової допомоги і складання процесуальних документів у цій справі в суді апеляційної інстанції адвокатом Лісовим Д. О. згідно з ордером серії АЕ № 1400822 від 30.06.2025.
3.5. Вирішуючи питання про відшкодування адвокатських витрат, суд апеляційної інстанції виходив із того, що укладений між адвокатом Лісовим Д. О. і відповідачем договір про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) від 21.02.2025 № 10 містить посилання на орієнтовну вартість послуг, яка остаточно визначається у актах здачі-приймання робіт. При цьому, відсутні посилання, що вказаний розмір є фіксованою ставкою гонорару або визначається погодинно; акти приймання-передачі послуг є первинними документами, складеними на виконання договору та не можуть підміняти договір. Звідси, зважаючи на конкретні обставини справи, інші докази, надані на підтвердження понесення адвокатських витрат, використовуючи власні дискреційні повноваження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви відповідача та відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції при перегляді за нововиявленими обставинами постанови суду апеляційної інстанції за заявою позивача у цій справі саме у сумі 15 000,00 грн (за складання відзиву на заяву і клопотання щодо закриття апеляційного провадження), встановивши, що така сума витрат є доведеною, обґрунтованою та такою, що відповідає критеріям реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумної необхідності.
Зокрема, як установив суд апеляційної інстанції, відповідно до акта здачі-приймання послуг від 30.06.2025 № 1 адвокатом складені письмові заперечення проти відкриття апеляційного провадження за заявою позивача про перегляд постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2021 за нововиявленими обставинами та письмові заперечення проти поновлення строку на подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, проте витрати щодо їх підготовки не були неминучими і зазначені заперечення відповідача були відхилені судом в ухвалі від 26.03.2025, а тому такі витрати не можуть бути покладені на позивача.
Водночас апеляційний господарський суд відмовив у покладенні витрат відповідача із підготовки клопотань про зупинення провадження у цій справі до остаточного розгляду спорів у справах № 212/7107/21 та № 212/2276/16-а на позивача, оскільки зазначені клопотання залишились без розгляду, зважаючи на закриття провадження з розгляду заяви.
Щодо складання письмової відповіді на клопотання позивача від 10.06.2025 та на заперечення від 11.06.2025, то суд зазначив, що вони вчергове повторюють позицію відповідача та їх підготовка не була процесуально необхідною та неминучою.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважав безпідставним включення до складу правничих послуг "складання клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу", оскільки заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22).
3.6. Верховний Суд звертає увагу на те, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності, та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України.
3.7. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у наведеному випадку правомірним буде покладення на позивача витрат відповідача лише в сумі 15 000,00 грн (за складання відзиву на заяву і клопотання щодо закриття апеляційного провадження). Такі висновки апеляційного господарського суду були зроблені судом, зважаючи на положення норм процесуального законодавства, сталу судову практику суду касаційної інстанції у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, визначені законом критерії відшкодування таких витрат, зокрема реальності, обґрунтованості, розумної необхідності, принципу диспозитивності, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, а також доказів, наданих відповідачем на підтвердження понесення таких витрат.
3.8. Аргументи касаційної скарги по суті зводяться до незгоди скаржника зі здійсненим судом апеляційної інстанції розподілом судових витрат та до необхідності повного задоволення заяви відповідача про відшкодування йому витрат на правничу допомогу, що, однак, не свідчить про неправильно здійснений судом розподіл цих витрат, оскільки обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумної необхідності тощо не вказує на незаконність оскаржуваної додаткової ухвали апеляційного господарського суду.
Верховний Суд звертає увагу, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду при розподілі витрат на правничу допомогу. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 906/432/19).
Твердження скаржника про те, що, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції фактично втрутився у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної додаткової ухвали, оскільки у цій справі суд, постановляючи додаткову ухвалу про часткове задоволення заяви відповідача, встановив, що заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн є необґрунтованою та завищеною. Більше того, як уже зазначалося, відповідно до правового висновку, який наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Щодо посилань скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у питанні визначення відшкодування адвокатських витрат, то слід зазначити, що у вказаних скаржником справах суди за наслідками розгляду і вирішення позовних вимог, оцінки поданих в них доказів та доведеності понесених витрат на професійну правничу допомогу, вирішували питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, тобто за інших фактичних обставин приймали судові рішення, ніж у справі, яка розглядається.
Положення статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України є універсальними у правовідносинах при вирішенні питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи, а їх застосування залежить від конкретних обставин справи, на чому акцентувала увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20.
Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
Крім цього, Суд керується, зокрема, принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі відповідачем не зазначено й не обґрунтовано.
3.9. Таким чином, оскаржувана додаткова ухвала суду апеляційної інстанції не підлягає скасуванню з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що виключає можливість задоволення касаційної скарги скаржника.
4. Висновки Верховного Суду та розподіл судових витрат
4.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
4.2. З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної додаткової ухвали апеляційного господарського суду, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а додаткова ухвала апеляційного господарського суду - без змін.
4.3. Зважаючи на те, що судовий збір за подання касаційної скарги на додаткову ухвалу про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не сплачується, відповідно судом касаційної інстанції не розподіляється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича залишити без задоволення.
Додаткову ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2025 у справі № 904/6160/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак