Номер провадження: 22-ц/813/3951/25
Справа № 519/309/24
Головуючий у першій інстанції Лемець С. П.
Доповідач Назарова М. В.
02.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Южного міського суду Одеської області від 17 грудня 2024 року, ухвалене Южним міським судом Одеської області у складі: судді Лемця С.П. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
У лютому 2024 року позивач звернулася до Южного міського суду Одеської області з позовною заявою про поділ спільного майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що 08 вересня 2007 між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, рішенням Южного міського суду Одеської області від 05.12.2023 розірвано. Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Під час перебування у шлюбі сторони придбали 2-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,10 кв.м. Відповідно до правовстановлюючих документів 1/2 частки квартири зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 , а 1/2 частки квартири - за сином сторін ОСОБА_4 . Дана квартира придбана відповідно до договору «Купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна» в ТОВ «Прогрес-2».
Тому, з посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ст. 60, 69, 70, 71 СК України, просила: визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 55,1 кв.м; визнати право приватної власності ОСОБА_1 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 55,1 кв.м (а.с. 1-4).
Рішенням Южного міського суду Одеської області від 17 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,1 кв.м.
Визнано право приватної власності ОСОБА_1 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 55,1 кв.м.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Южного міського суду Одеської області від 17 грудня 2024 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Доводами апеляційної скарги є те, що:
- суд першої інстанції, на думку скаржника, повинен був залишити позов без розгляду, оскільки явка позивача до суду була визнана обов'язковою;
- суд першої інстанції необґрунтовано вважав, що відповідачем неспростована презумпція спільності власності подружжя, оскільки спірна квартира була придбана відповідачем за кошти, що частково отримані від його батька та інших родичів, тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
В судовому засіданні 02.12.2025 відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 , яка належним чином сповіщена про дату, час і місце розгляду справи, оскільки судову повістку на 02.12.2025 отримала в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 18.10.2025 о 11:44:36, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 197) до судового засідання не з'явилася, що в силу положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Южного міського суду Одеської області від 05.12.2023 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Южненського міського управління юстиції Одеської області 08.09.2007, актовий запис № 180 (а.с. 7-9).
Сторони мають спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10, 11).
07.05.2013 під час перебування у шлюбі придбана 2-кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,10 кв.м.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , виданим Реєстраційною службою Южненського міського управління юстиції в Одеській області 06 січня 2015 року, ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності 1/2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 55,10 кв.м, індексний номер 32067534 (а.с. 12).
Відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_2 , виданим Реєстраційною службою Южненського міського управління юстиції в Одеській області 06 січня 2015 року, ОСОБА_4 належить на праві спільної часткової власності 1/2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 55,10 кв.м, індексний номер 32067576 (а.с. 13).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира придбана сторонами за час шлюбу, а тому є спільним майном подружжя. Відповідач ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не спростував презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, тоді як тягар доказування покладається саме на нього. За вищевикладених обставин, суд першої інстанції вважав позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів, переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, вважає за потрібне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Положення ст. 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (постанова КЦС від 27 грудня 2024 року у справі № 726/679/20).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім'я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому відчуження частки цього майна на публічних торгах без згоди іншого з подружжя порушує право останнього як співвласника на вільне користування і розпорядження нерухомим майном (постанова КЦС ВС від 01.04.2020 у справі № 462/518/18 ).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, змагальність сторін та свобода надання ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч.ч. 1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За ч.ч. 2-3 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Змагальність цивільного процесу передбачає активну процесуальну позицію сторін в справі та, відповідно, покладає обов'язки на учасників подавати докази, клопотання, заяви, вчиняти відповідні процесуальні дії з метою доведення власної позиції та спростування позиції опонента. Роль суду за концепцією змагального процесу полягає у балансуванні інтересів сторін, сприянні в реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи тощо. При цьому суд наділяється активною процесуальною позицією лише в деяких виключних випадках з огляду на характер та предмет спору. В інших випадках за загальним правилом саме на сторони покладається обов'язок вчинення процесуальних дій з метою доведення відповідної позиції.
Відповідаючи на довід апеляційної скарги про те, що спірна квартира була придбана відповідачем за кошти, що частково отримані від його батька та інших родичів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, апеляційний суд бере до уваги, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву. Однак в матеріалах справи наявні пояснення, надані відповідачем, які прийняті до розгляду судом першої інстанції та які фактично свідчать про намагання відповідача довести, що кошти за спірну квартиру сплачував батько відповідача, хоча квитанції про оплату оформлювалися на ім'я відповідача, і що кошти для придбання квартири особисто батько брав у борг і віддавав цей борг разом із матір'ю відповідача.
Допитані в суді першої інстанції свідки під час розгляду справи судом першої інстанції підтверджували факт позики грошових коштів.
Проте, самі по собі показання свідків, без підтвердження іншими належними доказами у справі, не можуть бути беззаперечними та достатніми доказами джерел походження коштів для придбання спірної квартири, крім того, вказані свідки є: ОСОБА_5 - хрещеною відповідача, ОСОБА_6 - його сестрою, ОСОБА_7 - матір'ю відповідача.
Таким чином, жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження вказаного матеріали справи не містять, а згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, відповідачем не виконано свого процесуального обов'язку не спростовано спільність сумісність зареєстрованого за ним як за титульним володільцем майна - спірної квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
Наведені аргументи містяться також і в апеляційній скарзі, проте вони судом апеляційної інстанції видхиляються, оскільки судом першої інстанції вірно дано оцінку таким доказам та аргументам сторони відповідача.
Доводи апеляційної скарги про необхідність залишення позовної заяви без розгляду суд апеляційної інстанції також до уваги не бере, оскільки згідно з п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
В матеріалах справи наявна заява позивача, в якій остання просила розглядати справу за її відсутності, позов підтримала в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала (а.с. 32), тому підстави для залишення позову без розгляду відсутні.
Отже, суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих спірних правовідносин сторін та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Южного міського суду Одеської області від 17 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 05 грудня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький