Київський апеляційний суд
12 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції з використанням підсистеми "Електронний суд" матеріали кримінального провадження № 12025100050001358 щодо
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Новоград-Волинський Житомирської області,
громадянина України, що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2025 року,
Оболонським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що 20 травня 2025 року близько 03 години 30 хвилин він, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 , в якій в цей же час перебувала ОСОБА_8 , під час словесного конфлікту, який виник на ґрунті неприязних відносин один до одного, тримаючи в правій руці предмет, схожий на ніж, умисно завдав ним удар в область черевної порожнини ОСОБА_8 з правого боку, спричинивши їй проникаюче колото-різане поранення грудної клітки - рани на 1 см праворуч від середньої лінії на передній поверхні грудної клітки справа, від якої спрямований рановий канал, який проходить у напрямку спереду назад, ззовні у середину, зверху вниз, з пошаровим ушкодженням шкіри, м'яких тканин, правого купола діафрагми, що проникає у черевну порожнину, з ушкодженням правої частки печінки у восьмому сегменті, яке обумовило розвиток гемоперітонеуму і відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15.10.2025 за наслідками розгляду клопотання прокурора ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів по 13.12.2025 включно.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати і постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з носінням електронного засобу контролю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає, що ухвала суду необґрунтована, оскільки не містить аргументації висновку про наявність ризиків, які б виправдовували продовження тримання під вартою, і чому більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити досягнення цілей кримінального провадження. ОСОБА_7 утримується під вартою вже майже півроку, і такий тривалий строк позбавлення волі без вироку суду зобов'язує суд приділяти особливу увагу мотивації своїх рішень. Посилається на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої відсутність мотивів у рішеннях про продовження строків тримання під вартою протягом тривалого періоду є порушенням п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі "Сташайтіс проти Литви"). Крім того, наводить статистичні дані, які свідчать, що суди здебільшого надають перевагу саме утриманню осіб під вартою, що, на думку захисника, підриває довіру до правосуддя. Більше того, суд не розглянув можливість застосування альтернативних менш суворих запобіжних заходів, що суперечить практиці ЄСПЛ.
Так, суд не взяв до уваги, що стороною обвинувачення не було доведено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема особистого зобов'язання чи домашнього арешту. За таких обставин суд не дотримав вимоги ч.2 ст.194 КПК України і застосував до ОСОБА_7 неналежну правову процедуру. Також суд допустив неповноту судового розгляду, не дослідивши належним чином документи, подані стороною захисту на підтвердження необґрунтованості клопотання прокурора, і тим самим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та міжнародних стандартів справедливого судочинства, постановивши ухвалу виключно на підставі усних суб'єктивних тверджень прокурора, які самі по собі не можуть бути сприйняті як доказ.
За практикою ЄСПЛ позбавлення волі може мати місце лише у чітко визначених законом випадках і за умови наявності доведених фактів, які свідчать про необхідність такого заходу (рішення у справі "Хайредінов проти України"); абстрактні стереотипні або загальні формулювання з боку органів влади при обґрунтуванні ризиків неприпустимі (рішення у справі "Мерабішвілі проти Грузії"); у рішеннях про тримання заявника під вартою чи продовження тримання під вартою, органи державної влади не вказали жодних конкретних причин, на підставі яких вони дійшли висновку наявності заявлених ризиків (рішення у справі "Москаленко проти України").
Наголошує на тому, що жодних конкретних фактів або доказів, які б свідчили про наявність реальної небезпеки переховування, прокурор не надав, і в матеріалах справи відсутні дані про спроби обвинуваченого уникнути участі у процесуальних діях, залишити місце проживання чи не з'явитися на виклик до суду. З початку кримінального провадження обвинувачений перебуває під вартою, протягом цього часу з його боку не було вчинено дій з метою уникнення участі в процесуальних діях чи перешкоджання правосуддю. У той же час, небезпека втечі обвинуваченого не може бути оцінена виключно на підставі суворості покарання, яке йому загрожує (рішення у справі "Бекчиєв проти Молдови"); небезпека втечі обов'язково зменшується з плином часу, проведеного в ув'язненні (рішення у справі "Ноймайстер проти Австрії").
Звертає увагу, що ОСОБА_7 є людиною з гарною репутацією, стабільними соціальними зв'язками, яка заслуговує на довіру. З метою здійснення контролю за переміщеннями обвинуваченого можна застосувати електронні засоби контролю. Щодо ризику незаконного впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, то ОСОБА_7 не заперечує своєї вини, його показання узгоджуються з показаннями свідків, і у випадку застосування більш м'якого запобіжного заходу обвинувачений може проживати окремо від свідка, з яким на момент події проживав за однією адресою.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити; доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду законною, обґрунтованою і вмотивованою; перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог цих норм у сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції погодився з доводами про те, що продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме, що ОСОБА_7 може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інші кримінальні правопорушення.
Згідно з ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , тяжкість покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим, оскільки відповідною санкцією передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, особу обвинуваченого, в тому числі його вік, стан здоров'я, сімейний стан, соціальні зв'язки, майновий стан, стадію судового розгляду, в ході якого свідки лише підлягають допиту.
Додатково колегія суддів звертає увагу, що наразі здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом самовільного залишення ОСОБА_7 з 5 травня 2025 року військової частини.
Ці обставини, на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що вказані раніше ризики не зменшилися і виправдовують подальше тримання ОСОБА_7 під вартою. А тому застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії.
З приводу доводів захисника про відсутність даних про спроби обвинуваченого уникнути участі у процесуальних діях, залишити місце проживання чи не з'явитися на виклик до суду варто зауважити, що вони суперечливі. Одночасно з цим захисник сам вказує, що з початку кримінального провадження обвинувачений перебуває під вартою. І відсутність даних про спроби ОСОБА_7 переховуватись від суду з моменту затримання та чинити тиск на свідків свідчить лише про те, що такі спроби не були реалізовані, оскільки останній тримається під вартою та не мав такої можливості.
Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 4221 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартоюзалишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3