справа№380/20029/25
08 грудня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Буське сорто-насінницьке підприємство» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Буське сорто-насінницьке підприємство» (місцезнаходження: 8530, Львівська обл.. Золочівський р-н, с. Ожидів, вул. Залізнична, 1Б; ЄДРПОУ: 22342296) звернулось до суду із позовом до Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; ЄДРПОУ: 43971343), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Львівської митниці від 24.07.2025 №UA2090002025286 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання на загальну суму 196 310 (сто дев'яносто шість тисяч триста десять гривень) 82 копійки;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Львівської митниці від 24.07.2025 № UA2090002025287 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання (крім лікарських засобів...,; тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну...) на суму 49 077 (сорок дев'ять тисяч сімдесят сім гривень) 07 копійок.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що підставою для прийняття оскаржуваних рішень вказано порушення позивачем вимог статті 15 Доповнення I до Регіональної конвенції, статті 46, частини 1 статті 257, статті 280 Митного кодексу України, підпункту в) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті митних платежів на загальну суму 245 387.80 грн., оскільки за висновками митного органу позивачем безпідставно застосовано преференції за кодом ,,410», що підтверджується відповідями від уповноважених органів Французької Республіки від 30.08.2023 № б/н, Королівства Данії від 12.07.2023 № 23-0942578 та Словацької Республіки від 25.07.2024 № 373236/2024-2000102/115 про непідтвердження преференційного походження ввезеного позивачем товару. Позивач не погоджується з таким висновком, покликаючись на те, що митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. При цьому жодними нормативними актами не передбачено обов'язок декларанта перевіряти дані, що зазначені в товаросупровідних документах при заповненні митних декларацій. На момент проведення митного оформлення ввезених транспортних засобів (2022 рік) у митного органу не виникало, жодних претензій та сумнівів щодо достовірності поданих для митного оформлення документів, статусі походження відповідних товарів у митного органу також не виникало. Коли виникли такі сумніви, і що стало приводом для надсилання запитів до уповноважених органів щодо перевірки документів після проходження процедури митного оформлення ввезених транспортних засобів, в акті перевірки не деталізовано. У розпорядженні митного органу були наявні копії митних декларацій та свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, рахунків-фактур, які підтверджують відповідні VIN коди транспортних засобів та інформацію про країну виробника, походження транспортних засобів та витяг з міжнародного стандарту ISO 3779 щодо структури VІN-коду для підтвердження країни походження товару, зовнішньоекономічні договори купівлі-продажу транспортних засобів, інвойси, специфікації на транспортні засоби, бриф щодо реєстрації транспортних засобів, сертифікати відповідності колісного транспортного засобу, платіжні інструкції в іноземній валюті про плату коштів за придбані транспортні засоби, калькуляція транспортних витрат, висновки органу із сертифікації щодо колісного транспортного засобу про встановлену відповідність за конструкцією вимогам правил ЄЕК ООН не нижче рівня «ЄВРО-5», сертифікати EUR.1, і інші документи, які були надані на запит митного органу. Вказує, що з акту перевірки неможливо встановити, чи дійсно вимагались документи у продавця, і які саме документи, відмінні від тих, що долучені до митного оформлення ввезення транспортного засобу, вимагались у компанії для підтвердження статусу, що, в свою чергу, не дає переконливих підстав вважати інформацію, зазначену в сертифікатах EURO.1 неправдивою, недостовірною, і такою, що суперечить іншим даним, в тому числі технічним документам, які супроводжують транспортний засіб. А отже, відсутні будь-які сумніви щодо вірогідності даних, поданих митному органу для провеення процедури митного оформлення ввезених на митну територію України товарів. У позивача не було підстав не враховувати дані, які надав сам постачальник (відправник/ експортер), який володів зазначеним товаром, а також підстав проігнорувати ті дані, які були перевірені митницею країни експортера при оформлені експортної декларації. Зазначає про можливість здійснення митного контролю після завершення митного оформлення виключно за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, однак, митним органом не вказано та не надано будь-яких доказів щодо подання недостовірних документів товариством посадовим особам Львівської митниці під час здійснення митного контролю та митного оформлення.
Звертає увагу суду на те, що у імпортера (позивача) відсутній обов'язок чи необхідність перевіряти законність дій експортера в момент оформлення та видачі сертифікатів EUR.1 та декларації інвойс. Тобто, відповідальність за оформлення та видачу сертифікатів EUR.1 та декларації-інвойса і правдивість інформації, що в них зазначена, покладена виключно на експортера (продавця). Отже, застосовуючи преференцію при митному оформленні товарів за спірними митними деклараціями позивач обґрунтовано сподівався на добросовісність дій свого контрагента-експортера та не мав підстав піддавати сумніву правомірність видачі декларацій-інвойсів на кожну партію такого товару. У позивача не було жодних намірів фінансового характеру, спрямованих на ухиляння від сплати всіх необхідних платежів при митному оформленні.
Також вважає, що інформація, отримана від уповноважених органів Франції, Данії, Словаччини, не може бути єдиним та беззаперечним доказом порушення позивачем митних правил ,за наявності неспростованої інформації, зазначеної у супровідних документах, що подані для митного оформлення товару. Відповіді (листи) державних органів не містять «документально підтверджених відомостей щодо країни походження… які відрізняються від задекларованих» та не можуть слугувати підставою для донарахування позивачу митних та податкових платежів.
Ухвалою суду від 10.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
28.10.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що Державна митна служба України листами від 18.07.2023 № 15/15-03-01/7.4/3178, від 05.09.2023 № 15/15-03- 01/7.4/3975, від 09.08.2024 № 15/15-03- 01/7/4242 проінформувала Львівську митницю про отримання інформації від уповноваженого органу Королівства Данія від 12.07.2023 № 23 0942578, яким не підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення товару EUR.1 від 15.12.2022 № А071936 виданому експортеру «DEGROOTE Trucks and Trailers NV, BE», від уповноваженого органу Французької Республіки від 30.08.2023 № б/ н (вх. Держмитслужби від 31.08.2023 № 22334/11), яким не підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення товару EUR.1 від 09.12.2022 № А53567942 виданому експортеру «Guainville Recuper», від уповноваженого органу Словацької Республіки від 25.07.2024 № 373236/2024-2000102/115Не, яким не підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення товару EUR.1 від 03.10.2022 № А768909 виданому експортеру «AGRO-WORLD-HUNGARY KORLATOLT FEL. TAR.». У зв'язку з цим товари/продукція, на які поширюються вищезазначені сертифікати перевезення EUR.1 не підпадають під дію преференційного режиму відповідно до положень (регламентів) Додатка І “Визначення поняття “походження продукції» та методи адміністративного співробітництва відповідно до Регіональної Конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» в рамках Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з однієї сторони, та Україною, з іншої сторони. Враховуючи, що для вищезазначених товарів преференційне походження є визначальним для оподаткування, а інформація про преференційне походження у сертифікатах з перевезення товару форми EUR.1, відповідно до інформації, наданої уповноваженими органами Королівства Данія, Французької Республіки та Словацької Республіки, виявилась непідтвердженою, тому звільнення від сплати ввізного мита на підставі Угоди застосовано неправомірно, що і стало підставою для прийняття оскаржуваних рішень.
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
Суд, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
Відповідно до наказу Львівської митниці від 10.06.2025 № 220 на підставі пункту 9 частини першої статті 336, абзацу 3 частини другої статті 344-1, пункту 2 частини третьої статті 345, пункту 2 частини другої статті 351, підпункту 1 пункту 912 та з урахуванням пункту 934 розділу ХХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (зі змінами та доповненнями, далі також - МК України), у зв'язку з надходженням від уповноваженого органу іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, Львівською митницею проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ТзОВ «Буське сорто-насінницьке підприємство» (ЄДРПОУ 22342296) вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, в тому числі залежно від країни походження товарів при переміщенні через митний кордон України товарів за митними деклараціями від 11.10.2022 № UA209180/2022/072591, від 14.12.2022 № UA209180/2022/083268, від 20.12.2022 № UA209180/2022/084030.
За результатами перевірки складено Акт від 04.07.2025 №105/25/7.4 19/22342296 (далі - Акт перевірки), за висновками якого ТзОВ «Буське сорто- насінницьке підприємство» за митними деклараціями від 11.10.2022 №UA209180/2022/072591, від 14.12.2022 №UA209180/2022/083268, від 20.12.2022 №UA209180/2022/084030 товари декларувалися із застосуванням преференції «Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС» за кодом « 410» і, як наслідок, з нарахуванням та сплатою ввізного мита за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм статті 15 Доповнення I «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції.
Для застосування преференції « 410» при митному оформленні товарів надані сертифікати з перевезення EUR.1 від 15.12.2022 № А071936, від 09.12.2022 № А53567942, від 03.10.2022 № А768909, які зазначені у графі 44 митних декларацій, під кодом « 0954» - «сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1». Країна походження товару «EU» (Європейський союз) у графі 34 митних декларацій була заявлена декларантом на підставі відомостей, наявних у даних сертифікатах з перевезення EUR.1, наданих експортерами Королівства Данія, Французької Республіки, Словацької Республіки.
Статтями 31, 32 Доповнення І до Регіональної конвенції передбачено процедуру здійснення перевірки достовірності підтверджень походження товарів та правильності інформації, що в них міститься.
Відповідно до Додатку ІІІа до Доповнення І «Зразок та застосування сертифіката з перевезення товару EUR.1» до Регіональної конвенції у графі 14 «Результат перевірки» сертифіката з перевезення товару EUR.1 зазначається результат проведеної перевірки, що здійснюється шляхом проставлення відмітки у відповідному полі цієї графи, зазначення дати та місця, засвідчення вчинених відміток і записів підписом посадової особи та відбитком печатки уповноваженого органу країни експорту, що здійснював перевірку.
Керуючись статтею 32 Доповнення І «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правил походження, Державною митною службою України направлено на перевірку до уповноваженого органу Королівства Данія сертифікат з перевезення EUR.1 від 15.12.2022 № А071936, до уповноваженого органу Французької Республіки сертифікат з перевезення EUR.1 від 09.12.2022 № А53567942, до уповноваженого органу Словацької Республіки сертифікат з перевезення EUR.1 від 03.10.2022 № А768909.
Державна митна служба України листом від 18.07.2023 № 15/15-03- 01/7.4/3178 (вх. ЛМ від 18.07.2023 № 36090/4-15) повідомила Львівську митницю про отримання листа від уповноваженого органу Королівства Данія від 12.07.2023 № 23 0942578, яким не підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення товару EUR.1 від 15.12.2022 № А071936 виданому експортеру «DEGROOTE Trucks and Trailers NV, BE». Уповноважений орган Королівства Данія у наданій відповіді листом від 12.07.2023 №23-0942578 повідомив наступне: «Сертифікат EUR.1 є справжнім і був виданий компетентними митними органами Данії. Компанія не змогла надати належної документації для підтвердження статусу походження товару, отже, товари, на які поширюється наступний сертифікат EUR.1, не можуть вважатися такими, що походять з ЄС» та надав копію вказаного сертифіката з внесеною уповноваженим органом Королівства Данії відповідної відмітки в графу 14 сертифіката «Не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності», і тому до цього товару не може бути застосовано тарифні преференції.
Державна митна служба України листом від 05.09.2023 № 15/15-03- 01/7.4/3975 (вх. ЛМ від 05.09.2023 № 44413/4-15) повідомила Львівську митницю про отримання листа від уповноваженого органу Французької Республіки від 30.08.2023 № б/ н (вх. Держмитслужби від 31.08.2023 № 22334/11), яким не підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення товару EUR.1 від 09.12.2022 № А53567942 виданому експортеру «Guainville Recuper». Уповноважений орган Французької Республіки у наданій відповіді листом від 30.08.2023 № б/н (вх. Держмитслужби від 31.08.2023 № 22334/11) повідомив наступне: «Експортер не зміг довести походження товарів, які підлягають під дію цього сертифікату EUR.1. Тому, товари, які описані в сертифікаті про перевезення, не відповідають умовам правил походження для належних преференцій відповідно до умов договору, укладеного між Україною та ЄС» та надав копію вказаного сертифіката з внесеною уповноваженим органом Французької Республіки відповідної відмітки в графу 14 сертифіката «Не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності», і тому до цього товару не може бути застосовано тарифні преференції.
Державна митна служба України листом від 09.08.2024 № 15/15-03- 01/7/4242 (вх. ЛМ від 12.08.2024 № 64718/4-15) повідомила Львівську митницю про отримання листа від уповноваженого органу Словацької Республіки від 25.07.2024 № 373236/2024-2000102/115Не, яким не підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення товару EUR.1 від 03.10.2022 № А768909 виданому експортеру «AGRO-WORLD-HUNGARY KORLATOLT FEL. TAR.». Уповноважений орган Словацької Республіки у наданій відповіді листом від 25.07.2024 № 373236/2024-2000102/115Не повідомив наступне: «Сертифікати на перевезення EUR.1 № А768909, … є вірними, вони видані та схвалені Митним управлінням Михайлівки на підставі супутніх документів (декларації постачальника), виданих постачальником інших країн-членів ЄС. Результати субперевірки показали, що застосовані напівпричепи були невірно вказані як товари походженням з ЄС, таким чином, ці напівпричепи не відповідають вимогам щодо походження Додатку 1 до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження в рамках Протоколу 1 до Угоди про асоціацію між ЄС та його державами-членами, з однієї сторони, та Україною, з іншої сторони (надалі іменується як «протокол»). Застосовані напівпричепи не підпадають під преференційний режим відповідно до вказаного протоколу» та надав копію вказаного сертифіката з внесеною уповноваженим органом Словацької Республіки відповідної відмітки в графу 14 сертифіката «Не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності», і тому до цього товару не може бути застосовано тарифні преференції.
Враховуючи, що для вищезазначеного товару преференційне походження є визначальним для оподаткування, а інформація про преференційне походження у сертифікатах з перевезення товару EUR.1 виявилась непідтвердженою, тому звільнення від сплати ввізного мита на підставі Регіональної конвенції застосовано неправомірно.
На адресу ТзОВ «Буське сорто-насінницьке підприємство» скеровано лист від 11.06.2025 № 7.4-5/19-02/10/15263, в якому, зокрема, зазначено про право суб'єкта ЗЕД відповідно до статті 350 Митного кодексу України надати пояснення та/або документальне підтвердження щодо преференційного походження товарів, оформлених на підставі документів про походження, митне оформлення яких завершено за митними деклараціями від 11.10.2022 № UA209180/2022/072591, від 14.12.2022 № UA209180/2022/083268, від 20.12.2022 № UA209180/2022/084030. На момент завершення перевірки керівником ТзОВ «Буське сорто- насінницьке підприємство» або уповноваженою ним особою не надано інформації або документів щодо підтвердження преференційного походження товарів, митне оформлення яких завершено за митними деклараціями, зазначеними в листі від 11.06.2025 № 7.4 5/19-02/10/15263.
В ході перевірки митних оформлень ТзОВ «Буське сорто-насінницьке підприємство» товарів за митними деклараціями від 11.10.2022 №UA209180/2022/072591, від 14.12.2022 №UA209180/2022/083268, від 20.12.2022 №UA209180/2022/084030 внаслідок безпідставного застосування преференції за кодом ,,410», у зв'язку з інформацією наданою уповноваженими органами Королівства Данія листом від 12.07.2023 № 23 0942578, Французької Республіки листом від 30.08.2023 № б/ н, Словацької Республіки листом від 25.07.2024 № 373236/2024-2000102/115Не про непідтвердження їх преференційного походження, встановлено порушення вимог статті 15 Доповнення I до Регіональної конвенції, частини другої статті 46, частини 1 статті 257, статті 280 Митного кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита за вказаними митними деклараціями на загальну суму 196 310,82 грн., а також порушення підпункту в) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), внаслідок чого занижено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість за цими деклараціями на загальну суму 39 262,16 грн.
На підставі висновків акта перевірки Львівською митницею прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.07.2025:
- № UA2090002025287, яким згідно з пунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України та пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість з товарів ввезених на територію України в розмірі 39 262,17 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 9815,54 грн.;
- №UA2090002025286, яким згідно з пунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання по сплаті мита на товари, що ввозяться на територію України в розмірі 196 310,82 грн.
Не погоджуючись з висновками акту перевірки та спірними рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні спору суд керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Митний кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Статтею 3 Митного кодексу України (далі - МК України) визначено особливості застосування законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, де частиною 1 передбачено, що при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.
Пунктом 24 частини 1 статті 4 МК України встановлено, що митний контроль це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Згідно з пунктом 190.1 статті 190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. Отже, сума податку на додану вартість залежить від розміру мита, що підлягає сплаті та включається до ціни товару.
Частиною 1 статті 270 МК України передбачено, що правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, митом, крім особливих видів мита, встановлюються цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 276 МК України визначає, що платниками мита є: 1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом; 2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях; 3) особа, на яку покладається обов'язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; 4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу); 5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом; 6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно до статті 243 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 277 МК України об'єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.
Отже, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що платники податків, визначені статтею 272 МК України, при ввезені відповідного товару (який є об'єктом оподаткування відповідно до частини першої статі 277 Кодексу) на митну територію України зобов'язані сплачувати ввізне мито.
Частиною першою статті 280 МК України передбачено, що в Україні застосовуються такі види ставок мита: 1) адвалорна - у відсотках до встановленої статтею 279 цього Кодексу бази оподаткування; 2) специфічна - у грошовому розмірі на одиницю бази оподаткування, встановлену статтею 279 цього Кодексу; 3) комбінована, що складається з адвалорної та специфічної ставок мита.
Відповідно до частин 3-4 статті 280 МК України ставки мита, крім сезонного та особливих видів мита, встановлюються виключно законами України з питань оподаткування. Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.
Згідно з частиною п'ятою статті 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.
До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
Згідно з частинами 1-3 статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.
Відповідно до частини шостої статті 36 МК України положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Статтею 43 МК України передбачено, що документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару. У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат. Засвідчена декларація про походження товару - це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями. Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв'язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару. Сертифікат про регіональне найменування товару - це документ, який підтверджує, що товари відповідають визначенню, характерному для відповідного регіону країни, та виданий компетентним органом відповідно до законодавства країни вивезення товару.
У разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості. Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.
Стаття 44 МК України визначає порядок підтвердження країни походження товару.
Згідно з частинами 1-2 статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, подається обов'язково лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров'я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.
Статтею 45 МК передбачено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. Запит про проведення перевірки повинен містити виклад обставин, що дали підстави для сумнівів з приводу достовірності задекларованої країни походження товару, посилання на правила визначення походження товарів, що застосовуються в Україні, а також іншу необхідну інформацію. До запиту додається документ, що підлягає перевірці, або його копія, а також у разі необхідності інші відомості, що можуть сприяти проведенню перевірки. Запит про проведення перевірки надсилається протягом 1095 днів з дня подання документа про походження товару, крім випадків, коли така перевірка ініціюється у зв'язку з кримінальним провадженням.
Таким чином, з огляду на наведені норми, у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару відповідач мав право звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Законом України “Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» №2187-VIII від 08.11.2017 Верховна Рада України постановила приєднатися до Регіональної конвенції.
Частиною першою статті 15 Регіональної конвенції встановлено, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження:
(a) сертифікат з перевезення товару EUR. 1, зразок якого наведений у Додатку III а;
(b) сертифікат з перевезення товару EUR-МЕD, зразок якого наведений у Додатку III b;
(c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься декларацією походження або декларацією походження ЕUR-МЕD), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.
Регіональною конвенцією передбачено можливість проведення перевірок митними органами країни-експортера у наступних випадках: при видачі сертифіката EUR.1; у подальшому - у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції.
Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1 або EUR.MED, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також для виконання інших умов цієї Конвенції. Для цих цілей вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть доцільними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї Статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена графа, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню (стаття 7 розділу 2 Доповнення 1).
Законом України “Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 16.09.2014 №1678-VII ратифіковано Угоду.
Відповідно до статті 26 глави 1 розділу Угоди положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави походження означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди (Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва).
Згідно із частиною першою статті 2 розділу 2 Протоколу І з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:
1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;
2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
За приписами частини 1 статті 16 розділу 5 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: сертифікату з перевезення товару EUR.1; у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься декларацією інвойс, надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.
Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 передбачена статтею 17 Протоколу 1, згідно з якою сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.
Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.
Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.
При цьому, за змістом пунктів 1-6 статті 22 розділу 5 Протоколу 1 декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(b) цього Протоколу, може бути складена: (a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу, або (b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.
Відповідно до статті 28 Протоколу І, до складу документації, зазначеної в статтях 17(3) і 22(3) цього Протоколу, використовуваної для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу, можуть входити, interalia (переклад - також), в тому числі:
(a) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у міжнародній системі обліку;
(b) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;
(c) документи, що підтверджують обробку матеріалів у Європейському Союзі або Україні, видані чи складені в ЄС або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;
(d) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні згідно з цим Протоколом;
(e) належні свідчення про обробку, виконану з межами Європейського Союзу або України згідно з положеннями статті 12 даного Протоколу, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані.
Статтею 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I).
Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І).
Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу I).
Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (пункт 6 статті 33 Протоколу I).
Таким чином, митним законодавством України та міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу, у випадку отримання відповіді компетентного органу, за результатами перевірки документів про преференційне походження товару, яка, зокрема, не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.
Митному органу не надається повноважень, права діяти на власний розсуд за вказаних обставин, не надається право перевіряти додатково надану йому інформацію, не надано право здійснювати будь-які інші дії з цього приводу, не надано право оцінювати надану інформацію з будь-якого боку. Вказаний алгоритм дій контролюючого органу не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару.
У випадку отримання від вказаних органів відомостей щодо не підтвердження преференційного походження товару з Європейського Союзу, митний орган повинен, за відсутності виняткових обставин, відмовити у наданні права на преференції. Таке ж рішення він повинен прийняти і у разі, якщо відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2022 року у справі №260/2805/20, від 11 серпня 2022 року у справі №460/8509/21, від 31 липня 2024 року у справі №260/6407/21.
Згідно із частиною першою статті 351 МК предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
За приписами пункту 2 частини 2 статті 351 МК документальна невиїзна перевірка проводиться, зокрема, у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу (частина третя статті 351 МК). Документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки (частина четверта статті 351 МК).
Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо, зокрема, результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Згідно з підпунктом 54.4 статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
За змістом частини першої статті 289 МК України обов'язок із сплати митних платежів виникає, зокрема, після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов'язання; в інших випадках, встановлених Податковим кодексом України.
Як встановлено судом, позивачем ввезено товар за митними деклараціями від 11.10.2022 №UA209180/2022/072591, від 14.12.2022 №UA209180/2022/083268, від 20.12.2022 №UA209180/2022/084030 із застосуванням тарифних преференцій зі сплати ввізного мита на підставі сертифікатів з перевезення товару форми EUR.1, наданими експортервми «DEGROOTE Trucks and Trailers NV, BE» (від 15.12.2022 № А071936, Королівство Данія), «Guainville Recuper» (від 09.12.2022 № А53567942, Французька Республіка) «AGRO-WORLD-HUNGARY KORLATOLT FEL. TAR.» (від 03.10.2022 № А768909, Словацька Республіка). Товари декларувалися платником податків із застосуванням преференції за кодом ,,410» і, як наслідок, з нарахуванням ввізного мита за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм статті 15 Доповнення I “Підтвердження походження» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правил походження.
Зокрема, позивачем до графи 44 вищевказаних митних декларацій під кодом « 0954» внесено “сертифікати з перевезення (походження) товару форми EUR.1», в яких зазначено, що товари Європейського преференційного походження. Країна походження товару «EU» (Європейський союз) у графі 34 митних декларацій була заявлена декларантом на підставі відомостей, наявних у даних сертифікатах з перевезення EUR.1, наданих експортерами Королівства Данія, Французької Республіки, Словацької Республіки.
Водночас за отриманою інформацією від уповноваженого органу Королівства Данія листом від 12.07.2023 № 23 0942578 не підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення товару EUR.1 від 15.12.2022 № А071936 виданому експортеру «DEGROOTE Trucks and Trailers NV, BE». Уповноважений орган Королівства Данія у наданій відповіді листом від 12.07.2023 №23-0942578 повідомив наступне: «Сертифікат EUR.1 є справжнім і був виданий компетентними митними органами Данії. Компанія не змогла надати належної документації для підтвердження статусу походження товару, отже, товари, на які поширюється наступний сертифікат EUR.1, не можуть вважатися такими, що походять з ЄС» та надав копію вказаного сертифіката з внесеною уповноваженим органом Королівства Данії відповідної відмітки в графу 14 сертифіката «Не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності».
За отриманою інформацією від уповноваженого органу Французької Республіки листом від 30.08.2023 № б/ н не підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення товару EUR.1 від 09.12.2022 № А53567942 виданому експортеру «Guainville Recuper». Уповноважений орган Французької Республіки у наданій відповіді листом від 30.08.2023 № б/н (вх. Держмитслужби від 31.08.2023 № 22334/11) повідомив, що експортер не зміг довести походження товарів, які підлягають під дію цього сертифікату EUR.1, тому товари, які описані в сертифікаті про перевезення, не відповідають умовам правил походження для належних преференцій відповідно до умов договору, укладеного між Україною та ЄС, та надав копію вказаного сертифіката з внесеною уповноваженим органом Французької Республіки відповідної відмітки в графу 14 сертифіката «Не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності».
За отриманою інформацією від уповноваженого органу Словацької Республіки листом від 25.07.2024 № 373236/2024-2000102/115Не не підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення товару EUR.1 від 03.10.2022 № А768909 виданому експортеру «AGRO-WORLD-HUNGARY KORLATOLT FEL. TAR.». Уповноважений орган Словацької Республіки у наданій відповіді листом від 25.07.2024 № 373236/2024-2000102/115 повідомив про те, що сертифікати на перевезення EUR.1 № А768909, … є вірними, вони видані та схвалені Митним управлінням Михайлівки на підставі супутніх документів (декларації постачальника), виданих постачальником інших країн-членів ЄС. Результати субперевірки показали, що застосовані напівпричепи були невірно вказані як товари походженням з ЄС. Таким чином, ці напівпричепи не відповідають вимогам щодо походження Додатку 1 до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження в рамках Протоколу 1 до Угоди про асоціацію між ЄС та його державами-членами, з однієї сторони, та Україною, з іншої сторони (надалі іменується як «протокол»). Застосовані напівпричепи не підпадають під преференційний режим відповідно до вказаного протоколу» та надав копію вказаного сертифіката з внесеною уповноваженим органом Словацької Республіки відповідної відмітки в графу 14 сертифіката «Не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності».
Отже, за результатами оцінки викладеної у цих листах інформації щодо непідтвердження преференційного походження товарів, придбаних позивачем у відповідних нерезидентів, відповідач вважав, що компетентними органами Королівства Данія, Французької Республіки, Словацької Республіки листами, направлено результати процесу перевірок сертифікатів з перевезення (походження) товару форми ЕUR.1, і письмово наведено обґрунтування причин, з яких товари, що експортовані з території Європейського Союзу на адресу українського підприємства ТзОВ “Буське сорто-насінницьке підприємство», не відповідають вимогам положень Протоколу І та Доповнення і щодо "преференційного походження товарів" в рамках Угоди, і тому до них не може бути застосовано тарифні преференції.
При цьому, уповноваженими органами Королівства Данія, Французької Республіки, Словацької Республіки підтверджено автентичність самих документів, однак товар не має підтвердженого преференційного походження з Європейського Союзу відповідно до Додатка І «Визначення поняття походження продукцій» та методів адміністративного співробітництва відповідно до Регіональної конвенції.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що оскільки експортерами не підтверджено преференційне походження товару, вказаного у сертифікатах відповідно до Угоди, то відповідно товар не може вважатися таким, що походить з Європейського Союзу та не підлягає митному оформленню із застосуванням преференційної ставки ввізного мита.
У даному випадку формальна наявність сертифікату походження товару, за видачу якого несе відповідальність експортер, не є достатньою підставою для висновку про вчинення позивачем всіх залежних від нього дій для отримання спірних преференцій. Діючи добросовісно та застосовуючи пільгові тарифи, позивач мав безсумнівно переконатися, що поставлений ним товар дійсно є товаром відповідного походження згідно з положеннями вищезазначеної Угоди, а не покладатися лише на відповідальність експортера за видачу відповідного сертифікату.
У спірних правовідносинах обов'язок з декларування, визначення і сплати мита та податку має саме позивач, а тому саме він, а не продавець товару, несе відповідальність за повноту виконання цього обов'язку.
Отже, оскільки відомості про опис товару, країну походження, код преференції та відомості про нарахування митних платежів заповнюються у митній декларації декларантом самостійно, то з моменту прийняття митної декларації до митного оформлення саме декларант несе юридичну відповідальність за недостовірність таких відомостей.
Враховуючи вищезазначене, оскільки товариством самостійно у митних деклараціях зазначено код пільги “ 410» (звільнення від сплати митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України), водночас, сертифікатами з перевезення товару EUR.1 країна походження товару не підтверджена, як наслідок, суд вважає, що позивач не має права на застосування преференційного режиму і повинен при митному оформленні сплатити митні платежі у повному обсязі.
Суд зазначає, що спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з наявністю відповіді компетентного органу, що видав документ, або компетентної організації країни, зазначеної як країна походження товару, щодо проведення перевірки документів про походження товару, що було вже предметом оцінки в постановах Верховного Суду.
Так, за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові №260/4347/20 від 26.04.2023 країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених Митним кодексом України. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом.
У разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Угода про асоціацію з ЄС та, зокрема, Протокол I до цієї угоди передбачає чіткий алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару. У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Податкове зобов'язання може визначатися контролюючим органом і після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, за результатами документальної перевірки.
За висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 1 березня 2021 року у справі №240/7093/19, від 11 квітня 2022 року у справі №260/2805/20 та від 05 червня 2024 року у справі №380/2397/22 митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.
Необхідно зазначити й те, що позивачем не наведено обґрунтованих та підтверджених належними доказами доводів про те, що інформація, зазначена у відповідних листах компетентних органів Королівства Данія, Французької Республіки, Словацької Республіки щодо результатів перевірок декларацій та сертифікатів з перевезення (походження) товару форми ЕUR.1, що надавались позивачем, в тому числі для митного оформлення товарів, є недостовірною, або такою, що сформована відповідними органами з порушенням вимог законодавства.
Отже, Львівською митницею правомірно прийнято спірні податкові повідомлення-рішення про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Буське сорто-насінницьке підприємство» грошових зобов'язань зі сплати ввізного мита і податку на додану вартість.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України» (пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності за правилами ст. ст. 72-78, 90 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання частини 2 статті 19 Конституції України, позаяк обставини події з'ясував повно та вичерпно, а оскаржувані рішення відповідають критеріям визначеним в частині 2 статті 2 КАС України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятих рішень, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати належить покласти на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,
у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Буське сорто-насінницьке підприємство» (місцезнаходження: 8530, Львівська обл.. Золочівський р-н, с. Ожидів, вул. Залізнична, 1Б; ЄДРПОУ: 22342296) до Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; ЄДРПОУ: 43971343) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.07.2025 №UA2090002025286 та від 24.07.2025 № UA2090002025287 відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідних положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Чаплик І.Д.