Житомирський апеляційний суд
Справа №296/4198/25 Головуючий у 1-й інст. Петровська М. В.
Категорія 44 Доповідач Коломієць О. С.
01 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.
з участю секретаря
судового засідання Драч Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/4198/25 за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2
на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Петровської М.В.
У квітні 2025 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути на його користь 200 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, а судові витрати віднести на рахунок держави.
На обґрунтування позову зазначав, що є внутрішньо переміщеною особою з м. Олешки Херсонської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього народився син - ОСОБА_2 . 25 квітня 2024 року ОСОБА_1 через застосунок «Дія» зареєстрував свого сина ОСОБА_2 як внутрішньо переміщену особу. Проте, 16.07.2024 на звернення до Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради йому було відмовлено у видачі паперової форми довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 через її скасування відповідачем.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі №240/14461/24 визнано протиправним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, зобов'язано з 16.07.2024 поновити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на обліку як внутрішньо переміщену особу, про що внести відомості до Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб. Через незаконне, безпідставне скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, сформованої на сина ОСОБА_3 , ОСОБА_1 зазнав моральних страждань, які виразились у порушенні звичайного життєвого укладу, погіршенні стосунків з боку держави, протягом тривалого часу він був позбавлений душевної врівноваженості, перебував у постійному напруженні, в пригніченому стані, був вимушений в судовому порядку доводити протиправність дій відповідача, що спричинило й порушення загального стану здоров'я, втрати сну, апетиту, тощо.
Разом з тим, наявність моральної шкоди полягає у неодноразовому зверненні до державних органів з приводу відновлення порушених прав своєї малолітньої дитини, переживаннях та душевних стражданнях у зв'язку з відкритим ігноруванням законних прав. Позивач протягом тривалого часу намагався довести протиправність рішення відповідача та весь цей час сприймав поведінку відповідача як насмішку над його діями щодо відновлення порушених прав своєї малолітньої дитини.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 07 серпня 2025 року у задоволенні позовної заяви відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав до суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції порушив принцип верховенства права та найкращих інтересів дитини, не надав оцінки тому, чи відповідає відмова у наданні компенсації найкращим інтересам дитини, фактично віддаючи перевагу формальним підходам над принципом пріоритетного захисту прав дитини.
На думку скаржника, суд мав визнати протиправність скасування довідки ВПО встановленим фактом і перейти до визначення розміру шкоди, однак фактично він повторно досліджував правомірність дій відповідача, що суперечить вимогам закону.
Вважає, що суд помилково вимагав від позивача надання медичних довідок або експертиз, тоді як практика Верховного Суду (постанови від 15.05.2019 у справі №761/26694/16-ц та від 24.06.2020 у справі №369/11268/18) підтверджує, що сам факт порушення прав є достатньою підставою для призначення компенсації.
Разом з тим вказує, що суд не надав оцінки психологічному впливу втрати статусу ВПО на дитину; впливу на доступ до соціальних виплат, освіти та медичної допомоги; особливій вразливості внутрішньо переміщених осіб. Це призвело до неповного з'ясування обставин справи.
Таким чином, суд фактично позбавив позивача права на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями органів влади, висунувши надмірні вимоги щодо її доказування, що суперечить висновку Конституційного Суду України від 27.07.1999 №6?рп/99.
На переконання позивача, суд при розгляді даної цивільної справи фактично застосував підхід, характерний для кримінального процесу, що призвело до неправомірної відмови у задоволенні позову.
Крім того, суд помилково вимагав медичні довідки чи експертизи, тоді як відповідно до ст. 23, ч. 2 ст. 1167 ЦК України, достатньо встановлення факту порушення прав та обґрунтованості страждань. Практика Верховного Суду підтверджує, що моральна шкода може бути очевидною з обставин справи (постанова ВП ВС від 31.10.2018 у справі №761/24360/16-ц), а також поклав на позивача обов'язок довести вину відповідача, хоча шкода, завдана незаконними рішеннями органів влади, відшкодовується незалежно від вини (ч. 2 ст. 1167 ЦК України).
Водночас, суд першої інстанції неправомірно застосував стандарти доказування, властиві кримінальному процесу, що суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства, а саме статтям 81, 263, 374 ЦПК України. Такий підхід не відповідає принципу справедливого суду, гарантованому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і призводить до необґрунтованого підвищення тягаря доказування на позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Корольовського району департаменту соціальної політики Житомирської міської ради просить рішення залишити без змін, посилаючись на те, що позивачем не доведено факту виникнення у нього душевних страждань та причинно - наслідкового зв'язку між діями відповідача та виникнення відповідних страждань.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача. Водночас позовна заява не містить обставин, з яких позивач виходив при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди та обґрунтованого розрахунку спірної суми.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що у відповідності до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Житомирі народився ОСОБА_2 , батьками якого записані ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.7).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/14461/24 від 25.11.2024, яке набрало законної сили 26.12.2024, позов ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради від 16.07.2024 про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщену особу сформовану на ОСОБА_2 №1827-7501750601 від 25.04.2024; зобов'язано Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради з 16 липня 2024 року поновити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на обліку як внутрішньо переміщену особу, про що внести до Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб (а.с.9-11).
Вказаним рішенням встановлено, що 25.04.2024 позивач через застосунок «Дія» зареєстрував свою малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як внутрішньо переміщену особу, однак 16.07.2024 відповідачем відмовлено у видачі такої довідки в паперовій формі та ухвалено оскаржуване рішення про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщену особу сформовану на ОСОБА_2 №1827-7501750601 від 25.04.2024.
Згідно довідок від 30.09.2024 № 1827-7501799032 та № 1827-7501799031, виданих Управлінням соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради 06.12.2024, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взято на облік як внутрішньо переміщених осіб (а.с.6,8).
Відмовляючи в задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем жодними доказами не доведено заподіяння йому моральної шкоди внаслідок скасування довідки внутрішньо переміщеної особи - сина ОСОБА_2 , а саме, що прийнятим рішенням завдано незворотної шкоди дитині чи її батьку або ж будь-яких тяжких наслідків, які змусили позивача і дитину змінити звичайний спосіб життя, внаслідок прийнятого рішення позивач втратив емоційну стабільність та в нього погіршився стан здоров'я і він отримував відповідне лікування, а також був втрачений сон і апетит; внаслідок прийнятого рішення в нього погіршилися стосунки з оточуючими людьми і позивач докладав додаткових зусиль для відновлення репутації, прийняте рішення позбавило дитину базових гарантій безпеки, сімейного захисту, доступу до соціальних прав.
Такий висновок суду є вірним з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні умови відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, визначені Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності органу державної влади за заподіяння майнової шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
За умовами даного делікту, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди органом державної влади, суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме встановити факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.
У статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 5 наведеної вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Оскільки матеріали справи не містять доказів про заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок скасування довідки внутрішньо переміщеної особи - сина ОСОБА_2 ,колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для вирішення питання про стягнення моральної шкоди.
Сам по собі факт задоволення позову ОСОБА_1 , як представника малолітнього ОСОБА_2 , у справі №240/14461/24 та визнання протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради від 16.07.2024 про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщену особу, сформовану на ОСОБА_2 №1827-7501750601 від 25.04.2024, не може бути самостійною підставою для відшкодування моральної шкоди,оскільки останнім не доведено всіх складових цивільно-процесуальної відповідальності, а саме наявності такої шкоди.
Обґрунтування розміру моральної шкоди за недоведеністю спричинення останньої не має правового значення для вирішення спору.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази неодноразових звернень позивача до органів державної влади з приводу відновлення порушених прав дитини, на що вказує ОСОБА_1 у позові.
Разом з тим, суд об'єктивно відхилив доводи позивача щодо наявності у дитини психологічного дискомфорту, оскільки на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення 16.07.2024 ОСОБА_2 не виповнився один рік, у зв'язку з чим відсутні підстави стверджувати про формування у нього усвідомлених психологічних переживань.
Будь-яких інших обставин, зокрема, щодо протиправності дій, рішень відповідача, заподіяння позивачу шкоди, причинного зв'язку між такою шкодою та такими рішеннями відповідача, які можуть бути підставою для стягнення моральної шкоди, судом не встановлено.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо застосування стандартів кримінального процесу, оскільки суд першої інстанції застосував принципи оцінки доказів у межах цивільного процесу, а не кримінального. Вимога довести обставини, що підтверджують факт шкоди, є стандартною процедурою у цивільному судочинстві.
Вимоги суду щодо надання доказів заподіяння моральної шкоди відповідають загальним принципам цивільного процесу, які передбачають підтвердження обставин на які сторона посилається як на підставу заявлених вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апелянтом не надано.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Таким чином, враховуючи, що позивачем не надано належних і достатніх доказів, які підтверджують протиправність дій відповідача, які знаходяться в причинному зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 серпня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08 грудня 2025 року.
Головуючий Судді