21 листопада 2025 року
м. Київ
провадження № 33/824/5400/2025
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Євграфової Є. П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Сіренка Максима Юрійовича, в інтересах ОСОБА_1 ,
на постанову Голосіївського районного суду м. Києва у складі судді Первушиної О. С.
від 09 жовтня 2025 року,
у справі №752/7283/25 Голосіївського районного суду м. Києва
про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП
громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого: АДРЕСА_1
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу, в розмірі в однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 гривень в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн 80 коп.
На дану постанову 17.10.2025 захисник Сіренко М. Ю., в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Апелянт (захисник) вважає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції підійшов до розгляду справи формально та поверхнево, не з'ясувавши всіх фактичних обставин. Звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а отже, він не був «водієм» у розумінні п. 1.10 ПДР України. Стверджує, що оскільки факт керування автомобілем не доведений, у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі.
В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 та його захисник Сіренко М. Ю. не з'явились, про день час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Від захисника Сіренка М. Ю. надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи через його зайнятість в розгляді іншої справи в Ірпінському міському суді Київської області.
Суд апеляційної інстанції, вважає заявлене клопотання про відкладення розгляду справи необґрунтованим, а причини неявки захисника - неповажними, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 44 Правил адвокатської етики, адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на невиправдане затягування судового розгляду справи. Крім того, стаття 27 Правил зобов'язує адвоката намагатися оперативно виконувати доручення клієнта, дотримуючись при цьому всіх інших вимог закону.
З матеріалів справи та доданого до клопотання витягу призначених справ вбачається, що розгляд даної справи в апеляційному суді було призначено 05 листопада 2025 року, тоді як справа в Ірпінському міському суді Київської області призначена до розгляду 10 листопада 2025 року. Отже станом на 10 листопада 2025 року, захисник вже був обізнаний про наявність призначеного розгляду в апеляційному суді на ту саму дату або час.
Апеляційний суд зазначає, що сама по собі участь захисника в іншому судовому провадженні (засіданні) не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Надаючи перевагу участі в іншому засіданні, яке було призначено вже після отримання повідомлення про розгляд даної справи, без належного обґрунтування такої пріоритетності, захисник фактично створив умови для затягування розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи практику ЄСПЛ щодо обов'язку сторін демонструвати готовність брати участь у розгляді та утримуватися від зволікань, суд розцінює таку поведінку як неналежну організацію професійної діяльності, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи, а тому визнає причини неявки неповажними та вважає за можливе розглянути справу за відсутності захисника.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
З протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 271969 від 15.03.2025 вбачається, що ОСОБА_1 15.03.2025 о 09 год 50 хв., поблизу будинку № 135 по вулиці Пирогівський Шлях в місті Києві, керуючи транспортним засобом «Honda Civic», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння а саме - різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, нестійка хода, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, суд першої інстанції виходив із того, що його вина повністю підтверджується сукупністю досліджених доказів: протоколом про адміністративне правопорушення, рапортом працівників поліції та відеозаписами з боді-камер. Встановивши, що водій мав ознаки алкогольного сп'яніння та в присутності двох свідків (фіксація на боді-камеру) відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку про порушення водієм вимог п. 2.5 ПДР України. Відхиляючи доводи захисту щодо відсутності факту керування, суд послався на відеозаписи та рапорт, які спростовують позицію адвоката та підтверджують, що ОСОБА_1 перебував за кермом транспортного засобу.
Апеляційний суд погоджується з такими висновком суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Окремим видом адміністративних правопорушень є правопорушення на транспорті, в тому числі порушення, вчиненні під час дорожнього руху.
Згідно з ч. 1 ст. 130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу.
Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.
Порядок проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений статтею 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103, та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом МВС і МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року.
Згідно з частинами 1-3, 5 статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння, підлягають відстороненню та оглядові. Огляд проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в закладах охорони здоров'я у разі незгоди особи з результатами огляду на місці. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу. Огляд особи на стан сп'яніння, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, в матеріалах справи наявні: протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №271969 від 15.03.2025, актом вилучення посвідчення водія від 15.03.2025, рапортом інспектора УПП у місті Києві від 15.03.2025, згідно якого екіпажем «Кольт-309» отримано повідомлення про водія автомобіля «Honda Civic», який намагався рухатися на транспортному засобу у стані алкогольного сп'яніння, після чого виявлено водія вказаного транспортного засобу, який перебував за кермом та в подальшому відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, постановою серії ЕНА № 4274835 від 15.03.2025 року, а також відеозаписами з боді-камери 471730, 474193 з яких слідує, що ОСОБА_1 відмовляючись від проходження огляду на приладі Драгер для виявлення стану алкогольного сп'яніння, мотивував це тим, що він «випивший», і в подальшому в розмові з співробітником поліції неодноразово повторював, що він в стані алкогольного сп'яніння, при цьому не заперечуючи факту свого керування автомобілем «Honda Civic».
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що водій ОСОБА_1 , маючи ознаки алкогольного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на вимогу поліцейського. Апеляційний суд наголошує, що положення пункту 2.5 Правил дорожнього руху України імперативно встановлює обов'язок водія пройти медичний огляд на стан сп'яніння на вимогу поліцейського. Невиконання цього обов'язку утворює закінчений склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП. Для кваліфікації дій за цією статтею мотиви відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду не мають юридичного значення. Достатньо самого факту зафіксованої у встановленому порядку відмови від виконання законної вимоги уповноваженої особи.
Системний аналіз статті 266 КУпАП підтверджує, що відмова не обмежується виключно прямою заявою. Вона охоплює також випадки фактичного ухилення, мовчазного ігнорування вимог або відмови виконувати процесуальні дії, що унеможливлює проведення огляду.
Спростовуючи доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 відмовився від підпису в протоколі та надання пояснень, про що зазначено у протоколі серії ЕПР1 №271969 від 15.03.2025. Тим самим він свідомо ухилився від реалізації свого права на фіксацію власної позиції як водія безпосередньо під час складання протоколу.
Законодавство надає особі, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, важливе право відобразити у ньому свої пояснення, зауваження та доводи. Ця можливість є ключовою для об'єктивного розгляду справи. У даній ситуації, ОСОБА_1 міг використати це право для заперечення факту керування транспортним засобом, якби дійсно не перебував за кермом; для фіксації порушення процедури з боку поліцейських або висловлення інших зауважень щодо обставин події.
Знехтування цим правом на момент складання протоколу, незважаючи на надану можливість, призвело до того, що позиція ОСОБА_1 , як водія, не була зафіксована у первинному процесуальному документі. Натомість, у матеріалах справи зафіксовано лише факт відмови від підпису та пояснень. Це створює враження непослідовності у доводах сторони захисту, викладених у апеляційній скарзі, оскільки первинна можливість спростувати обставини (зокрема, факт керування) була проігнорована особою безпосередньо на місці події.
З точки зору принципу «поза розумним сумнівом» (in dubio pro reo), така поведінка має суттєве значення. Цей принцип вимагає, щоб усі обґрунтовані сумніви щодо винуватості особи тлумачилися на її користь. Проте, відсутність пояснень або заперечень безпосередньо у момент фіксації правопорушення не створює автоматично розумного сумніву щодо достовірності складеного протоколу чи інших доказів. Фактично, коли особі надається можливість заперечити факт керування саме у первинному процесуальному документі, і вона цією можливістю не користується, це позбавляє її доводи, висловлені пізніше в апеляційній скарзі, належного первинного підкріплення.
З огляду на наведене, аргументи захисника про відсутність факту керування не заслуговують на увагу, адже вони суперечать не лише матеріалам відеофіксації, які апеляційний суд ретельно дослідив і на яких зафіксовано спілкування ОСОБА_1 з поліцейськими без заперечення факту керування, але й процесуальній поведінці самої особи під час оформлення матеріалів.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції відповідно до ст. 280 КУпАП належним чином встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та досліджено докази, наявні в матеріалах справи, на підставі яких зроблено обґрунтований висновок про винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Підстав для закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 не встановлено.
Керуючись ст. 294 КУпАП апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника Сіренка Максима Юрійовича, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. П. Євграфова