П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/5318/25
Час і місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:
12:29 год., м. Одеса;
Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
03.06.2025 року;
Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Градовського Ю.М.
За участю: секретаря - Недашковської Я.О.
представника відповідача - Половенко В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №160-24 від 31.10.2024 р. про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення відносно громадянина Гани ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до органу міграційної служби із обґрунтованою заявою про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Вважає, що його заява відповідає всім критеріям, передбаченим п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», проте міграційною службою безпідставно відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на те, що рішення органу міграційної служби є неправомірним та необґрунтованим, не враховує загрозу життя або свободи заявника, ризики застосування до заявника катувань, інших видів жорстокого або таких, що принижують гідність, поводженню чи покаранню, позивач вимушений звернутись з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно матеріалів особової справи позивач під час перебування в країні походження не зазнавав загрози життю, безпеці чи свободі, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Позивач не надав доказів того, що його життю та свободі буде загрожуватиме небезпека, всі доводи позивача не містять конкретних випадків, які б підтверджували таку загрозу щодо нього, а його побоювання ґрунтуються лише на припущеннях.
З наведеного суд першої інстанції визначив не доведеним факт тієї обставини, що перебування позивача у країні походження або повернення до країни походження реально загрожує його життю, безпеці чи свободі в країні громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання, а відтак - існування реальних умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням законодавства, що регулює спірні правовідносини, та обставинам справи, помилково не враховано, що обґрунтоване побоювання заявника стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення особи біженцем. При цьому, не надання документального доказу усних тверджень заявника не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
У відзиві на апеляційну скаргу Державна міграційна служба України посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для скасування судового рішення.
Судом першої інстанції з'ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Гани, уродженцем м. Кумасі, належить до етнічної групи «акан», за віросповіданнями християнин (протестант).
05.08.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування вимог заяви зазначено, що у 2014 році позивач прибув в Україну з метою навчання. Повідомив про неможливість повернення до країни громадянської належності, адже ситуація в Республіці Гани викликає занепокоєння через підтримку керівництва країни російської агресії проти України, що суперечить цінностям заявника та свідчить про небезпеку у країні громадянської належності. Поряд з цим, у країні громадянської належності мають місце наступні обставини, що ускладнюють життя, а саме: нерегулярне постачання електроенергії, небезпека у нічний час, неналежний рівень медичного обслуговування.
Рішенням Державної міграційної служби України від 31.10.2024 року №160-24 відмовлено громадянину Гани ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підставою для прийняття вказаного рішення стали висновки органу міграційної служби про відсутність у відношенні позивача умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Не погоджуючись із рішенням відповідача, посилаючись на його необґрунтованість та неправомірність, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасника, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України від 08.07.2011 року №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
За правилами частин 1, 2 статті 9 Закону України від 08.07.2011 року №3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Згідно частини 5 статті 10 Закону України від 08.07.2011 року №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Слід враховувати, що відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Відповідно до пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Також, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватися, зокрема із публікацій у засобах масової інформації.
Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи з обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Гани, уродженцем м. Кумасі, належить до етнічної групи «акан», за віросповіданнями християнин (протестант). За сімейним станом неодружений.
Згідно проведеного анкетування від 06.08.2024 року та співбесід від 21.08.2024 року, 29.08.2024 року, від 03.09.2024 року, в липні 2014 року заявник вперше вибув з Гани до України, авіарейсом Аккра (Гана) - Стамбул (Туреччина) - Львів (Україна), за студентською візою. Заявник має неповну вищу освіту, яку здобув протягом 2014-2018 років у Тернопільському національному медичному університеті, має кваліфікацію бакалавра медичної сестри. Починаючи з 2014 року шукач захисту територію України не залишав. На території України, заявника УДМС в Тернопільській області документувало посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 (період дії: 04.08.2014 - 20.08.2018 роки). Рішенням УДМС у Тернопільській області від 26.07.2018 року вищезазначену посвідку на тимчасове проживання скасовано (відповідь УДМС у Тернопільській області від 08.08.2024 №6101.8.1/10800-24).
У країні громадянської належності заявник не працював. На території України офіційно не працює, підробляє фрилансером. Шукач захисту не військовозобов'язаний, військову службу не проходив, до військових угрупувань не належав. Позивач та близькі родичі ніколи не належали до релігійних, політичних, громадських або військових організацій ані в Гані, ані за кордоном. Також, заявник не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, яке б було пов'язано з расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами. На території Гани (м. Кумасі) залишились проживати наступні близькі родичі заявника: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (батько); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (матір); ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (сестра).
Встановлено, що шукач захисту мав можливість дотримуватися канонів обраного віросповідання на Батьківщині, на період проживання у нього не виникало жодних конфліктів на етнічному або релігійному підґрунті, зокрема християни є найчисельнішою релігійною групою в Гані. Заявник ніколи не належав до відокремлених чи різноманітних соціальних груп або родин, що були пов'язані зі специфічною життєдіяльністю в Гані або за кордоном, що унеможливлює переслідування за конвенційною ознакою належності до окремої соціальної групи, а також не зазнавав особистих погроз, переслідувань, утисків, дискримінації обмежень прав свобод на території Гани, не притягався до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності, заявник та його близькі родичі ніколи не перебували у членстві політичних партій, військових, громадянських, релігійних організацій, заявник та його близькі родичі не були причетні до переслідування та інцидентів із застосуванням фізичного насильства в Гані, пов'язаних із расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами. За матеріалами особової справи також відсутня будь-яка інформація про свавільні арешти, затримання чи виконання позасудових рішень щодо заявника та його близьких родичів. Заявник ніколи не займався журналістською чи політично-оглядовою діяльністю в Гані, мав можливість реалізовувати права, свободи і обов'язки на Батьківщині та у нього не виникало жодних проблем із представниками органів влади Гани, відсутні інциденти порушення законодавства рідної країни. Заявник мав можливість реалізувати права на освіту в Гані.
Елемент легального виїзду позивача з Гани до України з використанням паспортного документу для виїзду за кордон та безперешкодного отримання візи на навчання вказує на відсутність елементу його переслідування з боку представників державної влади країни громадянської належності. Крім того, шукач захисту не відмовляється від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки він безперешкодно оформив паспортний документ серії НОМЕР_2 (дата видачі 11.05.2022, дійсний до 10.05.2032 року), що додатково свідчить про бажання продовжувати користуватися захистом країни своєї громадянської належності та про відсутність жодних проблем та дискримінації.
Твердження заявника про те, що він не бажає повертатися до Гани виключно через нерегулярне постачання електроенергії, небезпеку у нічний час та неналежний рівень медичного обслуговування не містять конвенційних ознак визначення особи, яка потребує додаткового захисту. Поряд з цим, за матеріалами особової справи відомо, що у регіоні проживання заявника відбувається постачання електроенергії, також є Інтернет та телебачення. Свідчення про періодичну відсутність електроенергії не пов'язані з ознаками серйозної шкоди в розумінні Директиви №2011/95/ЄС. Також, під час опитування заявник не зміг навести жодних прикладів небезпечності для життя та здоров'я у нічний час для себе, близьких родичів або третіх відомих заявнику осіб. Крім того, позивач не вказав жодних обставин невідповідного обслуговування у медичних закладах, родина заявника не зазнавала подібного поводження.
Щодо тверджень заявника про занепокоєння стосовно порядку ведення політичної діяльності керівництва країни громадянської належності, встановлено, що заявник ніколи не висловлював публічно, через ЗМІ власну позицію з приводу тих або інших актуальних питань розвитку, зовнішньої чи внутрішньої політики Гани. Шукач захисту ніколи не брав активної участі в мітингах та/або демонстраціях, на території Гани, ніколи не висловлював власної політичної чи громадянської позиції з приводу ситуації на території Гани у задокументованих публічних виступах або дискусіях.
Під час розгляду заяви враховано, що наразі на території Гани проживають усі близькі родичі заявника, до заявника та його родини ніколи не застосовувалося фізичне чи психологічне насилля, арешти, катування або інші форми жорстокого поводження, насильницькі зникнення, викрадання, примусове переміщенням та застосування тяжкої або забороненої зброї проти цивільного населення. Родичі шукача захисту не зазнають пригнічень, обмежень або дискримінації у реалізації загальних прав та користуванні загальними комунікаціями, не мають жодних суттєвих проблем на Батьківщині. В ході опитування заявник повідомив, що у випадку повернення до Гани, йому не загрожуватиме смертна кара чи виконання вироку про смертну кару. Також, заявником особисто підтверджено факт відсутності по відношенню до нього тортур, нелюдського, або такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання, суттєвих порушень прав та свобод на території Гани. Заявник ніколи не отримував погроз, відомостей про відповідні погрози особисто на його адресу, в тому числі у період перебування на території України. Заявник ніколи не зазнавав пригнічень, дискримінації або переслідувань з боку діючої влади на території Гани, в регіоні постійного проживання на території країни громадянської належності особи наразі не проводяться активні військові зіткнення.
Згідно з дослідженої органом міграційної служби ІКП, Республіка Гана є однією з найрозвинутіших, стабільних та демократичних держав на африканському континенті. Встановлено, що Гана просувається в рейтингу країн, які забезпечують правопорядок на своїх територіях, наявні позитивні тенденції стосовно стабілізації соціально-політичної ситуації на території країни громадянської належності заявника, встановлюється новий кримінальний кодекс, який забороняє дискримінацію, скасування смертної кари, боротьба з корупцією та впровадження нових позитивних реформ, які спрямовані на покращення життя населення Гани. Відомості щодо небезпеки у нічний час або проблеми в медичній сфері, що впливає на елементи переслідування, побоювання, дискримінації чи серйозної шкоди у регіоні постійного проживання по ІКП не виявлені.
Відсутність переслідувань або дискримінації заявника на території Гани, а також обставина тривалого нелегального перебування на території України об'єктивно характеризують заявника як «мігранта» відповідно до визначення УВКБ ООН, як особи, виїзд якої на територію України обумовлений лише бажанням змін сімейного або особистого характеру, за відсутності підстав для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З наведеного у сукупності підтверджується правильність висновків органу міграційної служби про відсутність існування у заявника серйозних ризиків життю або здоров'ю особи в країні громадянської належності, відсутність ознак щодо можливості застосування до заявника серйозної шкоди у вигляді смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання чи ситуації загальнопоширеного насильства у разі повернення до громадянської належності. В матеріалах особової справи позивача відсутні факти або обставини, які надають підстави вважати, що після повернення до країни громадянської належності йому може бути завдано серйозної шкоди відповідно до поняття визначення такої «серйозної шкоди». Заявник не притягався до адміністративної чи кримінальної відповідальності на території Нігерії, у внутрішньому або міжнародному розшуку не перебуває, особі не загрожує смертна кара, вирок про смертну кару чи будь-яке покарання відповідно до кримінального кодексу країни громадянської належності. В регіоні попереднього постійного проживання особи відсутні відкриті збройні конфлікти, які можуть породжувати ситуації загальнопоширеного насильства. Матеріали особової справи шукача захисту також не містять відомостей щодо ймовірного застосування до нього тортур або інших видів нелюдського поводження. Обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Колегія суддів також враховує, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додатково свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Враховуючи викладене, оскільки під час звернення щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивач не навів обґрунтованих прикладів та обставин, які свідчать про його переслідування, або його родичів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження тощо, такі обставини не підтверджуються і інформацією по країні громадянської належності заявника, доводи позивача є очевидно не переконливими, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість і правомірність оспорюваного рішення органу міграційної служби та відсутність підстав для його скасування.
Повідомлені заявником обставини не створюють підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
З огляду на те, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до вимог статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 05.12.2025 року.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: А.І. Бітов
Ю.М. Градовський