Іменем України
08 грудня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/2099/25
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Єфімік Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 27 жовтня 2025 року надійшла позовна заява адвоката Єфімік Олени Олександрівни (далі - представник позивачки) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач, ГУПФУ в Луганській області) з такими вимогами:
визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачці пенсії з 01 квітня 2025 року;
зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачці з 01 квітня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Позивачці з 01 квітня 2025 року виплату пенсії зупинено без прийняття відповідного рішення.
Листом ГУПФУ в Луганській області повідомило, що у зв'язку з отриманням інформації від правоохоронних органів виплату пенсії позивачці припинено відповідно до пункту 5 статті 49 Закону № 1058-IV, проходження ідентифікації не допоможе її поновити.
Представник позивачки вважає дії відповідача щодо зупинення нарахування та виплати позивачці пенсії за відсутності визначених законом підстав і без прийняття відповідного рішення такими, що суперечать положенням Закону № 1058-IV, а також порушують конституційне право позивачки на соціальний захист.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від ГУПФУ в Луганській області до суду 14 листопада 2025 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області, як отримувач пенсії за віком з 16 червня 2007 року, призначеної відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV.
На адресу ГУПФУ в Луганській області надійшов лист Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 05 березня 2025 року № 78/3-2-78/3/5/7-257 щодо призупинення нарахування пенсійних виплат громадянам, зокрема ОСОБА_1 , у зв'язку з чим з 01 квітня 2025 року нарахування пенсії позивачці призупинено.
Вказаним листом повідомлено, що управлінням ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22022130000000080 від 10 березня 2022 року за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбаченого частиною другою статті 111 КК України. В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження встановлено причетність позивачки до співпраці з окупаційною адміністрацією РФ на тимчасово окупованій території Луганської області.
Рішення про припинення (зупинення) виплати пенсії ОСОБА_1 не приймалось.
ОСОБА_1 11 жовтня 2025 року через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулась із заявою щодо поновлення виплати пенсії. Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 17 жовтня 2025 року № 909270121022, ОСОБА_1 відмовлено в поновленні виплати пенсії.
В електронній пенсійній справі відсутні відомості про проходження позивачем фізичної ідентифікації особи у способи, передбачені законодавством.
Відповідач стверджує, що органи Пенсійного фонду України припиняють виплату пенсії, зокрема, у разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів від силових органів інформації, отриманої ними в результаті виконання своїх функціональних обов'язків.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали електронної справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області як отримувач пенсії відповідно до Закону № 1058-IV.
Листом 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 05 березня 2025 року вих.№78/3-2-78/3/5/7-257 повідомлено ГУПФУ в Луганській області , що управлінням здійснюється досудове розслідування кримінального провадження від 10 березня 2022 року № 22022130000000080 за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 111 Кримінального кодексу України, зокрема, щодо ОСОБА_1 . З метою недопущення фінансової підтримки колабораційної діяльності за рахунок соціальних виплат держави, зокрема, з державного бюджету, просили ГУПФУ в Луганській області розглянути питання щодо призупинення нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 .
Позивачка звернулась до ГУПФУ в Луганській області через веб-портал із заявою від 11 жовтня 2025 року щодо поновлення виплати пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 17 жовтня 2025 року № 909270121022 відмовлено гр. ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії. Для поновлення виплати пенсії, заявниці необхідно особисто звернутися до органів Пенсійного фонду України.
ГУПФУ в Луганській області листом від 01 травня 2025 року № 2681-2921/Н-02/8-1200/25 надано позивачу роз'яснення щодо питання припинення виплати пенсії.
Листом 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 10 жовтня 2025 року № 78/3-2-78/3/5/7-7098 повідомлено ГУПФУ в Луганській області, що факти причетності до колабораційної діяльності стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , перевіряються в рамках кримінального провадження № 22022130000000080, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 111 КК України. Відповідно до вимог статті 222 КПК України, відомості досудового розслідування недопустимо розголошувати без письмового дозволу слідчого або прокурора.
У матеріалах пенсійної справи відсутнє рішення територіального органу Пенсійного фонду України про припинення виплати позивачу пенсії з 01 квітня 2025 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно зі статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною третьою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі статтею 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Право позивача на отримання пенсії відповідачем не заперечується.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
З вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Як установлено судом, відповідачем з 01 квітня 2025 року відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплату пенсії ОСОБА_1 зупинено в зв'язку з надходженням листа 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 05 березня 2025 року вих.№ 78/3-2-78/3/5/7-257 щодо здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 22022130000000080 за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 111 Кримінального кодексу України, щодо ОСОБА_1 .
Щодо наведеного, суд зазначає таке.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про необхідність застосування принципу верховенства права щодо спірних правовідносин та констатувати порушення відповідачем пункту 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини тобто порушення права власності позивача на суми призначеної пенсії, що здійснено відповідачем без законних підстав, тобто в свавільний спосіб.
Як вже вище вказано, виплату пенсії призупинено у зв'язку із надходженням листа 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 05 березня 2025 року вих.№ 78/3-2-78/3/5/7-257 щодо здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 22022130000000080 за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 111 Кримінального кодексу України, щодо ОСОБА_1 .
У рішенні Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 зауважено, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачяться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абзаци перший-третій пункту 4 мотивувальної частини рішення).
У рішенні Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року № 3-р(II)/2022 зазначено, що конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв'язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Згідно з вимогами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відзиві жодним чином не зазначено, якою саме нормою законодавства керувався відповідач, зупиняючи виплату пенсії позивачу на підставі листа органу Служби безпеки України про наявність в них інформації про те, що позивачка вчинила злочин.
Суд зауважує, що статтею 49 Закону № 1058-IV не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії.
Твердження відповідача про можливість обмеження прав громадян в період воєнного стану та посилання на положення частини другої статті 20 Закону України від 12.05.2015 № 389-VІІІ «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VІІІ), якими передбачено, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України, суд відхиляє як безпідставні.
Так, відповідно до частини першої статті 20 Закону № 389-VІІІ правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
Статтею 64 Конституції України установлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Проте Законом № 389-VІІІ не установлено обмеження права громадян України на отримання соціальних виплат, у тому числі пенсії, з підстав надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів від силових органів інформації, отриманої ними в результаті виконання своїх функціональних обов'язків, щодо наявності в діях осіб ознак кримінального правопорушення.
Отже, посилаючись на наявність підстав для зупинення виплати пенсії позивачці, визначених у пункті 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, відповідач не зазначає закон, яким такий випадок передбачений.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що нездійснюючи виплату позивачці пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив її право на отримання пенсії.
З наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що рішення про припинення нарахування та виплати пенсії позивачці з 01 квітня 2025 року відповідачем не приймалося. Разом з цим, можливість припинення територіальними органами Пенсійного фонду нарахування та виплати пенсії без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення чинним законодавством не передбачена.
У судовому порядку адміністративний суд має здійснити перевірку правомірності припинення нарахування та виплати пенсії позивачу шляхом дослідження відповідного рішення територіального органу Пенсійного фонду із наданням правової оцінки тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому суб'єкт владних повноважень повідомляє суду для доведення правомірності («виправдання») своєї поведінки.
Оскільки рішення про припинення виплати позивачці пенсії із зазначенням підстав для його прийняття відповідачем не приймалося, суд дійшов висновку, що ГУПФУ в Луганській області діяло не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, а тому такі дії відповідача є протиправними.
Суд вважає, що порушене відповідачем право позивачки на отримання пенсії підлягає відновленню у спосіб:
визнання протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачці з 01 квітня 2025 року раніше призначеної пенсії за віком;
зобов'язання відповідача поновити позивачці з 01 квітня 2025 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком.
Оскільки зі змісту Закону № 1058-ІV та самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 19 березня 2013 року, від 05 листопада 2013 року у справах № 21-53а13 та № 21-293а13 відповідно та Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року, від 24 квітня 2018 року у справах № 820/5621/15 та № 167/592/17 відповідно (№ № рішень в ЄДРСР 30443158, 35794465,73335414, 73604844 відповідно).
Таким чином, нарахування та виплата пенсії позивачці має здійснюватися постійно до виникнення підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, та прийняття рішення про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду України або судом, або до іншого законодавчого регулювання порядку та строків нарахування пенсій.
Отже суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду з позовом позивачкою сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн.
З огляду на те, що позов підлягає задоволенню, а спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд присуджує позивачці понесені нею і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Єфімік Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сіверськодонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9, код за ЄДРПОУ 21782461) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01 квітня 2025 року раніше призначеної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 з 01 квітня 2025 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова