08 грудня 2025 року м. Рівне №460/14438/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення середнього зарпобітку за час затримки розрахунку при звільненні,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки (з 01.02.2018 по 16.05.2023) розрахунку при звільненні з військової служби (стосовно здійснення перерахунку та доплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення) в загальному розмірі 252798,18 грн (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів).
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
За змістом позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на тому, що у день його звільнення - 01.02.2018 відповідач не провів з ним повний розрахунок та невиплатив йому в повному обсязі індексацію грошового забезпечення та одноразову грошову допомогу при звільненні, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідними позовами. Позивач вказує, що на виконання судових рішень у справах № 640/1819/19 та № 640/4509/21 відповідач виплатив йому недоплачені суми грошового забезпечення, що підтверджується відповідними довідками. Позивач, посилаючись на те, що за правилами статті 117 Кодексу Законів про працю України, він має право на компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь час такої затримки, просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
06.07.2023 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що з огляду на відсутність спору між сторонами щодо розміру нарахувань та виплат позивачу сум, належних при звільненні, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 Кодексу Законів про працю України. Крім того, відповідач вважає, що вказана стаття не розповсюджується на правовідносини, що виникають в порядку виконання судових рішень. Також, відповідач вказує на те, що заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку є необґрунтованою, оскільки при її визначенні позивачем застосовано розмір середньоденного заробітку в сумі 1381,41 грн, коли в дійсності вона становить 497,39 грн. Таким чином, відповідач стверджує, що у спірних правовідносинах діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим просить відмовити в задоволенні позову повністю.
10.07.2023 позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій більш детально конкретизовано доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наведено аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 20.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:
визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 16.12.2022 по 16.05.2023;
зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з 16.12.2022 по 16.05.2023;
в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2023 апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі № 460/14438/23, - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 касаційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково, а саме:
рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2023 скасовано, а справу № 460/14438/23 направлено до Рівненського окружного адміністративного суду на новий розгляд.
06.08.2024 справа надійшла на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2024 головуючою суддею по розгляду справи № 460/14438/23 визначено суддю Поліщук О.В.
Ухвалою суду від 09.08.2024 адміністративну справу № 460/14438/23 прийнято до провадження судді Поліщук О.В. та розпочато її розгляд спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
З 1999 року по 31.01.2018 ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.
Наказом Міністра оборони від 21.12.2017 № 940 полковника юстиції ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас з посади заступника начальника юридичної служби Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України за підпунктом "а" частини шостої (у зв'язку із закінченням строку контракту) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України (по стройовій частині) від 31.01.2018 № 25 позивача виключено зі списків особового складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України з 31.01.2018 та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після звільнення, у 2019 році позивач звернувся до суду з позовом про стягнення індексації грошового забезпечення за періоди: з 01.01.2013 по 31.12.2015 та з 01.01.2016 по 31.01.2018 з компенсацією втрати частини грошових доходів.
На виконання судового рішення у справі № 640/1819/19, відповідач виплатив позивачу 105056,01 грн індексації та 44738,12 грн компенсації втрати частини грошових доходів, що стверджується наявними у справі довідками.
Також, при звільненні ОСОБА_1 було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, без урахування індексації грошового забезпечення, у зв'язку з чим він у лютому 2021 року знову звернувся до суду за захистом порушеного права.
На виконання судового рішення у справі № 640/4509/21, 16.05.2023 Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України виплачено позивачу 5206,71 грн недоплаченої одноразової грошової допомоги, що підтверджується платіжною інструкцією від 16.05.2023 № 248/1/1427.
У зв'язку з тим, що на час звільнення ОСОБА_1 з ним не було проведено повний розрахунок (в частині виплати одноразової грошової допомоги, розмір якої обчислений з урахуванням індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання судового рішення у справі № 640/1819/19), останній звернувся до суду із зазначеним позовом про нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
При вирішенні спору у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.07.2024 у цій справі, на підставі яких суд касаційної інстанції скасував рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2023.
Так, у постанові від 16.07.2024 у справі № 460/14438/23 Верховний суд вказав, що колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що розрахунок суми компенсації є виключною компетенцією відповідача, як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення (пункт 35 постанови).
З огляду на те, що компенсація відповідно до статті 117 КЗпП України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці та з огляду на правила й умови нарахування її розміру, Верховний Суд уважає, що повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними (пункт 36.2 постанови).
Крім того, у пунктах 37, 38 постанови від 16.07.2024 у справі № 460/14438/23 Верховний Суд вказав, що саме визначення судом розміру суми компенсації, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 статті 117 Кодексу Законів про працю України і створюють умови для можливого застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у справах № 821/1083/17, № 810/451/17 та висновків Верховного Суду, викладених у його постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Проте, вирішуючи спір у цій справі, суди не з'ясовували обґрунтованість розрахованих позивачем сум компенсації, не перевіряли аргументи відповідача, наведені на їхнє спростування та не досліджували докази, що це підтверджують (у тому числі і довідку від 26.11.2020 № 248/318/1555д). У судових рішеннях відсутня правова оцінка і іншим документам, що визначають обґрунтованість/необґрунтованість заявленої позивачем суми.
Таким чином, у пункті 39 постанови від 16.07.2024 у справі № 460/14438/23 Верховний Суд констатував, що застосований судами спосіб захисту у цій справі не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, оскільки суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях не розрахували та не визначили конкретних сум середнього заробітку, які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити ОСОБА_1 , як це передбачено приписами статті 117 Кодексу Законів про працю України (розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору).
Отже, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в контексті наведених вище правових висновків Верховного Суду, суд зазначає наступне.
10.01.1992 введено в дію Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України № 2011-ХІІ). Згідно з Преамбулою, Цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XIІ (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2022 у справі № 640/4509/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105827286), залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110474987), адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, а саме:
визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови здійснити перерахунок та доплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
зобов'язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Отже, рішенням суду в справі № 640/4509/21, яке набрало законної сили, встановлено непроведення відповідачем повного розрахунку із позивачем в день його звільнення/виключенні зі списків особового складу, що виразилося у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування індексації грошового забезпечення
Матеріалами судової справи стверджується, що на виконання судового рішення у справі № 640/4509/21, 16.05.2023 Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України виплачено позивачу 5206,71 грн недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільнені. При цьому, згідно зі змістом заяв по суті спору, між сторонами відсутній спір в частині правильності визначення відповідачем конкретної суми доплати одноразової грошової допомоги при звільнені.
Згідно із частиною першою статті 47 Кодексу Законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі - КЗпП України), в редакції, чинній на день виконання відповідачем рішення суду в справі № 640/4509/21, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
На підставі аналізу наведених норм права можна дійти такого висновку. Законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов'язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).
Невиконання цього обов'язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.
За правилами частин першої, другої статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022), в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).
Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 Цивільного кодексу України), яка також є способом забезпечення виконання зобов'язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас, аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).
Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість, Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Водночас, з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами "...але не більш як за шість місяців".
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців".
Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.
Разом з тим, установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Однак, суд звертає увагу на те, що в контексті описаного вище правового регулювання поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Суд наголошує, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) погодилася з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про відсутність у суду права на зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після набрання чинності Законом № 2352-IX та, відповідно, відступила від так правових висновків.
Натомість, у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформувала новий правовий висновок щодо можливості застосування критеріїв пропорційності та співмірності відшкодування при визначенні належного до виплати розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, які полягають в наступному (пункти 105, 106 постанови).
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Повертаючись до обставин цієї справи, суд повторює, що рішенням суду в справі № 640/4509/21, яке набрало законної сили, встановлено непроведення відповідачем повного розрахунку із позивачем при звільненні. Так, повний розрахунок із позивачем відповідач провів 16.05.2023 шляхом доплати йому одноразової грошової допомоги при звільнені в сумі 5206,71 грн.
За наведеного, суд приходить до висновку про наявніcть достатніх правових підстав для застосування приписів статті 117 КЗпП України та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні.
За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення відповідачем повного розрахунку з позивачем), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за затримку виплати в належному розмірі одноразової грошової допомоги при звільнені за період з 01.02.2018 по 16.05.2023.
При цьому, період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців (з 01.02.2018 по 16.05.2023), тому відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців, тобто з 01.02.2018 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України) по 01.08.2018 (з урахуванням правил обчислення строків, що обчислюються місяцями, визначених статтею 254 Цивільного кодексу України), що складає 182 дні.
У свою чергу, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Так, пунктом 4 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Згідно з наявною в матеріалах судової справи довідкою від 26.11.2020 № 248/318/1555д, розмір грошового забезпечення позивача за листопад 2017 року становив 15170,40 грн, в т.ч.: оклад за військовим званням - 135,00 грн; посадовий оклад - 1533,00 грн; надбавка за вислугу років (40 %) - 667,20 грн; надбавка за виконання особливо важливих завдань (50 %) - 1167,60 грн; премія (380 %) - 5825,40 грн; надбавка за роботу в умовах режимних обмежень (10%) - 153,30 грн, щомісячна додаткова грошово винагорода (60 %) - 5688,90 грн. Тотожний розмір грошового забезпечення вказаний у довідці від 26.11.2020 № 248/318/1555д за грудень 2017 року.
Такі самі розміри та складові грошового забезпечення позивача за листопад та грудень 2018 року вказані у довідці від 23.07.2019 № 248/3/8/1174д, що була долучена позивачем до позовної заяви.
Водночас, у позовній заяві позивач вказує, що розмір його грошового забезпечення за листопад 2018 року для обрахунку середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні становить 30599,34 грн, а за грудень 2018 року - 45511,20 грн, що стверджується все тією ж довідкою від 23.07.2019 № 248/3/8/1174д.
Дослідивши зміст довідки від 23.07.2019 № 248/3/8/1174д, суд вказує, що до розмірів грошового забезпечення за листопад та грудень 2018 року позивачем було включено розміри премій, виплачених згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, в сумі 15170,40 грн та 30340,80 грн відповідно.
Так, пунктом "є" статті 15 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, встановлено, що до військовослужбовців застосовуються такі заохочення: грошова премія.
Разом з тим, зміст довідки від 23.07.2019 № 248/3/8/1174д свідчить на користь того, що премія згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України виплачувалася позивачу в серпні-жовтні 2013 року, грудні 2014 року, травні 2015 року, грудні 2015 року, жовтні 2016 року, грудні 2016 року, вересні 2017 року, листопаді та грудні 2017 року.
Отже, такий вид грошового забезпечення не мав постійного (щомісячного) характеру виплати, а відтак в силу положень пункту 4 Порядку № 100 не має враховуватися при обчисленні середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.
Водночас, довідка від 26.11.2020 № 248/318/1555д не містить відомостей про усі складові грошового забезпечення позивача за листопад та грудень 2018 року, що мали постійний характер, а саме: індексацію грошового забезпечення.
Так, наявною у справі довідкою про здійснення виплати відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2020 у справі № 640/1819/19 (без дати та без вихідного номера), що складена розрахунково-касовим відділом управління соціальних виплат Департаменту фінансів Міністерства оборони України, стверджується, що позивачу за період з 01.01.2013 по 21.01.2018 виплачено індексацію грошового забезпечення (щомісячно), в т.ч.: за листопад 2017 року в сумі 3896,78 грн; за грудень 2017 року в сумі 4258,75 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що дійсний розмір грошового забезпечення позивача за листопад становить 19067,18 грн (оклад за військовим званням + посадовий оклад + надбавка за вислугу років + надбавка за виконання особливо важливих завдань + премія + надбавка за роботу в умовах режимних обмежень + щомісячна додаткова грошово винагорода + індексація), а за грудень 2017 року - 19429,15 грн (оклад за військовим званням + посадовий оклад + надбавка за вислугу років + надбавка за виконання особливо важливих завдань + премія + надбавка за роботу в умовах режимних обмежень + щомісячна додаткова грошово винагорода + індексація).
Отже, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 38496,33 грн.
Кількість календарних днів служби позивача за листопад і грудень 2018 року становила 61 день.
Отже, середньоденний заробіток позивача становить 631,09 грн (38496,33 грн / 61 день).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період не більш як за шість місяців становить 114858,38 грн (з розрахунку: 631,09 грн х 182 календарних дня).
Як вказував суд раніше, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати в т.ч. від розміру недоплаченої суми (висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
В цій постанові Верховний Суд зазначив, що для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з'ясувати загальний розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані дні відпустки у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності.
Отже, з урахуванням визначеного розміру недоплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільнені (5206,71 грн), яка підлягала виплаті при звільненні, а також того, що загальний період затримки повного розрахунку при звільненні частково зумовлений тривалістю судового розгляду адміністративних справ №№ 640/1819/19, 640/4509/21, тобто виник не лише з вини відповідача, суд вважає за необхідне застосувати критерії пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
Згідно з довідкою від 23.07.2019 № 248/3/8/1174д, безспірна частина одноразової грошової допомоги при звільнені, що була виплачена позивачу після відрахування зі списків особового складу, становить 119943,75 грн. Отже, з урахуванням розміру недоплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільнені (5206,71 грн) до виплати підлягало 125150,46 грн (119943,75 грн + 5206,71 грн). За наведеного, відсоток недоплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільнені від її загального розміру складає 4,16 % (з розрахунку: (5206,71 / 125150,46) х 100 = 4,16).
Таким чином, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності належний до виплати позивачу розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні становить 4778,11 грн (з розрахунку: 114858,38 грн х 4,16 %).
На переконання суду, такий підхід до вирішення спору у цій справі забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат.
Такої ж позиції дотримується Велика Палата Верховного Суд у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) і суд не має підстав не погодитись із запропонованим підходом.
Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї бездіяльності та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.
Також, суд зауважує, що з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні, ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат між сторонами у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби (стосовно доплати одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 5206,71 грн на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2022 у справі № 640/4509/21).
Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби (стосовно доплати одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 5206,71 грн на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2022 у справі № 640/4509/21) в загальному розмірі 4778,11 грн (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 08.12.2025.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - Міністерство оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ/РНОКПП 00034022).
Суддя Ольга ПОЛІЩУК