Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Даніель" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 , 7) ОСОБА_7 , 8) ОСОБА_8 , 9) ОСОБА_9 , 10) ОСОБА_10 , 11) ОСОБА_11 , 12) ОСОБА_12 , 13) ОСОБА_13 , 14) ОСОБА_14 , 15) ОСОБА_15 , 16) ОСОБА_16 , 17) ОСОБА_17 , 18) ОСОБА_18 , 19) ОСОБА_19 , 20) ОСОБА_20 , 21) ОСОБА_21 , 22) ОСОБА_22 , 23) ОСОБА_23 , 24) ОСОБА_24 , 25) ОСОБА_25 , 26) ОСОБА_26 , 27) ОСОБА_27 , 28) ОСОБА_28 , 29) ОСОБА_29 , 30) ОСОБА_30 , 31) ОСОБА_31 , 32) ОСОБА_32 , 33) ОСОБА_33 , 34) ОСОБА_34 , 35) ОСОБА_35 , 36) ОСОБА_36 , 37) ОСОБА_37 , 38) ОСОБА_38 , 39) ОСОБА_39 про стягнення 585 864 469, 95 грн.
30.01.2020 Фонд подав заяву про залишення позову без розгляду в частині вимог до відповідачів 21-39: ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України.
Також 30.01.2020 позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої просив стягнути шкоду у загальній сумі 1 127 474 605,62 грн, а саме:
- стягнути солідарно з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,, ОСОБА_12 , ОСОБА_13 заподіяну ПАТ "КБ "Даніель" та його кредиторам шкоду у розмірі 864 001 187, 62 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 заподіяну ПАТ "КБ "Даніель" та його кредиторам шкоду у розмірі 72 648 140, 87 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 заподіяну ПАТ "КБ "Даніель" та його кредиторам шкоду у розмірі 147 438 501,12 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,заподіяну ПАТ "КБ "Даніель" та його кредиторам шкоду у розмірі 319 458 705, 25 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 заподіяну ПАТ "КБ "Даніель" та його кредиторам шкоду у розмірі 232 120 950, 13 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що під час здійснення процедури виведення ПАТ "Комерційний банк "Даніель" з ринку було встановлено недостатність його майна для покриття вимог кредиторів. Фонд, діючи як ліквідатор Банку, звернувся до відповідачів з позовом про стягнення 1 127 474 605,62 грн шкоди, заподіяної Банку та його кредиторам.
Позивач стверджує, що збитки були завдані внаслідок рішень органів управління Банку (спостережної ради та кредитного комітету), до складу яких входили відповідачі, про видачу позичальникам кредитів на значні суми без належного забезпечення та придбання Банком неліквідних ("сміттєвих") цінних паперів. Фонд вважає, що такі рішення свідомо ухвалювалися відповідачами всупереч інтересам Банку, створювали для нього значні ризики. На думку позивача, саме виведення з Банку значної суми грошових коштів як незабезпечених кредитів та оплати за неліквідні цінні папери призвело до неплатоспроможності Банку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі № 910/12930/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.09 2020 у справі № 910/12930/18 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 21.07.2021 касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі № 910/12930/18 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 у задоволенні позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із такого:
- ні неправомірність дій відповідачів, ні їх статус по відношенню до юридичної особи - Банку, ні діюча у деліктних правовідносинах презумпція вини заподіювача шкоди, на яких будує свою правову позицію у межах даного спору позивач, не є самодостатніми у розумінні ст. 1166 ЦК України для покладення на відповідачів відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, поза доведенням заявленого розміру останньої та її прямого причинно-наслідкового зв'язку з означеними вище діями відповідачів;
- матеріалами справи підтверджується, що відповідачі припинили свої трудові відносини з Банком наприкінці 2013 року - на початку 2014 року. Подальше відчуження відповідних активів здійснювалося Фондом самостійно і без можливості відповідачів впливати на цей процес. Таким чином, саме від Фонду залежало, на яких умовах і за якою вартістю було здійснено продаж, тому розмір отриманих сум коштів від відчуження активів є наслідком діяльності виключно Фонду та заходів, які ним вчинялися з моменту визнання Банку неплатоспроможним, правомірність яких не є презюмованою;
- заявлена до відшкодування за рахунок відповідачів сума шкоди, розрахована через використання такого показника як сума продажу активу самим Фондом, не може вважатися обґрунтованою та правомірною, адже в зворотному випадку відповідальністю відповідачів охоплюватимуться й наслідки вчинюваних Фондом дій протягом 5 років з моменту визнання Банку неплатоспроможним;
- позивачем так само не доведено й наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між визначеним ним розміром шкоди і діями/рішеннями відповідачів.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
За результатами розгляду апеляційної скарги більшістю голосів суддів було прийнято постанову, якою апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 - залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 - залишено без змін.
При прийнятті зазначеної постанови мною, суддею Північного апеляційного господарського суду Б.О. Ткаченком, висловлено окрему думку, суть якої полягає в наступному.
Судом першої інстанції проігноровано доводи Фонду, що за результатами перевірки документів Банку відсутні інформація або документи про проведення оцінки вартості активів емітентів цінних паперів на час придбання/врахування їх в портфель Банку, документи щодо активів та фінансова звітності емітентів так само відсутня, інформація про наявність котирувань цінних паперів на біржах відсутня.
Також судом проігноровано, що Банком не забезпечено повного та належного аналізу/оцінки кредитоспроможності позичальників, перевірки чинності документів та відсутності будь-яких інших негативних факторів для Банку. Не забезпечено перевірки належності забезпечення та можливості в подальшому здійснити погашення заборгованості за рахунок такого забезпечення (враховуючи, що кредитування здійснювалось під забезпечення пінних паперів).
Банком (тобто посадовими особами - відповідачами), в ході здійснення процедури надання та супроводження вказаних операцій, порушено вимоги пункту 1.3. Положення про Кредитний комітет ПАТ «КБ «ДАНІЕЛЬ» Кредитний комітет - колегіальний орган управління кредитною та інвестиційною діяльністю Банку, адже основним завданням Кредитного комітету є: забезпечення мінімізації кредитних ризиків, ефективне розміщення кредитних ресурсів, визначення порядку та способів їх використання, надання та повернення, виходячи з інтересів Банку. Варто вказати, що відповідно до Положення про Спостережну раду до заключної компетенції Спостережної ради, крім іншого, належить надання згоди на видачу Банком кредитів суб'єктам господарювання (окрім банків) та фізичним особам на суму кредитування, визначену окремим рішенням Спостережної ради.
Таким чином, судом не надано правової оцінки діям посадових осіб Банку, яке не врахувало існуючі ризики, пов'язані із інвестиційною діяльністю та кредитуванням, або свідомо їх проігнорувало.
Судом не досліджено вчинені операції через призму норм ст. ст. 37, 39, 40 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адже вони прийняті без дотримання меж нормального господарського ризику, з порушенням принципів добросовісності та розумності, на яких ґрунтуються повноваження Кредитного комітету, Правління та Спостережної ради.
У той же час, судом не досліджено та не застосовано положення ст. 42 та 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно якої керівники банку зобов'язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною. При виконанні своїх обов'язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов'язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних.
Згідно п. 43 Постанови Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/21493/17, назначено, що «згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які вступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але і добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень».
У постанові від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 (провадження № 12- 45гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовідносини між товариством та керівником мають довірчий характер, а протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов'язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень. Положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №922/2187/16.
Згідно ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства» посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
Вимоги щодо лояльності та сумлінності дій керівників Банку також визначено в Методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалених Постановою Правління НБУ від 28.03.2007 року № 98. Керівник банку (фідуціар) зобов'язаний діяти з урахуванням інтересів банку (тобто всіх його акціонерів та клієнтів), а не з особистих (приватних) інтересів. Від фідуціара завжди вимагається діяти добросовісно та безпристрасно. Фідуціар повинен бути чесним і не повинен вести справи в такий спосіб, що надає йому необумовлені вигоди або завдає шкоди інтересам клієнтів або акціонерів. Керівники банку зобов'язані ставити інтереси банку вище власних, не використовувати власну посаду в особистих інтересах за рахунок банку. Обов'язок сумлінності вимагає від керівників банку діяти спокійно, з усвідомленням й почуттям моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством і приймати рішення на підставі всієї необхідної інформації.
Суд залишив поза увагою приписи ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Таким чином, здійснення кредитування групи пов'язаних неплатоспроможних Позичальників без належного забезпечення є порушенням основних принципів кредитування і суперечить вимогам ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Рішення керівників, посадових осіб ПАТ «КБ «ДАНІЕЛЬ» (відповідачів) про купівлю/врахування неліквідних цінних паперів та видачу неплатоспроможним позичальникам кредитів на значні суми без належного забезпечення, а також приховування проблемної заборгованості таких позичальників, на мою думку, були недобросовісними та призвели до завдання Банку та його кредиторам збитків, прямо протирічили Закону та інтересам Банку, а отже були протиправними.
Аналіз використання кредитних коштів по кредитних договорах свідчить, що частина їх опосередковано спрямована позичальниками (шляхом послідовного перерахування між контрагентами Банку) на погашення заборгованості за кредитами третіх осіб, наданих Банком. Враховуючи зазначене, є підстави вважати, що Банком не здійснена належна класифікація кредиту за категоріями якості, тобто не дотримано вимог п 1.9. глави 1 розділу II Положення. Неналежне визначення фінансового стану Боржника в подальшому може мати суттєвий вплив на розрахункову суму резерву.
При ухваленні рішення про купівлю Банком у портфель цінних паперів, жодної перевірки їх ліквідності не проводилось та не здійснювалась оцінка ризиків інвестування в цінні папери, адже оцінка реальної ринкової вартості таких цінних паперів не проводилась, забезпечення також було відсутнє.
Перелік ознак фіктивності, на які посилається позивач, визначено нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, зокрема, рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.12.2010 № 1942 «Про встановлення ознак фіктивності цінних паперів та деривативів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.03.2011 за №268/19006, та рішенням НКЦПФР від 14.10.2014 № 1360 «Про затвердження Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.10.2014 року № 1364/26141; Національним банком України у його листі від 26.05.2017 р. № 25-0008/37888 «Щодо фінансових операції з ознаками фіктивності». Серед ознак фіктивності нормативно- правові акти визначають, зокрема, наступні:
- кількість працівників емітента станом на кінець звітного періоду становить менше трьох осіб,
- середньомісячні витрати емітента на оплату праці одного працівника є меншими від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством,
-відсутність головного бухгалтера або бухгалтерської служби,
- переважну частку активів емітента складають фінансові інвестиції та/або дебіторська заборгованість відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії,
- низький рівень (менше 3 відсотків від розміру активів емітента) або відсутність доходів від реалізації товарів, робіт, послуг за основним видом діяльності станом на кінець фінансового року,
- неподання емітентом до Комісії регулярної інформації,
- мінімальний розмір капіталу (менше 10 000,00 грн.),
- реєстрація місцезнаходження емітента у будівлі житлового фонду за адресою, де зареєстровані юридичні особи, що не є афілійованими особами власника такого житлового приміщення,
- відсутність за місцезнаходженням,
- наявність кримінальних проваджень щодо контрагента або його посадових осіб, тощо.
Матеріалами справи підтверджується, що Банк, при ухваленні рішення про надання кредиту, а в подальшому при перерахуванні коштів на рахунки позичальника, не забезпечив покриття боргу предметом застави, забезпечення не було прийнятним та не забезпечувало покриття кредитного ризику за кредитним договором в цілому. В Банку відсутні документи щодо оцінки такого забезпечення, а в кредитних договорах вказується, що вартість забезпечення визначалась «за згодою сторін», тож оцінка не проводилась взагалі. Відповідачами не забезпечено належний аналіз та оформлення застави, що зумовило наявність значного обсягу забезпечення, що не є прийнятним та ліквідним.
Як свідчать результати оцінки цінних паперів ПАТ КБ «ДАНІЕЛЬ», яка була здійснена ТОВ «ПІВНІЧНО-СХІДНА КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА» (копія звіту долучена до матеріалів справи), емітенти цінних паперів які були прийняті в портфель Банку та надані в забезпечення мали ознаки фіктивності, обіг частини із них за 2015-2016 роки і зовсім зупинено за рішенням НКЦПФР (ТОВ «КУА «НЬЮ ЕССЕТ», ТОВ «КУА «ХОЛДИНГ ГРУП», ТОВ «НАВІУМ», ПАТ «Домінанта-колект», ПАТ «Пересувна механізована колона №20», ПАТ «ІМПУЛЬС ПЛЮС», ПАТ "ЗНВКІФ «Інвестиції плюс», ПАТ "АГРОФОСФАТ, ПАТ «СІНТРОН»).
Також звертаю увагу на порушення Банком вимог п. 4.15. глави 4 розділу II Положення №23, зокрема, не визначена ринкова (справедлива) вартість застави, що надана у вигляді цінних паперів, для використання під час розрахунку резерву. Разом з тим, не виконані вимоги п. 1.4. глави 1 розділу 'її Положення №23, зокрема для здійснення оцінки ризику за цінними паперами не проведений аналіз фінансового стану емітента, не визначена поточна вартість цінних паперів, густоті потоки і доходи за цінними паперами, а також відсутня будь-яка інша інформація про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку.
Але, на вказані вище порушення суд уваги не звернув, належні та допустимі докази, які підтверджують зазначені обставини, не були оцінені в рішенні суду, а отже, фактично має місце порушення права позивача на справедливий суд.
Я вважаю, що судом першої інстанції порушено принцип всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, що призвело до неврахування судом при вирішенні спору належних та допустимих доказів.
У мотивувальній частині оскаржуваного рішення зауважено, що: «...ні неправомірність дій відповідачів, ні їх статус по відношенню до юридичної особи - Банку, ні діюча у деліктних правовідносинах презумпція вини заподіювана шкоди, на яких будує свою правову позицію у межах даного спору позивач, не є самодостатніми у розумінні ст. 1166 ЦК України для покладення на відповідачів відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, поза доведенням заявленого розміру останньої та її прямого причинно-наслідкового зв'язку з означеними вище діями відповідачів.
І виходячи зі змісту ст. ст. 13, 74, 73 ГПК України, тягар доведення останніх покладається саме на Фонд, як позивача у справі.
... Як уже зазначалося судом та слідує із заяви про збільшення розміру позовних вимог, розмір заподіяної Банку шкоди визначений позивачем через суму, списану у збиток, тобто як різниця між балансовою вартістю (заборгованістю) на дату продажу активу та сумою, отриманою від його продажу Фондом.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що відповідачі припинили свої трудові відносини з Банком наприкінці 2013 року - на початку 2014 року. Подальше відчуження відповідних активів здійснювалося Фондом самостійно і без можливості відповідачів впливати на цей процес. Таким чином, саме від Фонду залежало, на яких умовах і за якою вартістю було здійснено продаж, тому розмір отриманих сум коштів від відчуження активів є наслідком діяльності виключно Фонду та заходів, які ним вчинялися з моменту визнання Банку неплатоспроможним, правомірність яких не є презюмованою.
Враховуючи викладене, заявлена до відшкодування за рахунок відповідачів сума шкоди, розрахована через використання такого показника як сума продажу активу самим Фондом, не може вважатися обґрунтованою та правомірною, адже в зворотному випадку відповідальністю відповідачів охоплюватимуться й наслідки вчинюваних Фондом дій протягом 5 років з моменту визнання Банку неплатоспроможним.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним безпосереднім наслідком поведінки завдавача шкоди.
Утім, позивачем так само не доведено й наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між: визначеним ним розміром шкоди і діями/рішеннями відповідачів...».
Проаналізувавши вищевикладені висновки, я вважаю, що вони є вкрай дивними, зважаючи на те, що обставини справи, на які посилався позивач та докази, які ним надавались в обґрунтування позовних вимог, судом просто не досліджувались.
Фонд гарантування в своїй позовній заяві вказав на те, що відповідачами, як керівниками/посадовими особами ПАТ КБ «ДАНІЕЛЬ», при управлінні Банком здійснювалась ризикова діяльність з придбання цінних паперів компаній, що мали ознаки фіктивності, та кредитування неплатоспроможних позичальників під заставу тих самих цінних паперів фіктивних компаній.
Наслідком таких дій відповідачів стало заподіяння Банку та його кредиторам збитків в загальному розмірі 1 145 657 149,62 гри., доведення ПАТ КБ «ДАНІЕЛЬ» до неплатоспроможності та недостатність майна Банку для проведення повного розрахунку з усіма його кредиторами.
Частково встановивши обставини справи, а саме: факт проведення збиткових операцій, про які зазначав Фонд гарантування. - суд першої інстанції просто відмовився надавати будь- яку оцінку діям відповідачів, які приймали управлінські рішення про здійснення Банком цих збиткових операцій, а також відмовився хоч якось аналізувати ті докази, які надавав Фонд гарантування на підтвердження факту недобросовісності дій відповідачів.
Так, судом першої інстанції не надано жодної оцінки Звітам та Довідкам Національного банку України, який в порядку здійснення банківського нагляду перевіряв діяльність ПАТ КБ «ДАНІЕЛЬ» та встановив низку важливих для справи фактів, що прямо вказують на недобросовісність дій відповідачів та доведення Банку до неплатоспроможності з їх вини.
Зокрема, Довідкою НБУ про результати перевірки ПАТ «КБ «Даніель» від 27.02.2013, відповідно до якої Національним банком України встановлено, що ПАТ «КБ «Даніель» проводилась невиважена політика щодо проведення активних операцій та відволікання значних сум у недоходні активи (вкладення у четвертому кварталі 2012 року 265 091,4 тис, грн. у цінні папери) та відволікання значних сум (на 01.01.2013 - 115 948,4 тис. грн.) у дебіторську заборгованість за розрахунками за цінними паперами для клієнтів банку, що призвело до проблем з ліквідністю (абз.5 стр. 2 Довідки).
У той же час, судом першої інстанції проігноровано і висновки Національного Банку України вказані в Звіті про інспектування ПАТ «КБ «Даніель» за період з 27.08.2013 по 04.10.2013, де було встановлено, що загальний рівень ліквідності ПАТ «КБ «Даніель» є низьким через значний обсяг неліквідних активів та здійснення активних операцій під низьколіквідне забезпечення у вигляді цінних паперів. Активні операції з цінними паперами, що здійснюються в тій чи іншій формі, складають 58,7 % (або 769 869,2 тис. грн.) від загальних активів та на 01.09.2013 відображаються як на балансових рахунках обліку цінних паперів у портфелі Банку так на рахунках обліку дебіторської заборгованості, так і на позабалансових рахунках обліку забезпечення за кредитами (абз. 4 та 5 стор. 18 Звіту про інспектування).
Встановлено, що в Банку має місце постійний внутрішній перерозподіл активів з метою забезпечення погашення боргу контрагентів. Інструментом перерозподілу при цьому є операції з цінними паперами, які не є джерелом надходження коштів в Банк (абз. 7 стор. 18 Звіту про інспектування).
В якості ілюстрації вчинених зловживань НБУ навів наступні приклади таких дій.
30.08.2013 ТОВ «Аваль-Брок» придбало у Банку облігацій ТОВ «Консалтинговий Блок» на загальну суму 25,84 млн. грн. (довідково, емітент ТОВ «Консалтинговий Блок» не мав основних засобів, активи переважно складались з інвестицій та дебіторської заборгованості, бухгалтер відсутній, мав 6 працівників, проте фонд оплати праці - мінімальний, згідно відкритої звітності емітент за 2011 та 2012 роки задекларував 8,9 млн грн. збитків за кожен рік, рішенням НКЦПФР № 1133 від 22.11.2016 обіг цінних паперів ТОВ Консалтинговий Блок» було зупинено, а Актом НКЦПФР від 20.03.2017 встановлено факт відсутності емітента за місцезнаходженням). При цьому, придбання облігацій у Банку компанією ТОВ «Аваль-Брок» було здійснено за рахунок кредитних коштів, що цього ж дня були надані Банком позичальнику ТОВ «Ініціатива 20 плюс 13» за кредитним договором №13/2013 від 29.08.2013. ТОВ «Ініціатива 20 плюс 13» отримало від Банку 32 350,00 тис. грн. кредитних коштів, з яких 25 839,7 тис. грн. було перераховано на ТОВ «Аваль-Брок», який у свою чергу перерахував ці кошти Банку в якості оплати за придбані облігації. Забезпеченням за кредитом ТОВ «Ініціатива 20 плюс 13» виступали акції ПАТ «ПМК № 20» на загальну суму 82 500,00 тис. грн. Як вже зазначалось вище, ТОВ «Ініціатива 20 плюс 13» не повернуло Банку отриманий кредит, а надані в забезпечення цінні папери виявились сміттєвими (рішенням НКЦПФР від 12.06.2015 ПАТ «ПМК №20» було включено до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності».
Тоді як, інші Контрагенти Банку, а саме: ТОВ «Успіх 2013» (код ЄДРПОУ 38706038), ТОВ «Ініціатива 20 плюс 13» (код ЄДРПОУ 38704308), ТОВ «УКРПАРТНЕРТЕХНОЛОГІЇ» (код ЄДРПОУ 37393185), ТОВ «СТЛ ПРОЕКТ» (код ЄДРПОУ 34047633), ТОВ «СУРІНТА» (код 38779860), - мають спільного засновника та керівника ОСОБА_40 (зареєстрований в АДРЕСА_1 ), розмір статутного капіталу цих підприємств становив від 400 до 2000 грн., а ТОВ «Успіх 2013», ТОВ «Ініціатива 20 плюс 13» та ТОВ «СУРІНТА» були зареєстровані менше ніж за пів року до моменту видачі їм кредитів.
Таким чином, незважаючи на те, що в деліктних правовідносинах вина заподіювача шкоди презюмується, на моє переконання, позивач довів належними та допустимими доказами, що досліджені факти прямо вказують на умисний характер заподіяної відповідачами шкоди Банку та його кредиторам, однак судом першої інстанції і дані факти були проігноровані.
Національним банком України за результатами проведених перевірок було встановлено, що ПАТ «КБ «Даніель» мав проблеми з ліквідністю саме через операції з придбання цінних паперів та кредитування під забезпечення цінних паперів, які НБУ також визначив як низьколіквідні. Таким чином, висновки регулятора повністю співпадають із висновками Фонду гарантування, як ліквідатора банку, про причини неплатоспроможності ПАТ «КБ «Даніель».
При цьому, суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вказав лише на існування такої Довідки НБУ від 27.02.2013, без жодної оцінки викладених в ній обставин.
Судом першої інстанції не було надано жодної оцінки Звітам незалежних оцінювачів про ринкову вартість цінних паперів, які ПАТ КБ «ДАНІЕЛЬ» придбав або прийняв в забезпечення, згідно недобросовісних та нерозумних управлінських рішень відповідачів, а також Звітам про ринкову вартість прав вимоги Банку за кредитними договорами, про які іде мова в позовні заяві.
Варто вказати, що два незалежних оцінювача, яких залучив Фонд гарантування в процесі ліквідаційної процедури ПАТ «КБ «Даніель» (ТОВ «Міжнародна консалтингова компанія - Оцінка» та ТОВ «ПІВНІЧНО-СХІДНА КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА»), підтвердили факт низької ліквідності цінних паперів, які ПАТ КБ «ДАНІЕЛЬ» придбав або прийняв в забезпечення, також прав вимоги за кредитами, про які зазначає Фонд гарантування в своєму позові. Реальна (ринкова) вартість виданих Банком кредитів та придбаних цінних паперів (на загальну суму близько 1 мільярда гривень), фактично є нульовою.
Судом першої інстанції не було надано жодної оцінки фінансовій звітності Позичальників та Емітентів цінних паперів, які було придбано або прийнято в забезпечення за рішеннями відповідачів. Не досліджено в оскаржуваному судовому рішенні рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про зупинення обігу цінних паперів, про які іде мова в позові, та про включення деяких Емітентів до Переліку емітентів з ознаками фіктивності.
Зібрана позивачем та надана до матеріалів справи фінансова звітність Позичальників та Емітентів цінних паперів прямо вказує на їх неплатоспроможність, неможливість повернення отриманих кредитів чи виконання зобов'язань по випущеним цінним паперам. Не надано жодної оцінки тому факту, що управлінські рішення про видачу кредитів, придбання чи прийняття в забезпечення цінних паперів приймались відповідачами за наявності у контрагентів ознак фіктивності, а також тому факту, що факт фіктивності значної частини контрагентів в подальшому було підтверджено рішеннями Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про зупинення обігу цінних паперів та/або про включення Емітентів до Переліку емітентів з ознаками фіктивності.
Крім того, судом не було досліджено рішення Спостережної ради та протоколи Кредитного комітету ПАТ КБ «ДАНІЕЛЬ» на предмет обґрунтованості прийнятих управлінських рішень.
Судом проігноровано ту обставину, що при ухваленні рішень про купівлю Банком в портфель цінних паперів чи видачу кредитів, жодної перевірки платоспроможності Позичальників та ліквідності цінних паперів не проводилось. Оцінка таких цінних паперів не проводилась.
Окремо слід вказати, що судом першої інстанції не досліджено платіжні доручення та меморіальні ордери, що наявні в матеріалах справи, та підтверджують пов'язаність контрагентів, які співпрацювали з Банком, між собою та з відповідачами (продавці цінних паперів, позичальники, заставодавці). Документи щодо використання коштів отриманих від банку вказують на «схемність» операцій, адже отримані кошти і за наслідком операцій із цінними паперами, і за наслідком кредитування використовувались для погашення заборгованості перед Банком, викупом цінних паперів у самого ж Банку та виведення коштів на рахунки в ПАТ КБ «Промекономбанк» (пов'язана особа із Банком).
У своєму позові Фонд гарантування вказував на те, що замість звичайної банківської діяльності відповідачі виводили з Банку кошти через пов'язані компанії.
Таким чином, для встановлення дійсних обставин справи, суду належало дослідити докази, надані Фондом гарантування, в контексті відповідальності керівників банку (пов'язаних осіб), які спільними діями завдали банку та його кредиторам шкоди та несуть солідарну відповідальність в межах загального та спеціального законодавства (ст. 58 Закону про банки, ст. ст. 92, 1190 ЦК України, ст. 63 ЗУ «Про акціонерні товариства»), що судами забезпечено не було.
При цьому, за моїм переконанням, висновок про недобросовісність та протиправність рішень відповідачів у цій справі є більш ніж очевидним. Жодний з відповідачів у справі так і не зміг надати хоч якісь пояснення щодо мотивів прийнятих рішень тому, що їх дії прямо протирічили інтересам Банку та основним принципам кредитування.
Натомість, відповідачі у справі не спростували висновків НБУ, що були викладені в звітах про інспекційні перевірки ПАТ КБ «ДАНІЕЛЬ» та відповідних довідках, складених за наслідками таких перевірок, не надали будь-яких доказів, які б спростовували або містили інформацію, відмінну від висновків державного регулятора, не надали жодних пояснень щодо своїх дій з керівництва Банком та тих недоліків в їх роботі, які були встановлені Національним банком України.
У цьому зв'язку варто звернути увагу, що Верховний Суд у своїй постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 вказав на стандарт переваги більш вагомих доказів в господарському судочинстві, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. В подальшому, постановою Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 було додатково роз'яснено, що «на сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and :onvincing evidence); "позарозумним сумнівом" (beyondreasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-ІХ від 20.09.2019 "Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", закреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити заводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 ГПК І 'країни наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання».
Тож, судом першої інстанцій не враховано, що відповідачами в цій справі не було надано більш переконливих (чи хоча б якихось) доказів, які б спростовували висновки Національного банку України, як державного регулятора, та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як ліквідатора Банку, про те, що керівництвом банку тривалий час здійснювалась невиважена інвестиційна політика та ризикова кредитна діяльність (активні операції із пов'язаними із банком особами, придбання неліквідних цінних паперів в портфель банку з а під забезпечення), спрямована на виведення коштів із банку та подальшого приховування таких дій, що прямо пов'язано із зменшенням ліквідності активів банку, та неможливості розрахуватись із кредиторами банку, що, в свою чергу, є безумовною підставою для задоволення позову.
Щодо хибності тезису про обов'язок Фонду як позивача доводити наявність всіх елементів цивільно-правового правопорушення слід зазначити таке.
Попередньо необхідно звернути увагу, на висновки Господарського суду міста Києва, відповідно до яких в п. 40 постанови Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 910/15260/18 вказано: «40. Крім того, Верховний Суд зауважує, що суди, зазначаючи про недоведеність шкоди й протиправної поведінки, одночасно вказують й про недоведеність причинного зв'язку. Наведені висновки є суперечливими та взаємовиключними, оскільки неможливо встановлювати наявність причинного зв'язку між шкодою, яка за твердженням суду не доведена, та поведінкою відповідача, неправомірність якої за висновком суду також не доведена. Питання про причинно-наслідковий зв'язок постає лише після встановлення причини (протиправне діяння у деліктних правовідносинах) та настання шкідливого наслідку (шкоди)».
Таким чином, суд першої інстанції, вказуючи, що Фондом гарантування не доведено протиправну поведінку відповідачів, розмір завданої шкоду та причинно-наслідковий зв'язок між ними, приходить суперечливих та взаємовиключних висновків.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.03.2019 справа № 920/715/17 провадження № 12-199гс18, господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Тобто, специфіка господарського процесу полягає в тому, що учасники спору (в т.ч. відповідачі) повинні довести фактичні обставини спору, натомість правову кваліфікацію спірним правовідносинам (в манному випадку висновок про наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення) надає виключно суд.
Зважаючи на реальні обставини справи, а також надані позивачем та не спростовані відповідачами чи будь-ким іншим докази, в діях відповідачів вбачається наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме:
Завдана шкода полягає в тому, що Банк отримав збитки від невиправдано ризикових операцій з цінними паперами та кредитування, які було вчинено за рішеннями відповідачів. Наявність шкоди та її розмір підтверджуються тим, що за наслідками описаних в позові операцій Банком було списано у збиток 1 145 657 149,62 гривень. Наданими до матеріалів справи рішеннями судів підтверджується факт невиконання Емітентами та Позичальниками своїх боргових зобов'язань перед Банком, а відповідними бухгалтерськими довідками (виписками по рахунках) підтверджується факт списання заборгованості за описаними операціями у збиток у вказаному позивачем розмірі.
Правомірність вимог Фонду гарантування підтверджено в постанові від 21.07.2021 по справі №910/12930/18, Суд дійшов висновку «... 203. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зазначено, що за загальним правилом, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо. Якщо ж банку заподіяно шї/оди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди.
У справі, що переглядалась, позивач доводить завдання Банку шкоди у розмірі більшому, аніж розрахована позивачем недостатність майна Банку для розрахунків з кредиторами, що є правомірним, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/1102 7/18.
Водночас суди попередніх інстанцій у цій справі, стверджуючи про відсутність заданої шкоди, не дослідили доказів, наданих сторонами, і не встановили обставин, які мають істотне значення і входять до предмета доказування:
які суми були сплачені Банком контрагентам за сумнівними правочинами;
які суми були отримані Банком від контрагентів як виконання за договорами, від емітентів за цінними паперами (погашення кредитів, облігацій, векселів, виплата відсотків, інші виплати);
якою була балансова вартість активів, отриманих внаслідок сумнівних правочинів, на дату початку виведення Банку з ринку; якою була вартість цих активів, визначена незалежним оцінювачем;
які суми були фактично отримані Банком і включені до складу ліквідаційної маси внаслідок примусового виконання ухвалених судами рішень про стягнення коштів за сумнівними правочинами;
які суми були отримані Банком, у результаті продажу в ліквідаційній процедурі активів (прав вимоги), які були набуті Банком унаслідок укладення сумнівних правочинів;
який розмір збитків від кожного з сумнівних правочинів;
який розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами.
Без установлення цих обставин передчасними та помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у Банку збитків від вчинення правочинів...».
Таким чином, суд першої інстанції проігнорував вказівку Верховного Суду та не проаналізував склад розміру збитків про які вказує Фонд гарантування, природу їх виникнення, а отже і безпідставно дійшов висновку, що такий розмір є не обґрунтованим.
Також, помилковим є висновок, що розмір шкоди, розрахований через використання такого показника як сума продажу активу самим Фондом, не може вважатись обґрунтованою та правомірною, адже в зворотному випадку відповідальністю відповідачів охоплюватимуться й наслідки вчинюваних дій Фондом протягом 5 років з моменту визнання Банку неплатоспроможним, зважаючи на таке.
До матеріалів справи додано ряд невиконаних судових рішень про стягнення заборгованості, які одночасно підтверджують належне виконання Уповноваженою особою покладених на неї обов'язків та неплатоспроможність позичальників та емітентів цінних паперів, адже до визнання Банку неплатоспроможним, відповідачами жодні дії спрямовані на стягнення заборгованості не вживались.
Як свідчать матеріали справи та не виконані рішення судів, обставини ліквідації частини підприємств, видача кредитів підприємствам, які створені за декілька місяців до отримання кредитів (навіть без сформованого статутного капіталу), видача кредитів пов'язаним особам, придбання в портфель банку неліквідних цінних паперів, видача кредитів під неліквідне забезпечення, інше, свідчить, що відповідачами проігноровано або свідомо порушено нормальну господарську діяльність банку.
При цьому, Фонд гарантування не має доводити правомірність дій при реалізації активів, по-перше дана обставина не є предметом доказування в даній справі (більш того не викликала сумнівів і при долученні до матеріалів справи договорів про реалізацію активів), по-друге відомостей про скасування торгів (аукціон) в матеріалах справи не міститься.
Більш того, ч. 2 ст. 51 Закону про систему, вказує, що після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.
Таким чином, при розгляді вказаної справи, слід врахувати, що в своїй більшості уповноважена особа Фонду гарантування, працює вже із проблемними активами, погашення заборгованості за якими в майбутньому не відбувається із причин, що їх видача була здійснена із значними порушеннями, під неліквідне забезпечення, пов'язаним компаніям, інше.
У той же час, судом першої інстанції не вірно визначено предмет доказування в даній справі, адже відповідно до пункту 124 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, вказано, що предметом доказування у цій справі є:
персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов'язаної з Банком особи;
факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку)
ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;
факт вчинення Банком сумнівного правочину (укладення договору);
факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування / отримання коштів, передання / отримання майна чи майнових прав);
факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики Банку, відсутність в Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов'язків, дії відповідачів усупереч інтересам Банку тощо);
збитки Банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення Банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації Банку) та їх причини;
розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків Банку та шкоди, завданої кредиторам Банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації Банку).
У той же час, Фонд гарантування вказує, що шкода Банку та його кредиторам була завдана внаслідок таких дій:
ухвалення відповідачами рішень про вчинення Банком певних правочинів, внаслідок яких Банк втратив високоліквідні активи і набув неліквідні активи;
проведення відповідачами як членами органів управління Банку невиваженої інвестиційної та ризикованої кредитної політики (дії всупереч інтересам Банку та його кредиторів) протягом 2012 - 2013 років, нездійснення належного контролю за економічними показниками діяльності Банку (протиправна бездіяльність), що призвело до неплатоспроможності Банку (неможливості розрахуватися з кредиторами) та його ліквідації.
Предметом доказування в даній справі, крім проведення відповідачами як членами органів управління Банку невиваженої інвестиційної та ризикованої кредитної політики, є і ухвалення відповідачами рішень про вчинення Банком певних правочинів, внаслідок яких Банк втратив високоліквідні активи і набув неліквідні активи, тоді як збитки за такими операціями можуть бути визначені в тому числі і з підходом застосованим Фондом гарантування.
Таким чином, суд першої інстанції ігноруючи предмет та підставу позову, безпідставно дійшов висновку, що дії Фонду гарантування можуть вплинути на розмір шкоди (збитку), зважаючи, що вона формується із балансової вартості (заборгованість по кредиту та відсоткам) мінус сума від продажу активу (сформовано активним ринком, без жодного втручання Фонду гарантування).
Протиправність дій відповідачів, як елемент складу цивільного правопорушення, проявляється в двох аспектах:
По-перше, згідно загальновідомого принципу «генерального делікту» кожне завдання шкоди іншій особі вважається протиправним, поки не буде встановлено інше.
Згідно висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених в постановах від 15.05.2019 у справі № 212/7779/17, 23.05.2018 року у справі № 210/4091/17 та від 28.03.2018 року у справі № 210/3110/16-ц, «у статті 440-1 ЦК Української PCP виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української PCP, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була уповноважена на її заподіяння».
Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами встановлено вичерпний перелік випадків, коли завдання шкоди може бути визнане правомірним (самозахист, стан крайньої необхідності, прийняття закону про припинення права власності на певне майно, загальна аварія, тощо), тобто за загальним правилом завдання шкоди вважається протиправним, якщо не буде встановлено протилежного. Правомірно завдана шкода, в більшості випадків, також підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла.
По-друге, протиправність дій відповідачів полягає у недобросовісному виконанні покладених на них фідуціарних обов'язків.
Згідно п. 43 Постанови Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, зазначено, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Наведені висновки було підтверджено постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16 та від 22.10.2019 року у справі № 911/2129/17. Крім того, за змістом Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, неспроможність посадової особи пояснити мотиви своїх дій та рішень, які завдали підприємству збитків, також свідчить про недобросовісність таких дій та рішень.
Аналогічні положення закріплено в ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до якої посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства та несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом.
Вимоги щодо лояльності та сумлінності дій керівників Банку також визначено в Методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалених Постановою Правління НБУ від 28.03.2007 № 98. Керівник банку (фідуціар) зобов'язаний діяти з урахуванням інтересів банку (тобто всіх його акціонерів та клієнтів), а не з особистих (приватних) інтересів. Від фідуціара завжди вимагається діяти добросовісно та безпристрасно. Фідуціар повинен бути чесним і не повинен вести справи в такий спосіб, що надає йому необумовлені вигоди або завдає шкоди інтересам клієнтів або акціонерів. Керівники банку зобов'язані ставити інтереси банку вище власних, не використовувати власну посаду в особистих інтересах за рахунок банку. Обов'язок сумлінності вимагає від керівників банку діяти спокійно, з усвідомленням й почуттям моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством і приймати рішення на підставі всієї необхідної інформації.
Рішення відповідачів про придбання/врахування неліквідних цінних паперів та про кредитування пов'язаних компаній під забезпечення неліквідних цінних паперів було невиправдано ризиковим та протирічило інтересам Банку, від імені якого діяли відповідачі. Такі дії відповідачів є нерозумними та недобросовісними, а отже - протиправними.
Той факт, що контрагенти Банку мали ознаки фіктивності, безумовно підтверджує недобросовісність дій керівників Банку. При цьому, Фонд гарантування у своїй позовній заяві не просив суд визнати контрагентів Банку фіктивними підприємствами, натомість позивач просив суд надати оцінку добросовісності та розумності прийнятих відповідачами рішень про придбання цінних паперів емітентів, які мали численні ознаки фіктивності або фінансові показники яких вказували на неможливість виконати зобов'язання по випущеним цінним паперам, та рішень про видачу кредитів таким позичальникам.
Позивач вказує на досить просту і очевидну річ: наявність у контрагента ознак фіктивності або неплатоспроможності вказувала на необхідність утриматись від будь-яких операцій із таким контрагентом, натомість здійснення з такими контрагентами активних операцій було нерозумним та невиправдано ризиковим, що в кінцевому рахунку і призвело до завдання Банку збитків.
Недобросовісність та нерозумність дій відповідачів підтверджується Звітами та Довідками НБУ, фінансовою звітністю контрагентів (неплатоспроможність та ознаки фіктивності), рішеннями НКЦПФР щодо контрагентів Банку, висновками незалежних оцінювачів, відсутністю обґрунтувань прийнятих рішень в текстах цих рішень, відсутністю серед документів банку будь-яких документів щодо фінансового стану контрагентів чи наявності у них ліквідних активів, відсутністю пояснень самих відповідачів щодо доцільності прийнятих ними рішень.
Наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів полягає в тому, що завдана Банку шкода є прямим наслідком недобросовісності та нерозумності прийнятих відповідачами рішень. Важливо наголосити, що завдані збитки не охоплюються звичайним кредитним ризиком, не є результатом форс-мажорних або інших незалежних від волі сторін обставин, не можуть бути пояснені «випадковим збігом обставин», тощо.
Перевірка кредитоспроможності позичальників та наявність належного забезпечення за кредитними операціями (прим. - кредитні операції - це не тільки видача кредитів, а і здійснення банком операцій на ринку цінних паперів від свого імені), що здійснює Банк, визначені статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» основними принципами кредитування, додержання яких має убезпечувати Банк від можливих збитків від кредитних операцій.
При цьому, вирішення питання про доцільність видачі кредиту конкретному позичальнику або придбання цінного паперу, що включає в себе аналіз кредитоспроможності цього контрагента та оцінку якості і достатності запропонованого забезпечення, було покладено саме на відповідачів, як на посадових осіб ПАТ «КБ «Даніель». Невиважені та передчасні рішення відповідачів про вчинення невиправдано ризикових операцій без належної перевірки контрагентів та запропонованого забезпечення, на мою думку, призвело до отримання Банком збитків саме внаслідок неплатоспроможності Позичальників та неліквідності цінних паперів, які були придбані Банком або прийняті як єдине забезпечення за виданими кредитами.
Таким чином, дії посадових осіб ПАТ КБ «ДАНІЕЛЬ», відповідачів у справі, не були сумлінними та добросовісними, оскільки останні, зловживаючи власним розсудом, прийняли ряд необачних рішень щодо купівлі/продажу неліквідних цінних паперів та кредитування неплатоспроможних Позичальників, без високоліквідного забезпечення, задовольняючи виключно їхні вимоги, а не діючи в інтересах Банку, результатом чого стала неплатоспроможність Банку та неможливість проведення розрахунків з кредиторами цього Банку, відповідно саме відповідачі несуть повну та солідарну відповідальність за заподіяні ними збитки в загальному розмірі 1 145 65 7 149,62 грн., у зв'язку із чим рішення першої інстанції про відмову у задоволенні позову слід було скасувати, прийняти нове рішення про задоволення апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Суддя
Північного апеляційного
господарського суду Б.О. Ткаченко
"14" жовтня 2025 р.