05 грудня 2025 року м. Львівсправа № 380/2636/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шептицької міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивачка/ ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Шептицької міської ради Львівської області (відповідач/Шептицька міська рада), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 23 січня 2025 року № 3304 Шептицької міської ради про відмову затвердити проєкт землеустрою на земельній ділянці кадастровий номер 4624884200:20:004:0115 в с. Добрячин Шептицької територіальної громади Шептицького району Львівської області;
- зобов'язати Шептицьку міську раду затвердити проєкт землеустрою на земельній ділянці кадастровий № 4624884200:20:004:0115 площею 0,0267 га в с. Добрячин;
- стягнути на мою користь понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Шептицької міської ради.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що рішенням від 23 січня 2025 року № 3304 (далі - також спірне/оскаржуване рішення) Шептицька міська рада зупинила розгляд її клопотання про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 4624884200:20:004:0115) площею 0,0267 га в с. Добрячин Шептицького району Львівської області з метою зміни її коду з «КВЦПЗД - 01.03 для ведення особистого селянського господарства» на «КВЦПЗД - 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», змінивши категорію земель із земель сільськогосподарського призначення на землі громадської та житлової забудови. Підстава відмови: «наявність об'єктивної неможливості розгляду цього клопотання, пов'язаної із відкриттям Львівським обласним адміністративним судом провадження у справі № 380/11274/21 про визнання протиправним та скасування рішення, яка є значною для вирішення вищезгаданого клопотання».
Позивачка не погоджується із таким рішенням відповідача, вважає його протиправним, оскільки зміна виду цільового призначення земельної ділянки відповідно до його коду та назви здійснюється згідно з вимогами статті 20 і пункту 23 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України. Зміна виду цільового призначення земельної ділянки у відомостях Державного земельного кадастру в разі наявності відомостей про функціональні зони здійснюється на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки, яка розташовується в межах відповідної функціональної зони. Витяг з містобудівної документації є основним документом, який підтверджує можливість зміни цільового призначення; у ситуації позивачки земельна ділянка з кадастровим номером 4624884200:20:004:0115 згідно з витягом з генерального плану с. Добрячин належить до функціональної зони «садибна забудова».
Також позивачка покликається на приписи частин восьмої, десятої статті 186 Земельного кодексу України.
Крім цього, позивачка зазначає, що оскаржувана відмова відповідача обмежила її права, як власниці, розпоряджатися своїм майном.
З огляду на наведене адміністративний позов просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що розгляд клопотання позивачки про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою зміни її цільового призначення проводився в порядку адміністративного провадження відповідно до Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» (далі - також Закон № 2073). Клопотання позивачки розглядалось на засіданні постійно діючої комісії з розгляду питань, пов'язаних з регулюванням земельних відносин при Виконавчому комітеті Шептицької міської ради. Спірним рішенням на підставі на підставі пункту 4 частини першої статті 64 Закону № 2073 розгляд клопотання позивачки зупинено до ухвалення у справі № 380/11274/21 остаточного судового рішення, яке не підлягає оскарженню.
Відповідач зазначає, що для того, щоб змінити вид використання з «для ведення особистого селянського господарства» на «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» обов'язковим документом є генеральний план населеного пункту. Невід'ємною частиною генерального плану є детальний план, який деталізує його положення, визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Обставини, які досліджуються і будуть встановлені в судовому рішенні у справі № 380/11274/21, мають значення для розгляду клопотання позивачки, зокрема факт того, що чинним рішенням Червоноградської міської ради від 25 травня 2021 року № 482 «Про скасування рішення ХХХV сесії VII скликання Острівської сільської ради», яке оскаржує позивачка у справі № 380/11274/21, скасовано рішення ХХХV сесії VІ скликання Острівської сільської ради від 05 листопада 2020 року № 1312 «Про затвердження детального плану території по вул. Поповича в с. Добрячин Сокальського району Львівської області» у зв'язку з встановленням низки порушень процедури розроблення, розгляду, оприлюднення та затвердження містобудівної документації. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року провадження у справі № 380/11274/21 зупинено до набрання законної сили рішенням Сокальського районного суду Львівської області у кримінальному провадженні № 454/3771/21, яке на сьогодні судом не розглянуте. Отже, обставини, встановлені у справі № 380/11274/21, матимуть преюдиційне значення для розгляду клопотання позивачки у порядку адміністративного провадження. За таких умов Шептицька міська рада правомірно дійшла висновку про те, що адміністративне провадження з розгляду клопотання позивачки слід зупинити відповідно до вимог Закону № 2073 до ухвалення у справі № 380/11274/21 остаточного рішення, яке не підлягає оскарженню.
Відповідач відзначає, що позивачка ототожнює два різні за змістом поняття: «зупинення» та «відмова». Зупинення адміністративним органом провадження у справі зумовлює зупинку перебігу процедурних строків та, передусім, строків провадження, визначених відповідно до правил статті 34 Закону № 2073. Спірне рішення є процедурним рішенням адміністративного органу Шептицької міської ради про зупинення адміністративного провадження. Отже, позивачка передчасно та помилково робить висновок про відмову Шептицької міської ради у погодженні та затвердженні документації із землеустрою. Позивачка не зазначила, які саме її права, свободи чи інтереси порушені чи обмежені оскаржуваним рішенням, а лише навела узагальнені доводи і міркування про порушення її прав, свобод чи інтересів без зазначення жодного обґрунтування негативного впливу спірного рішення. З урахуванням викладеного позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними і задоволенню не підлягають.
З огляду на наведене у задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю.
На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивачка подала відповідь на відзив, у якій додатково зазначає, що у справі № 380/11274/21 немає обставин, які мають значення для розгляду її клопотання, оскільки у цій справі зовсім інший предмет спору, у ній йдеться про скасування рішення, яким затверджено детальний план території, на якій розташована ділянка, цільове призначення якої вона бажає змінити. Позаяк рішення, яким затверджено детальний план території, скасоване тепер вже Шептицькою міською радою, земельна ділянка з кадастровим номером 4624884200:20:004:0115 згідно з витягом з генерального плану с. Добрячин належить до функціональної зони «садибна забудова». Отже, на сьогодні земельна ділянка розташована в зоні «садибної забудови» і позивачка, як власниця, має повне право змінити вид цільового призначення на «КВЦПЗД - 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», змінивши категорію земель із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови, як передбачає чинний генеральний план. Якщо детальний план, про який йдеться у справі № 380/11274/21, буде затверджений, тоді в позивачки з'явиться можливість змінювати свою земельну ділянку і на інші види цільового призначення; законодавство не обмежує власників земельних ділянок щодо кількості змін цільового призначення. У статті 186 Земельного кодексу України йдеться про те, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. Земельний кодекс України не передбачає, що орган місцевого самоврядування може зупинити розгляд клопотання про зміну цільового призначення, тому незатвердження документації із землеустрою позивачка розцінює як відмову у затвердженні проєкту землеустрою.
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у якому додатково зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038) зміна цільового призначення земельної ділянки допускається виключно за умови дотримання правил співвідношення між новим видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеного відповідною містобудівною документацією на місцевому рівні, крім випадків, визначених частиною третьою статті 20 Земельного кодексу України. Витягом з містобудівної документації від 20 вересня 2024 року № 98 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4624884200:20:004:0115, розташованої за адресою с. Добрячин, Червоноградська територіальна громада, Червоноградський район, Львівська область, встановлено, що вищезазначена земельна ділянка належить до функціональної зони «індивідуальна садибна забудова». Проте у цьому витязі відсутній перелік можливих переважних та супутніх видів цільового призначення цієї земельної ділянки. Ураховуючи відсутність у вищезазначеному витязі інформації щодо можливих видів зміни цільового призначення земельної ділянки позивачки з кадастровим номером 4624884200:20:004:0115, обов'язковим документом для проведення зміни цільового призначення земельної ділянки з «для ведення особистого селянського господарства» на «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» та зміни категорії земель із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови є детальний план території. Відсутність затвердженого детального плану унеможливлює ухвалення рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки позивачки. З огляду на приписи частини другої статті 1 Закону № 2073 Шептицька міська рада, як адміністративний орган, правомірно розпочала адміністративне провадження щодо розгляду клопотання позивачки про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 14 лютого 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача усі докази, які слугували підставою для ухвалення спірного рішення.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 березня 2014 року № 19529415 позивачка є власницею земельної ділянки земельної ділянки площею 0,0267 га з кадастровим номером 4624884200:20:004:0115, розташованої за адресою с. Добрячин, Шептицький район, Львівська область, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби.
На замовлення позивачки Приватне підприємство «РОКОС» виготовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється із земель для ведення особистого селянського господарства у землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), гр. ОСОБА_1 , село Добрячин Шептицького району Львівської області, кадастровий номер земельної ділянки - 4624884200:20:004:0115.
Позивачка звернулася до Шептицької міської ради Львівської області із нотаріально засвідченою заявою від 19 листопада 2024 року, якою підтвердила свою згоду та просила змінити цільове призначення належної їй земельної ділянки площею 0,0267 га з кадастровим номером 4624884200:20:004:0115, розташованої за адресою с. Добрячин, Шептицький район, Львівська область, з цільового призначення: 01.03 - для ведення особистого селянського господарства на цільове призначення: 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
23 січня 2025 року Шептицька міська рада Львівської області ухвалила рішення № 3304 «Про розгляд клопотання громадянки ОСОБА_1 », яким вирішила відповідно до пункту 4 частини першої статті 64 Закону України «Про адміністративну процедуру» зупинити розгляд клопотання громадянки ОСОБА_1 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою зміни її цільового призначення площею 0,0267 га в селі Добрячин Шептицького району Львівської області щодо зміни виду використання з «для ведення особистого селянського господарства» на «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» та коду «КВЦПЗД - 01.03 «для ведення особистого селянського господарства» на «КВЦПЗД - 02.01 «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» та змінивши категорію земель із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови, кадастровий номер 4624884200:20:004:0115 до ухвалення у справі № 380/11274/21 остаточного судового рішення, яке не підлягає оскарженню (пункт 1).
Уважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності рішення Шептицької міської ради Львівської області від 23 січня 2025 року № 3304 «Про розгляд клопотання громадянки ОСОБА_1 ».
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
Основним законодавчим актом, що регулює земельні відносини в Україні, є Земельний кодекс України.
Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок урегульовані статтею 20 Земельного кодексу України.
Відповідно до положень частин першої - п'ятої статті 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.
Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок приватної власності - їх власниками.
Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.
Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадках:
передачі земельної ділянки державної, комунальної власності відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;
консервації деградованих і малопродуктивних, техногенно забруднених земель;
віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення;
віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення;
зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами);
віднесення до земель морського транспорту земельних ділянок у межах морського порту.
При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру.
Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.
Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.
Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.
Відповідно до приписів пункту 23 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України до внесення до Державного земельного кадастру відомостей про функціональні зони зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок у таких випадках приймається щодо земельних ділянок приватної власності - сільськими, селищними, міськими радами, на території яких розташована відповідна земельна ділянка.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що передбачає зміну цільового призначення земельної ділянки приватної власності, розробляється без надання дозволу на його розроблення.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що передбачає зміну цільового призначення земельної ділянки, затверджується органом, що приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.
За змістом частин третьої, восьмої, десятої статті 186 Земельного кодексу України проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб'єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.
Отже, до внесення до Державного земельного кадастру відомостей про функціональні зони зміна цільового призначення земельної ділянки здійснюється за проектом землеустрою щодо її відведення, а рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки приватної власності у такому разі ухвалює сільська, селищна або міська рада, на території якої розташована відповідна земельна ділянка. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що передбачає зміну її цільового призначення, затверджується органом, що ухвалює рішення про зміну цільового призначення такої земельної ділянки.
Згідно з частинами першою, абзацом першим частини другої статті 59 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у дусі визначеної Конституцією України демократичної та правової держави та з метою забезпечення права і закону, а також зобов'язання держави забезпечувати і захищати права, свободи чи законні інтереси людини і громадянина регулює Закон України від 17 лютого 2022 року № 2073-ІХ «Про адміністративну процедуру».
Відповідно до визначень, наведених у статті 2 Закону № 2073:
- адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб'єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації;
- адміністративна справа (далі - справа) - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов'язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом;
- адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб);
- адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта;
- адміністративна процедура - визначений законом порядок розгляду та вирішення справи;
- процедурне рішення - рішення адміністративного органу, що приймається під час розгляду справи, але яким справа не вирішується по суті.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Закону № 2073 адміністративне провадження відповідно до цього Закону розпочинається за заявою особи щодо забезпечення реалізації її права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов'язку, у тому числі щодо отримання адміністративної послуги.
Підстави для зупинення адміністративного провадження визначені статтею 64 Закону № 2073, зокрема пунктом 4 частини першої цієї статті передбачено, що адміністративний орган зупиняє адміністративне провадження, у тому числі на вимогу особи, у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, яка розглядається судом або іншим адміністративним органом (до набрання законної сили рішенням суду або вирішення питання адміністративним органом в іншій справі).
Аналіз наведеної норми вказує, що нею визначено імперативний обов'язок, а не право адміністративного органу, зупинити адміністративне провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, яка розглядається, зокрема судом.
При цьому суд зазначає, що об'єктивна неможливість розгляду справи може полягати, зокрема у тому, що в іншій справі, яка розглядається судом, будуть встановлені обставини, які мають вагоме/суттєве значення, і без встановлення таких обставин розгляд та вирішення конкретної справи адміністративним органом неможливі.
Такий висновок ґрунтується на тому, що за змістом норм частин першої - третьої статті 52 Закону № 2073 адміністративний орган досліджує обставини, що мають значення для вирішення справи, виходячи з принципів законності та офіційності.
Адміністративний орган визначає відповідно до законодавства способи та обсяг встановлення обставин справи. При цьому адміністративний орган не обмежений доводами учасників адміністративного провадження, наданими ними доказами та клопотаннями.
Адміністративний орган повинен неупереджено дослідити всі обставини справи, у тому числі ті, що є сприятливими, а також ті, що є несприятливими для учасників адміністративного провадження.
Отже, на адміністративний орган, з огляду на принципи законності та офіційності, які визначені статтями 6 та 16 Закону № 2073, покладений обов'язок неупереджено дослідити всі обставини справи - як ті, що є сприятливими, так і ті, що є несприятливими для учасників адміністративного провадження. У разі ж неможливості виконання такого обов'язку настає об'єктивна неможливість розгляду адміністративної справи, що є імперативною підставою для зупинення адміністративного провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 64 Закону № 2073.
Суд встановив, що на підставі пункту 4 частини першої статті 64 Закону № 2073 відповідач спірним рішенням вирішив зупинити розгляд клопотання позивачки про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення належної їй на праві приватної власності земельної ділянки з метою зміни її цільового призначення до ухвалення у справі № 380/11274/21 остаточного судового рішення, яке не підлягає оскарженню.
Аналіз змісту вказаного рішення дає суду підстави дійти висновку, що питання затвердження проєкту землеустрою щодо відведення належної позивачці на праві приватної власності земельної ділянки з метою зміни її цільового призначення згідно з поданим нею клопотанням цим рішенням не вирішувалося. Тобто клопотання позивачки про зміну цільового призначення належної їй на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,0267 га з кадастровим номером 4624884200:20:004:0115, розташованої за адресою с. Добрячин, Шептицький район, Львівська область, відповідач по суті не розглядав.
Отже, спірне рішення за своїм юридичним значенням не є адміністративним актом, тобто рішенням, прийнятим адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямованим на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків позивачки, а є процедурним рішенням адміністративного органу, яким адміністративна справа не вирішується по суті.
За цих обставин доводи позивачки чи то про те, що оскаржуваним рішенням їй відмовлено в затвердженні проєкту землеустрою, чи то про те, що його вона розцінює як відповідну відмову, суперечать фактичним та юридичним обставинам ухвалення такого рішення, є хибними, тому суд їх відхиляє.
Доводи позивачки про те, що Земельний кодекс України не передбачає, що орган місцевого самоврядування може зупинити розгляд клопотання про зміну цільового призначення земельної ділянки, суд оцінює критично з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2073 дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час:
розгляду звернень осіб, що містять пропозиції, рекомендації щодо формування державної політики, вирішення питань місцевого значення, а також щодо врегулювання суспільних відносин;
конституційного провадження, кримінального провадження, судового провадження, виконавчого провадження (крім виконання адміністративних актів), оперативно-розшукової діяльності, розвідувальної діяльності, контррозвідувальної діяльності, вчинення нотаріальних дій, виконання покарань, застосування законодавства про національну безпеку і оборону, громадянство, надання притулку в Україні, захист економічної конкуренції;
державної служби, дипломатичної та військової служби, служби в органах місцевого самоврядування, служби в поліції, а також іншої публічної служби;
реалізації конституційного права громадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
оскарження процедур публічних закупівель;
нагородження державними нагородами та відзнаками;
здійснення помилування;
здійснення оцінки впливу на довкілля.
Отже, серед переліку правовідносин, на які не поширюється дія Закону № 2073, відсутні правовідносини, що стосуються затвердження проєкту землеустрою щодо відведення належної особі на праві приватної власності земельної ділянки з метою зміни її цільового призначення, тому дія цього Закону поширюється на такі правовідносини.
Водночас Шептицька міська рада має статус адміністративного органу у розумінні Закону № 2073, а подане позивачкою клопотання про затвердження проєкту землеустрою спрямоване на забезпечення реалізації її права щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, тобто позивачка є ініціатором адміністративного провадження, яке відповідач правомірно розпочав з урахуванням вимог Закону № 2073.
Щодо покликань позивачки на те, що у статті 186 Земельного кодексу України йдеться про те, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації, то суд повторює, що спірним рішенням відповідач не відмовляв позивачці у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення належної їй на праві приватної власності земельної ділянки з метою зміни її цільового призначення, відповідного клопотання позивачки по суті не розглядав та не ухвалював щодо цього жодного адміністративного акта у розумінні пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 2073, тому такі покликання позивачки суд відхиляє.
Щодо правомірності зупинення відповідачем оскаржуваним рішенням розгляду клопотання позивачки на підставі пункту 4 частини першої статті 64 Закону № 2073 суд зазначає таке.
Спірним рішенням відповідач зупинив розгляд згаданого клопотання позивачки до ухвалення у справі № 380/11274/21 остаточного судового рішення, яке не підлягає оскарженню.
Суд встановив, що у справі № 380/11274/21 ОСОБА_1 оскаржує рішення Червоноградської міської ради від 25 травня 2021 року № 482 «Про скасування рішення XXXV сесії VII скликання Острівської сільської ради від 05 листопада 2020 року № 1312 «Про затвердження детального плану території по вул. Поповича в с. Добрячин Сокальського району Львівської області».
Ухвалою суду від 19 травня 2022 року провадження у цій справі зупинено до набрання законної сили рішенням Сокальського районного суду Львівської області у кримінальному провадженні № 454/3771/21.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038) зміна цільового призначення земельної ділянки допускається виключно за умови дотримання правил співвідношення між новим видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеного відповідною містобудівною документацією на місцевому рівні, крім випадків, визначених частиною третьою статті 20 Земельного кодексу України.
Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2021 року № 821 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 11 серпня 2021 року, введено в дію Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок (додаток 59), видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними (додаток 60), а також правила їх застосування.
За змістом пункту 1 вказаного вище Класифікатора він призначений для використання органами державної влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами, які здійснюють землеустрій, землевласниками та землекористувачами.
Об'єктами класифікації у Класифікаторі є земельні ділянки з певним видом їх цільового призначення в межах відповідних категорій земель та функціональних зон територій.
Вид цільового призначення земельної ділянки - визначений відповідно до встановлених законом вимог конкретний напрям використання земельної ділянки та її правовий режим в межах відповідної категорії земель та функціонального призначення територій.
Пунктом 2 цього ж Класифікатора передбачено, що під час встановлення цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення в межах відповідних функціональних зон територій.
Своєю чергою, за визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 1 Закону № 3038, функціональна зона території - визначена комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, планом зонування території частина території територіальної громади, щодо якої визначений певний набір дозволених (переважних (основних) та супутніх) видів цільового призначення земельних ділянок та відповідно до законодавства встановлені обмеження у використанні земель у сфері забудови.
До позовної заяви позивачка долучила копію витягу від 20 вересня 2024 року № 98 з містобудівної документації - Генерального плану с. Добрячин, згідно з яким земельна ділянка з кадастровим номером 4624884200:20:004:0115, розташована за адресою с. Добрячин, Шептицький район, Львівська область, належить до функціональної зони «Індивідуальна садибна забудова».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 3038 генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 3038 генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
За змістом пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 3038 детальний план території - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 3038 детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.
Детальний план території розробляється за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Детальні плани територій одночасно з їх затвердженням стають невід'ємними складовими генерального плану населеного пункту та/або комплексного плану.
Аналіз наведених норм права вказує, що, деталізуючи положення генерального плану, детальний план не може змінювати функціональне призначення території, визначеної генеральним планом.
Як зазначено вище, згідно із долученою позивачкою до позовної заяви копією витягу від 20 вересня 2024 року № 98 з містобудівної документації - Генерального плану с. Добрячин, належна позивачці на праві приватної власності земельна ділянка з кадастровим номером 4624884200:20:004:0115, розташована за адресою с. Добрячин, Шептицький район, Львівська область, належить до функціональної зони «Індивідуальна садибна забудова».
Отже, відповідною містобудівною документацією на місцевому рівні - Генеральним планом с. Добрячин визначено вид функціонального призначення території, на якій розташована належна позивачці на праві приватної власності земельна ділянка, а саме «Індивідуальна садибна забудова».
Оскільки відповідно до частини першої статті 19 Закону № 3038 детальний план не може змінювати функціональне призначення території, визначеної генеральним планом, то оскарження позивачкою у справі № 380/11274/21 рішення Червоноградської міської ради від 25 травня 2021 року № 482, яким скасовано рішення Острівської сільської ради від 05 листопада 2020 року № 1312 «Про затвердження детального плану території по вул. Поповича в с. Добрячин Сокальського району Львівської області», не свідчить про об'єктивну неможливість розгляду адміністративної справи до вирішення справи, яка розглядається судом у справі № 380/11274/21, адже за результатами розгляду вказаної судової справи не будуть встановлені обставини, які мають вагоме/суттєве значення та без встановлення яких розгляд та вирішення клопотання позивачки про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою зміни її цільового призначення є неможливим.
За таких обставин у відповідача були відсутні правові підстави для зупинення адміністративного провадження з розгляду клопотання позивачки про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою зміни її цільового призначення відповідно до пункту 4 частини першої статті 64 Закону № 2073, з огляду на що ухвалене відповідачем процедурне рішення - рішення Шептицької міської ради Львівської області від 23 січня 2025 року № 3304 «Про розгляд клопотання громадянки ОСОБА_1 » належить визнати протиправним та скасувати, а позовну вимогу позивачки у цій частині - задовольнити.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Шептицької міської ради затвердити проєкт землеустрою на земельній ділянці кадастровий № 4624884200:20:004:0115 площею 0,0267 га, то така вимога задоволенню не підлягає, оскільки, як вже зазначив суд вище, відповідач ще не розглядав клопотання позивачки про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою зміни її цільового призначення та не вирішував порушене у ньому питання по суті з ухваленням за результатами його розгляду адміністративного акта у розумінні пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 2073. Оскаржуване рішення відповідача є процедурним рішенням у розумінні пункту 10 частини першої статті 2 Закону № 2073 і його скасування судом призведе до відновлення відповідачем адміністративного провадження з розгляду відповідного клопотання позивачки, що не потребує спонукання відповідача до вчинення додаткових дій у межах спірних правовідносин.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Оскільки позов задоволено частково, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки належить стягнути 605,60 грн сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Шептицької міської ради Львівської області (пр. Шевченка, 19, м. Шептицький, Львівська область, 80100) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Шептицької міської ради Львівської області від 23 січня 2025 року № 3304 «Про розгляд клопотання громадянки ОСОБА_1 ».
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шептицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 605,60 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 05 грудня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна