18.11.2025 м. Турка
Турківський районний суд Львівської області в складі:
головуючий - суддя Ференц Р.І.,
секретар судового засідання Баранишин Д.В.,
Справа № 458/706/25
Провадження №2/458/295/2025
за участі сторін цивільного провадження:
позивачка - ОСОБА_1 ,
представник позивачки - адвокат Галько Р.В.,
відповідач - ОСОБА_2 не прибув,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - виконавчий комітет Яворівської міської ради як орган опіки і піклування повноважний представник Дида І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Турка Самбірського району Львівської області в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції сторони по справі поза межами приміщення суду з Яворівським районним судом Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - виконавчий комітет Яворівської міської ради як орган опіки і піклування, про позбавлення батьківських прав, -
11.07.2025 року засобами поштового зв'язку позивач ОСОБА_1 подала до Турківського районного суду Львівської області позовну заяву до ОСОБА_3 , третя особа виконавчий комітет Яворівської міської ради як орган опіки і піклування, про позбавлення батьківських прав, в якій просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та стягнути з відповідача судові витрати.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи, оформленого відповідним протоколом від 11.07.2025 року, для розгляду цієї справи визначено суддю Турківського районного суду Львівської області Ференц Р.І.
Зазначений спір відповідно до вимог ст.19 ЦПК України належить до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, оскільки ч.1 ст.19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Підсудність є розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Територіальна підсудність є підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом .
Також суди повинні виходити з того, що правила підсудності справ у цивільному судочинстві можуть визначатися лише процесуальним законом (Рішення Конституційного Суду України від 27.03.2002 року № 7-рп/2002, від 07.05.2002 року № 8-рп/2002, від 22.06.2004 року № 13-рп/2004.
Ч.ч.1,2 ст.28 ЦПК України передбачено, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи) і позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст..30 ЦПК України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», яка набрала чинності 19.07.2020 року, в Україні утворено 136 нових та ліквідовано 490 районів, в тому числі, ліквідовано Турківський район Львівської області та утворено Самбірський район (з адміністративним центром у місті Самбір) у складі територій Бісковицької сільської, Боринської селищної, Добромильської міської, Новокалинівської міської, Ралівської сільської, Рудківської міської, Самбірської міської, Старосамбірської міської, Стрілківської сільської, Турківської міської, Хирівської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3.1 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року №807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, який неодноразово продовжувався і діє на даний час.
Зважаючи на вище вказане, справа підсудна Турківському районному суду Львівської області, оскільки ст.ст.23,27 ЦПК України передбачено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ СТОРІН ПО СПРАВІ.
Позиція особи, яка подала позов.
Позивачка свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 09.10.2010 року одружилася із ОСОБА_2 , від спільного подружнього життя із відповідачем народилося четверо дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які на даний час проживають разом із позивачкою за адресою АДРЕСА_1 . 27.04.2023 року Турківським судом було розірвано шлюб, відновлено дошлюбне прізвище " ОСОБА_8 ". Батько дітей не бере жодної участі у вихованні, утриманні та матеріальному забезпеченні дітей. Існує заборгованість по аліментах, не сплачує аліменти на утримання дітей.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала, просила позовну заяву задовольнити, позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до спільних дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та ОСОБА_5 , оскільки відповідач не цікавиться ні життям, ні навчанням дітей, самоусунувся від виховання дітей, діти відповідача не знають як «батька», оскільки останній не приїжджає, не телефонує до дітей.
Представник позивачки адвокат Галько Р.В. позов підтримав, просив такий задовольнити, оскільки як матеріалами справи, так і процесуальною поведінкою по справі відповідача, а також поясненнями в судовому засіданні дітей підтверджено, що є всі підстави до задоволення такого позову.
Позиція відповідача.
Відповідач ОСОБА_2 не забезпечив самопредставництво чи за допомогою участі у справі свого представника, будучи повідомленим про місце, дату та час розгляду справи належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи підтвердженнями.
Позиція третьої особи.
Повноважний представник третьої особи виконавчого комітету Яворівської міської ради як органу опіки і піклування в судовому засіданні Дида І.С. підтримала позов, вважає позов таким, що підлягає задоволенню, надала суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав, підтвердила, що зі сторони виконавчого комітету Яворівської міської ради як органу опіки і піклування під час вирішення витання позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 вживалися заходи до виклику на засідання служби, проте ОСОБА_2 відмовився прибувати на засідання, не бере участі у вихованні дітей, не піклується про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, не допомагає матеріально, не цікавиться навчанням у школі, всі питання щодо виховання дітей вирішуються мамою дітей самостійно без участі та підтримки батька. ОСОБА_2 на протязі 3 років не відвідує дітей ні за місцем їх проживання, ні за місцем навчання, не виявляє інтересу до умов забезпечення, утримання та проживання, ухиляється від сплати аліментів на дітей, дії ОСОБА_2 свідчать виключно про свою власну турботу, фінансове становище та добробут, а не про найкращі інтереси для власних дітей, у зв'язку з чим виконавчий комітет Яворівської міської ради Львівської області, як орган опіки та піклування, вважає згідно висновку, який затверджени рішенням виконавчого комітету Яворівської міської ради Львівської області, як органу опіки та піклування від 23.10.2025 року № 371 «Про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 » за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , відносно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Заяви (клопотання) учасників справи.
11.07.2025 року позивачка подала позовну заяву.
11.07.2025 року позивачка подала клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому сторона по справі просить проводити розгляд справи режимі відеоконференції поза межами суду.
09.09.2025 року представник позивачки адвокат Галько Р.В. засобами підсистеми «Електронний суд» надіслав клопотання про доручення до матеріалів справи повноважень.
09.09.2025 року представник позивачки адвокат Галько Р.В. засобами підсистеми «Електронний суд» надіслав клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду.
09.09.2025 року представник позивачки адвокат Галько Р.В. засобами підсистеми «Електронний суд» надіслав клопотання про перенесення судового засідання.
29.10.2025 року від третьої особи яка не заявляє самостійних вимог виконавчого комітету Яворівської міської ради як органу опіки і піклування засобами підсистеми «Електронний суд» на юридичну адресу Турківського районного суду Львівської області надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2
07.11.2025 року представник позивачки адвокат Галько Р.В. засобами підсистеми «Електронний суд» надіслав клопотання про доручення доказів.
Інших клопотань і заяв від сторін на адресу суду не надходило.
Процесуальні дії у справі.
Судом вживалися заходи до отримання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача, з приводу чого постановляється ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.8 ст.187 ЦПК України судом 08.08.2025 року з Турківської міської ради Львівської області отримано відповідь № 1581-02 від 02.03.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до якої відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою судді Турківського районного суду Львівської області Ференц Р.І. від 11.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 09.09.2025 року, 23.09.2025 року судові засідання у справі вирішено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції з позивачем ОСОБА_1 , її представником адвокатом Галька Р.В. та представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог в приміщенні Яворівського районного суду Львівської області.
Ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 01.10.2025 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті, визнано явку сторін обов'язковою, витребувано у виконавчого комітету Яворівської міської ради як органу опіки і піклування висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 01.10.2025 року витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби інформацію про перетинання державного кордону ОСОБА_2
06.10.2025 року, 22.10.2025 року на адресу суду надійшла інформація про перетин кордону ОСОБА_2 .
Судові засідання по справі були призначені 09.09.2025 року, 23.09.2025 року, 01.10.2025 року, 29.10.2025 року, 18.11.2025 року.
Сторони по справі про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином і в передбачений законом порядок, що підтверджується судовою повісткою скерованою на їхнє ім'я, а також оголошенням на офіційному веб-порталі судової влади України.
Враховуючи неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд керується вимогами ч. 1 ст. 223 ЦПК України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно вимог ст. 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку в порядку, визначеному ст. 129 ЦПК України, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд вважає, що немає порушення прав сторін, оскільки справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані щодо своєчасного повідомлення особи про місце і час розгляду справи та якщо не надійшло клопотання про відкладення цього розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність сторін по справі, суд враховує практику Європейського суду з прав людини стосовно критеріїв розумних строків, поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу (рішення у справах «Федіна проти України» від 02.09.2010 року, «Смірнова проти України» від 08.11.2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 року тощо), а також приймаючи до уваги рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» яким наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у справі даних і доказів. Окрім цього, як зазначив ЄСПЛ у справі "Каракуця проти України" (заява №10986/06; п. 57) суд зазначив, що це є обов'язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (Teuschler v. Germany, №47636/99; Sukhorubchenko v. Russia, №69315/01, § 48; Gurzhyy v. Ukraine, №326/03.). Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у п. 35 рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Подібна позиція цього суду викладена, також у рішеннях у справах "Олександр Шевченко проти України" (заява N 8371/02, п. 27, та "Трух проти України" заява N 50966/99), де суд наголосив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Судом при розгляді даної справи враховано позицію Верховного Суду відображену в п. 34 постанови від 12.03.2019 року по справі №910/9836/18 де зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004 року).
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
18.11.2025 року по справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи, відповідні до них правовідносини та зміст спірних правовідносин.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів.
Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що з відповідачем ОСОБА_2 позавачка перебувала у зареєстрованому шлюбі, який було зареєстровано 09 жовтня 2010 року Лімнянською сільською радою Турківського району Львівської області згідно актового запису за № 05.
Від даного шлюбу у сторін по справі народилося четверо дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Лімнянською сільською радою Турківського району Львівської області 02.02.2011 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Виконавчим комітетом Лімнянської сільської ради Турківського району Львівської області 25.06.2013 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Виконавчим комітетом Лімнянської сільської ради Турківського району Львівської області 07.02.2017 року та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Виконавчим комітетом Лімнянської сільської ради Турківського району Львівської області 27.08.2019 року.
27.04.2023 року згідно рішення Турківського районного суду Львівської області по справі № 458/140/23 між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 був розірваний шлюб.
Після розірвання шлюбу діти залишились на утриманні позивачки та проживають разом з нею.
Після одруження « ОСОБА_10 » змінила прізвище на « ОСОБА_11 »
Згідно рішення Турківського районного суду Львівської області від 27.04.2023 року відповідач ОСОБА_2 зобов'язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у розмірі однієї другої (половини) з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.02.2023 року і до досягнення дітьми повноліття, яке наступить ІНФОРМАЦІЯ_11, ІНФОРМАЦІЯ_12, ІНФОРМАЦІЯ_13 та ІНФОРМАЦІЯ_14 відповідно.
Згідно розрахунку сплачених аліментів від 04.07.2025 року наданого Головним державним виконавцем Турківського відділу ДВС у Самбірському районі Львівської області за боржником ОСОБА_2 нараховано заборгованість по сплаті аліментів з 08 лютого 2023 року по 04 липня 2025 року становить 166275 (сто шістдесять шість тисяч двісті сімдесять п'ять) гривень 55 копійок і згідно наданого розрахунку боржник взагалі не сплачує аліменти на утримання дітей.
Відповідно до витягу з бази даних головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України № 458/706/25 від 02.10.2025 року встановлено, що ОСОБА_2 02.04.2022 року перетнув кордон у напрямку виїзд з України та не повертався.
Діти проживають з матір'ю, позивачкою по справі, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом фактичного місця проживання особи на території міста Яворова та відповідними характеристиками з місця навчання дітей.
Згідно характеристик, виданих навчальними закладами, вбачається, що навчальним процесом дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та ОСОБА_5 цікавилася мати ОСОБА_1 , а батько ніколи не відвідував дітей в навчальних закладах, не брав участі в навчальному і шкільному житті та процесі дітей.
На засіданні органу опіки і піклування Яворівської міської ради розглянуто ухвалу Турківського районного суду Львівської області у справі щодо надання висновку про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно висновку виконавчий комітет Яворівської міської ради як орган опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав, керуючись статтями 19, 141, 150, 155, п.2 ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України, постановою Кабінету Міністрів від 24.09.2008р. №866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини", було вирішено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Показаннями в судовому засіданні ОСОБА_4 , ОСОБА_2 в, які були допитані під час судового розгляду в присутності психолога ОСОБА_12 , підтверджується, що вихованням та розвитком займається мама, позивачка по справі, самостійно, їм не допомагає батько, якого діти не знають. Свого батька ОСОБА_2 вони не бачать тривалий час, з днем народження він їх не вітає, батько самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, а також не користується своїми батьківськими правами.
У матеріалах справи наявні докази про направлення відповідачу позовної заяви, повістки про виклик до суду, у зв'язку з чим суд прийшов до переконання про розгляд справи у відсутність відповідача по наявних матеріалах справи.
Встановивши дійсні обставини справи, дослідивши докази позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд, вирішуючи спір між сторонами, виходить з наступних мотивів та норм права.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі є позбавлення батьківських прав.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції, яка з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітніх дітей не розлучатися з батьком і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.
У п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, та можливе в разі доведення умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Врахувавши конкретні обставини справи, «якнайкращі інтереси дитини», а також те, що відповідач не підтримував стосунків з дітьми протягом тривалого часу, не цікавився їхнім життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, суд дійшов висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, оскільки ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 перешкоджали у спілкуванні з дітьми.
Судом враховано те, що спір вирішено в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, з врахуванням повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування.
Водночас, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, №303-A, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судові витрати в цій справі складаються з судового збору.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує положення статті 141 ЦПК України та керується нею. Згідно пунктів 1,2,6 вказаної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Вимогами ч.2 п.1 ст.141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Окрім цього, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір стягується за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Пільги щодо сплати судового збору, а також підстави звільнення від сплати судового збору визначено у ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до п.35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року№10 вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно долученої до заяви платіжної інструкції № 0.0.4448212224.1 від 09.07.2025 року вбачається, що позивачка через Держказначейську службу України (м.Київ) було оплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою автоматизованою системою документообігу суду.
Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, зважаючи на вимогу позивачки про стягнення з відповідача оплаченого нею судового збору за позовну вимогу, суд вирішує таку вимогу, і вирішує питання стягнення з відповідача в користь позивачки судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Приймаючи до уваги вище вказане, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-5,10,12,19,23,27,28,258,259,268,272,273 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - виконавчий комітет Яворівської міської ради як орган опіки і піклування, про позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 по відношенню до дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ознайомитись з текстом судового рішенням в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: https://tk.lv.court.gov.ua/
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивачка: ОСОБА_1 ;
місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживанням: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_2 ;
місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_6 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: виконавчий комітет Яворівської міської ради як орган опіки і піклування;
юридична адреса, місцезнаходження за відомостями, внесеними до ЄДРЮОФОПГФ: 81000 вул. Львівська 15 м. Яворів Львівської області, код ЄДРПОУ 33213539.
Повне судове рішення складено 28.11.2025 року.
Суддя Р.І.Ференц