04 грудня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/17383/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Шкоріної О. І., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника позивача - адвоката Осадчої К. О.,
представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Панкова Д. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюадвоката Панкова Дмитра Владиславовича, в інтересах ОСОБА_1 ,
на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області у складі судді Петришин Н. М.
від 12 вересня 2025 року,
у цивільній справі № 361/9841/25 Броварського міськрайонного суду Київської області
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1 ,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київ Фінанс»,
третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожний Олександр Сергійович
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
В серпні 2025 року ОСОБА_2 звернувся в суд з заявою про забезпечення позову, в якому просив накласти арешт на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210600000:00:064:0219, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2913043132106; а також на земельну ділянку площею 0,0094 га з кадастровим номером 3210600000:00:064:1219, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2913031532106.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 року заяву про забезпечення позову - задоволено.
Накладено арешт на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 : земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210600000:00:064:0219, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0094 га з кадастровим номером 3210600000:00:064:1219, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі адвокат Панков Д. В., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати і відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Апелянт вважає, що ухвала постановлена за відсутності підстав, передбачених статтею 149 ЦПК України. Зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування реальних ризиків невиконання майбутнього рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав. Апелянт звертає увагу на те, що наданий позивачем доказ наміру відчуження майна (роздруківка оголошення з вебсайту OLX) є неналежним та містить ознаки фальсифікації, оскільки стосується іншої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , а не спірної ділянки за номером 70 , що підтверджується відмінностями у площі, відсутністю на фото забудови, наявної на спірній ділянці, та іншим розташуванням сусідніх об'єктів. Наголошує, що суд першої інстанції проігнорував подані до винесення ухвали заперечення відповідача, в яких викладалися факти невідповідності доказів позивача дійсним обставинам, та не надав їм жодної правової оцінки в мотивувальній частині ухвали. Крім того, апелянт зауважує, що позовна заява, для забезпечення якої вжито заходів, мала недоліки (несплачений судовий збір) та була залишена без руху, що, на думку скаржниці, у сукупності з наданням недостовірних доказів свідчить про зловживання позивачем процесуальними правами.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - Панков Д. В., підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.
Представника позивача - адвоката Осадча К. О., проти задоволення скарги заперечила, просила залишити ухвалу суду без змін.
ТОВ «Фінансова компанія «Київ Фінанс» у судове засідання не з'явилось, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників учасників, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
У справі, що переглядається, заявник обґрунтовував необхідність накладення арешту на спірні земельні ділянки існуванням реального наміру відповідача терміново відчужити майно, на підтвердження чого надав роздруківку оголошення з вебсайту OLX, а також посилався на незаконність набуття відповідачем права власності внаслідок, на його думку, неправомірних дій державних реєстраторів та нотаріусів.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існує спір щодо права власності на земельні ділянки, які, за твердженням заявника, незаконно вибули з його володіння. Встановивши факт розміщення на вебсайті OLX оголошення про продаж земельних ділянок по АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку про існування реальної загрози їх відчуження відповідачем, що може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову про витребування майна. Суд зазначив, що обраний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, оскільки накладення арешту є тимчасовим заходом, який не позбавляє відповідача права власності, а лише обмежує право розпорядження майном для гарантування ефективного захисту прав позивача. Щодо заперечень представника відповідача, суд вказав, що вони не спростовують доводів заявника та необхідності вжиття забезпечувальних заходів.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками з огляду на наступне.
Відповідно до імперативних приписів частин першої та другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову виключно у випадках, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача. Реалізація цього процесуального інституту вимагає від суду не формальної констатації наявності спору, а встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між конкретними діями відповідача та ймовірними негативними наслідками для позивача.
Як наголосив Верховний Суд у постанові від 24.07.2024 у справі № 567/459/23, саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення такої заяви. Суд касаційної інстанції визначив стандарт доказування у цій категорії справ, вказавши, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена належними доказами наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що доказ, на якому ґрунтувалися доводи заявника про ризик відчуження майна, а саме роздруківка оголошення про продаж, є неналежним та недостовірним доказом, оскільки містить очевидні та суттєві розбіжності з індивідуальними характеристиками спірного майна. Зокрема, фототаблиці в оголошенні відображають земельну ділянку, вільну від будь-якої забудови, вкриту трав'яним покривом та деревами, тоді як матеріалами справи, зокрема даними з відкритих картографічних джерел (у сукупності із відомостями публічної кадастрової карти) та наданими стороною апелянта фотоматеріалами, беззаперечно підтверджується знаходження на спірній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , масивного об'єкта незавершеного будівництва, що займає значну частину її площі. Заявлена в оголошенні площа земельної ділянки у 10 соток не відповідає сукупній площі спірних ділянок, а візуальні орієнтири локації об'єкта в оголошенні вказують на інше місцезнаходження, що узгоджується з доводами апелянта про приналежність цього оголошення до іншого об'єкта нерухомості.
Більше того, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача фактично визнав помилковість подання вказаних фотоматеріалів, зазначивши про ймовірну технічну помилку при формуванні пакету документів. За таких обставин, колегія суддів констатує відсутність у матеріалах справи будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували вчинення відповідачем реальних дій, спрямованих на відчуження спірного майна, як-то розміщення оголошень, звернення до рієлторів чи нотаріусів, замовлення оцінки майна тощо.
Колегія суддів критично оцінює доводи представника позивача про те, що саме лише припущення про можливість невиконання рішення суду є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Така позиція суперечить вимогам процесуального закону та сталій судовій практиці. Застосування заходів забезпечення позову, які обмежують право власності особи, не може ґрунтуватися на припущеннях, не підкріплених жодними фактичними даними. Оскільки доказ, на якому ґрунтувалася підозра щодо продажу майна, визнано неналежним, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач має намір ухилитися від виконання судового рішення.
Оцінюючи доводи заявника щодо незаконності дій нотаріусів Грушко І. В. та Задорожного О. С. , а також посилання на Наказ Міністерства юстиції України від 18 квітня 2024 року про скасування реєстраційних дій, колегія суддів виходить із правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.01.2025 у справі № 913/333/24. Згідно з цим висновком, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позовних вимог по суті, тобто питання законності чи незаконності набуття права власності, не досліджується судом, оскільки це є предметом розгляду спору по суті. Самі по собі твердження позивача про недобросовісність набуття відповідачем права власності чи наявність процедурних порушень під час реєстрації не є тотожними наміру відповідача ухилитися від виконання майбутнього судового рішення. Інститут забезпечення позову не покликаний підміняти собою судове рішення по суті спору та встановлювати факти незаконності правочинів на етапі відкриття провадження.
Більше того, аналіз хронології подій свідчить про відсутність нагальної необхідності у вжитті заходів забезпечення. Наказ Міністерства юстиції України, на який посилається заявник, стосувався скасування реєстраційних дій, вчинених ще у квітні 2024 року. Водночас поточне право власності зареєстровано за відповідачем у жовтні 2024 року. Факт тривалого володіння майном відповідачем з моменту виникнення спірних правовідносин та скасування попередніх записів до моменту звернення заявника до суду, без вчинення відповідачем дій щодо відчуження майна на користь третіх осіб, спростовує тезу заявника про існування неминучого ризику втрати майна. Наявність тривалого правового конфлікту між сторонами підтверджує існування спору про право, однак не є автоматичним доказом наміру відповідача перешкодити виконанню судового рішення.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву, погодився з аргументацією заявника, однак не здійснив належної перевірки достовірності наданих доказів та не врахував розмежування підстав позову і підстав його забезпечення. Таким чином, оскільки єдиний прямий доказ активних дій відповідача щодо продажу майна виявився таким, що не стосується предмета спору, а інші доводи заявника зводяться до незгоди з правомірністю набуття відповідачем права власності, що має вирішуватися виключно в межах позовного провадження, заявник не довів існування реальної загрози невиконання майбутнього рішення суду.
Застосування арешту майна за таких умов, коли ризики ґрунтуються на припущеннях та недостовірних доказах, порушує принцип співмірності втручання у права відповідача та покладає на нього надмірний тягар, що є несумісним із вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи викладене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 376 ЦПК України як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права та за відсутності належних підстав, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Панкова Дмитра Владиславовича, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 08 грудня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
О. І. Шкоріна
В. В. Саліхов