Номер провадження: 11-кп/813/2514/25
Справа № 947/35458/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 22.09.2025 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024164480000568 від 07.10.2024 відносно ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22.09.2025 відмовлено у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу.
Задоволено клопотання прокурора ОСОБА_7 та продовжено обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто до 20 листопада 2025 року включно, з визначенням розміру застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242240 грн.
Ухвала суду мотивована наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосуванням більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду, обвинувачена ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі посилається на необґрунтованість обвинувачення та ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Зазначає про міцні соціальні зв'язки.
Просить ухвалу суду скасувати та обрати відносно неї запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Положеннями ч. 4 ст. 422-1 КПК України визначено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор ОСОБА_8 надав до суду заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі.
Захисник ОСОБА_9 надала заяву про розгляд апеляційної скарги без її участі.
Обвинувачена в апеляційній скарзі не ставила питання про розгляд справи за її участю, з відповідним клопотанням до апеляційного суду не зверталась.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за можливим апеляційний розгляд провести без участі сторін та у відповідності до вимог ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження не здійснювати.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши: суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як убачається з матеріалів провадження на розгляді Київського районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12024164480000568 від 07.10.2024 відносно ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
Абзацом 2 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, обрання запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши обвинувальний акт, а також оскаржувану ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу та копії журналу судових засідань і інших матеріалів клопотання, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутому ОСОБА_6 обвинувачення у скоєні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, оскільки позбавлений можливості надати відповідний висновок щодо допустимості чи недопустимості заявлених сторонами кримінального провадження доказів.
Зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, характеру, тяжкості, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винним, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі доведеності її вини, апеляційний суд переконаний, що на теперішній час продовжує існувати ризик того, що обвинувачений може здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України).
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме обвинувачена може впливати на свідків в даному кримінальному провадженні, оскільки обвинувачена перебуваючи на свободі, як самостійно так і через інших осіб, може здійснювати незаконний вплив на даних осіб, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Апеляційний суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України та зазначає, що судовий розгляд ще не розпочався, свідки судом не допитані.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинення обвинуваченою іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин з кваліфікуючою ознакою повторності. У зв'язку з цим, на думку суду, існує ризик того, що ОСОБА_6 може продовжити вчиняти дії на шкоду національній безпеці України.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Апеляційний суд враховує посилання на міцні соціальні зв'язки ОСОБА_6 , однак вважає, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки суду та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Більш того, зазначені обставини не завадили обвинуваченій вчинити інкриміновані їй злочині дії.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів, всупереч доводів апеляційної скарги, вважає, що висновок суду про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченої, якій інкримінується вчинення тяжких злочинів, дають підстави вважати, що на даний час існують зазначені судом першої інстанції ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченої під вартою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що застосування до обвинуваченої іншого запобіжного заходу, за даних обставин є недоцільним, оскільки більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти зазначеним ризикам та забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченої.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченої під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотанні прокурора ризиків.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 22.09.2025 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024164480000568 від 07.10.2024 відносно ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4