08.12.2025 Справа № 363/5440/25
08 грудня 2025 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Лукач О.П.,
за участю секретаря Гречко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Вишгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
16.09.2025 до Вишгородського районного суду Київської області, через систему «Електронний суд» (зареєстровано судом 17.09.2025), представник позивача - адвокат Череда Т.М., посилаючись на положення статті 28 ЦПК України, подала вказану вище позовну заяву у якій просить:
шлюб зареєстрований 03.03.2018, Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області за актовим записом № 185 від 03.03.2018, укладений між позивачем та відповідачем - розірвати;
стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частину заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дати подання позову до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути понесені судові витрати: судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, зазначивши попередній (орієнтовний) розмір: судовий збір - 968,96 грн., професійна правнича допомога у розмірі 9000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03.03.2018 між позивачем та відповідачем був зареєстрований шлюб та вони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір'ю. Позивачка зазначає, що вона з відповідачем не проживають разом понад три місяці, спільного господарства не ведуть, сімейних обов'язків не виконують, будь-яке емоційне чи побутове спілкування відсутнє, тобто, фактично шлюбні стосунки припинені, що свідчить про повне розірвання сімейного зв'язку. Позивачка переконана, що подальше спільне проживання з відповідачем є неможливим, як і збереження цього шлюбу. Вважає, що надання строку на примирення є недоцільним, оскільки це жодним чином не змінить фактичного стану шлюбних відносин та позивач не має наміру відновлювати подружні відносини. Відсутність взаєморозуміння та емоційного зв'язку між сторонами триває вже протягом тривалого часу, а попередні спроби примирення не дали позитивних результатів. Позивач не має наміру відновлювати подружні відносини та наполягає на розірванні шлюб. Крім цього, позивач вказує, що близько трьох місяців тому, як відповідач залишив сім'ю, припинив спільне проживання з позивачкою та дитиною, він не надавав жодних коштів на утримання дитини, не цікавився її потребами, не приймав участі у вихованні, забезпеченні сина, який проживає з нею та вона самостійно забезпечує його утримання, створює належні соціально-побутові умови для життя та розвитку дитини. Оскільки, сторони не досягли згоди щодо матеріального забезпечення спільної дитини, позивач змушена звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів, з метою захисту прав та законних інтересів сина.
Після виконання судом вимог частини восьмої статті 187 ЦПК України та витребування від Міністерства соціальної політики України інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо останнього зареєстрованого та фактичного місця їх проживання/перебування позивача та відповідача, оскільки вони мають зареєстроване місце проживання на тимчасово окупованій території України та можуть бути внутрішньо переміщеними особами і мати місце проживання на підконтрольній Україні території, ухвалою суду від 08.10.2025 відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників провадження. Розгляд справи призначено на 13.11.2025 о 09:30, про що повідомлено сторін, а відповідача, додатково, у порядку частини одинадцятої статті 128 ЦПК України, оскільки відомості про можливе його перебування на обліку як внутрішньо переміщеної особи в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщеної особи - відсутні.
У судові засідання, призначені на 13.11.2025 та 08.12.2025, учасники провадження не з'явилися, при цьому, до суду представником позивача надіслано заяви про розгляд справи без участі позивача та її представника, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.
Як убачається із матеріалів справи, судові повітки про виклик відповідача до суду, не відправлялися засобами поштового зв'язку на адресу зареєстрованого місця його проживання, оскільки, згідно акту, складеного судовим розпорядником, у зв'язку із тимчасовим припиненням роботи АТ «Укрпошта» на територіях де ведуть воєнні (бойові) дії або які перебувають у тимчасовій окупації, оточені (блокуванні), здійснити поштове відправлення з відділень «Укрпошта» неможливо. Водночас, згідно Довідки про доставку повідомлення у додатку «Viber», документ у вигляді судової повістки про виклик відповідача у судове засідання, призначене на 13.11.2025, доставлено на номер мобільного телефону, зазначений позивачем, а згідно телефонограми від 13.11.2025, складеної секретарем судового засідання, відповідачу ОСОБА_2 здійснено телефонний дзвінок та повідомлено про судове провадження, про дату судового засідання, призначеного на 08.12.2025, а також роз'яснено його права та обов'язки, зокрема право щодо ознайомлення із матеріалами справи, як у приміщенні суду та у електронному вигляді, та подання до суду заяв по суті спору, чим він, станом на 08.12.2024, не скористався
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи у відсутності сторін, суд враховує заяву представника позивача, а також вжиті судом заходи для забезпечення участі відповідача під час розгляду справи.
Оскільки сторони у судове засідання не з'явилися, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Статтею 174 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин у їх сукупності, судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 03.03.2018 перебувають у шлюбі, зареєстрованому Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, актовий запис № 185, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .
Позивач та відповідач є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно доказів, наявних у матеріалах справи, місце проживання дитини зареєстроване з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , а фактичне їх місце проживання, як внутрішньо переміщених осіб (ВОП), за адресою:
АДРЕСА_2 .
При цьому, як встановлено судом під час виконання вимог частини восьмої статті 187 ЦПК України та за результатом виконання ухвали суду про витребування від Міністерства Соціальної політики України інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщеної особи, а саме дані про останнє зареєстроване та фактичне місце проживання/перебування відповідача як внутрішньо переміщеної особи, встановлено, що відповідач не проживає разом з позивачем та дитиною.
Як зазначає позивач, сторони не проживають разом, спільного господарства не ведуть, сімейних обов'язків не виконують, будь-яке емоційне чи побутове спілкування відсутнє. Відсутність взаєморозуміння та емоційного зв'язку між сторонами триває вже протягом тривалого часу, а попередні спроби примирення не дали позитивних результатів, при цьому, спільна дитина проживає з позивачем та перебуває на її утриманні, без матеріальної допомоги батька дитини.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У статті 12 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно із статтею 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України), шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-якої обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно з частиною першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно із статтею 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, проте, як встановлено судом, позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.
Позивач скористалася наданим правом та звернулася до суду з позовом у даній справі, наполягає на розірванні шлюбу.
Сторони не виявили бажання примиритись.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , підлягає розірванню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе та суперечитиме інтересам позивача, а тому позов підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання малолітньої сина, суд зазначає таке.
Відповідно до положень частини другої статті 51 Конституції України та статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Положеннями статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частини першої статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною другою статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено у 2025 році прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня -
2563 гривні, дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Оскільки, позивачем заявлено про необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у частці від доходу відповідача, суд вважає за необхідне стягнути їх саме у вказаний спосіб.
Статтею 18 Конвенції ООН про права дитини встановлено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частинами першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із статтею 5 «Рівноправність подружжя» Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВРвід 17.07.1997) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Таким чином, визначаючи розмір аліментів на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд враховує матеріальне становище кожної із сторін спору, а саме те, що дитина проживає разом з матір'ю та перебуває на її утриманні, відповідно до вимог сімейного законодавства діти мають право на отримання матеріальної допомоги з боку своїх батьків.
Відповідач ОСОБА_2 - батько дитини, є особою працездатного віку, доказів про наявність медичних протипоказань встановлених відповідачу щодо працевлаштування та заняття певними видами діяльності суду надано не було, тому в сукупності оцінених судом доказів, є підстави вважати, що відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання малолітньої дитини.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів і ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини (Постанова Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №759/10277/18).
Отже, аналізуючи вищезазначені обставини та факти, враховуючи принципи об'єктивності та справедливості, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно зі статтею 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, у даному випадку - з 17.09.2025.
Відповідно до статті 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як встановлено судом, позивач в особі представника, подавши до суду позов в електронній формі через систему «Електронний суд», про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дитину, сплатила суму судового збору у розмірі 968,96 грн - за вимогу про розірвання шлюбу, при цьому, відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач у справах про стягнення аліментів від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються.
Згідно частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що судом задоволено позовні вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів у повному обсязі, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 968,96 грн гривень, а також з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн. за позовну вимогу про стягнення аліментів, від сплати якої позивач звільнена.
Щодо відшкодування відповідачем заявлених позивачем витрат по сплаті на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн., суд дійшов такого.
Згідно із пунктами 1-3 частини другої, частини восьмої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, до позову долучено копії: договору про надання правничої (правової) допомоги від 13.09.2025 , укладеного між адвокатом Чередою Т.М. та ОСОБА_1 , та додаткової угоду від 13.09.2025до вказаного договору, згідно з умовами якої сторони, уклавши Договір про надання правничої (правової) допомоги від 13.09.2025 пунктом 5, погодили оплату юридичних послуг за домовленістю, та домовились викласти вартість та порядок оплати юридичних послуг та правової допомоги у розмірі 9000,00 грн за послугу: «Супроводження справи про розлучення (розірвання шлюбу) та стягнення аліментів на утримання дитини в першій інстанції (загальна юрисдикція): правова консультація, аналіз фактичних обставин справи, підготовка (складання) та написання (оформлення) позовної заяви, написання та оформлення відповіді на відзив/ заперечення - за потреби, сповіщення Клієнта про подальший рух справи, направлення до суду заяви про слухання справи за відсутності сторони позивача, надання правової консультації про процесуальні права та обов?язки учасника справи, за результатами слухання справи отримання повного тексту рішення суду та оригіналу виконавчого листа»; рахунок на оплату від 13.09.2025 правничої допомоги згідно договору від 13.09.2025 з ОСОБА_1 на суму 9000,00 грн; платіжну інструкції за №@2PL086650 від 14.09.2025 про сплату ОСОБА_1 на користь адвоката Череди Т.М. коштів у розмірі 9000,00 грн за надання правничої допомоги згідно договору (а.с. 15-19).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15ц, провадження №14-382цс19, вирішення питання про відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу у пунктах 21-22 постанови вказала таке: «21. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). 22. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір».
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою, дев'ятою
статті 141 ЦПК України.
При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З урахуванням положень частин першої - четвертої статті 137, частини третьої
статті 141 ЦПК України, характеру виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності, розумності адвокатських витрат, зокрема у частині обґрунтування позову та обставин правовідносин, що виникли між сторонами про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, а виходячи з конкретних обставин справи, її складності та усталеної практики у даній категорії справи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі, розгляд якої відбувся за два засідання без учасників провадження, без необхідності написання та оформлення відповіді на відзив/заперечення, що включено у розмір витрат на правничу допомогу згідно додаткової угоди, суд дійшов висновку про зменшення понесених позивачем витрат на правову допомогу до 4000,00 гривень, оскільки такий розмір витрат на правничу допомогу є об'єктивним та співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом змісту позовної заяви та доданих, у електронній формі, документів. Водночас, дії адвоката за результатом розгляду справ, як то - сповіщення клієнта про подальший рух справи, надання правової консультації про процесуальні права та обов'язки учасника справи, за результатами слухання справи, отримання повного тексту рішення суду та оригіналу виконавчого листа, не охоплюються професійною правничою допомогою під час розгляду справи до ухвалення рішення по суті та виходить за межі витрат, які пов'язані з розглядом справи.
Керуючись статтями 21, 24, 56, 105, 110, 112-114, 180-184, 191 СК України, статтями 42, 4, 5, 12, 13, 19, 76-83, 89, 133, 137, 141, 174, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 430 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 03.03.2018, Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, актовий запис № 185.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.09.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 гривень і витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 гривень, а всього стягнути - 4968 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації:
АДРЕСА_1 , місце проживання ВПО:
АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Суддя О.П. Лукач