Справа № 643/8642/21 Номер провадження 11-кп/814/1875/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
03 грудня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтава від 30 жовтня 2025 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 грудня 2020 року за №12020220470005251, задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 28 грудня 2025 року, з одночасним визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 130 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 393 640 гривень, обвинуваченому
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Харків, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , не судимому.
Постановлено в разі внесення застави покласти на ОСОБА_8 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, на строк 2 місяці, тобто до 30 гудня 2025 року.
Приймаючи таке рішення, місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що ОСОБА_8 може: переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, характер, обставини й тяжкість інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.3 ст.186, ч.3 ст.187 КК України, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим, особу обвинуваченого та неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам.
Водночас, урахувавши обставини цього кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 130 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
За змістом апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтава від 30 жовтня 2025 року та застосувати йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що його стан здоров'я погіршився та він тривалий час перебуває під вартою.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора проти задоволення апеляційної скарги, перевірила матеріали судового провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК Українита практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.ч.6, 8 ст.176 КПК України.
За змістом ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.
Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Під час апеляційного розгляду встановлено, за змістом пред'явленого обвинувачення ОСОБА_8 інкримінується вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених: ч.3 ст.187 КК України - нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя, здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбою), з проникненням у сховище; ч.3 ст.186 КК України - відкритого викрадення чужого майна (грабежу), вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у сховище; ч.4 ст.185 КК України - таємного викрадення чужого майна (крадіжки) у великих розмірах, вчиненого повторного, поєднаного з проникненням у приміщення.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177, 183, 197, 199 та 331 КПК України, та продовжив ОСОБА_8 зазначений запобіжний захід.
Сама ж необхідність застосування обвинуваченому запобіжного заходу учасниками судового провадження не оспорюється.
Разом з цим, при розгляді питання щодо запобіжного заходу місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачений може: переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, врахувавши характер, обставини й тяжкість інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених, що відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким (ч.3 ст.187 КК України) і тяжкими (ч.4 ст.185, ч.3 ст.186 КК України) злочинами, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим (за найбільш тяжкий злочин із числа інкримінованих, передбачений ч.3 ст.187 КК України) - від 7 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна, особу обвинуваченого, який не працює, не має: законного джерела доходу, міцних соціальних зв'язків, його сімейний стан.
Водночас установлені під час розгляду клопотання й апеляційної скарги обставини в їх сукупності не дають підстав стверджувати про наявність сукупності тих характеристик особи ОСОБА_8 і його характерних рис у аспекті потенційної суспільної небезпеки, які би разом із іншими доречними факторами цього конкретного кримінального провадження свідчили би про можливість і достатність досягти мети заходу забезпечення кримінального провадження в умовах лише певного контролю за його поведінкою без продовження раніше застосованого запобіжного заходу.
Також, усупереч доводам апеляційної скарги, даних (медичних документів), які би підтверджували неможливість перебування ОСОБА_8 в установі попереднього ув'язнення чи отримання ним необхідних лікування та медичного обстеження, перевіркою матеріалів провадження не встановлено й стороною захисту в суді апеляційної інстанції не надано. Водночас відповідно до ст.49 Конституції України обвинувачений не обмежений у реалізації права на охорону здоров'я шляхом звернення за медичною допомогою до адміністрації установи, в якій він утримується.
Колегія суддів ураховує те, що ОСОБА_8 до затримання проживав у домоволодінні в матері, не судимий, однак зазначені дані не спростовують наявність ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, і неможливість їм запобігти в разі незастосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на всі обставини справи, що мають правове значення при вирішенні питання про запобіжний захід, у їх сукупності.
Так, відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_8 особливо тяжкого й тяжких корисливих злочинів проти власності, поєднаних із проникненням у сховища та приміщення, в тому числі крадіжки зі спричиненням потерпілому майнової шкоди у великому розмірі (на суму 605 449 гривень), розбійного нападу з погрозою застосування за допомогою ножа насильства, небезпеченого для життя, здоров'я потерпілих, що має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого та його поведінку в їх сукупності, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 , запобігти вказаним вище ризикам і це виключає можливість обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі й домашнього арешту, як просить сторона захисту.
Водночас, продовживши обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції визначив обвинуваченому як альтернативний запобіжний захід заставу - 130 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка, при цьому, за своїм розміром є більш наближеною до мінімальної межі, визначеної в п.3 ч.5 ст.182 КПК України. З урахуванням обставин інкримінованих ОСОБА_8 особливо тяжкого й тяжких корисливих злочинів, у тому числі з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя, здоров'я потерпілих та із заподіянням потерпілому майнової шкоди у великому розмірі, сукупності даних про особу обвинуваченого, доведеності таких, що не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, визначений обвинуваченому розмір застави відповідає критеріям, визначеним у ч.4 ст.182 КПК України, покликаний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, є справедливою альтернативою запобіжному заходу у вигляді тримання під вартою, відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи й підстави для зменшення зазначеного вище розміру застави обвинуваченому є відсутніми.
При цьому, підвищена суспільна небезпека інкримінованого обвинуваченому злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України - нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя, здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбою), з проникненням у сховище, полягає в сукупності з іншими обставинами й у тому, що відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України законодавцем передбачено право суду з урахуванням обставин, передбачених ст.ст.177, 178 КПК України, взагалі не визначати при постановленні ухвали про тримання під вартою розмір застави особі, обвинуваченій у вчиненні злочину з погрозою застосування насильства.
Суд апеляційної інстанції враховує тривалий термін тримання під вартою ОСОБА_8 , проте розгляд кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою наразі неможливо завершити, а застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились.
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали, не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Між тим, колегія суддів, з огляду на положення ст.28, ч.1 ст.318 КПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, уважає за потрібне звернути увагу місцевого суду на необхідність дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження та вжиття заходів щодо дотримання наведених вище вимог міжнародного й національного законодавства.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтава від 30 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4