Номер провадження: 22-ц/813/310/25
Справа № 523/10311/21
Головуючий у першій інстанції Мурманова І. М.
Доповідач Карташов О. Ю.
13.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 17 жовтня 2025 року
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» звернулось до Суворовського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку кредитної заборгованості у розмірі: 48631 грн 37 коп. В обґрунтування позову зазначивши, що між позивачем та відповідачем 05.10.2006 року укладено кредитний договір ODH0AE00001615. Позивач зазначає, що за умовами кредитного договору Банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі: 47877, 00 доларів США, які останній мав повернути до 05.10.2011 року. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, на користь банку було стягнуто заборгованість за даним кредитом, однак, через не виконання рішення суду, договірні зобов'язання не припинилась, а відтак позивач просить стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми заборгованості, що становить: 1743, 06 доларів США, а також понесені судові витрати у розмірі: 2270 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2022 року позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості - залишені без задоволення.
Рішення вмотивовано тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження заявлених позовних вимог, а відтак і порушення прав позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в інтересах яких діє Сокуренко Н.В. подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 1743,06 доларів США, що за курсом 27,90 відповідно до службового розпорядження НБУ від 18.02.2021 року складає 48631,37 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов АТ КБ «ПриватБанк», в іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з Відповідача судові витрати.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В скарзі зазначається, що з вищезазначеним рішенням АТ КБ «ПриватБанк» не згодний в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 та вважає його в цій частині незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права та невідповідності висновків суду обставинам справи.
З посиланням на норми ст. 625 ЦК України скаржником зазначається, що нарахування на суму боргу інфляційних втрат та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Наголошується, що до теперішнього часу рішення суду не виконано, заборгованість відповідачем 1 не сплачено. Оскільки період прострочення грошового зобов'язання становить 2634 дня, а розмір заборгованості за кредитом становить 8057,44 дол. США, то саме на суму основної заборгованості за кредитом в розмірі 8057,44 дол. США здійснено розрахунок 3% річних за період з 04.12.2013 р. до 18.02.2021 р. Таким чином, до стягнення нараховано 1743,06 USD що за курсом НБУ 27,90 відповідно до службового розпорядження від 18.02.2021 року складає 48631,37 грн, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 .
Підсумовуючи викладене в скарзі зазначається, що помилковим є висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог, оскільки неналежним чином вивчено надані до позову документи, а саме Розрахунок заборгованості, де зазначено про відсутність погашень заборгованості після ухваленого рішення суду.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Учасники провадження в судове засідання не з'явились, про дату, час та порядок розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, про відкладення розгляду справи, про розгляд справи за їх відсутності не заявляли.
Судові повістки надіслані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 повертались на адресу суду з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
У пункті 99-1 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв'язку робить позначку «Адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Працівником АТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зроблено позначку «Адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено його підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту 99-1 Правил, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав не враховувати причини повернення до суду судової повістки під час вирішення питання про повідомлення заявниці про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, а також про можливість розглядати справу за відсутності відповідача.
За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Тож, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20.
З наведеного можна зробити висновок, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відповідно до процесуального закону вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, та його не явка не перешкоджає розгляду справи.
Додатково ОСОБА_2 , ОСОБА_1 повідомлено шляхом розміщення Одеським апеляційним судом оголошення на офіційному веб-сайті судова влада України про місце, дату та час розгляду справи.
Від представника ОСОБА_2 адвоката Григоржевського М.С. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 та його, як її представника. Проти задоволення скарги в частині стягнення боргу з ОСОБА_2 заперечують, вказують, що судом першої інстанції вірно встановлено, що у позивача не виникло матеріального права на пред'явлення позовних вимог, щодо заборгованості по нарахуванню 3% в солідарному порядку до ОСОБА_2 .
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Згідно заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014 року (справа №202/1050/14) позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № ODH0AE00001615 від 05.10.2006 року у розмірі: 384 543, 11 грн. (триста вісімдесят чотири тисячі п'ятсот сорок три гривні 11 коп.), та стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» суму 10 000,00 грн, а всього заборгованість у сумі: 394 543, 11 грн (триста дев'яносто чотири тисячі п'ятсот сорок три гривні 11 коп.), що еквівалентно 49 361, 08 дол. США та складається:
заборгованість за кредитом - 20 994, 34 дол. США;
заборгованість по процентам за користування кредитом - 21 161, 70 дол. США;
заборгованість по комісії за користування кредитом - 441, 09 дол. США;
пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 6 763, 95 дол. США.
Стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» сплачений судовий збір у розмірі 3 441, 00 грн.
В решті вимог за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Законність рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , колегією суддів не перевіряється, оскільки не є предметом апеляційного оскарження.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , апеляційний суд переглядає судове рішення саме в цій частині.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у статі 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
В постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18, від 07 лютого 2024 року в справі № 910/3831/22.
Звертаючись до суду з позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» вказувало, що ОСОБА_1 не виконав належним чином зобов'язання за Кредитним договором №ODН0АЕ00001615 у зв'язку з чим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014 року з нього стягнуто заборгованість у розмірі 49361,08 доларів США, що еквівалентно 394543,11 грн.
В матеріалах справи немає будь-яких доказів виконання зазначеного рішення суду.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, внаслідок невиконання рішення суду та умов договору виникла заборгованість, розрахована на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, яка за період з 04.12.2013 року до 18.02.2021 року становить 8057,44 доларів США, що за рахунком НБУ 27,90 відповідно до службового розпорядження від 18.02.2021 року складає 48631,37 грн.
Стороною відповідача, своїх контррахунків, або доказів повного чи часткового виконання заочного рішення до суду подано не було.
Перевіривши розрахунки 3% річних, подані позивачем, колегія суддів встановила, що вони є правильними та здійснені у відповідності до положень ст. 625 ЦК України.
Суд першої інстанції не врахував вищенаведені обставини справи та вимоги закону і дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні заявленого позову в оскаржуваній частині.
Таким чином, зважаючи, що рішення суду про стягнення заборгованості не виконано, заборгованість не погашена, судова колегія дійшла висновку про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних унаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду.
Враховуючи викладене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню три відсотка річних за період з 04.12.2013 року по 18.02.2021 року в розмірі 1743,06 доларів США, що за рахунком НБУ 27,90 відповідно до службового розпорядження від 18.02.2021 року складає 48631,37 грн.
Відтак, доводи апеляційної скарги скаржника знайшли своє підтвердження матеріалами справи, та приймаються до уваги колегією апеляційного суду.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Отже, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в частині вимог до ОСОБА_1 .
Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У даному випадку позивач сплатив 2270 грн судового збору за подачу позовної заяви та 3405 грн за подачу апеляційної скарги.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідачів на користь позивача підлягають судові витрати у зв'язку зі сплатою судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 4540 грн.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2022 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у порядку ст. 625 ЦК України заборгованість в розмірі 1743,06 доларів США, що за курсом 27,90 складає 48631,37 гривень.
Стягнути із ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» сплачений судовий збір в розмірі 4540 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький