Дата документу 08.12.2025Справа № 554/6216/25
Провадження № 2/554/3233/2025
08 грудня 2025 року м. Полтава
Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:
головуючого - судді Черняєвої Т.М.,
за участі секретаря - Звігольської О.Ю.,
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Борсук В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні малолітньої дитини, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні малолітньої дитини, в якому прохала визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 за місцем її реєстрації АДРЕСА_1 . Прохала встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт самостійного виховання та повного матеріального утримання ОСОБА_1 , малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути судовий збір.
В обґрунтування позову вказала, що 24.07.2015 року вона та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. Від шлюбу мають спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 26.06.2018 року у справі №545/1244/18, шлюб між ними розірвано. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 21.06.2018 року по справі №545/1246/18, з ОСОБА_2 , стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно і до досягнення повноліття.
Позивач зазначила, що неодноразово з моменту розірвання шлюбу у них з колишнім чоловіком виникали спори щодо визначення місця проживання дитини, надання дозволу на виїзд за кордон на відпочинок та реєстрації/перереєстрації місця проживання, отримання довідок, витягів, де потрібно була присутність обох батьків.
У позовній заяві позивач зазначила, що її колишній чоловік є достатньо конфліктною людиною і не може стримувати та керувати своїми емоціями, чоловік не проявляє особливої турботи до дитини в плані виконання своїх батьківських обов'язків та реалізації прав, виникають спори щодо місця проживання дитини. У зустрічах чоловіка з дитиною, не перешкоджає, однак за останні 8 років чоловік приїжджав до дитини 3-4 рази.
Позивач зазначила, що вона офіційно працює, має власне житло де зареєстрована та проживає разом з сином, займається вихованням та утриманням сина практично одноособово, їй допомагають її батьки, не зловживає наркотичними чи алкогольними речовинами, на обліку в лікаря нарколога та в психіатра не перебуває. Намагається регулярно оздоровлювати сина в тому числі і за кордоном, однак отримати дозвіл у колишнього чоловіка на виїзд за кордон практично неможливо.
Вказала, що з початку 2018 року сама проживає з сином, та самостійно займається його вихованням та утриманням. Колишній чоловік самоусунувся від своїх батьківських обов'язків. Іноді погрожує забрати сина.
Після розірвання шлюбу з відповідачем син, проживає разом з нею у її власному житлі та вона його самостійно виховує та повністю утримує. Для сина створила усі необхідні умови для комфортного проживання та розвитку, він має окрему кімнату зі зручними для дитини меблями, місцем для навчання, сну та відпочинку. Дитина зростає та виховується в любові, турботі та повазі, забезпечує сина необхідним одягом та взуттям відповідно до віку та сезону та несе інші витрати, пов'язані із вихованням сина в цьому їй допомагають її батьки. Зазначила, що ОСОБА_4 повноцінно харчується, приймає всі необхідні вітаміни за рекомендацією дитячого сімейного лікаря, при необхідності вона забезпечую його ліками. Прикладає максимум зусиль щодо фізичного, духовного та морального розвитку сина.
Син успішно навчається в 2-Б класі Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 23 Полтавської міської ради Полтавської області» і вона, як мати, регулярно цікавиться його шкільним життям, взаємовідносинами з однолітками та вчителями, забезпечує відвідування навчальних екскурсій, організовує правильне проведення вільного часу сина, контролює його перебування в мережі Інтернет, слідкує за навчальним процесом та виконанням домашніх завдань. Зазначила, що відповідач ОСОБА_2 , навчанням і поведінкою сина у класного керівника не цікавився, батьківські збори не відвідував.
Позивачка у позовній заяві зазначає, що офіційно працевлаштована, має стабільний, достатній для належного життя, дохід, забезпечена житлом, не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, веде нормальний спосіб життя, має власне житло.
Вказує, що не чинила жодних перешкод відповідачу у спілкуванні з сином, однак ні син ні відповідач не проявляють ініціативи до спілкування.
В частині матеріального утримання дитини, відповідач повністю самоусунувся від свого батьківського обов'язку, добровільно допомоги не надає, аліменти на утримання сина не сплачує, оскільки відповідач ніколи ніде офіційно не працював.
ОСОБА_5 зазначає, що визначення місця проживання та встановлення факту самостійного виховання та повного матеріального утримання сина необхідно для реалізації своїх прав як матері, сприянню реалізації принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, так як вона неодноразово стикалася з повним нерозумінням чоловіка у питаннях оздоровлення дитини за кордоном коли потрібно було оформити дозвіл батька на виїзд дитини за кордон, з питанням отримання документів, соціальних пільг, з питаннями реєстрації та зміни місця проживання, оформлення пільг та додаткових відпусток.
Позивачка вважає, що відповідач і в подальшому в добровільному порядку буде ухилятись від матеріального утримання сина, оскільки відповідач не задовольняє потреби їхньої спільної дитини.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 19.06.2025 року відкрито провадження по справі, ухвалено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 09.10.2025 року задоволено клопотання представника позивача - адвоката Борсука В.В. про виклик свідків та закрито підготовче судове засідання, справу призначено до розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, пояснила, що проживає сама із сином у власній квартирі, самостійно його виховує та утримує, допомогають тільки її батьки. Просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник позивача - адвокат Борсук В.В. в судовому засідання позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Позов прохав задовольнити. Надав пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явився, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи належним чином. 01.10.2025 року та 12.11.2025 року направив до суду заяви про відкладення розгляду справи, для підготовки заперечень, разом з тим правом на подачу відзиву відповідач не скористався, інших будь-яких пояснень, заперечень чи доказів до суду не надано.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Підстави передбачені ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи судом не встановлені.
Частино 3 ст.131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно з ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як вбачається з положень п.7 ч.2 ст.129 Конституції України, однією з основних конституційних засад судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Розгляд справи протягом розумного строку гарантовано і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.
Розгляд справи за відсутності відповідача, стосовно якого наявні відомості повідомлення про явку в суд, не є порушенням ст.129 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
Згідно із ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, якщо відповідач не з'явився без поважних причин або без повідомлення причини, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Ураховуючи викладене, суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі ст.ст. 280-281 ЦПК України.
Від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради - Ковтонюк Ю.Ю., надійшла до суду заява про розгляд справи за її відсутності, при винесенні рішення покладалася на розсуд суду.
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що вона є матір'ю позивачки та проживає у с.Мачухи Полтавського району. Онук народився у 2017 році. З 2018 року колишнього зятя вона більше не бачила. Дитина про батька, навіть, не запитує. У школу колишній зять до сина також не приходить, хоча дочка не перешкоджає спілкуванню батька із сином. Внук ходить на гуртки, які оплачує мати.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що вони із позивачкою сусіди. З трьох років дитини вони ходили в один садочок, спілкувалися. У садочок приводить сина тільки мама, вони живуть тільки удвох. Батька за весь час спілкування жодного разу не бачила. Допомагають лише бабуся і дідусь. На днях народження дитини батько жодного разу не був присутнім.
Малолітній ОСОБА_3 , у судовому засіданні за участю дитячого психолога Баглюк В.І. , пояснив, що проживає тільки із мамою, свого батька він не знає. Іграшки і шкільне приладдя йому придбаває мама. Хоче і надалі жити із мамою.
Суд, заслухавши учасників судового розгляду та свідків, дослідивши письмові докази та оцінивши їх у сукупності, приходить до наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Так, відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За вимогами статей 12, 80, 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною третьою ст. 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до положень ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Також суд враховує вимоги статті 51 Конституції України, згідно якої кожному із подружжя гарантуються рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї, а також частину шосту статті 7 СК України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Sommerfeld v. Germany») від 08 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» («Zaunegger v. Germany») від 03 грудня 2009 року).
Відповідно до положень ч.1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27.02.1991, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Відповідно до висновку Верховного Суду, відображений у постанові від 15.01.2020 по справі №148/1555/17, за яким рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
З матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.07.2015 року, який був розірваний рішенням Полтавського районного суду Полтавської області 26.06.2018 року, що підтверджується копіє рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26.06.2018 року справа №545/1244/18.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 19 січня 2017 року Київським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідно до копії рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21.06.2018 року №545/1246/18 вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50 %прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно і до досягнення повноліття.
З моменту розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають згоди з приводу визначення місця проживання малолітнього сина.
Позивач ОСОБА_1 офіційно працевлаштована та має дохід, що підтверджується копією довідки про доходи від 18.01.2025 року №9/2/348 виданої ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 , має у власності житло - квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору дарування від 12.11.2021 року посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Тоцькою О.А., копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Відповідно до копії витягу з реєстру територіальних громад вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 .
Відповідно до довідки виданої сільським головою Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області Проциком І.С. вказано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 . Разом з нею за вказаною адресою зареєстрований син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З довідки директора КЗ «Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №23 ПМР» Іванченко В. та класного керівника Попович А. від 20.01.2015 року №01-24/24 вбачається, що ОСОБА_3 , 18.01.2017 року навчається в 2-Б класі КЗ КЗ «Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №23 ПМР». За час навчання батько, ОСОБА_2 , навчанням і поведінкою сина у класного керівника не цікавився, батьківські збори не відвідував.
До позовної заяви позивачем додано витяг із рішення №28 від 05.03.2025 року сільського голови Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області Процика І. про затвердження протоколу комісії з питань захисту дитини, відповідно до якого затверджено протокол №02 від 19.02.2025 року комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Щербанівської сільської ради. Затверджено висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про доцільність проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір'ю ОСОБА_1 .
З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Щербанівської сільської ради про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із матір'ю ОСОБА_1 вбачається, що Ковтонюк Ю.Ю. , начальник служби у справах дітей виконавчого комітету Щербанівської сільської ради, зазначила, що 11.02.205 року здійснено обстеження умов проживання гр.. ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3 . Побутові умови проживання створені добрі, в наявності сучасна побутова техніка, меблі. ОСОБА_4 має окрему кімнату, облаштовану меблями: спальне місце та місце для навчання, має іграшки, одяг та взуття відповідно до сезону.
У висновку вказано, що відповідно до довідки КЗ «Полтавська загальноосвітня школа І-III ступенів №23 Полтавської міської ради Полтавської області» від 20.01.2025 р. №01-24/24, ОСОБА_3 дійсно навчається в 2-Б класі. За час навчання батько, ОСОБА_2 , навчанням і поведінкою сина не цікавився, на батьківські збори не з?являвся.
Спеціалістами служби у справах дітей виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області проведено бесіду в телефонному режимі із ОСОБА_2 , який повідомив, що проживає у м. Дніпро та надав письмову згоду, що не заперечує визначення місця проживання сина разом з колишньою дружиною та надіслав відповідну заяву на електронну пошту служби у справах дітей виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Згідно висновку орган опіки та піклування виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області вважає за доцільне, в інтересах малолітньої дитини, визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір?ю, ОСОБА_1 .
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів виданої Київським відділом державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління юстиції вбачається, що ОСОБА_2 станом на липень 2025 року має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 54528, 75 грн.
З довідки виданої ФОП ОСОБА_11 вбачається, що позивач ОСОБА_1 здійснює оплату додаткових витрат на навчання сина з англійської мови. За період із березня 2024 року по серпень 2025 р. в сумі 38060 грн.
Відповідно до ч. 6, 8 ст.7 СК України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Приписами ч.1 ст.9 СК України передбачено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті, про що зазначено у ч.1 ст.157 СК України.
Відповідно до ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. В ч. 2 цієї ж статті вказано, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Частиною 1 ст.29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
У відповідності до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини. Першочерговим критерієм визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років, є спільна згода батьків, що визначено ч.1 ст.160 СК України. І тільки у випадку наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років, такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом, як визначено ч.1 ст.161СК України.
При вирішенні спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, бажання дитини, стать, вік дитини, матеріальне забезпечення батьків, їх працевлаштування та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.09.2022 у справі № 461/9136/19 (провадження № 61-440св22) зроблений висновок, що «при вирішенні спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини (з урахуванням її вікової зрілості), необхідним є з'ясування психоемоційного стану дитини, її інтересів та ставлення до кожного із батьків, а також мотивів бажання проживати з одним із батьків».
З наданих суду доказів вбачається, що дитина, проживаючи разом з матір'ю, забезпечена всім необхідним для розвитку та відпочинку, позивачка займається вихованням дитини, піклується про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, створює належні умови для розвитку її природних здібностей.
Також враховуючи інтереси самого малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд дійшов висновку, що у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, ураховуючи висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Щербанівської сільської ради, яким рекомендовано визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із матір'ю ОСОБА_1 , а також створення останньою належних умов для проживання, виховання та матеріального забезпечення дитини, доцільним буде визначити місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1 , що відповідатиме найкращим інтересам дитини.
При цьому суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем дитини.
Відповідно до ч.1 ст.180, ч.1 ст.181 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Системний аналіз міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України, наведених вище при вирішенні питання про місце проживання дитини, вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. При цьому визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе врахування її інтересів.
Тобто факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Аналогічна правова позиція була викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справі №201/5972/22.
Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Відповідно до ст. 157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Згідноч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Так, судом були встановлені обставини справи, за якими дитина ОСОБА_3 фактично з початку 2018 року постійно мешкає з матір'ю, що позивачка одноосібно утримує сина.
Не зважаючи на проживання батька окремо від дитини, це не впливає на обов'язок ОСОБА_2 піклуватися про здоров'я сина, його фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати його до самостійного життя, а також на його обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Разом з тим, ОСОБА_2 в житті дитини фактично участі не бере.
Іншого порядку встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини законодавством України не передбачено.
Суд констатує, що позивачем виконано закріплений у ст.ст.12,81 ЦПК України обов'язок з доведення належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, які мають значення для справи, і на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422,40 гр.
Керуючись ст. ст. 12-13, 81, 141-142, 206, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 280-282, 354-355, 430 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні малолітньої дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 за місцем її реєстрації: АДРЕСА_1 .
Встановити факт самостійного виховання та повного матеріального утримання ОСОБА_1 , малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у сумі 2422,40 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Інші учасники справи, а також відповідач у разі залишення заяви про оскарження заочного рішення без задоволення, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;
представник позивачки - адвокат Борсук Віктор Валерійович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2309 від 02.10.2018 року, адреса: АДРЕСА_5 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 ;
третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Щербанівської сільської ради, адреса: вул.Центральна, 1А, с.Щербані, Полтавського району та області.
Суддя Т.М.Черняєва