ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"08" грудня 2025 р. справа № 640/6527/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги за №Ф-16493-17У від 08.05.2019, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 , платник податків), в інтересах якого на підставі ордера діє адвокат Тарасенко Денис Володимирович (надалі по тексту також - адвокат, представник позивача Тарасанко Д.В.), звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва, з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправною та скасування вимоги за №Ф-16493-17У від 08.05.2019 (надалі по тексту також - оскаржувана вимога).
Позовні вимоги мотивовані тим, що нарахування контролюючим органом заборгованості зі сплати єдиного внеску здійснено протиправно, оскільки ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 07.11.2001, однак підприємницьку діяльність фактично не реалізовував та 03.03.2020 здійснив державну реєстрацію припинення. Окрім того, зауважує про ненадання розрахунку заборгованості, а також порушення порядку направлення оскаржуваної вимоги.
За наслідком виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2020 про залишення позовної заяви без руху (а.с.18-19) шляхом подання супровідного листа із позовною заявою у новій редакції від 28.04.2020 (а.с.22-29), судом ухвалою від 18.05.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.31-32).
Головне управління ДПС у м. Києві скористалося правом подання відзиву на адміністративний позов із долученням до такого копій письмових доказів, зареєстрований судом 18.06.2020 (а.с.33-46). З доводами позивача, викладеними у позовній заяві, відповідач не погоджується та вказує на наявність у такого обов'язку зі сплати мінімального страхового внеску за кожен місяць як фізичною особою-підприємцем, що перебуває на загальній системі оподаткування.
На підставі розпорядження за №781 від 20.05.2022 (а.с.48) проведено повторний автоматизований розподіл справи №640/6527/20 (а.с.49). Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2022 адміністративну справу №640/6527/20 прийнято до провадження судді Григоровича П.О. (а.с.50).
На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" за №2825-IX від 13.12.2022 скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/6527/20. Вказана справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 07.03.2025 (а.с.53). Згідно з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/6527/20 передано на розгляд судді Чуприні О.В (а.с.54).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 прийнято до провадження та призначено судовий розгляд справи №640/6527/20 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами. Пунктом 2 резолютивної частини ухвали постановлено розгляд адміністративної справи №640/6527/20 розпочати спочатку (а.с.55-56).
Ухвалою суду від 27.10.2025 допущено заміну відповідача у справі №640/6527/20 з Головного управління ДПС у місті Києві (ідентифікаційний код юридичної особи, код ЄДРПОУ 43141267) на його правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ (ідентифікаційний код юридичної особи, код ЄДРПОУ 44116011, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) (а.с.62-63). Також шляхом постановлення ухвали від 27.10.2025 витребувано у Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації письмову інформацію про те, чи звертався позивач до державного реєстратора для включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомостей про фізичну особу-підприємця, державна реєстрація якого проведена до 01.07.2004, а також про те, на якій підставі відносно ОСОБА_1 до ЄДР внесено запис від 31.08.2015, номер запису: №20740170000026248 (а.с.64-65).
На виконання коментованої ухвали суду від Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної в місті державної адміністрації надійшов лист за №39-22-3264 від 31.10.2025 із долученням до такого копій письмових документів, зареєстрований 31.10.2025 (а.с.72-75).
Івано-Франківським окружним адміністративним судом 11.11.2025 постановлено ухвалу про повторне витребування у Головного управління Державної податкової служби у м. Києві письмових пояснень та копій документів (а.с.78-7), на виконання котрої відповідачем через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 26.11.2025 подано заяву (а.с.92-95).
Ухвалою суду від 27.11.2025 у ГУ ДПС у м. Києві вкотре витребувано письмові пояснення та перелік письмових документів (а.с.96-97), за наслідком якої від останнього надійшла заява із долученням до такої копій письмових доказів, що надійшла з приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд"03.12.2025" та зареєстрована судом 04.12.2025 (а.с.101-115).
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзиву на позовну заяву, письмові пояснення у справі, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , як засвідчується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі по тексту також - Реєстр, ЄДР) станом на 27.10.2025 (а.с.60), зареєстрований як фізична особа-підприємець 07.11.2001 (запис про державну реєстрацію за №20740170000026248 внесений 31.08.2015) та перебував на обліку у Головному управлінні ДПС у м. Києві з 08.11.2001, а також як платник єдиного внеску з 04.01.2002.
До Реєстру 03.03.2020 внесено запис за №20740060002026248 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.60).
Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф16493-17У від 08.05.2019, відповідно до якої позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 21 030,90 гривень (а.с.9).
За змістом детального розрахунку заборгованості, сформованої з інтегрованої картки платника податку за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) (а.с.106-109) заборгованість виникла у зв'язку з несплатою єдиного внеску за 2017 рік, І-ІV квартали 2018 року та І-ІV квартали 2019 року, а саме:
09.02.2018 за 2017 рік нараховано 8 448,00 гривень;
19.04.2018 за І квартал 2018 року нараховано 2 457,18 гривень;
19.07.2018 за ІІ квартал 2018 року нараховано 2 457,18 гривень;
19.10.2018 за ІІІ квартал 2018 року нараховано 2 457,18 гривень;
21.01.2019 за ІV квартал 2018 року нараховано 2 457,18 гривень;
19.04.2019 за І квартал 2019 року нараховано 2 754,18 гривень;
19.07.2019 за ІІ квартал 2019 року нараховано 2 754,18 гривень;
21.10.2019 за ІІІ квартал 2019 року нараховано 2 754,18 гривень;
20.01.2020 за ІV квартал 2019 року нараховано 2 754,18 гривень.
Вважаючи протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві щодо прийняття оскаржуваної вимоги, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс), визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VI (надалі по тексту також - Закон №2464-VI) (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина 2 статті 2 Закону №2464-VI).
Пунктами 2 і 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 за №1774-VIII (надалі по тексту також - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №774-VIII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 за №2148-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин 2-4, 8, 12 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з абзацами 1, 3-5 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Таким чином, підставою для формування та надіслання органом доходів і зборів платнику вимоги про сплату боргу є наявність недоїмки у платника єдиного внеску.
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01.01.2017 року по 20.01.2020 відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, досліджуючи подібні правовідносини, суд касаційної інстанції зазначив, що суб'єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення як для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення, так і для формування єдиної правозастосовчої практики.
Так, відступаючи від правової позиції Верховного Суду, сформованої у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 27.06.2019 у справі №405/7/17, Велика Палата Верховного Суду виходила з наступних підстав та мотивів.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01.07.2004 набрав чинності Закон №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і надалі - у первинній редакції).
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 частини 1 статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац 9 частини 1 статті 1 Закону №755-IV).
03.03.2011 набрав чинності Закон №2390-VI, яким було внесено зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" від 25.03.2014 за №1155-VII (надалі по тексту також - Закон №1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону №1155-VII слідує, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання", які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі "Серков проти України" (заява №42164/09), оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Так, під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 07.11.2001, проте запис про державну реєстрацію за №20740170000026248 внесений лише 31.08.2015.
З метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи судом було вжито заходів витребування доказів шляхом постановлення ухвали від 27.10.2025, а саме витребувано Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації письмову інформацію про те, чи звертався позивач до державного реєстратора для включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомостей про фізичну особу-підприємця, державна реєстрація якого проведена до 01.07.2004, а також про те, на якій підставі відносно ОСОБА_1 до ЄДР внесено запис від 31.08.2015, номер запису: №20740170000026248 (а.с.64-65).
За змістом відповіді Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної в місті державної адміністрації за №39-22-3264 від 31.10.2025 та долучених до такої документів, 31.08.2015 ОСОБА_1 самостійно подано до державного реєстратора реєстраційну картку про включення відомостей про фізичну-особу підприємця до Єдиного державного реєстру (а.с.72-75).
Зважаючи на встановлені обставини, факт включення 31.08.2015 інформації про позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за наслідком проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, унеможливлює застосування у спірних правовідносинах правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19, оскільки характер правовідносин у справі №260/81/19 відрізняється від правовідносин у справі, яка розглядається, а тому така не є релевантною та урахуванню не підлягає.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі по тексту також - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В силу частини четвертої статті 4 вказаного Закону особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року), платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2148-VIII, яка діє з 1 січня 2018 року, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Таким чином, підставою для формування та надіслання органом доходів і зборів платнику вимоги про сплату боргу є наявність недоїмки у платника єдиного внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
У цій частині суд послуговується правовою позицією, сформованою Верховним Судом у постанові від 06.02.2025 у справі №160/5434/19 та викладеною нижче.
Так, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, Верховний Суд виснував, що при вирішенні даних категорій спорів, суд повинні, зокрема, перевірити обставини щодо:
(1) наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця;
(2) здійснення ним підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок;
(3) нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок.
Як засвідчується матеріалами справи, ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 07.11.2001 (запис про державну реєстрацію за №20740170000026248 внесений 31.08.2015), а з 04.01.2002 взятий на облік у Головному управління ДПС у м. Києві як платник єдиного внеску. Водночас, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.03.2020 внесено запис за №20740060002026248 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.60).
Згідно даних інтегрованої картки платника ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) заборгованість виникла у зв'язку з несплатою єдиного внеску за 2017 рік, І-ІV квартали 2018 року та І-ІV квартали 2019 року, та становила 21 030,90 гривень.
Разом з тим, з відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також сум річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, сформованого 27.10.2025 за період з І кварталу 2017 року по ІV квартал 2019 року (а.с.61), судом встановлено, що позивач протягом періоду з 14.05.2018 по 31.07.2018 перебував у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "СП "Соломія" (код ЄДРПОУ 25586053), яким за період ІІ та ІІІ кварталів 2018 року здійснювала сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із заробітної плати позивача в розмірі не меншому мінімального страхового внеску.
Аналогічно за період ІV кварталу 2019 року товариством з обмеженою відповідальністю "Самтек-Сервіс" (код ЄДРПОУ 30404902) за позивача сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому за мінімальний.
Поруч із цим суд констатує, що податковим органом не доведено та судом не встановлено, що ОСОБА_1 , будучи фізичною особою-підприємцем, здійснював підприємницьку діяльність та отримував від неї дохід за періоди ІІ та ІІІ кварталів 2018 року та ІV кварталу 2019 року, за які податковим органом нарахований єдиний внесок у сукупному розмірі 7 686,54 гривень (2 457,18 гривень + 2 457,18 гривень + 2 754,18 гривень).
Втім, суд відзначає, що у адміністративному позові відсутні обґрунтування та позивачем не наведено жодних доказів перебування останнього в трудових відносинах з відповідним роботодавцем та про сплату таким роботодавцем страхового внеску за періоди 2017 року, І, ІV кварталів 2018 року, І-ІІІ кварталів 2019 року, що свідчить про відсутність подвійного нарахування та правомірність нарахування відповідачем такого за вказані періоди у сумі 13 344,36 гривень (21 030,90 гривень - 7 686,54 гривень).
Аналогічно ОСОБА_1 не надано документального підтвердження погашення (сплати) боргу з єдиного внеску у сумі 13 344,36 гривень.
З огляду на вказане, вимога Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-16493-17У від 08.05.2019 в частині нарахування ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 7 686,54 гривень (21 030,90 гривень - 13 344,36 гривень) винесена без врахування всіх обставин та з порушенням вимог, визначених податковим законодавством, а тому є протиправною та підлягає скасуванню в частині означеної суми.
Окремо відзначаючи доводи позивача в частині порушення ГУ ДПС в м. Києві пункту 3 розділу VI "Порядку стягнення заборгованості з платників", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 за №449 (надалі по тексту також - Інструкція №449), а саме порядку направлення вимоги про сплату боргу, суд послуговується наступним.
Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
За змістом відомостей з таблиці інформаційно-комунікаційної системи контролюючого органу, наданої відповідачем до заяви від 03.12.2025 та зареєстрованої судом 04.12.2025 (а.с.101-115) на виконання ухвали суду про повторне витребування доказів від 27.11.2025, сформованої стосовно вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф16493-17У від 08.05.2019, така вручена 18.06.2019 (зворотній бік а.с.105).
Слід відзначити, що податковим органом не виставлено у такій системі відмітки про те, чи була оскаржувана вимога фактично врученою позивачу або ж не була із зазначенням причини невручення.
У цій частині суд також враховує приписи абзацу 9 пункту 6 розділу VI Інструкції №449, за якими вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі, якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (абзац 14 пункту 6 розділу VI Інструкції №449).
Втім, за змістом доводів, викладених у адміністративному позові, позивач стверджує про порушення порядку надсилання та вручення оскаржуваної вимоги, посилаючись на обставини фактичного неотримання такої, а також вказує про виявлення факту винесення вимоги лише після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. При цьому, жодних фактичних обставин та підтверджуючих доказів, котрі могли б вказувати саме на порушення строків надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки), передбачених пунктом 3 розділу VI Інструкції №449, позивачем не надано, так і судом самостійно не здобуто.
Таким чином, суд не знаходить підстав вважати, що спірна податкова вимога не може вважається врученою платнику податків з урахуванням наведених вимог Інструкції №449.
Як встановлено судом із відомостей інформаційно-комунікаційної системи контролюючого органу та безпосередньо повідомлено ГУ ДПС в м. Києві, в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) (а.с.101-115), станом на дату ухвалення рішення в даній адміністративній справі, заборгованість за вимогою №Ф16493-17У від 08.05.2019 в сумі 21 030,90 гривень не обліковується, оскільки погашена за рахунок коштів, перерахованих позивачем, а також стягнута в межах виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 6 Розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо: сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі; орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки); вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили; борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону, в порядку, визначеному пунктами 9-11 цього розділу,- у день прийняття органом доходів і зборів рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 Закону; є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі,- у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.
За рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення (пункт 8 Розділу VI Інструкції №449).
За пунктом 3 Розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Поруч із цим, згідно з пунктом 7 Розділу VI Інструкції № 449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, то після проходження відповідної процедури узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки). Якщо протягом наступних базових звітних періодів платник повністю погасив суму боргу (недоїмки), зазначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки), що подана до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства, то орган доходів і зборів подає до відповідного органу повідомлення про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 9 до цієї Інструкції.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, формування заборгованості з єдиного внеску здійснюється на певну дату з урахуванням усієї заборгованості, яка існує на таку дату, шляхом прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Варто зазначити, що в рамках розгляду даної адміністративної справи суд встановлює правомірність прийнятої контролюючим органом оскаржуваної вимоги про сплату боргу №Ф16493-17У від 08.05.2019 саме на момент її винесення, в свою чергу стягнення в рамках виконавчого провадження або самостійна сплата позивачем суми, визначеної в оскаржуваній податковій вимозі, не свідчить про правомірність прийнятої податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Вище по тексту судового рішення вже сформовано висновки щодо винесення ГУ ДПС у м. Києві податкової вимоги в частині визначеної суми заборгованості без врахування всіх обставин та з порушенням вимог, визначених податковим законодавством; зважаючи на те, що встановлені судом обставини існували на момент вчинення протиправних дій контролюючого органу, факт відкликання податкової вимоги з огляду на обставини сплати сум, визначених у ній, не може свідчити та/або мати наслідком набуття такими діями ознак законності.
Відтак, висновок суду про наявність підстав для визнання протиправною податкової вимоги Головного управління ДПС у м. Києві №Ф16493-17У від 08.05.2019 в частині нарахування ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 7 686,54 гривень та скасування такої в частині означеної суми, залишається незмінним безвідносно відкликання коментованої вимоги саме за вищенаведених обставин.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Головним управлінням ДПС у м. Києві не спростовано перед судом доводів позивача щодо протиправності вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-16493-17У від 08.05.2019.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позові підлягає частковому задоволенню.
Розподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в загальному розмірі 840,80 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція за №73723 від 16.04.2020 (а.с.29)
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини Головного управління ДПС у м. Києві в частині протиправного нарахування заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, то з останнього підлягають стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 546,52 гривень, що пропорційно становить 65 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві за №Ф-16493-17У від 08.05.2019 в частині нарахування ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 7 686,54 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (ідентифікаційний код юридичної особи 44116011) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 546,52 гривень (п'ятсот сорок шість гривень п'ятдесят дві копійки).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 ;
представник позивача - Тарасенко Денис Володимирович (ордер серії КС №723553 від 12.03.2020), АДРЕСА_2 ;
відповідач - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (ідентифікаційний код юридичної особи, код ЄДРПОУ 44116011), вул. Шолуденка, 33/19, м.Київ, 04116.
Суддя Чуприна О.В.