Провадження № 11-сс/803/2204/25 Справа № 202/2232/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
03 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 , в інтересах ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 10 листопада 2025 року про арешт майна у кримінального провадження № 12024042200000187, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 10 листопада 2025 року задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на: - автомобіль «BMW X5 д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходиться в користуванні ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і який належить батькові останнього - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; свідоцтво про право на спадщину ВРД 696475 та ухвала Бабушкінського р/с від 28.12.2022, витяг з реєстру речових прав; довіреність від ОСОБА_11 (від імені ОСОБА_12 ) на ОСОБА_13 №НТТ 492961; ухвала Шевченківського р/с м. Дніпра від 08.07.2025 про скасування арешту ОСОБА_14 ; супровідний лист з Самарівського відділу виконавчої служби №115136/136 від 20.08.2025, підписаний ОСОБА_15 ; картка платника податків на ім'я ОСОБА_10 , № НОМЕР_2 , витяг про місце проживання ОСОБА_10 , довіреність від імені ОСОБА_10 від 07.11.2021 №НТМ 520179; довідка про склад сім'ї ОСОБА_16 ; ухвала Амур-Нижньодніпровського р/с міста Дніпра від 28.03.2025 про стягнення заборгованості з ОСОБА_17 ; запит приватного нотаріуса ОСОБА_18 від 18.11.2024 до КП «Дніпровське БТІ», позовна заява про стягнення заборгованості за договором позики позивач ОСОБА_19 , відповідач ОСОБА_20 , заява ОСОБА_19 до суду про розгляд позову без її участі, заява про визнання позовних вимог до ОСОБА_20 ; розписка від ОСОБА_10 від 05.11.2024 про отримання грошових коштів (2 шт.) у друкованому вигляді; власноручна розписка від імені ОСОБА_10 від 05.11.2024 про отримання грошових коштів та 2 копії ІНН ОСОБА_10 ; ухвала Орджонікідзевського р/с м. Запоріжжя від 14.03.2025 про передачу матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_21 до Дніпровського районного суду м. Києва за територіальною юрисдикцією; заява від ОСОБА_16 до нотаріуса ОСОБА_22 ; акт про проведені електронні торги від 28.10.2024, складенй приватним виконавцем ОСОБА_23 : боржник ОСОБА_24 , стягувач ОСОБА_19 в 2-х екземплярах, підписаний ОСОБА_23 ; друкований лист А4 з текстом на російській мові на 1 арк., з метою їх збереження як речових доказів у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024042210000187 від 03.12.2024, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 361, ч. 3 ст. 362 КК України, з позбавленням права відчуження, розпорядження та користування.
Мотивуючи ухвалене рішення, слідчий суддя послався на те, що органом досудового розслідування в ході реалізації ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук автомобіля, який перебував у фактичному володінні ОСОБА_9 відносно якого є дані, що він здійснював пошук та контроль осіб, які за грошову винагороду відкривають банківські рахунки, на які в подальшому надходять викрадені грошові кошти; здійснював доставку дропів до банківських установ для обготівкування викрадених грошових коштів, було виявлено та вилучено ряд документів, які мають значення для здійснення досудового розслідування, у зв'язку з чим органом досудового розслідування достатнім чином обґрунтовано те, що вилучений автомобіль використовувався для вчинення кримінального правопорушення, а отже може зберігати або нести на собі сліди скоєного правопорушення чи відомості, що можуть бути використані як доказ факту та обставин, які встановлюються під час досудового розслідування, а тому повністю відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Зазначає, що на час розгляду клопотання вилучений автомобіль разом із виявленими у ньому документами мають істотне значення для проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки зберігають та несуть на собі сліди скоєного правопорушення й відомості, що можуть бути використані як доказ факту та обставин, які встановлюються під час досудового розслідування; постановою від 04.11.2025 були визнані речовими доказами, для їх збереження як речових доказів, слід застосувати захід забезпечення кримінального провадження у виді накладення арешту, у зв'язку з чим клопотання підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі адвокат просить скасувати ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на автомобіль “BMW X5», зобов'язати відповідальну особу повернути його власнику.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що власником автомобіля є ОСОБА_8 , якому не повідомлено про підозру в даному кримінальному провадженні.
Зазначає, що слідчий суддя не оцінив розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для ОСОБА_8 .
Позиції учасників судового провадження.
Адвокат ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, відділом РЗЗС СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12024042210000187 від 03.12.2025 за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 361, ч. 3 ст. 362 КК України.
На підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра 04.11.2025 року проведено обшук в автомобілі BMW X5 д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився в користуванні ОСОБА_9 та за результати якого виявлено та вилучено майно.
Встановлено, що власником транспортного засобу яким користався ОСОБА_9 є його батько - ОСОБА_8
10 листопада 2025 року ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра накладено арешт на автомобіль марки BMW X5 д.н.з. НОМЕР_1 у зв»язку з тим, що він відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказаний транспортний засіб, з тих підстав, що вказане майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вищевказаний автомобіль, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи наведені в апеляційній скарзі є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вищевказаний автомобіль може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст.170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , в інтересах ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 10 листопада 2025 року про арешт майна у кримінального провадження № 12024042200000187 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4