01.12.25
22-ц/812/2004/25
Провадження № 22-ц/812/2004/25
Іменем України
01 грудня 2025 року м. Миколаїв
справа № 490/3972/25
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Повертайленко Ю.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 11 вересня 2025 року під головуванням судді Костюченка Г.С., повне судове рішення складено цього ж дня,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Миколаївської міської ради про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач зазначала, що 15 лютого 2008 року між нею як фізичною особою-підприємцем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки площею 100 кв.м. для подальшого розміщення та обслуговування зупинкового комплексу з вбудованим торговельним павільйоном по АДРЕСА_1 . Договір було укладено строком на 5 років. 14 лютого 2013 року рішенням Миколаївської міської ради № 25/41 строк оренди земельної ділянки було продовжено на три роки. На підставі цього рішення було укладеного договір оренди землі № 9336 з тим же цільовим призначенням строком до 03 березня 2016 року. 08 грудня 2017 року Миколаївська міська рада прийняла рішення № 11/18, яким строк оренди земельної ділянки було продовжено на один рік. На підставі цього рішення було укладено зміни до договору оренди землі від 11 липня 2013 року № 9336, пунктом 1.3 яких було доповнено п. 3.1 Договору, яким визначено, що дію договору продовжено до 08 грудня 2017 року. 27 червня 2017 року вона в останній раз звернулась до відповідача з заявою про продовження договору, але відповідач не вирішував це питання, на усні звернення повідомляв, що нового рішення з цього питання немає. Як вказала позивач, на протязі дії Договору оренди з врахуванням його продовження та після спливу строку вона сумлінно виконувала усі свої обов'язки, передбачені п. 9.4 цього Договору. Разом з тим, 30 січня 2025 року рішенням Миколаївської міської ради від 30 січня 2025 року № 40/272 їй було відмовлено у продовженні договору оренди землі від 11 липня 2013 року № 9336, відповідно до висновку департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 25 вересня 2024 р. № 39239/12.02.17/24-2, у зв'язку з порушенням пунктів 3.1, 9.4 та 12.6 умов договору оренди землі та статті 33 Закону України «Про оренду землі» та зобов'язано її повернути територіальній громаді міста Миколаєва земельну ділянку на умовах, визначених договором оренди землі.
Позивач вважає вказане рішення незаконним, оскільки ніяких порушень зобов'язань вона не вчиняла. Також зазначає, що згідно ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, то такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах передбачених договором. За такого, враховуючи, що відповідач після 07 січня 2018 року жодного разу не направив їй листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренду землі, то кожного разу він після 08 січня поновлювався на 1 рік.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати незаконним рішення Миколаївської міської ради від 30 січня 2025 року № 40/272 про відмову їй у продовженні договору оренди землі від 11 липня 2013 року № 9336 та зобов'язати Миколаївську міську раду укласти з нею додаткову угоду до договору оренди землі від 11 липня 2013 № 9336 про його поновлення на строк один рік.
У відзиві на позовну заяву Миколаївська міська рада просила відмовити у задоволенні позову. Зазначала, що відповідно до пункту 12.6. укладеного сторонами Договору оренди Орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на продовження строку оренди (поновлення договору). У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 6 (шість) місяць до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір подовжити його дію. Отже згідно пунктів 3.1., 9.4, 12.6. Договору Орендар був зобов'язаний повідомити Орендодавця про намір поновити договір на новий строк до 08.06.2017 року, тоді як таке звернення позивачки надійшло до департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради 26.06.2017 року, тобто з порушенням узгодженого сторонами строку. Твердження позивачки про те, що п. 12.6 Договору суперечить ч. 2 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», відповідач вважає безпідставним, оскільки договірні умови були погоджені сторонами та є обов'язковими для виконання. Крім того згідно з висновком департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 25.09.2024 року № 39239/12.02.17/24-2, департаментом не було погоджено поновлення договору оренди земельної ділянки для обслуговування тимчасово розміщеного зупинкового комплексу з вбудованим торговим павільйоном на земельній ділянці, площею 100 кв.м заявниці ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Департаментом зазначено, що згідно п. 6 ГБН В.2.3-37641918-550:2018 «Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проєктування» на посадкових майданчиках не передбачено розміщення споруд торговельного призначення. Згідно п. 2 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Площа вищевказаного торгівельного павільйону по зазначеній адресі перевищує норму, визначену законодавчими документами для розміщення тимчасової споруди, так як згідно Договору оренди землі № 9336 земельна ділянка 100 кв.м площею, у тому числі 48 кв.м. під спорудою, 58 кв. під проїздами, проходами та площадками, що не відповідає вищезазначеній нормі Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Враховуючи викладене Миколаївська міська рада вважає, що нею було прийнято правомірне рішення про відмову позивачці у продовженні строку договору оренди землі. Також відповідач вважав, що визнання незаконним рішення Миколаївської міської ради від 30 січня 2025 року № 40/272 про відмову у продовженні договору оренди землі є неналежним способом захисту.
У відповіді на відзив представник ОСОБА_1 - адвокат Кірюхін О.М. - зазначав, що на момент укладення договору оренди землі 15 лютого 2008 року нормативно-правових актів - Закону України «Про будівельні норми», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, не існувало. На момент укладання договорів оренди 11 липня 2013 року та 24 лютого 2017 року вони існували, але це не перешкодило відповідачу їх тоді укласти. Крім того, з точки зору дії законодавчих актів у часі усі ці вимоги стосуються створення нових об'єктів після їх прийняття, а не функціонування вже існуючих та створених на підставі діючого на той час законодавства. До того ж, будівельні норми - це нормативний акт технічного характеру, що встановлює об'єктивні вимоги до об'єкта нормування у будівництві, а не у сфері експлуатації раніше вже побудованих об'єктів. Також представник позивачки вважає, що з огляду на зміст ч. 2 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» відповідачем не доведено порушення позивачкою строку звернення з заявою про продовження дії договору оренди землі.
Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачкою правових підстав для визнання незаконним рішення Миколаївської міської ради від 30 січня 2025 року № 40/272. Також суд погодився з твердженням відповідача, що визнання незаконним вказаного рішення не призведе до поновлення порушеного права, а відтак є неналежним способом захисту.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2025 року та ухвалити нове, про задоволення позову.
Апелянт зазначала, що в оскаржуваному рішенні взагалі відсутня мотивована оцінка наведених нею у позовній заяві доводів. Про вибіркове негативне ставлення відповідача саме до неї свідчить той факт, що у місті Миколаєві, у тому числі на його центральних вулицях, на цей час є безліч таких же, як і її, за параметрами зупинкових комплексів, до знесення яких він не приймає ніяких заходів. Також апелянт вказувала, що у рішенні відсутня оцінка пропуску відповідачем процесуального строку на подачу відзиву на позов та доводів її представника про відсутність поважності причин його пропуску, внаслідок цього незрозуміло на підставі яких норм процесуального права суд прийняв відзив та додані до нього докази до розгляду, ухваливши про це усне рішення під час судового засідання без будь-якої аргументації, а потім поклав доводи відзиву в основу свого рішення, повторюючи його зміст. В апеляційній скарзі позивачка зазначає, що вона і її представник звертали увагу суду на дію законів у часі, у зв'язку з чим вони не розповсюджуються на спірні правовідносини, але ці доводи взагалі залишились поза уваги суду та ніякої оцінки не отримали. Всупереч вимогам закону відповідач на протязі семи років не вирішував по суті поставлене нею питання про продовження договору оренди, втім її доводи щодо встановлення судом факту його бездіяльності такий тривалий час також залишились поза увагою. Уся аргументація суду викладена у передостанніх реченнях рішення, у яких він зазначив, що «...Суд погоджується з твердженням представника відповідача, ще визнання незаконним рішення ММР від 30.01.2025 №40/272...не призведе до поновленню порушеного права. Також відсутні будь-які правові підстави для визнання рішення ММР від30.01.2025 р. № 40/272 незаконним...». Між тим, у чому полягає відсутність цих підстав суд не зазначив. Також, на думку апелянта, не може слугувати обґрунтуванням законності прийнятого ним рішення, посилання суду на постанову Касаційного господарського суду від 31 січня 2024 року у справі №906/1315/21, оскільки предмети цієї справи та справи за її позовом відрізняються, та вона у позові послалася на прямо передбачений п. 3 ч 2 ст. 16 ЦК України спосіб захисту прав і цей спосіб не є єдиним способом, про який вона просить у позові.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач виклав доводи, аналогічні тим, що були викладені у відзиві на позовну заяву.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Кірюхін О.М. - підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги.
Представник відповідача - Курбанова А.В. - вважала апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, та просила залишити оскаржуване рішення без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 лютого 2008 року між ФОП ОСОБА_1 та Миколаївською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки площею 100 кв.м., у т.ч. 42 кв.м. під спорудами, 58 кв.м. під проходами та проїздами, для подальшого розміщення та обслуговування зупинкового комплексу з вбудованим торговельним павільйоном по АДРЕСА_1 без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. За умовами договору земельна ділянка вільна від забудови та передається в оренду без будівель, споруд та інших об'єктів. Договір було укладено строком на 5 років (а.с. 9-15).
14 лютого 2013 року рішенням Миколаївської міської ради № 25/41 строк оренди земельної ділянки було продовжено на три роки. На підставі цього рішення між ФОП ОСОБА_1 та Миколаївською міською радою було укладено договір оренди землі від 11 липня 2013 року № 9336, який зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 11 липня 2013 року за № 9336. Вказані відомості були зареєстровані у Державному земельному кадастрі (а.с. 16-18, 29-41).
Площа орендованої земельної ділянки складає 100 кв.м. (кадастровий номер 4810136900:03:065:0009), для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного зупинкового комплексу з вбудованим торговим павільйоном по АДРЕСА_1 , без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно, у т.ч. 48 кв.м. під спорудою (за функціональним призначенням - землі комерційного використання), 58 кв.м. під проїздами, проходами та площадками (за функціональним призначенням - землі громадського призначення.
У пункту 3.1. цього договору зазначено, що він діє до 03.03.2016 року. Також сторони погодили, що Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладання договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це Орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для укладання договору на новий строк буде відповідне рішення Орендодавця.
У підпункті «ж» пункту 9.4. Договору оренди землі сторони також погодили, що у разі наміру Орендаря скористатися переважним правом на укладання договору оренди землі на новий строк, він зобов'язаний повідомити про це Орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору оренди землі.
Аналогічний строк повідомлення Орендодавця Орендарем про намір Орендаря скористатися переважним правом на укладання договору оренди землі на новий строк - не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору оренди землі - як одну з обов'язкових умов для подовження строку оренди (поновлення Договору) - сторони погодили у пункті 12.6. Договору оренди.
Рішенням Миколаївської міської ради № 11/18 від 08.12.2016 було продовжено на 1 рік з дати прийняття рішення оренду земельної ділянки площею 100 кв.м (кадастровий номер 4810136900:03:065:0009) залишивши її в землях громадської забудови (за функціональним призначенням - в землях комерційного використання), для подальшого обслуговування зупинкового комплексу з вбудованим торговим павільйоном по АДРЕСА_2 , без оформлення права власності на нерухоме майно (а.с. 42).
На підставі вищезазначеного рішення від 24 лютого 2017 року між ФОП ОСОБА_1 та Миколаївською міською радою був укладений Договір про зміни №49-17 до договору оренди землі від 14 лютого 2013 року, який зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів про зміни до договорів оренди землі вчинено запис від 24 лютого 2017 року за № 49-17 (а.с. 43).
Вказаним Договором про зміни пункт 3.1 Договору оренди землі від 11 липня 2013 року доповнено наступним: «Дію договору продовжено до 08.12.2017».
Підпункт «ж» пункту 9.4. та пункт 12.6. Договору оренди землі від 11 липня 2013 року не змінювались.
З матеріалів справи слідує, що звернення позивачки щодо поновлення Договору оренди земельної ділянки надійшло до департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради 26.06.2017 року (а.с. 44), тобто з пропуском обумовленого Договором оренди строку - не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору оренди землі - протягом якого ФОП ОСОБА_1 зобов'язалась подавати таке повідомлення Орендодавцю - Миколаївській міській раді -у разі наміру скористатися переважним правом на укладання договору оренди землі на новий строк.
16 червня 2020 року була проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 (а.с. 81).
Рішенням Миколаївської міської ради № 40/272 від 30 січня 2025 року відмовлено ФОП ОСОБА_1 у подовженні договору оренди землі від 11 липня 2013 року №9336 на підставі висновку департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 25.09.2024 року № 39239/12.02.17/24-2, у зв'язку з порушенням пунктів 3.1., 9.4, 12.6 умов договору оренди та статті 33 Закону України «Про оренду землі». Зобов'язано ФОП ОСОБА_1 повернути територіальній громаді міста Миколаєва земельну ділянку на умовах, визначених договором оренди (а.с. 6).
Згідно висновком департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 25.09.2024 року № 39239/12.02.17/24-2, департаментом не було погоджено поновлення договору оренди земельної ділянки з ФОП ОСОБА_1 із посиланням на те, що згідно п. 6 ГБН В.2.3-37641918-550:2018 «Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проєктування» на посадкових майданчиках не передбачено розміщення споруд торговельного призначення. Крім того відповідно до п. 2 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення, тоді як площа торгівельного павільйону ФОП ОСОБА_1 перевищує цю норму (а.с. 115).
З матеріалів справи та пояснень сторін слідує, що з часу звернення позивачки 26.06.2017 року до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради з повідомленням про намір поновити Договір оренди земельної ділянки Миколаївською міською радою до 30 січня 2025 року рішення з цього питання не приймалось, додаткових угод до договору оренди землі від 11 липня 2013 року № 9336 сторони не укладали, зволікання відповідача в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі позивачка не оскаржувала.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив з їх необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на нижчевикладене.
Так, відносини поновлення договору оренди землі на час виникнення спірних правовідносин у цій справі врегульовані статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка до 16 липня 2020 року мала назву "Поновлення договору оренди землі".
Відповідно до частин першої - п'ятої цієї статті по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, зокрема, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель комунальної власності).
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору ((пункт 42 постанови від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20)).
Відповідно до частин восьмої та дев'ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
У пункті 38.2 постанови від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на свої попередні висновки, викладені в постановах від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20), наголосила, що порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі". Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов'язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а в разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту в резолютивній частині рішення суду.
Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" є неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов'язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме із цією реєстрацією закон пов'язує виникнення права оренди (стаття 125 Земельного кодексу України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", є "автоматичною" пролонгацією орендних правовідносин (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21)).
Тож поновлення договору оренди землі в судовому порядку в передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб вимагає укладення сторонами додаткової угоди як єдиної підстави продовження орендних прав і обов'язків на новий строк, а право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означає право на звернення до суду для укладення додаткової угоди (пункти 68, 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19)).
Разом з цим у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 Велика Палата Верховного Суду, врахувавши висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у підпункті 8.10 постанови від 08 вересня 2020 року у справі № 923/527/19, виходила з того, що оскільки за частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути поновлений виключно на тих самих умовах і на той самий строк, то саме протягом цього строку можливе визнання такої додаткової угоди укладеною і, відповідно, поновлення договору. Якщо ж протягом строку, на який міг бути поновлений договір оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", додаткова угода не була укладена, договір не був поновлений на цей новий строк і не створив для сторін передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передумов для його наступного поновлення по завершенню строку дії.
У зв'язку із цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частина восьма статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлює строк, зі спливом якого право сторони на поновлення договору оренди вважатиметься порушеним у випадку відмови або зволікання іншої сторони з укладенням додаткової угоди.
Натомість ефективно захистити це право шляхом задоволення вимоги про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, суд може лише в межах строку, на який цей договір може бути поновлений.
По завершенні строку, на який міг би бути поновлений договір оренди землі (однак не був поновлений через відмову або зволікання сторони з укладенням додаткової угоди), рішення суду або констатуватиме юридичний факт у минулому (у разі визнання судом укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі зі строком, який сплив на час прийняття судового рішення), або змінюватиме умови договору оренди землі (у разі визнання судом укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі зі строком, який перевищуватиме встановлений у договорі). У першому випадку рішення суду не буде спрямоване на ефективний захист права, у другому - не відповідатиме нормі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" (пункти 66-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21).
Приписами частини четвертої статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивачкою повідомлення про намір поновити договір оренди земельної ділянки було подано з пропуском обумовленого у підпункті «ж» пункту 9.4. та пункті 12.6. укладеного сторонами Договору оренди землі строку - не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору (кінцевий строк для подачі такого повідомлення - до 08.06.2017 року, а було подано 26.06.2017 року), то це позбавляло позивачку підстав розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" навіть у разі, якщо відповідач протягом одного місяця після закінчення Договору оренди не направив їй листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі.
До того ж колегія суддів враховує, що протягом строку, на який міг би бути поновлений договір оренди землі позивачка не зверталась до суду з вимогами про визнання неправомірною бездіяльності Миколаївської міської ради зі зволікання з укладенням додаткової угоди та визнання укладеною додаткової угоди до Договору оренди землі.
Отже, відсутнє порушення прав та законних інтересів позивачки, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові і не потребує правової оцінки обраного позивачем способу захисту.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
З огляду на викладене не мають правового значення для вирішення справи, що переглядається, посилання апелянта на те, що у місті Миколаєві існують зупинкові комплекси, які мають такі ж параметри, як і її зупинковий комплекс, що розташованій на спірній земельній ділянці.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність в оскаржуваному рішенні оцінки пропуску відповідачем процесуального строку на подачу відзиву на позов та доводів представника позивачки про відсутність поважності причин його пропуску, то, як слідує з протоколу судового засідання від 09 вересня 2025 року № 5086006 (а.с. 139-141) та технічного запису цього засідання, суд першої інстанції протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача про продовження строку на подання відзиву на позов та доданих до нього документів, вважаючи зазначені відповідачем причини пропуску строку поважними. Колегія суддів погоджується з наданою судом оцінкою доводів відповідача щодо причин пропуску строку на подачу відзиву і доказів та наявності підстав для його поновлення з метою повного і всебічного з'ясування обставин справи. Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини п'ятої статті 259 ЦПК України ухвали, постановлені судом без оформлення окремого документа, зазначаються у протоколі судового засідання, оформлення таких ухвал окремим документом чи зазначення про їх мотивування в судовому рішенні - не є обов'язковим.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про наявність передбачених ч. 2 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» підстав для визнання незаконним рішення Миколаївської міської ради від 30 січня 2025 року № 40/272 про відмову їй у продовженні договору оренди землі від 11 липня 2013 року № 9336 та зобов'язання відповідача укласти з нею додаткову угоду до договору оренди землі від 11 липня 2013 № 9336 про його поновлення на строк один рік - є необґрунтованими, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
З огляду на результати апеляційного перегляду відсутні підстави для відшкодування ОСОБА_1 понесених нею судових витрат.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді: Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повна постанова складена 08 грудня 2025 року.