ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
08 грудня 2025 року Справа № 906/945/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Коломис В.В.
при секретарі судового засідання Заславській В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 26.09.2025 (повний текст - 01.10.2025) у справі №906/945/25 (суддя Шніт А.В.)
за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
до Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" (м.Житомир)
про стягнення 358063,20грн
сторони не забезпечили явку своїх представників
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.09.2025 у справі №906/945/25 задоволено позов Військової частини НОМЕР_1 до Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" про стягнення 358063,20грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 231475,20грн пені, 126588,00грн штрафу, 5370,95грн судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Приватне підприємство "БудКапітал Плюс" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
За доводами апелянта неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції полягає у тому, що стаття 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов'язковому застосуванню як норма прямої дії. Суд помилково визначив, що в діях відповідача мало місце порушення декількох різних зобов'язань перед позивачем, а також двічі застосовували відповідальність одного й того ж самого виду - неустойки, тому в результаті задоволення позовних вимог він був притягнений двічі до відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.
На підставі викладеного апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 25.09.2025 у справі №906/945/25 у повному обсязі та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 - 231475,20грн пені, 126588,00грн штрафу, 5370,95грн судового збору, а також стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" судові витрати у вигляді судового збору.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №906/945/25 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В., суддя Крейбух О.Г.
24.10.2025 матеріали справи витребувано з Господарського суду Житомирської області.
04.11.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 апеляційну скаргу Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 26.09.2025 у справі №906/945/25 - залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: надати докази сплати судового збору в розмірі 6445,14 грн.
17.11.2025 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено докази сплати судового збору в розмірі 6445,14 грн.
Розпорядженням керівника апарату суду від 24.11.2025, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії Крейбух О.Г., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №906/945/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду справи №906/945/25 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 поновлено Приватному підприємству "БудКапітал Плюс" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 26.09.2025 у справі №906/945/25, відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 08.12.2025 об 14:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59, у залі судових засідань №4. Запропоновано позивачу у строк до 04.12.2025 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.
07.12.2025 через підсистему «Електронний суд» представником Військової частини № НОМЕР_2 було подано відзив на апеляційну скаргу у якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник також просить здійснити розгляд справи без участі представника позивача, оскільки Військова частина НОМЕР_1 є такою, що створена на початку повномасштабного вторгнення, постійно перебуває в зоні ведення бойових дій, приймає безпосередню участь у заходах із відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, та не має місця постійного пункту дислокації.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.4 ст.262 ГПК України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу.
При цьому, ухвалою про відкриття апеляційного провадження від 24.11.2025 запропоновано позивачу у строк до 04.12.2025 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.
Статтею 263 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження була доставлена до електронного кабінету Військової частини № НОМЕР_2 - 25.11.2025 о 15:34 год.
Однак, представником позивача подано відзив з пропуском зазначеного строку, а саме - 07.12.2025, при цьому, останній не зазначає причини пропуску цього строку.
Відповідно до п.6 ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Як встановлено ч.1 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
З огляду на подання відзиву на апеляційну скаргу з пропуском встановленого строку за недоведеності поважності причин його пропуску, суд апеляційної інстанції залишає вказаний відзив без розгляду.
У судове засідання суду апеляційної інстанції 08.12.2025 представники сторін не з'явилися, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені у встановленому законом порядку. Ухвала про відкриття апеляційного провадження була доставлена до електронних кабінетів сторін та їх представників - 25.11.2025 о 15:34 год.
Оскільки всі учасники провадження у справі належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, позиція апелянта викладена в його апеляційній скарзі, а представник позивача просив здійснити розгляд справи без його участі, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
05.03.2025 між Приватним підприємством "БудКапітал Плюс" (надалі - постачальник, відповідач) та Військовою частиною НОМЕР_1 (надалі - замовник, позивач) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №195 (а.с.9-12), згідно з п.1.1. якого постачальник зобов'язується у визначений цим договором строк передати у власність замовника товар, визначений у специфікації - додаток №1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною (надалі - товар), а замовник - прийняти і оплатити такий товар.
Як погоджено у п.1.2. договору товар повинен відповідати технічній специфікації (додаток 2) до цього договору, що є невід'ємною частиною цього договору (далі - технічна специфікація).
Згідно з п.1.3. договору постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними та/або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.
Загальна сума цього договору, відповідно до пункту 3.1., становить: 1808400,00грн, у т.ч. ПДВ* 0.00грн.
Ціна за одиницю товару наведена у специфікації №1 (п.3.4. договору).
Згідно з п.4.1. договору оплата товару здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту поставки товару на підставі видаткової накладної.
Відповідно до п.5.1. договору строк поставки: з дати підписання цього договору - протягом 20 діб, але не пізніше 15.03.2025р. Перехід права власності на товар відбувається в момент підписання сторонами видаткової накладної та акту приймання-передачі майна. Допускається дострокова поставка товару за погодженням сторонами. У п.5.2. договору визначено місце поставки товару.
Пунктом 6.3.1. договору передбачений обов'язок постачальника забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
Відповідно до п.7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законом та цим договором.
У п.7.3. договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад десять днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вартості товарів, поставку яких прострочено.
Згідно з п.10.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2025, а в частині оплати за товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань за даним договором.
Невід'ємною частиною цього договору є: - специфікація (додаток №1); - технічні характеристики (додаток № 2) (п. 13.2., 13.2.1., 13.2.2. договору).
У специфікації, яка є додатком №1 до договору, сторонами узгоджено найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість товару. Загальна вартість у т.ч. ПДВ становить 1808400,00грн (а.с.12 - на звороті).
Згідно додатку №2 до договору, сторонами погоджено технічні вимоги до товару.
Договір та додатки до нього підписані повноважними представниками сторін та їх підписи скріплені печатками військової частини та приватного підприємства.
30.06.2025 позивач надіслав на адресу відповідача лист за вих.№1848/11/15440 від 28.06.2025 з вимогою про невідкладне виконання взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю товарів за державні кошти №195 від 05.03.2025 щодо поставки товару та сплати пені, штрафу за порушення строків поставки (а.с.4, 6-8).
Вказаний лист позивача залишився без відповіді відповідача.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 231475,20грн пені та 126588,00грн штрафу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
Положеннями статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про закупівлю товарів за державні кошти №195 від 05.03.2025, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
У пункті 5.1. договору сторонами погоджено строк поставки: з дати підписання цього договору - протягом 20 діб, але не пізніше 15.03.2025. Перехід права власності на товар відбувається в момент підписання сторонами видаткової накладної та акту приймання-передачі майна.
Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару.
Докази в спростування вказаної обставини в матеріалах справи відсутні.
При цьому, апелянт не оспорює вказану обставину в своїй апеляційній скарзі.
Для вирішення у досудовому порядку питання щодо виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару та сплати штрафних санкцій, передбачених п.7.3. договору, позивач 30.06.2025 рекомендованим листом (трек-номер 6420700095224) надіслав на адресу відповідача лист за вих.№1848/11/15440 від 28.06.2025 з вимогою про невідкладне виконання взятих на себе зобов'язань за договором щодо поставки товару та сплати пені, штрафу за порушення строків поставки, проте відповідач не вчинив жодних дій щодо поставки товару та сплати штрафних санкцій чи надання заперечень щодо їх нарахування (а.с.4, 6-8).
Відповідно до ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ст.599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Договором про закупівлю №195 від 05.03.2025 передбачена відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань за договором. Так, у пункті 7.3. договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад десять днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вартості товарів, поставку яких прострочено.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 231475,20грн пені, яка нарахована ним за період з 16.03.2025 по 21.07.2025 на суму 1808400,00грн.
Перевіривши в апеляційному провадженні заявлений позивачем розрахунок пені колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правильність його здійснення.
Пунктом 7.3. договору сторони також погодили стягнення з постачальника штрафу в розмірі семи відсотків вартості товарів, поставка яких прострочена.
Позивач нарахував до стягнення 7% штрафу від вартості товарів, поставка яких прострочена, що становить 126588,00грн штрафу (7% від 1808400,00грн),
Перевіривши в апеляційному провадженні заявлений позивачем розрахунок штрафу, колегія суддів встановила, що його розмір є обґрунтованим та математично правильним.
Відповідач доказів сплати штрафних санкцій не надав, доводи позивача не спростував.
При цьому, апелянт стверджує, що суд першої інстанції помилково визначив, що в діях відповідач мало місце порушення декількох різних зобов'язань перед позивачем, а також двічі застосовували відповідальність одного й того ж самого виду - неустойки, тому в результаті задоволення позовних вимог він був притягнений двічі до відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.
Колегія суддів зазначає про помилковість вказаної позиції з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, яка у своїй постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 вказала, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 ГК України. При цьому щодо порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Згідно з ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову Військової частини НОМЕР_1 до Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" та стягнення з відповідача на користь позивача 231475,20грн пені та 126588,00грн штрафу.
Згідно з ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення у справі покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 26.09.2025 у справі №906/945/25 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 09.12.2025.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Коломис В.В.