03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 235/2948/24
провадження № 61-13194св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське»,
третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», яка подана представником Львовим Андрієм Леонідовичем, на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2024 року в складі судді Величко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року в складі колегії суддів: Тимченко О. О., Зубакової В. П., Остапенко В. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» (далі - ПрАТ «ШУ «Покровське»), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області), про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що він перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ШУ «Покровське» із 08 лютого 2009 року до 15 травня 2010 року та з 30 травня 2011 року до 02 серпня 2023 року, де працював прохідником 4 розряду з повним робочим днем в шахті.
Наказом ПрАТ «ШУ «Покровське» від 02 серпня 2023 року № 530 був звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
Під час роботи на підприємстві ПрАТ «ШУ «Покровське» він отримав професійне захворювання: хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії загострення з вираженим статикодинамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдромами, рецидивуючий перебіг; пневмоконіоз, ускладнений хронічним бронхітом 11 ст., фаза затихаючого, загострення, ЛН 11 ст.
Згідно з довідкою МСЕК від 14 лютого 2024 року серії 12ААВ № 786094 позивачу первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності за професійним захворюванням та протипоказана робота в підземних умовах виробництва, дії фізичного навантаження, вимушеної робочої пози, пилу. Відповідно до довідки МСЕК від 14 лютого 2024 року серії 12ААА за № 146612 позивачу первинно визначена ступінь втрати працездатності в розмірі 65 %, з яких: 35 % хронічна радикулопатія; 30 % - пневмоконіоз.
У зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє його можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це негативно позначається на душевному та фізичному станах. Його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.
Викладенні у позові обставини свідчать про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди за рахунок підприємства-відповідача, працюючи на якому позивач отримав декілька професійних захворювань, які суттєво змінили його життя.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив:
стягнути з ПрАТ «ШУ «Покровське» на його користь заподіяну моральну шкоду в розмірі 245 000,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з ПрАТ «ШУ «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 120 000,00 грн. Стягнено з ПрАТ «ШУ «Покровське» на користь на користь держави судовий збір в сумі 1 200,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що трудове законодавство не містить положень про звільнення підприємств з небезпечними й тяжкими умовами праці від відшкодування моральної шкоди, завданої їх працівникам такими умовами.
В даному випадку ушкодження здоров'я та професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень статті 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь, характер, обсяг, інтенсивність і тривалість психічних страждань, той факт, що професійна працездатність у зв'язку з професійним захворюванням втрачена на 65 % (35 %- хронічна радикулопатія; 30 %- пневмоконіоз) та позивача визнано особою з інвалідністю 3 групи, що не виключає погіршення стану його здоров'я в майбутньому.
Твердження відповідача про те, що профзахворювання не могло виникнути на підприємстві відповідача, суд не приймає до уваги, оскільки такі доводи не підтверджені доказами. Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, акт розслідування причин виникнення професійного захворювання складався після виходу на пенсію позивача, повідомлення про наявність хронічного професійного захворювання надійшло до територіального органу Держпраці 15 грудня 2023 року, після звільнення з підприємства відповідача, але зазначені обставини не спростовують факт виникнення професійного захворювання на ПрАТ «ШУ «Покровське», на якому, як і на інших підприємствах вугільної промисловості застосовується праця в умовах шкідливих факторів виробничого середовища, що підтверджено відповідним актом розслідування причин виникнення профзахворювання.
При визначенні розміру відшкодування шкоди суд взяв до уваги стаж роботи на підприємстві відповідача з 08 лютого 2009 року до 15 травня 2010 року та з 30 травня 2011 року до 02 серпня 2023 року, що становить 12 років 02 місяця 04 дня, причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача, які вказано в акті розслідування від 07 лютого 2024 року, а також стан його здоров'я, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Тому, виходячи з принципів розумності та об'єктивності, вважав можливим стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року апеляційну скаргу ПрАТ «ШУ «Покровське» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2024 року змінено, збільшено розмір відшкодування моральної шкоди, стягненої з ПрАТ «ШУ «Покровське» на користь ОСОБА_1 із 120 000,00 грн до 200 000,00 грн, відповідно, збільшивши розмір судового збору, стягненого з ПрАТ «ШУ «Покровське» в дохід держави з 1 200,00 грн до 2 000,00 грн. Стягнено з ПрАТ «ШУ «Покровське» на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди через отримані ним при виконанні трудових обов'язків професійні захворювання. Разом з тим, апеляційний суд вважав частково обґрунтованими доводи позивача щодо заниженого розміру відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд вказав, що роботодавець ПрАТ «ШУ «Покровське», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням статті 153 КЗпП України та статті 13 Закону України «Про охорону праці», у зв'язку з чим є такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач умисно та свідомо сприяв виникненню професійних захворювань, адже самостійно, на власний розсуд обрав місце роботи зі шкідливими умовами праці, яка забезпечувала позивачу не тільки вищу оплату праці, порівняно з працюючими в нормальних умовах, а й зменшення пенсійного віку, отримання пенсії за віком на пільгових умовах.
Тому апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «ШУ «Покровське», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Таким чином, суд правильно встановлено порушення ПрАТ «ШУ «Покровське» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Оскільки нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, такий розмір визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
З огляду на викладене, апеляційний суд частково погодився з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтовано заниженого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача, у зв'язку з чим, вважав, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (120 000,00 грн) не відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості в його ситуації.
Судом встановлено, що позивач зазнав фізичний біль, а також страждання у зв'язку з ушкодженням свого здоров'я. Лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з такого: життя і здоров'я людини найвища соціальна цінність, невід'ємні два поняття. Якщо втрачене здоров'я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров'ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною. Тому апеляційний суд вважав, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації позивачеві моральної шкоди буде 200 000,00 грн.
Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача щодо оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю, апеляційний суд зазначив таке. З 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню.
У постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку.
За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю, відсутні.
Врахувавши обставини цієї справи та прийнявши до уваги втрату позивачем професійної працездатності, що в процентному вираженні становить 65 %, встановлення 3 групи інвалідності безстроково та характер немайнових втрат, апеляційний суд вважав за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити такий розмір з 120 000,00 грн до 200 000,00 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У вересні 2024 року через підсистему «Електронний суд» ПрАТ «ШУ «Покровське» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Львовим А. Л. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПрАТ «ШУ «Покровське» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, в сумі 65 000,00 грн із утриманням податків та загальнообов'язкових платежів.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції неправильно визначив розмір для відшкодування моральної шкоди, оскільки такий має бути пропорційним до стажу роботи позивача на підприємстві. Причиною виникнення професійних захворювань позивача стала послідовна робота на декількох підприємствах вугільної галузі. При цьому загальний стаж позивача в умовах впливу шкідливих факторів становить 22 роки 07 місяців 13 днів, із них на ПрАТ «ШУ «Покровське» - 12 років 02 місяці 04 дні, або 53 % професійного маршруту. Таким чином, при визначені суми стягнутої моральної шкоди суд неправильно застосував частину третю статті 23 ЦК України;
суди не застосували статті 6 та 19 Конституції України та підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14; підпункт 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України; неправильно застосовали абзац «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків»). Тому не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 523/14396/19, від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц;
питання оподаткування стягнутих сум моральної шкоди не було предметом спору у цій справі, але питання про те, чи повинен відповідач виконувати визначену ПК України функцію податкового агенту та стягувати податки, а також питання щодо розміру стягнутих податків залежить не від резолютивної частини рішення суду на час ухвалення рішення, а від змісту податкового законодавства на час виплати доходу, тобто на час виконання рішення (добровільного/примусового). Більш того, зазначення в резолютивній частині рішення суду щодо стягнення податків нівелює дію норм податкового законодавства, які визначають роботодавцю сплачувати дохід з утриманням сум податків за рахунок доходу, що виплачується. Проте суди першої та апеляційної інстанції зобов'язали відповідача здійснити виплату доходу позивачеві без виконання визначеної ПК України функції податкового агенту, яка полягає в тому, що виплата доходу можлива лише з утриманням податку і за рахунок особи, що його отримує;
суди, перебравши на себе функцію органу законодавчої влади, своїм рішенням врегулювали податкові відносини між державою, платником податків та податковим агентом на майбутнє (тобто на час виплати) незалежно від того, чи зміняться норми податкового законодавства на момент виплати/оподаткування стягнутого доходу. В разі, якщо рішення суду в цій частині залишиться незмінним, то при його примусовому виконанні державний виконавець утримає з банківських рахунків відповідача суму моральної шкоди без утримання податку. Тобто в цьому разі фактично підприємство-відповідач буде вимушено сплачувати податок не так як передбачено законодавством на момент виплати (тобто не за рахунок отримувача доходу, а за рахунок власних коштів), а так, як це чомусь передбачено рішенням суду цивільної юрисдикції. Навіть якщо оцінювати законність оскаржуваних судових рішень з урахуванням податкового законодавства, що діє на даний час, то фактично суди заборонили роботодавцю виконувати визначену Податковим кодексом України функцію податкового агенту. На обґрунтування своєї правової позиції суди послались на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц та у постанові від 21 червня 2022 року по справі № 599/645/21. Але обставини у вказаних справах не є тотожними (подібними) обставинам в справі, що переглядається;
після 23 травня 2020 року, тобто після набрання чинності Законом України від 16 січня 2020 року № 466 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», суми, які сплачуються особі на відшкодування моральної шкоди, є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб. Таким чином, податки і збори із суми, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню та виплаті при виконанні відповідного судового рішення та за рахунок фізичної особи, які виплачується дохід. Отже, у випадку, якщо особа відшкодовує на користь фізичної особи моральну шкоду, вона виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов'язана утримати і перерахувати податок із суми такого доходу та за рахунок фізичної особи, якій виплачується такий дохід.
суди, не врахувавши положень статей 12, 20 ПК України, не залучили Верховну Раду України та Державну податкову службу України до участі в справі, адже вирішення судами питання щодо об'єкта та порядку оподаткування зачіпає права та законні інтереси Верховної Ради України та Державної податкової служби України. До того ж ухвалені рішення суперечать численним роз'ясненням та індивідуальній податковій консультації Державної податкової служби України з приводу оподаткування доходу у вигляді моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення в частині задоволених позовних вимог у сумі 135 000,00 грн (200 000,00 грн - 65 000,00 грн) та вказівки про стягнення цієї суми без утримання податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
У жовтні 2024 року через підсистему «Електронний суд» ПрАТ «ШУ «Покровське» подало до Верховного Суду додаткові пояснення, які підписані представником Львовим А. Л.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , поданий представником Повалій О. В. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований ти, що:
аргументи відповідача про завищення суми відшкодування моральної шкоди позивачу є необґрунтованими. Оскільки позивач отримав інвалідність та тяжко хворіє, на його думку, сума відшкодування моральної шкоди, яка визначена судом апеляційної інстанції виходить із засад розумності, виваженості та справедливості. Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтоване заниженого розміру моральної шкоди, визначеного судом першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача. Тому визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди 120 000,00 грн не відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості в його ситуації. При цьому позивач погоджуються із постановою суду апеляційної інстанції про те, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації йому моральної шкоди буде 200 000,00 грн;
нормами податкового законодавства передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Крім того, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню. За результатами розгляду касаційної скарги АТ «Українська залізниця» у справі № 599/645/21 Верховний Суд зробив висновки про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю. Грошові кошти, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок ушкодження його здоров'я, мають бути стягнуті без відрахування податків та інших обов'язкових платежів. Оскільки в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, а отже заподіяння шкоди життю та здоров'ю найвищого ступеня, і вказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 235/2948/24 та витребувано справу з суду першої інстанції.
У лютому 2025 року матеріали справи № 235/2948/24 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року в справі № 127/18513/18, від 30 червня 2021 року в справі № 180/505/20-ц, від 22 березня 2023 року в справі № 185/9330/21, від 18 липня 2018 року в справі № 359/10023/16-ц, від 19 травня 2021 року в справі № 180/377/20, від 21 червня 2022 року в справі № 599/645/21, від 04 серпня 2021 року в справі № 332/2120/20, від 25 липня 2018 року в справі № 180/683/13-ц, від 09 листопада 2022 року в справі № 212/7628/21, від 05 серпня 2020 року в справі № 177/1163/16-ц, від 07 жовтня 2020 року в справі № 523/14396/19, від 27 березня 2018 року в справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року в справі № 910/24257/16, від 16 травня 2018 року в справі № 910/5394/15-г, 19 червня 2018 року в справі № 922/2383/16; від 12 грудня 2018 року в справі № 2-3007/11, 16 січня 2019 року в справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року в справі № 910/719/19; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем ПрАТ «ШУ «Покровське» із 08 лютого 2009 року до 15 травня 2010 року та з 30 травня 2011 року до 02 серпня 2023 року, де працював прохідником 4 розряду з повним робочим днем в шахті.
Наказом ПрАТ «ШУ «Покровське» від 02 серпня 2023 року № 530 ку позивач був звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України.
Згідно з актом розслідування причини виникнення професійного захворювання від 08 лютого 2024 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії загострення, з вираженим статико динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдромами, рецидивуючий перебіг. Пневмоконіоз, ускладнений хронічним бронхітом 11 ст., фаза затихаючого загострення, ЛН-11 ст.
Відповідно до пункту 17 акта професійне захворювання виникло з недосконалістю технологічного процесу, недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до протипилових респіраторів) та недосконалістю технологічного процесу (зокрема неможливістю застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт через складні гірничо-геологічні умови. ОСОБА_1 виконував роботи в умовах пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала ГДК, в умовах вимушеної робочої пози і значних фізичних навантажень, що перевищували допустимі параметри та виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий.
У пункті 18 акта зазначено причину виникнення професійного захворювання: пил переважно фіброгенної дії фактична величина 8,6 - 196,8 мг/ м3 при нормативному значенні 2мг/м3. Тривалість дії упродовж зміни - 84-90,3% зміни. Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 88-298,4 Вт, при нормативному значенні 90 Вт, фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів рук та плечового поясу) - фактична величина 89-116,7 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується - фактична величина 20-40 кг при нормативному значенні 30 кг. Виробничий шум - фактична величина 80-90 дБА при нормативному значенні 80 дБА; робоча поза в нахиленому положенні більше 30 градусів 22-53 % зміни при нормативному значенні до 30-25% зміни. Нахил корпусу - фактичне значення 40-230 разів, при нормативному значенні 51-100 разів.
Згідно з довідкою МСЕК від 14 лютого 2024 року серії 12ААВ № 786094 позивачу первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності за професійним захворюванням та протипоказана робота в підземних умовах виробництва, дії фізичного навантаження, вимушеної робочої пози, пилу.
Відповідно до довідки МСЕК від 14 лютого 2024 року серії 12ААА за № 146612 позивачу первинно визначена ступінь втрати працездатності в розмірі 65 %, з яких: 35 % хронічна радикулопатія; 30 % - пневмоконіоз.
Позиція Верховного Суду
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК).
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
У частині першій та другій статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).
Статтею 4 Закону України «Про охорону праці» визначено, що державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі
№ 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження
№ 61-21130сво21)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
суди встановили, що позивач працював прохідником 4 розряду з повним робочим днем в шахті у важких умовах в ПрАТ «ШУ «Покровське» із 08 лютого 2009 року до 15 травня 2010 року та з 30 травня 2011 року до 02 серпня 2023 року; під час роботи в ПрАТ «ШУ «Покровське» позивач отримав хронічне професійне захворювання, йому 14 лютого 2024 року вперше встановлено за сукупністю 65 % втрати професійної працездатності безстроково, первинно визнано особою з інвалідністю 3 групи за професійними захворюваннями безстроково; зазначені обставини ПрАТ «ШУ «Покровське» не заперечуються;
таким чином, колегія суддів виходить з доведеності факту завдання позивачу втрат немайнового характеру та обов'язку ПрАТ «ШУ «Покровське» ці втрати компенсувати. При цьому предметом спору у справі є саме вимога про компенсацію моральної шкоди та визначення її розміру у зв'язку з роботою позивача у важких умовах праці в ПрАТ «ШУ «Покровське»;
при ухваленні рішення про зміну рішення суду першої інстанції та збільшення розміру грошової компенсації моральної шкоди, суд апеляційної інстанції врахував конкретні обставини цієї справи, отримання позивачем хронічного професійного захворювання на підприємстві ПрАТ «ШУ «Покровське», невідворотність змін у житті позивача, необхідністю систематичного отримання медичної допомоги, принципи розумності, пропорційності та справедливості.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про визначення розміру такої компенсації в сумі 200 000,00 грн.
Щодо необхідності зазначення у резолютивній частині рішення суду про стягнення коштів з / без утримання податків та інших обов'язкових платежів
Одним з ключових питань в касаційній скарзі є питання щодо об'єкта та порядку оподаткування, наявності (відсутності) у сторін цивільного спору податкового обов'язку у зв'язку зі стягненням судовим рішенням грошових коштів на користь позивача.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 ЦК України).
Касаційний суд вже вказував, що для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів (див. постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року в справі № 638/7132/15-ц (провадження № 61-18013свп23)).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п'ята статті 265 ЦПК України).
Отже, цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.
Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) при зміні судових рішень в частині стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я Великою Палатою Верховного Суду не вказано в резолютивній частині про необхідність утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 вказано, що «доводи касаційної скарги про неврахування судом положень податкового законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки податкові зобов'язання сторін, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України».
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов'язкових платежів (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22)).
Тому Верховний Суд зауважує, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює.
При цьому цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23)).
Обміркувавши викладене, касаційний суд підкреслює:
проявом розумності є те, що у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов'язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов'язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов'язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди;
цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів;
можливість вирішення цивільного позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди не потребує залучення до участі у такій справі Верховної Ради України та/або Державної податкової служби України;
правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду грошової компенсації моральної шкоди із розміром сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів (див. аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року в справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24)).
З урахуванням викладеного необґрунтованим є вирішення у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів.
За таких обставин відхиляються доводи касаційної скарги, що суди безпідставно не залучили до участі у справі Верховну Раду України та Державну податкову службу України, права та інтереси яких зачіпаються судовими рішеннями у цій справі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів.
При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм процесуального та матеріального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині - без змін.
Оскільки судові рішення в оскарженій частині підлягають залишенню без змін, то підстав для здійснення нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», яка подана представником Львовим Андрієм Леонідовичем, залишити без задоволення.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року в оскарженій частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко