Унікальний номер справи № 761/35189/25 Апеляційне провадження № 33/824/5167/2025Головуючий у суді першої інстанції - Бугіль В.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
17 листопада 2025 року суддя Київського апеляційного суду Нежура В.А., розглянув матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП,
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 42151 вбачається, що 13.08.2025 о 08:40 в м. Києві на проспекті Берестейському, 11, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху, не впевнився в безпечності, не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з автомобілем «Крайслер», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 10.1., п. 13.1. ПДР України, за що передбачена відповідальність за статтею 124 КУпАП.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Не погоджуючись із постановою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, провадження у справі закрити за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що твердження судді відносно того, що ОСОБА_1 мав виконати вимоги п. 2.1 ПДР "Дати дорогу" є такими, що не відповідають реальній обстановці, адже останній проїхав близько 50 метрів до місця зіткнення.
Крім того, вказує на те, що суд першої інстанції вийшов за межі протоколу, адже в протоколі п. 2.1 "Дати дорогу" не зазначено, натомість вказано на порушення пунктів 10.1 та 13.1 ПДР України.
Вказує, що зі схеми ДТП та характеру пошкоджень, вбачається, що автомобіль скаржника знаходився в межах своєї смуги, тоді як автомобіль Крайслер, своєю лівою стороною знаходився поза межами смуги.
Зазначає, що саме інший учасник ДТП ОСОБА_2 мав дати дорогу, оскільки розмітка на дорозі вказувала про звуження дороги.
Також скаржник посилається на висновок експерта № 56 від 09.09.2025 згідно якого у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши пояснення, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов'язаний з'ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Як зазначено в статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 124 КУпАП передбачають відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Пункт 1.3 Правил дорожнього руху передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.4 Правил дорожнього руху передбачено, що кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Пункт 1.9 Правил дорожнього руху передбачає, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно п. 10.1 ПДР, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Відповідно до п. 13.1 ПДР, водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
Як вбачається з матеріалів справи, подія дорожньо-транспортної пригоди відбулася на ділянці дороги в межах з'їзду з Повітрофлотського шляхопроводу на проспект Берестейський у місті Києві.
Зі схеми місця ДТП та характеру механічних пошкоджень транспортних засобів вбачається, що у автомобіля «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 пошкоджене праве крило накладка переднього бампера, у автомобіля «Крайслер» д.н.з. НОМЕР_2 наявні пошкодження лівої задньої двері, заднього бампера, заднього лівого крила.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази є належними, допустимими та взаємно узгодженими між собою, що у своїй сукупності підтверджує наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на те, що вина ОСОБА_1 підтверджується даними, зазначеними у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 42151, з якого вбачається, що водій порушив вимоги пунктів 10.1 та 13.1 Правил дорожнього руху України, схемою місця ДТП, у якій відображено розташування транспортних засобів після зіткнення, напрямки їх руху та характер механічних пошкоджень, та поясненнями учасників справи.
Доводи апеляційної скарги про те, суд першої інстанції помилково вказав на порушення вимоги знаку 2.1 ПДР "Дати дорогу", не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначена обставина не є визначальною для правової кваліфікації його дій та не змінює складу правопорушення, викладеного в протоколі.
Суд першої інстанції не визнав з. 2.1 ПДР окремим порушенням, а лише оцінив дорожню ситуацію в комплексі, встановивши, що ОСОБА_1 виконував маневр виїзду з другорядної дороги на головну. При цьому, суд прямо виходив з пунктів Правил дорожнього руху (10.1 та 13.1), порушення яких інкриміновано особі у протоколі про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд зазначає, що аналіз фактичних обставин події та дорожньої ситуації не означає встановлення нового складу правопорушення.
Крім того, суд звертає увагу, що навіть якщо тривалий відрізок руху після з'їзду складав приблизно 50 метрів, це не звільняло водія від обов'язку дотримання вимог пунктів 10.1 та 13.1 ПДР України, які прямо інкримінуються йому в протоколі і залишаються основним предметом розгляду.
Аналіз характеру механічних пошкоджень транспортних засобів додатково підтверджує вину ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди. Так, у автомобіля «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 зафіксовані пошкодження правого крила та накладки переднього бампера, тоді як у автомобіля «Крайслер» д.н.з. НОМЕР_2 наявні пошкодження лівої задньої двері, заднього бампера та заднього лівого крила. Така локалізація пошкоджень свідчить про те, що зіткнення відбулося в момент виконання ОСОБА_1 маневру перестроювання праворуч без дотримання безпечного бокового інтервалу, коли передня права частина автомобіля «Рено» вдарила задню ліву частину автомобіля «Крайслер», який рухався прямо у своїй смузі. За таких обставин характер ушкоджень повністю корелюється з порушенням вимог пунктів 10.1 та 13.1 Правил дорожнього руху України та спростовує доводи апеляційної скарги щодо відсутності вини ОСОБА_1 .
Оцінюючи висновок експерта № 56 від 09.09.2025, на який посилається скаржник, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що зазначений документ не може бути визнаний належним і достатнім доказом відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, з огляду на таке.
Експерт будує свої висновки на припущенні, що водій автомобіля «Крайслер» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 здійснював маневр перестроювання з лівої смуги на праву та раптово зупинився, водночас жоден інший доказ матеріалів справи не підтверджує факту такого маневру.
Крім того, сам водій ОСОБА_2 у своїх поясненнях, які були надані відразу після події, категорично заперечує виконання будь-якого маневру перестроювання, стверджуючи, що рухався прямо, у крайній правій смузі,тоді як ОСОБА_1 при перестроювані зачепив переднє праве крило його автомобіля. В матеріалах справи відсутні об'єктивні дані, які б спростовували ці пояснення.
Наявна в матеріалах схема місця ДТП також не підтверджує виконання ОСОБА_2 маневру перестроювання, адже транспортні засоби зафіксовані в одній, крайній правій смузі, що корелюється з поясненнями потерпілого.
Висновок експерта побудований переважно на словах самого ОСОБА_1 , які не підтверджені іншими доказами. Експерт не мав у своєму розпорядженні відеофіксації, а аналізував лише письмові пояснення та статичні матеріали, зробивши реконструкцію події, що не відповідає встановленим судом фактам.
Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що висновок експерта не враховує реальної дорожньої обстановки, суперечить об'єктивним доказам справи, ґрунтується на припущеннях та не може бути покладений в основу висновків суду.
Натомість сукупність доказів, а саме протокол про адміністративне правопорушення, схема місця пригоди, характер пошкоджень, пояснення другого учасника ДТП підтверджують, що ОСОБА_1 не переконався в безпечності зміни напрямку руху, не дотримався бокового інтервалу та, виконуючи маневр, створив перешкоду транспортному засобу, який рухався прямо у своїй смузі, чим порушив вимоги п.п. 10.1, 13.1 ПДР України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта із прийнятою судом першої інстанції постановою, однак висновків суду не спростовують.
Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною, вмотивованою, підстав для її скасування апеляційним судом не встановлено, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Згідно частини восьмої статті 294 КУПАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтею 294 КУпАП,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду