03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 371/1316/22
провадження № 51-3377км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
потерпілих ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 ,
представника потерпілих ОСОБА_10 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року щодо
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286- 1 Кримінального кодексу України (надалі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 05 лютого 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 286-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років.
Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з 29 червня 2022 року.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів, процесуальних витрат і цивільних позовів.
За обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, близько 20:20, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху (надалі - ПДР), керуючи власним технічно-справним автомобілем «DODGE JOURNEY» реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись в напрямку м. Києва на 101 км автодороги Н-01 Київ-Знам'янка не доїжджаючи до перехрестя з відгалуженням доріг до з'їзду в поле в напрямку його руху і з протилежного боку до с. Росава Обухівського району Київської області, діючи в порушення вимог п. п. 1.5, 2.3 (д) ПДР, проявив особисту необережність та недбалість до забезпечення вимог безпеки дорожнього руху, належним чином не стежив за дорожньою обстановкою та своєчасно не відреагував на її зміну та в порушення вимог п. 12.1 ПДР, під час руху не обрав безпечну швидкість та належним чином не врахував дорожню обстановку, що вплинуло на втрату можливості контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, та внаслідок чого допустив виїзд ліворуч на ліву смугу зустрічного руху де під час руху відбулося зіткнення з автомобілем «ЗАЗ 110307» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_11 , який рухався в напрямку м. Миронівка.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) пасажир автомобіля «ЗАЗ 110307» ОСОБА_12 , отримала тілесні ушкодження від яких загинула на місці пригоди, а водій указаного автомобіля ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 помер в приміщенні Миронівської опорної багатопрофільної лікарні.
Грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 1.5, 2.3 (д), 2.9 (а), 12.1 ПДР перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням ДТП та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілих ОСОБА_12 і ОСОБА_11 .
Київський апеляційний суд ухвалою від 12 серпня 2025 року залишив без змін вирок місцевого суду.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції й призначити новий розгляд у цьому суді.
Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, касатор вказує на порушення апеляційним судом вимог ст. 419 Кримінального кодексу України (надалі - КПК), оскільки в апеляційній скарзі були викладені детальні доводи щодо недопустимості доказів, які суд поклав в основу обвинувачення, а саме даних: протоколу огляду місця ДТП від 29 червня 2022 року, протоколу затримання від 30 червня 2022 року, висновку експерта від 08 грудня 2022 року № 2336/2446-2447, висновку транспортно-трасологічної експертизи від 08 серпня 2022 року № СЕ-19/111-22/24691-ІТ, протоколу відібрання біологічних зразків крові слідчим для проведення експертизи від 30 червня 2022 року, протоколу слідчого експерименту від 11 жовтня 2022 року, роздруківки тесту «Драгер» від 29 червня 2022 року та відеозапису з нагрудної камери поліцейських, протоколу освідування особи від 30 червня 2022 року, однак суд апеляційної інстанції не виклав жодних власних мотивів в цій частині, а обмежився формулюваннями суду першої інстанції.
На переконання захисника, ухвала апеляційного суду не містить достатніх мотивів на спростування доводів, які викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, зокрема в цій скарзі вона вказувала на безпідставності висновків місцевого суду щодо критичної оцінки доказів, наданих стороною захисту, зокрема диску із відеозаписом з місця події та експертизи від 03 червня 2024 року № 1-06/24.
Крім того, стверджує, що апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, в частині допустимості даних протоколу слідчого експерименту, протоколу освідування і висновку автотехнічної експертизи, не врахував того, що висновки районного суду в цій частині взагалі відсутні.
Також захисник зауважує, що суд апеляційної інстанції безпідставно і невмотивовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, адже за наявності суперечностей, на яких акцентувала адвокат у ході апеляційного розгляду, повторне дослідження доказів сприяло б встановленню об'єктивних даних.
Отже, підсумовуючи доводи, викладені в касаційній скарзі, адвокат акцентує на тому, що апеляційний суд не виклав докладних мотивів з яких залишив без задоволення апеляційну скаргу сторони захисту, залишив поза увагою викладені в ній доводи, які стосуються необґрунтованості вироку місцевого суду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти судового розгляду, не здійснив їх повної та всебічної оцінки, формально погодившись із висновками суду першої інстанції, через що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, є невмотивованою і незаконною.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 , потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , представник потерпілих ОСОБА_10 заперечили проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
За частиною 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як визначено у ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
З огляду на положення ч. 1 ст. 409 КПК суд апеляційної інстанції переглядає в апеляційному порядку законність та обґрунтованість судового рішення місцевого суду і надає сторонам кримінального провадження можливість перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.
Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 цього Кодексу.
Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За приписами статей 370, 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Тобто закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.
Зокрема, враховуючи вищенаведені норми законодавства, апеляційний суд зобов'язаний дати вичерпну відповідь на доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів із точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, якими він керувався під час постановлення ухвали.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався та належним чином не перевірив доводів сторони захисту, викладених у поданій апеляційній скарзі.
Використання апеляційним судом загальних формулювань суду першої інстанції не свідчить про ретельність та ґрунтовність оскаржуваної ухвали.
Як убачається із суті апеляційної скарги захисника, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, адвокат зазначала про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки вони були зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження, і без належного з'ясування дійсних аспектів події.
Так, захисник в апеляційній скарзі порушувала питання про недопустимість фактичних даних протоколу огляду місця ДТП від 29 червня 2022 року, протоколу затримання від 30 червня 2022 року, висновку експерта від 08 грудня 2022 року № 2336/2446-2447, висновку транспортно-трасологічної експертизи від 08 серпня 2022 року № СЕ-19/111-22/24691-ІТ, протоколу відібрання біологічних зразків крові слідчим для проведення експертизи від 30 червня 2022 року, протоколу слідчого експерименту від 11 жовтня 2022 року, роздруківки тесту «Драгер» від 29 червня 2022 року та відеозапису з нагрудної камери поліцейських, протоколу освідування особи від 30 червня 2022 року.
Проте зі змісту ухвали апеляційного суду убачається, що цим доводом не було надано належної оцінки, адже цей суд на спростування вказаних доводів обмежився тим, що погодився з висновками місцевого суду в цій частині і не зазначив власних обґрунтованих аргументів.
Разом з цим, захисник звертала увагу на те, що районний суд взагалі не виклав мотивів щодо недопустимості даних протоколу освідування особи від 30 червня 2022 року, протоколу слідчого експерименту від 11 жовтня 2022 року, висновку автотехнічної експертизи від 08 грудня 2022 року № 2336/2446-2447, а отже, перевірка в доводів в цій частині апеляційним судом взагалі не здійснювалась.
Більше того, адвокат не погодилась з висновками суду щодо оцінки доказів сторони захисту, зокрема, даних: диску із відеозаписом з місця події та експертизи від 03 червня 2024 року № 1-06/24 і наводила детальні міркування щодо цього, проте апеляційний суд не зважив на них.
Крім того, адвокат акцентувала на необхідності повторного дослідження доказів через їх неповноту і недостовірність, оскільки, на її думку, дорожня обстановка, встановлена органом досудового розслідування, суперечить матеріалам, наданими стороною захисту.
Однак, захисник уважає, що ці обставини апеляційним судом фактично не перевірялись.
Як убачається із касаційної скарги захисника, остання переконана, що суд апеляційної інстанції належним чином не розглянув доводів, викладених в її апеляційній скарзі, а тому рішення цього суду є необґрунтованим і невмотивованим, таким, що суперечить вимогам ст. 419 ККПК.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що апеляційний суд, залишаючи скаргу без задоволення, не зазначив мотивованих підстав з яких її визнано необґрунтованою.
Водночас аналізу усіх аргументів, на які посилається сторона захисту в апеляційній скарзі, судове рішення не містить.
Оцінка належності, допустимості та достовірності доказів мала б дозволити апеляційній інстанції дійти розуміння про їх достатність для ухвалення судом першої інстанції законного рішення. Питання про достатність належних, допустимих і достовірних доказів є надзвичайно важливим у їх оцінці, оскільки дозволяє суду апеляційної інстанції встановити неповноту, неточність та суперечності в доказовому матеріалі.
Усупереч цьому, в оскаржуваному судовому рішенні відсутні переконливі мотиви щодо дослідження сукупності зібраних доказів на які вказувала сторона захисту в апеляційній скарзі.
Між тим, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у вищезгаданій Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»).
Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов'язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи.
Колегія суддів уважає, що в цьому кримінальному провадженні апеляційний суд недотримався указаних вимог, оскільки в оскарженому судовому рішенні немає мотивів, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі.
Із судового рішення не убачається оцінки доводів щодо недопустимості як доказів даних протоколу слідчого експерименту від 11 жовтня 2022, роздруківки тесту «Драгер» від 29 червня 2022 року та відеозапису з нагрудної камери поліцейських, протоколу освідування особи від 30 червня 2022 року.
Між тим зі змісту вироку місцевого суду не убачається, що ці доводи були предметом перевірки у ході судового розгляду.
Також колегія суддів бере до уваги, що мотиви сторони захисту щодо недопустимості протоколу огляду місця ДТП підтверджувалися відеозаписом з місця події, який місцевий суд визнав недостовірним доказом, проте оцінка доводів адвоката в частині неправильності цих висновків, апеляційним судом не здійснена.
Так само апеляційний суд не відповів на аргументи сторони захисту щодо незгоди з визнанням районним судом недостовірними даними висновку експерта від 03 червня 2024 року № 1-06/24, враховуючи, що захисник наводила детальні аргументи в цій частині.
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд фактично не виклав власних мотивів прийнятого рішення і не здійснив повного й всебічного аналізу доводів, викладених в апеляційній скарзі, що призвело до постановлення невмотивованої ухвали.
Отже, на думку колегії суддів, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки її постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення з призначенням нового розгляду в цьому суді.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові і ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Зважаючи на підстави для скасування судового рішення, колегія суддів не вдається до оцінки доводів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки це питання має вирішити суд апеляційної інстанції після належної перевірки доводів, викладених в апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і неповноти судового розгляду.
Крім цього, колегія суддів зауважує, що касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певних особливостей (ст. 434 КПК). У свою чергу, ст. 418 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу, який зобов'язує суд, серед іншого, вирішити питання про запобіжний захід.
Беручи до уваги мету застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яка передбачає досягнення дієвості цього провадження, Суд уважає за необхідне обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обрати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк не більше 60 днів, до 31 січня 2026 року включно.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3