П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/37110/24
Головуючий І інстанції: Радчук А.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 10.02.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
02.12.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ДУ «Херсонський слідчий ізолятор», в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022р. по 13.05.2022р. включно у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби;
- зобов'язати ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022р. по 13.05.2022р. включно у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 24.02.2022р. по 13.05.2022р. він проходила службу у ДУ «Херсонський слідчий ізолятор». При цьому, на переконання позивача, особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах вищезазначеної служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», в період з 24.02.2022р. по 13.05.2022р. мали право на отримання додаткової грошової винагороди в розмірі - 30000 грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022р. по 13.05.2022р. включно у розмірі 30000 грн. щомісячно. Зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022р. по 13.05.2022р. включно у розмірі 30000 грн. щомісячно.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 07.03.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2025р. і прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
03.04.2025р. до П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшли матеріали справи.
Одночасно до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - майор внутрішньої служби ОСОБА_1 з 22.08.2011р. проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме в ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» на посаді старшого оперуповноваженого оперативного відділу.
14.05.2022р. наказом Міністерства юстиції України від 13.05.2022р. №1951/5 «Про оголошення простою установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та медичних реабілітаційних центрів, які тимчасово знаходяться на непідконтрольній Україні території», в ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» було оголошено простій та дозволено працівникам установи до закінчення простою бути відсутніми на робочих місцях та не виконувати дистанційну роботу поза межами установи.
У подальшому, наказом Міністерства юстиції України від 06.07.2022р. №2829/5 з 11.07.2022р. простій, оголошений відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 13.05.2022р. №1951/5, зокрема, в ДУ «Херсонський слідчий ізолятор», припинено.
11.07.2022р. наказом відповідача від 11.07.2022р. №44/ОС-пр персоналу ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» оголошено «простій» до закінчення дії «воєнного стану» та дозволено працівникам установи до закінчення простою бути відсутніми на робочих місцях та не виконувати дистанційну роботу поза межами адміністративних будівель установи.
Наказом Міністерства юстиції України від 06.10.2022р. №4298/5 «Про затвердження структури та штату ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» змінено структуру та штат установи з 300 посад на три штатні одиниці, до якої входять: керівництво - 1 посада; група фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - 1 посада; група по роботі з персоналом - 1 посада.
Відповідно до наказу ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 21.10.2022р. за №1-ОД «Про попередження про наступне вивільнення персоналу установи», було розпочато процедуру масового вивільнення.
24.01.2023р. наказом ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» №4/ОС, позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України згідно із п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Не погоджуючись із цим наказом, позивач оскаржив його в судовому порядку (адміністративна справа №420/25713/23).
04.12.2023р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/25713/23, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2024р., визнано протиправним та скасувано наказ ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 24.01.2023р. №4/ОС «Про особовий склад» в частині звільнення майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого оперативного відділу. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого оперативного відділу ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» з 25.01.2023р.
Далі, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2023р. у справі №420/25713/23, наказом ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 20.12.2023р. №47/ОС скасовано п.1.5 наказу ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 24.01.2023р. №4/ОС «Про особовий склад» в частині звільнення майора внутрішньої служби ОСОБА_1 та поновлено його на посаді старшого оперуповноваженого оперативного відділу з 25.01.2023р.
Станом на момент звернення до суду із даним позовом позивач продовжує перебувати на службі в ДУ «Херсонський слідчий ізолятор».
Водночас, згідно з листом ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 27.01.2023р. №117/Вс, виплата додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, особам рядового та начальницького складу, які проходять службу в ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» не здійснювалась.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не здійсненні нарахування та виплати за період з 24.02.2022р. по 13.05.2022р. включно передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022р. додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позовні вимоги, суд 1-ї інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005р. №2713-IV.
Відповідно до ч.4 ст.21 Закону №2713-IV, особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.
Як визначено ч.ч.1 та 2 ст.23 Закону №2713-IV, держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №2713-IV, фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.
Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
З метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерством юстиції України 28.03.2018р. наказом №925/5 було затверджено «Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України».
За змістом п.3 вказаного Порядку, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У відповідності до вимог п.8 Порядку №925/5, при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця.
Отже, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме щомісячні види, виплачуються пропорційно відпрацьованому часу на підставі законодавства, яке є спеціальним у спірних правовідносинах.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022р. строком на 30 діб, дія якого в подальшому продовжувалась, у тому числі воєнний стан діяв у період спірних правовідносин.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168.
У п.1 цієї Постанови встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної Постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
Згідно з п.5 цієї Постанови, вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022р.
22.03.2022р. постановою Кабінету Міністрів України №350 до п.1 Постанови №168 внесені зміни, згідно з якими абз.1 п.1 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»».
При цьому, п.2 постанови №350 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022р.
Так, слід зазначити про те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022р. №204-р «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка» було затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» згідно з додатком.
Згідно з вказаним Переліком, програма «єПідтримка» поширюється на Херсонську область, де розташовується ДУ, в якому працював позивач на момент виникнення спірних правовідносин.
З наведеного вбачається, що з 24.02.2022р. та на період дії воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах Херсонської області, додаткова винагорода повинна була виплачуватись в розмірі 30000 грн. щомісячно.
У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022р. №754 (що набрала чинності 08.07.2022р. та застосовується з 01.06.2022р.) внесено такі зміни до п.1 Постанови №168, а саме: в абз.1 слова які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова щомісячно доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».
Таким чином, з 01.06.2022р. право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. залишилось лише у тих співробітників, які несуть службу в межах територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Спірним у даній справі є питання щодо нарахування додаткової винагороди у період 24.02.2022р. до 13.05.2022р., тобто до оголошення простою установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та медичних реабілітаційних центрів, які тимчасово знаходяться на непідконтрольній Україні території.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, позивач у період з 22.08.2011р. проходить службу в ДУ «Херсонський слідчий ізолятор», яка розташована в Херсонській області, а місце його дислокації за посадою старшого оперуповноваженого оперативного відділу в період з 24.02.2022р. по 14.05.2022р. було м.Херсон, вул. Перекопська, 10.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р, Херсонська область (без визначення окремих територіальних громад та населених пунктів) включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Постановою №168 у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. щомісячно особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Відповідні зміни було внесено до Постанови №168 Постановою №754, які застосовуються з 01.06.2022р., тобто не поширюються на період спірних правовідносин.
З наведеного вище вбачається, що у період з 24.02.2022р. до 13.05.2022р. позивач мав право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. щомісячно, передбаченої Постановою №168, про що вірно зазначив суд 1-ї інстанції.
Разом з тим, виплата позивачу у вказаний період зазначеної додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. щомісячно не здійснювалась, що, власне, і не заперечується відповідачем.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, щодо посилань апелянта на пропуск позивачем встановленого ч.5 ст.122 КАС України строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст.122 КАС України передбачено те, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У свою чергу, у постанові від 11.07.2024р. у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок відносно питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час не допуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є правовий підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07.05.2002р. №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами стосовно проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022р. №2352-IX) «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022р., ч.ч.1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції, за якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).
Колегія суддів враховує, що 06.04.2023р. Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023р., предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, у рішенні від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію стосовно поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України».
За таких обставин, посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду в частині оплати праці до 19.07.2022р., коли строк звернення до суду по вказаній категорії справи не був обмежений, є помилковими.
Аналогічний підхід було застосовано П'ятим апеляційним адміністративний судом у постанові від 05.08.2025р. у справі №400/7410/24.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 08.12.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко