Житомирський апеляційний суд
Справа №286/4180/24 Головуючий у 1-й інст. Гришковець А. Л.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
08 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №286/4180/24 за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 15 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гришковець А.Л. в м. Овруч Житомирської області,
У листопаді 2024 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання банківських послуг «Mоnobank» від 25.06.2019 у розмірі 74 717,63 грн., що являє собою заборгованість за наданим кредитом (тіло кредиту).
В обґрунтування позову зазначало, що mоnobank - це мобільний банк в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки mоnobank. Вказує, що після перевірки кредитної історії на платіжних картках mоnobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю проекту mоnobank є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Зазначає, що разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга - переведення витрати у розстрочку. Стверджує, що за рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Вказує, що умови і правила обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms.
Зазначає, що 25.06.2019 ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету заяву до договору про надання банківських послуг від 25.06.2019. Своїм підписом у анкеті-заяві відповідач підтвердила, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердила, що ознайомилася та отримала примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови. Крім того, в анкеті-заяві позичальник підтверджує, що усе листування щодо цього договору просить здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору. Відтак вважає, що 25 червня 2019 року між АТ «Універсал Банк» та відповідачем укладено договір, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 60 000 грн у вигляді встановлено кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 . Взятий на себе обов'язок позивач виконав належним чином, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Зазначає, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 , яка утворилась станом на 02.11.2023 становить 74 717,63 грн., в тому числі: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 74 717,63 грн.; заборгованість за пенею - 0,00 грн.; заборгованість за порушення грошового зобов'язання - 0,00 грн. Посилаючись на викладені обставини, АТ «Універсал Банк» просило позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь банку зазначену заборгованість, а також судові витрати.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 15 вересня 2025 року позовні вимоги АТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 25.06.2019 в сумі 60 000 грн., що є заборгованістю за тілом кредиту, та судовий збір в сумі 2431,48 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що з жодними Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту вона не ознайомлювалася. Вказує, що АТ «Універсал Банк» збільшив кредитний ліміт до 60 000 грн., проте такого погодження вона не давала, додаткових угод не укладала. Вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є не зрозумілим та неповним. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що станом на 01.10.2022 її заборгованість була 10 990,71 грн., а на 18.10.2022 позивач збільшив суму боргу до 74 717,63 грн. Вважає, що борг, який рахується за нею є «штучним», оскільки кредитним лімітом не можливо користуватися. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 15 вересня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в іншій частині не переглядається судом апеляційної інстанції на предмет законності та обґрунтованості.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність».
Відповідно до статті 2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, сплати процентів за її користування та інших зборів з такої суми.
Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається з матеріалів справи, що 25.06.2019 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.
В даній анкеті-заяві зазначено, що анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг (далі - Договір).
Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердила, що ознайомилася та отримала примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови.
В анкеті-заяві відповідач висловила свою згоду саме на укладення такого договору з використанням мобільного додатку та доступу до електронних інформаційних ресурсів, задля чого отримала відповідний електронний ключ та електронний підпис.
Згідно із п. 3 анкети-заяви, відповідач беззастережно погодилася з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту та повідомляти її про це шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток.
Тобто, зі змісту анкети-заяви відповідач надала дозвіл на встановлення кредитного ліміту на суму, вказану у мобільному додатку.
Крім того, в п.6 анкети-заяви зазначено: «Прошу вважати наведений зразок мого власноручного підпису або його аналоги (у тому числі мій електронний/електронний цифровий підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті мені в Банку. Я засвідчую генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключом, яка буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення моїх дій згідно з Договором.
Також я визнаю, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Я підтверджую, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися мною та/або Банком з використанням електронного цифрового підпису».
Відповідачу згенеровано ключову пару з особистим електронним ключем та відповідним йому відкритим ключем, реквізити якого містяться в анкеті-заяві.
Відповідно до пункту 14 Положення про застосування електронного підпису та електронної печатки в банківській системі України, затвердженого постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про застосування електронного підпису в банківській системі та електронної печатки в банківській системі України» використання удосконаленого електронного підпису, удосконаленої електронної печатки та простого електронного підпису здійснюється на підставі договору між банком і клієнтом, який укладається в письмовій формі (у вигляді паперового документа з власноручними підписами сторін або як електронний документ із кваліфікованим електронним підписом) після проведення ідентифікації та верифікації клієнта відповідно до вимог законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.
Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів доходить висновку про укладеність вищевказаного договору про надання банківських послуг «Mоnobank» між відповідачем та АТ «Універсал Банк».
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання банківських послуг «Mоnobank». Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Відповідно до частини 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановлено, що на ім'я ОСОБА_1 було відкрито рахунок НОМЕР_1 , чорна карта, зі строком дії картки - до 09/24. Наведене підтверджується довідкою АТ «Універсал Банк» про наявність рахунку від 15.01.2024.
Відповідно до довідки про розмір встановленого кредитного ліміту клієнта ОСОБА_1 через мобільний застосунок за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 25.06.2019 за карткою НОМЕР_1 станом на 15.01.2024, кредитний ліміт 25.06.2019 встановлено у розмірі 6 000 грн.; 19.11.2019 збільшено до 30 000 грн.; 09.01.2020 збільшено до 40 000 грн.; 15.06.2020 збільшено до 60 000 грн.; 02.09.2020 зменшено до 42 000 грн.; 06.09.2020 зменшено до 41 000 грн.; 12.09.2020 збільшено до 60 000 грн.; 12.09.2020 зменшено до 41 500 грн.; 15.09.2020 збільшено до 60 000 грн.; 15.09.2020 зменшено до 41 520 грн.; 18.09.2020 зменшено до 40 819 грн.; 26.11.2020 зменшено до 37 000 грн.; 01.02.2021 збільшено до 60 000 грн.
Із виписки руху коштів по картці від 15.01.2024 за період з 25.06.2019 по 02.11.2023 вбачається, що ОСОБА_1 користувалася карткою НОМЕР_1 . Кредитний ліміт станом на 02.11.2023 становить 60 000 грн., заборгованість станом на 02.11.2023 - 74 717,63 грн. За період з 25.06.2019 по 02.11.2023 ОСОБА_1 було знято та списано в рахунок оплати ним товарів та послуг кошти на загальну суму 168 454,82 грн., а поповнено картковий рахунок на загальну суму 93 737,19 грн.
З розрахунку заборгованості за договором б/н від 25.06.2019, укладеного між «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , слідує, що відповідач користувалася кредитними коштами та частково погашала заборгованість. Станом на 02.11.2023 заборгованість за наданим кредитним договором становить 74 717,63 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту). Заборгованість за відсотками, пенею - 0,00 грн; заборгованість за порушення грошового зобов'язання - 0,00 грн.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що ліміт згідно довідки, наданої позивачем, було підвищено до 60 000 грн., будь-якого іншого підвищення позивачем, долученими доказами, не підтверджено, відповідно розмір заборгованості по тілу кредиту не може становити більше 60 000 грн.
Дослідивши виписку по рахунку, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 активно користувався кредитною (платіжною) карткою, тим самим підтверджувала свою згоду на умови банку щодо встановленого кредитного ліміту.
Колегія суддів зауважує, що виписка з банківському рахунку є належним доказом, оскільки відображає рух коштів та доводить активне користування відповідачем кредитними коштами та неналежне виконання нею своїх обов'язків з погашення кредиту.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №333/5483/20.
Відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання та використання кредитних коштів, тому банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, що узгоджується із усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за наданим тілом кредиту, що відповідає розміру встановленому кредитному ліміту.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо відсутності у справі погодження відповідачем Умов і правил надання банківських послуг та тарифів банку, оскільки факт ознайомлення відповідача з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту не підтверджується належними та допустимими доказами.
В матеріалах справи відсутнє підтвердження із зазначенням дати та часу одержання відповідачем у електронному вигляді Умов обслуговування рахунків фізичних осіб в АТ «Універсал Банк», Паспорту споживчого кредиту «картка Monobank», та Тарифів.
Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 була ознайомлена саме з наданими позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог Умовами, Тарифами та Паспортом споживчого кредиту.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 в справі №6-1967цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.10.2020 в справі №194/1126/18. Тобто судова практика зі спірних правовідносин є сталою і незмінною.
Також, наявні у матеріалах справи Умови і правила надання банківських послуг ОСОБА_1 не підписані, а тому, згідно роз'яснень, що викладені у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 по справі №342/180/17, з огляду на їх мінливий характер, такі Умови та Правила не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін.
Крім того, наявні в матеріалах справи Умови і правила набули чинності з 27.11.2021 (про що зазначено у цьому документі), натомість анкета-заява підписана відповідачем 25.06.2019, тобто на момент підписання вони не діяли і позивач не може обґрунтовувати ними свої позовні вимоги.
Разом з тим, колегія суддів підкреслює, що звертаючись до суду із даним позовом АТ «Універсал Банк» просило стягнути із відповідача заборгованість по тілу кредиту, розмір якої підтверджується випискою з рахунку позичальника про рух коштів по картці від 15.01.2024 та розрахунком заборгованості за договором №б/н від 02.11.2023, а не відсотки за користування кредитом, пені чи інших платежів, умови яких між сторонами не погоджено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого у даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції залишено без змін рішення суду першої інстанції, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 15 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді