Справа№ 953/11375/25
н/п 1-кп/953/1092/25
"09" грудня 2025 р. м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань у м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024221130001491 від 26.09.2024, за обвинуваченням:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Полтави, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, офіційно не працевлаштованого, військовозобов'язаного, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , до затримання фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_3
обвинувачений - ОСОБА_2
захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4
секретар судового засідання - ОСОБА_5
1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
1.1. 21.08.2024, у невстановлений час, але не пізніше 10:57 год. (більш точний час у ході досудового розслідування не встановлено), ОСОБА_2 перебував у приміщенні квартири АДРЕСА_3 , в якій мешкав на підставі усного договору про винайм житла із потерпілою ОСОБА_6 , яка є власницею квартири.
У цей час у ОСОБА_2 виник раптовий умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, реалізовуючи який, діючи із корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, введеного в дію Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, неодноразово продовженого та діючого на теперішній час по всій території України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, скориставшись вільним доступом до квартири, оскільки орендує її, взяв, тим самим викрав, телевізор марки «Samsung» моделі UE55KU6400S вартістю, відповідно до висновку судово-товарознавчої експертизи № СЕ-19/121-24/29252- ТВ від 10.10.2024, 13300,00 грн.
Після чого, ОСОБА_2 покинув місце вчинення кримінального правопорушення з викраденим майном, обернувши його на свою користь та розпорядився ним у подальшому на власний розсуд, тим самим спричинив потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 13300, 00 грн.
Таким чином, органом досудового розслідування, ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, тобто у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій в умовах воєнного стану.
2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.
2.1. Позиції сторони обвинувачення та захисту.
2.1.1. Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначила, що під час судового розгляду достеменно встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинене обвинуваченим, тому просила суд визнати ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, та із застосуванням ст. 75 КК України звільнити останнього від призначеного покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки.
2.1.2. На підставі ст. 325 КПК України, за погодженням із учасниками судового провадження, судовий розгляд проведений за відсутності потерпілої ОСОБА_6 .
2.1.3. Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою винуватість у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення визнав у повному обсязі та, не оспорюючи фактичних обставин, місця, часу та способу вчинення, про яке зазначено в обвинувальному акті з приводу пред'явленого обвинувачення, вину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся та просив суворо не карати.
2.1.4. Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні, враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, просила застосувати стосовно ОСОБА_2 положення ст. 75 КК України, звільнивши останнього від призначеного покарання.
2.2. Підстави, за яких суд не досліджує докази сторони обвинувачення та захисту, а також вважає доведеною винуватість поза розумним сумнівом.
2.2.1. Враховуючи те, що обвинувачений визнав винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, беручи до уваги, що обвинувачений не оспорював фактичні обставини справи, правильно розуміє зміст цих обставин, сумніви щодо добровільності та істинності його позиції відсутні, вислухавши думки сторін кримінального провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, та розглянув кримінальне провадження у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України.
Це узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
2.2.2. Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, вважає доведеною у повному обсязі винуватість ОСОБА_2 поза розумним сумнівом, та кваліфікує його дії за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену в умовах воєнного стану.
3. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
3.1. Пом'якшуючі обставини - це встановлені судом різні відомості, що свідчать про менший ступінь небезпечності особи винного та вчиненого ним кримінального правопорушення й дають підстави для застосування до нього менш суворого покарання.
Відповідно до ст. 66 КК України до обставин, які пом'якшують покарання належать як зазначені, так і не зазначені в законі, але встановлені судом за конкретною справою об'єктивні та суб'єктивні чинники, що не є ознаками конкретного складу кримінального правопорушення і не впливають на його кваліфікацію, проте свідчать про занижений ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння і (або) особи винного і тим самим надають суду право для пом'якшення покарання.
3.1.1. Щире каяття це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальних правопорушень, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
За правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23.01.2024 у справі № 283/2169/19 (провадження № 51-5093км23) розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення кримінального проступку. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею кримінального правопорушення (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення кримінального правопорушення, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об'єктивно підтверджують щире каяття особи.
Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до ЄРДР (наприклад, при з'явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.
3.1.2. Тож, при встановленні обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_2 , суд враховує, що у судовому засіданні останній свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, визнав повністю, у вчиненому кається, засудив свою протиправну поведінку.
З огляду на обставини кримінального провадження та поведінку обвинуваченого ОСОБА_2 на стадії досудового розслідування, а також під час судового розгляду, суд визнає обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, згідно п. 1) ч. 1 ст. 66 КК України, - щире каяття.
3.2. При цьому, судом не встановлено обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_2 , відповідно до ст. 67 КК України.
4. Мотиви призначення покарання.
4.1. Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_2 покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
4.2. Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий злочин, його вид, суспільну небезпечність та наслідки. Також, суд бере до уваги відомості про особу обвинуваченого, який має середню спеціальну освіту, одружений, офіційно не працевлаштований, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має зареєстроване та фактичне місце проживання, раніше не судимий.
4.3. У судовому засіданні при дослідженні особистості обвинуваченого відповідно до положень ст. 50 КК України, підстав для призначення покарання в порядку, передбаченому статтею 69 КК України, не встановлено.
4.4. З урахуванням викладених вище обставин у кримінальному провадженні, характеру та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, особи обвинуваченого, наявність обставини, що пом'якшує та відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_2 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
4.5. Таке покарання, на переконання суду, відповідає положенням статей 65-68 КК України та буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особистості обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України, мети покарання.
4.6. Разом із цим, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, суд виходить з того, що призначення покарання із застосуванням приписів ст. 75 КК пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі.
Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання і конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта (постанова об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.04.2022 (№ 51-536кмо20).
З урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначення покарання, суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_2 можливе без відбування покарання шляхом прийняття рішення про звільнення обвинуваченого від його відбування з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.
4.7. При цьому суд, діючи відповідно до положень ст. 76 КК України, покладає на обвинуваченого ОСОБА_2 обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, а також п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
5. Підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.
5.1. Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
6. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
6.1. Речові докази.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
6.3. Процесуальні витрати.
Процесуальні витрати, понесені на залучення експерта у сумі 1591,80 грн, відповідно до положень ч. 2 ст. 124 КПК України, слід стягнути з обвинуваченого на користь держави.
6.4. Заходи забезпечення кримінального провадження.
6.4.1. Запобіжний захід.
Оскільки суд дійшов висновку про необхідність звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, то відповідно до положень ст. 377 КПК України обвинувачений підлягає негайному звільненню з під варти у залі суду, запобіжний захід у виді тримання під вартою скасуванню, а клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 7, 100, 124, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, суд -
ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки, який обчислюється з моменту проголошення вироку.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_2 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Зарахувати у строк відбуття покарання за цим вироком, відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України, строк попереднього ув'язнення ОСОБА_2 з 17.10.2025 по 09.12.2025, виходячи з того, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований відносно ОСОБА_2 скасувати.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , негайно звільнити з-під варти у залі судових засідань Київського районного суду м. Харкова.
Процесуальні витрати, понесені на залучення експерта за проведення судово - товарознавчої експертизи № СЕ-19/121-24/29252-ТВ від 10.10.2024 у розмірі 1591 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто одна) гривня 80 копійок, - після набрання вироком законної сили стягнути з ОСОБА_2 на користь держави.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд міста Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.
Суддя ОСОБА_1