02 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/1838/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
позивача: Ярличенко І.В. (в режимі відеоконференції),
відповідача: Крюкова Д.О. (в режимі відеоконференції),
третьої особи: Голенко Є.А. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЛ ОІЛ"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2025
у справі № 904/1838/24
за позовом Дніпровської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЛ ОІЛ"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
про зобов'язання вчинити певні дії, розірвання договору оренди,
Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЛ ОІЛ", в якому просила суд:
- розірвати договір оренди земельної ділянки, розташовану по шосе Донецькому в районі буд. № 2 Д (Амур-Нижньодніпровський район), кадастровий номер 1210100000:01:236:0017, площею 0,8980 га, укладений між Дніпровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІЛЛ ОІЛ", державну реєстрацію якого проведено 27.10.2020 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Пустовим С.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.10.2020 індексний номер 54855451, номер запису про інше речове право 38922119.
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛЛ ОІЛ" повернути земельну ділянку, розташовану розташована по шосе Донецькому в районі буд. №2 Д (Амур-Нижньодніпровський район), кадастровий номер 1210100000:01:236:0017, площею 0,8980 га, Дніпровський міській, привівши її у стан, не гірший порівняно з тим, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛЛ ОІЛ" одержало її в оренду.
В обґрунтування позову Дніпровська міська рада посилалась на те, що спірна земельна ділянка була отримана у користування ТОВ "СІЛЛ ОІЛ" за наслідками проведення аукціону саме для будівництва, а з урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 передана земельна ділянка не підлягає забудові. Тобто, у зв'язку з істотною зміною обставини, а саме зміни цільового призначення земельної ділянки та скасуванням рішення Дніпровської міської ради № 215/54 від 19.02.2020 "Про внесення змін до рішення міської ради від 08.12.2004 № 41/22 "Про затвердження переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові" в частині підпункту 5.4 - Набережна по вул. Шолохова - Донецьке шосе до р. Дніпро, що тягне за собою не можливість надання містобудівних умов та обмежень для проектування будівництва, сторони не можуть досягти кінцевої мети з якою договір оренди укладався, тому договір оренди підлягає розірванню, а земельна ділянка - поверненню.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2024 (суддя Кеся Н.Б.) затверджено мирову угоду від 09.04.2024, укладену між Дніпровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІЛЛ ОІЛ" із зазначенням її тексту в резолютивній частині ухвали, та закрито провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Місцевий господарський суд, дослідивши умови мирової угоди, які містять взаємні поступки сторін, частково за межами спору, що не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, що підтверджується наданими відповідачем доказами у вигляді податкових декларацій з плати за землю та копії листа ГУ ДПС У Дніпропетровській області від 07.08.2024 №55310/6/04-36-04-07-18, крім того, є реальною до виконання, дійшов висновку про її затвердження та закриття провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2025 (колегія суддів у складі: Дармін М.О. - головуючий, Кощеєв І.М., Чус О.В.) залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2024 (про затвердження мирової угоди та закриття провадження) скасовано. Справу направлено до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду.
Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду та направляючи справу для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що умови оспорюваної мирової угоди порушують права/охоронювані інтереси Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо погашення податкового боргу, яке не входить до компетенції позивача, а тому суд першої інстанції мав відмовити в затверджені мирової угоди. Суд зазначив, що в якості підстав позову позивачем не зазначалось про наявність у спірних правовідносинах юридичних фактів, які входять до предмету доказування у справах про розірвання договорів оренди з підстав є систематичної, тобто неодноразової (два та більше випадки), повної несплати орендної плати у строки, визначені договором або сплати орендної плати у меншому розмірі, ніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати, і таке порушення умов договору є істотним. Відтак, положення мирової угоди в частині розрахунків між сторонами є такими, що не заявлялися в якості підстав позову і відповідно, не входили до предмету доказування у даній справі.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень ст.ст. 192 та 254 ГПК України, в частині визначення суб'єктного складу сторін за мировою угодою та належного обґрунтування права Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, якою затверджено мирову угоду. Крім цього вказує, що суть апеляційної скарги зводилася до того, що безпосередньо у самій мировій угоді неправильно зазначені реквізити, на які повинні бути сплачені кошти відповідачем до спеціального фонду бюджету Дніпровської міської територіальної громади, проте ТОВ «СІЛЛ ОІЛ» одержано від Дніпровської міської ради лист від 25.09.2024 № 7/11-2185, у якому Дніпровська міська рада проінформувала ТОВ «СІЛЛ ОІЛ» про зміну рахунку Дніпровської міської ради, на який необхідно перераховувати кошти за Мировою угодою.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
1) п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України: суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі № 925/434/19;
2) п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, зокрема, приписів Податкового кодексу України в частині повноважень контролюючих органів, якими є податкові органи, щодо забезпечення погашення податкового боргу у разі укладання мирової угоди, яка стосується, в тому числі, погашення податкового боргу між суб'єктом господарювання та органом місцевого самоврядування;
- відсутній висновок Верховного Суду з питання чи є порушенням законних прав та інтересів контролюючого органу мирова угода, яка призведе до погашення податкового боргу, але стороною в якій немає контролюючого органу.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 13.06.2025 та зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справ № 367/252/24, № 350/413/24 та оприлюднення у встановленому законом порядку повного тексту судових рішень, ухвалених за результатами такого перегляду.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 12.06.2025 від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому третя особа просить залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного господарського суду - без змін, посилаючись на правильність викладених у ній висновків та помилковість доводів скаржника.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2025 поновлено провадження у справі № 904/1838/24 та призначено касаційну скаргу до розгляду на 02.12.2025.
До Касаційного господарського суду 28.11.2025 від Дніпровської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, поза межами строку, встановленого ухвалою від 28.05.2025. Водночас, відповідно до положень ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відтак, поданий Дніпровською міською радою відзив залишається без розгляду.
Також до Касаційного господарського суду 28.11.2025 від Дніпровської міської ради надійшли письмову пояснення (які фактично дублюють текст відзиву), у яких позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення посилаючись на те, що на теперішній час мирова угода не може бута виконана, а залишення її чинною призведе до порушення прав та обов'язків ГУ ДПС у Дніпропетровській області як контролюючого органу.
Переглянувши постанову апеляційного господарського суду в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так в основу оскарженої постанови суду апеляційної інстанції покладено висновок про те, оскільки умови оспорюваної мирової угоди порушують права/охоронювані інтереси Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо погашення податкового боргу, яке не входить до компетенції позивача, суд першої інстанції мав відмовити в затверджені мирової угоди.
Скаржник оспорюючи ці висновки посилається на те, що судом апеляційної інстанції не досліджено та взагалі не визначено права та інтереси Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, з чого випливає, що у цій справі судом апеляційної інстанції належно не встановлено, чи оскаржуване судове рішення порушує права, інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, а також не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.10.2022 у справі № 925/434/19.
Так у вказаній постанові Верховного Суду викладено висновки, відповідно до яких:
«Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
З наведеного слідує, що ГПК України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділи на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
Разом з тим, у випадку оскарження судового рішення незалученою особою, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов'язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.
Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції перш за все має з'ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно. І тільки після встановлення таких обставин, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним».
Судом апеляційної інстанції в оскарженій постанові зазначено, що умови оспорюваної мирової угоди порушують права/охоронювані інтереси Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо погашення податкового боргу.
При цьому наявність таких прав мотивовано посиланням на п. 41.1 ст. 41 ПК України (контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) щодо, зокрема, дотримання законодавств з питань оподаткування); п. 41.4 ст. 41 ПК України (органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу); п. 2 Положення про Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, затверджене наказом ДПС України від 12.11.2020 № 643 (відповідно до якого Головне управління ДПС у Дніпропетровській області забезпечення контролю за надходженнями до бюджетів податків є одним з основних завдань цього органу. Згідно з пп. 15 п. 4 вказаного Положення Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснює погашення податкового боргу).
Водночас Верховний Суд вважає вказані висновки помилковими, оскільки самі по собі загальні посилання на вказані норми ПК України та Положення, тобто посилання на повноваження податкового органу щодо контролю за надходженнями податків та погашення податкового боргу не є достатнім для автоматичного висновку про те, що конкретна мирова угода між двома суб'єктами вирішує питання про права, інтереси та/або обов'язки цього податкового органу, який не був учасником справи.
Для визнання ГУ ДПС у Дніпропетровській області суб'єктом апеляційного оскарження як незалученої особи необхідно довести, що оспорювана мирова угода безпосередньо впливає на його (1) право, (2) інтерес або (3) обов'язок, і цей зв'язок має бути очевидним і безумовним.
Так відповідно до ч.ч. 1, 9 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Положеннями ст. 206 ЗК України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").
Нормами ст. 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що однією з істотних умов договору оренди, згоди щодо якої має досягнути місцева рада та орендар земельної ділянки, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою відповідно до договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).
Згідно з пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок це - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Згідно з пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: 1) на праві постійного користування; 2) на умовах оренди.
Разом з тим, за змістом пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Приписами пп. 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (пп. 269.1.1.1) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування (пп. 269.1.1.2).
Відповідно до пп. 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Отже, законодавцем визначено, що плата за землю може справлятися як у формі земельного податку так і у формі орендної плати. При цьому, одночасне стягнення такої плати і як земельного податку і як орендної плати зазначеною нормою закону не передбачено.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою та справляння якого здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПК України.
Нормами п.п. 270.1.2 п. 270.1 ст. 270 ПК України передбачено, що об'єктами оподаткування платою за землю, зокрема, є об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою та справляння якого здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПК України.
Статтею 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Отже, орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі, ч. 1 ст. 13, ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", абз. 1 п. 289.1 ст. 289 ПК України.
Якщо орендар земельної ділянки не сплачує орендну плату, то згідно зі ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Відповідно до п. 41.1 ст. 41 ПКУ контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) щодо, зокрема, дотримання законодавств з питань оподаткування.
Згідно із п. 41.4 ст. 41 ПКУ органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу.
Оскільки боржник у справі є орендарем і сплачує саме орендну плату, посилання на загальні повноваження ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо стягнення податкового боргу є недостатніми для висновку про порушення умовами мирової угоди прав/інтересів ГУ ДПС, без встановлення прямого юридичного зв'язку між умовами мирової угоди та конкретним порушенням права ДПС як контролюючого органу (наприклад, що мирова угода його незаконно списує податковий борг), тобто не є достатніми для визнання його належним суб'єктом апеляційного оскарження.
З огляду на те, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області не є стороною договору оренди землі та не є власником земельної ділянки, а відтак, у нього відсутні повноваження стягувати орендну плату за землю за відповідним договором, спір, який стосується цього договору, зокрема умов мирової угоди між орендарем та орендодавцем, є за своєю суттю приватним спором між суб'єктом господарювання та органом місцевого самоврядування, що вказує на те, що затвердження мирової угоди безпосередньо не впливає на права, інтереси та/або обов'язки ГУ ДПС як контролюючого органу.
Крім цього, Верховний Суд враховує, що в ухвалі місцевого господарського суду, якою було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, суд розглянувши клопотання позивача щодо залучення третіх осіб (зокрема ГУ ДПС у Дніпропетровській області) відмовив у його задоволенні через відсутність цивільно-правових зв'язків зазначених осіб зі сторонами справи у спірних правовідносинах.
Відтак, Верховний Суд вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, в частині неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.10.2022 у справі № 925/434/19 знайшла своє підтвердження.
Оскільки Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність порушення прав/інтересів ГУ ДПС у даній справі внаслідок укладення мирової угоди, тобто ухвалою суду першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов'язки ГУ ДПС не вирішувалося, суд апеляційної інстанції постановив незаконну постанову, якою скасував ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди укладеної між сторонами у справі, проте повинен був закрити апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France», № 13343/87) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
З огляду на наведене Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, як таку, що ухвалена з порушенням норм процесуального права, а апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу суду першої інстанції закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.
Суд також окремо зазначає, що наведене у цій постанові правозастосування в частині повноважень суду касаційної інстанції, підстав прийняття відповідного рішення і процесуального результату розгляду такої касаційної скарги, узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.10.2022 у справі № 925/434/19, від 24.11.2022 у справі № 910/6345/22, від 08.08.2025 у справі № 922/2050/23 тощо.
Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати (судовий збір) покладаються на ГУ ДПС у Дніпропетровській області.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЛ ОІЛ" задовольнити частково.
Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі № 904/1838/24 скасувати.
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2024 у справі № 904/1838/24.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (адреса: 49600, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а, ЄДРПОУ 44118658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЛ ОІЛ" (49000, м.Дніпро, вул.Барикадна, буд. 15 А, код ЄДРПОУ 43449413) 2 422 грн 40 коп (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) за подання касаційної скарги.
Доручити видачу відповідного наказу у справі № 904/1838/24 Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.