Справа № 528/760/19 Номер провадження 11-кп/814/1855/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
18 листопада 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю секретаря судового засідання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , у інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтава від 23 жовтня 2025 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 травня 2019 року за №12019170150000165, задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 21 грудня 2025 року обвинуваченому
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Гребінка Лубенського р-ну Полтавської обл., проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , не судимому.
Приймаючи таке рішення, місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачений може: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, обставини, характер, суспільну небезпеку й тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 в разі визнання його ваинуватим, особу обвинуваченого, заяви потерпілих і неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам.
Водночас суд першої інстанції на підставі п.1 ч.4 ст.183 КПК України дійшов висновку щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину із застосуванням насильства.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтава від 23 жовтня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати ОСОБА_7 запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, або визначити йому розмір застави. Свої вимоги мотивує тим, що: місцевий суд не врахував те, що стороною обвинувачення не обґрунтовано заявлене клопотання, не доведено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та неможливість обрання більш м'якого запобіжного заходу, щоб забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, який не причетний до вчинення інкримінованого йому злочину, не судимий, одружений, має: міцні соціальні зв'язки зі своєю сім'єю, зокрема, малолітню дитину, позитивно характеризується в побуті, не перешкоджав кримінальному провадженню, тривалий час перебуває під вартою, в той час як тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення сама по собі не є достатньою підставою для продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; в клопотанні прокурора зазначено про те, що ОСОБА_7 вже вчинив кримінальне правопорушення; формулювання обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення є занадто загальним і в оскаржуваній ухвалі не наведено доказів щодо нього.
Прокурор, обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленими про місце, дату, час апеляційного розгляду, заявили клопотання про здійснення розгляду апеляційної скарги за їх відсутності.
Відповідно до ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Тому в порядку ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд зазначеної вище апеляційної скарги здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали судового провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.
За змістом ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.
Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Згідно зі ст.3 Конституції Українижиття людини визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об'єктом кримінально-правової охорони.
Під час апеляційного розгляду встановлено, за змістом пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 інкримінується те, що він і його співучасник 26 травня 2019 року приблизно о 02 годині 30 хвилин, діючи за попередньою змовою групою осіб між собою, з прямим умислом, із корисливих мотивів, для вчинення розбійного нападу проникли в житловий будинок по АДРЕСА_2 , де з метою заволодіння чужим майном вчинили на ОСОБА_8 , із якою знаходилось двоє дітей, напад, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для її життя, здоров'я, в ході якого скотчем зв'язали руки й заклеїли рот ОСОБА_8 , співучасник ОСОБА_7 завдав електрошокером приблизно 5 ударів розрядом електричного струму в голову й шию ОСОБА_8 , чим заподіяв їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, у вигляді: рубцево-зміненої тканини шкіри у верхній третині шиї зліва та двох подібних ділянок в середній третині шиї ззаду з правої сторони. Затим ОСОБА_7 та його співучасник заволоділи належними ОСОБА_8 та ОСОБА_9 грошовими коштами в сумі приблизно 200 000 гривень, талонами на пальне: 890 л газу та 260 л дизельного пального, мобільним телефоном «Samsung Galaxy J 5», вартістю 1 000 гривень.
Такі дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.3 ст.187 КК України як напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя, здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), із проникненням у житло, вчинений за попередньою змовою групою осіб.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177, 183, 197, 199 та 331 КПК України, та продовжив ОСОБА_7 зазначений запобіжний захід.
Сама ж необхідність застосування обвинуваченому запобіжного заходу в апеляційній скарзі не оспорюється.
Разом з цим, при розгляді питання щодо запобіжного заходу місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачений може: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, врахувавши обставини, характер, суспільну небезпеку й тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна, особу обвинуваченого, який не судимий, має неповнолітню дитину, його вік, стан здоров'я, майновий і сімейний стан, репутацію, соціальні зв'язки за місцем проживання, яким надавалась оцінка, в тому числі при обранні йому запобіжного заходу, дані заяв потерпілих, у яких вони повідомили про побоювання за своє життя і здоров'я з боку обвинуваченого.
Таким чином, усупереч доводам апелянта, місцевим судом ураховано тяжкість обвинувачення не як самостійну підставу для подальшого продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , а в сукупності з іншими обставинами, які мають правове значення та враховуються при вирішенні цього питання, що спростовує доводи апелянта про протилежне.
Посилання ж захисника на позитивну характеристику обвинуваченого не знайшли свого підтвердження перевіркою матеріалів провадження. Не надано відповідних даних про це стороною захисту й у суді апеляційної інстанції. Аналогічним чином не встановлено й факту працевлаштування ОСОБА_7 до затримання, наявності в нього законного джерела доходу.
Водночас установлені під час розгляду клопотання й апеляційної скарги обставини в їх сукупності не дають підстав стверджувати про наявність сукупності тих характеристик особи ОСОБА_7 та його характерних рис у аспекті потенційної суспільної небезпеки, які би разом із іншими доречними факторами цього конкретного кримінального провадження свідчили би про можливість і достатність досягти мети заходу забезпечення кримінального провадження в умовах лише певного контролю за його поведінкою без продовження раніше застосованого запобіжного заходу.
Колегія суддів ураховує те, що ОСОБА_7 одружений, має певні соціальні зв'язки із сім'єю, однак ці дані не спростовують наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, і неможливість їм запобігти в разі незастосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на всі обставини справи, що мають правове значення при вирішенні питання про запобіжний захід, у їх сукупності.
Так, відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, обставини інкримінованого ОСОБА_7 умисного особливо тяжкого злочину проти власності, життя, здоров'я потерпілої із застосуванням у жорстокий і цинічний спосіб до неї насильства, зокрема, розрядом електричного струму в будинку, де знаходились її двоє дітей, що має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого в їх сукупності, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 , що виключає можливість обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, про що порушується питання в апеляційній скарзі.
Виходячи з положень ч.2 ст.331, ч.4 ст.199 КПК України суд розглядає клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Пунктом 1 ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину із застосуванням насильства, небезпечного для життя, здоров'я потерпілої.
З огляду на викладене вище та враховуючи встановлені судом ризики, передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, наведені вище обставини, передбачені ст.178 КПК України, то невизначення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали розміру застави ОСОБА_7 є правильним.
Що стосується тверджень сторони захисту, пов'язаних із необхідністю здійснення оцінки доказів із точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питання про визнання особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, винуватою чи невинуватою у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, доведеність чи недоведеність пред'явленого обвинувачення, то ці твердження позбавлені підстав, оскільки виходять за межі процесуальних повноважень суду апеляційної інстанції при апеляційному перегляді ухвали суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та підлягають вирішенню судом за результатами розгляду кримінального провадження по суті.
Доводи апелянта про зазначення в клопотанні прокурора про те, що ОСОБА_7 вже вчинив кримінальне правопорушення є необґрунтованими, оскільки, виходячи із суті й змісту названого клопотання, в ньому викладено обставини, які інкриміновано ОСОБА_7 згідно з обвинувальним актом, вказано процесуальний статус ОСОБА_7 як обвинуваченого й розглядаються обставини, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України з позиції того, що йому саме інкримінується вчинення (він обвинувачується у вчиненні) кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, про що свідчать неодноразові формулювання в клопотанні.
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали, не знайшли свого підтвердження.
Суд апеляційної інстанції враховує тривалий термін тримання під вартою ОСОБА_7 , проте розгляд кримінального провадження (після скасування попереднього вироку суду й призначення нового розгляду в місцевому суді) до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою наразі неможливо завершити, а застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти таким, що не зменшились ризикам, передбаченим п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України.
Між тим, колегія суддів, з огляду на положення ст.28, ч.1 ст.318 КПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, уважає за потрібне звернути увагу місцевого суду на необхідність дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження та вжиття заходів щодо дотримання наведених вище вимог міжнародного й національного законодавства.
Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , у інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтава від 23 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4