26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 715/2507/22
провадження № 61-15551св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Кривцова Крістіна Танасіївна,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , на постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2023 року в складі колегії суддів Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Лисака І. Н.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Кривцової К. Т., третя особа - ОСОБА_3 , про витребування майна та скасування рішення державного реєстратора.
Позов обґрунтовано тим, що 05 квітня 2007 року між Акціонерним комерційно-інвестиційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11138021000, за умовами якого банк зобов'язався надати останньому кредит у розмірі 90 000,00 доларів США, строком до 04 квітня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 05 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 51587, предметом якого є житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами загальною площею 422 кв. м, житловою площею 205,7 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 .
08 грудня 2011 року за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АКІБ «УкрСиббанк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» права вимоги, зокрема, за кредитним договором та договором іпотеки з ОСОБА_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 кредитного зобов'язання ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості шляхом передання банку права власності на предмет іпотеки та виселення. 30 вересня 2014 року Глибоцьким районним судом Чернівецької області ухвалено заочне рішення у справі № 715/1705/14-ц, яким позов банку задоволено.
08 жовтня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 укладено два договори купівлі-продажу, кожний на 1/2 частки житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 715/1705/14-ц заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи - ПАТ «Дельта Банк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н. С., про витребування майна та скасування записів про право власності.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 жовтня 2020 року у справі № 715/841/20 позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спірний житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами. Скасовано державну реєстрацію права власності № 33577337 та № 33577539 на вказане нерухоме майно.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 715/841/20 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 715/841/20 постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 лютого 2021 року скасовано, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 жовтня 2020 року залишено в силі.
Позивач зазначав, що у серпні 2022 року він випадково дізнався про те, що спірний житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами відчужено ОСОБА_3 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Кривцовою К. Т., зареєстрований у реєстрі за № 7211.
Незважаючи на те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, спірний житловий будинок повернуто у власність ОСОБА_1 , 29 квітня 2021 року ОСОБА_5 відчужив вказане нерухоме майно відповідачу, тому позивач вимушений звертатися до суду з позовом про витребування цього майна від відповідача на підставі статті 388 ЦК України.
З урахуванням уточнень, позивач просив суд:
витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами загальною площею 422,0 кв. м, житловою площею 205,7 кв. м, складовими частинами якого є: житловий будинок літ. «А», літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», убиральня літ. «Г», огорожа №1-6, колодязь №7, вигрібна яма літ. «І», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1553370073210;
витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 7321080500:01:004:0434, що розташована на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2013482573210;
скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57945479 від 29 квітня 2021 року 18:15:49 приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Кривцової К. Т. щодо реєстрації права власності на житловий будинок, з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 422,0 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1553370073210 за ОСОБА_2 ;
стягнути судові витрати.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Глибоцький районний суд Чернівецької області рішенням від 03 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Витребував від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами загальною площею 422,0 кв. м, житловою площею 205,7 кв. м, складовими частинами якого є: житловий будинок літ. «А», літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», убиральня літ. «Г», огорожа №1-6, колодязь №7, вигрібна яма літ. «І», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1553370073210.
Скасував рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57945479 від 29 квітня 2021 року приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Кривцової К. Т. щодо реєстрації права власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 422,0 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1553370073210 за ОСОБА_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Скасував заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 вересня 2022 року у формі арешту на вказаний житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 6 700,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний житловий будинок вибув із володіння позивача поза його волею на підставі заочного рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 вересня 2014 року, яке згодом було скасовано. ОСОБА_1 не знав про вибуття нерухомого майна з його володіння до 2019 року, що підтверджується ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 січня 2020 року про перегляд заочного рішення від 30 вересня 2014 року, а також постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, якою скасоване заочне рішення Глибоцького районного суду від 30 вересня 2014 року. Тому спірний будинок підлягає витребуванню на користь позивача. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про витребування від відповідачки на користь позивача земельної ділянки, на якій розташовано будинок, місцевий суд указав, що ОСОБА_3 набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Волоківської сільської ради № 151-50/19 від 06 грудня 2019 року, яка була зареєстрована за ним на праві приватної власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 17 січня 2020 року. Вказану земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 2021 року придбала у ОСОБА_3 .У справі відсутні підстави для задоволення вимог у цій частині, оскільки ОСОБА_1 власником вказаної земельної ділянки не був, право власності на земельну ділянку не набував.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржили його в апеляційному порядку.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 20 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 03 травня 2023 року скасував та ухвалив в нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 600,00 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 7 450,00 грн. Рішення суду першої інстанції в частині скасування заходів забезпечення позову залишив без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірний будинок ОСОБА_2 набутий на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 . Відчуження житлового будинку відбулося за відсутності будь-яких речових прав інших осіб щодо майна, обтяжень в тому числі податкової застави щодо майна та сторін, що підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності, Реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, отриманими приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Кривцовою К. Т. 29 квітня 2021 року. Тому відповідачка ОСОБА_2 є добросовісним набувачем житлового будинку, що не спростовано позивачем. Крім того, спірне майно є єдиним житлом для ОСОБА_2 та її малолітніх дітей і витребування цього майна від добросовісного набувача у цій справі є непропорційним втручанням у її право власності, а втрата нею майна і подальше відшукання нею способів компенсації своїх втрат у цій справі є неприйнятним та покладає на ОСОБА_2 як добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар, що є неприпустимим. Також апеляційний суд зазначив, що у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса слід відмовити з тих підстав, що він не є належним відповідачем у цій категорії спорів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
31 жовтня 2023 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересахя кого діє ОСОБА_4 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2023 року та просив судове рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Заявник указує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 715/841/20 (провадження № 61-2933св21).
Зазначає, що він є первісним власником будинку і це майно вибуло з власності поза його волею та має бути витребувано на його користь від відповідачки, тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у цій частині. Натомість апеляційний суд помилково вважав, що витребування спірного майна від відповідачки буде становити для неї надмірний тягар, оскільки вона не позбавлена права звернутися до ОСОБА_3 з вимогою про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. ОСОБА_3 навмисно ввів в оману відповідачки під час продажу їй спірного майна, знаючи про те, що щодо такого майна існує судовий спір.
Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2023 року цю справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_6., судді, які входять до складу колегії: Антоненко Н. О., Дундар І. О.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 грудня 2023 року цю справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_6., судді, які входять до складу колегії: Краснощоков Є. В., Гудима Д. А.
Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2023 року поновив строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 01 січня 2024 року цю справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_6 , судді, які входять до складу колегії: Краснощоков Є. В., Гудима Д. А.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду О. Грицик від 23 квітня 2024 року у зв'язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_6 призначено повторний автоматизований розподіл, зокрема цієї справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Фаловська І. М., Карпенко С. О.
Верховний Суд ухвалою від 17 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 05 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11138021000, за умовами якого банк зобов'язався надати останньому кредит у розмірі 90 000 доларів США строком до 04 квітня 2022 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 05 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 51587, предметом якого є житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами загальною площею 422 кв. м, житловою площею 205,7 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 .
Спірний житловий будинок з господарськими будівлями належав на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Кінащук Н. М. 05 квітня 2007 року, реєстраційний номер 1732, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 05 квітня 2007 року за № 2011941.
08 грудня 2011 року за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АКІБ «УкрСиббанк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» права вимоги, зокрема, за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними з ОСОБА_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням боржником кредитного зобов'язання ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки та виселення. 30 вересня 2014 року Глибоцький районний суд Чернівецької області ухвалив заочне рішення у справі № 715/1705/14-ц, яким позов ПАТ «Дельта Банк» задовольнив, звернув стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості шляхом передачі банку права власності на предмет іпотеки, виселив ОСОБА_1 зі спірного будинку.
08 жовтня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 укладено два договори купівлі-продажу, кожний на 1/2 частки житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктами 1.2 указаних договорів нерухоме майно належить продавцю ПАТ «Дельта Банк» на праві приватної власності на підставі заочного рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 вересня 2014 року у справі № 715/1705/14-ц. Право власності продавця зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 травня 2018 року, номер запису про право власності 261161205, реєстраційний номер нерухомого майна: 1553370073210.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 20 лютого 2020 року у справі № 715/1705/14-ц заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 вересня 2014 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовив.
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи - ПАТ «Дельта Банк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н. С., про витребування майна та скасування записів про право власності.
Глибоцький районний суд Чернівецької області рішенням від 22 жовтня 2020 року у справі № 715/841/20 позов ОСОБА_1 задоволеьнив. Витребував від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спірний житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами. Скасував державну реєстрацію права власності № 33577337 та № 33577539 на вказане нерухоме майно.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 01 лютого 2021 року у справі № 715/841/20 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
29 квітня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Кривцовою К. Т., відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_2 прийняла у власність житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 та сплатила грошову суму у розмірі 232 100,00 грн.
Згідно з пунктом 6 цього договору відсутність будь-яких інших речових прав щодо майна, обтяжень, у тому числі податкової застави щодо майна та сторін, підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності, Реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, отриманими Кривцовою К. Т., приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу 29 квітня 2021 року.
Також 29 квітня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Кривцовою К. Т., відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_2 прийняла у власність земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 7321080500:01:004:0434, шо розташована на АДРЕСА_1 та сплатила грошову суму в розмірі 25 000,00 грн.
Згідно з пунктом 7 цього договору відсутність будь-яких інших речових прав щодо майна, обтяжень в тому числі податкової застави щодо майна та сторін, підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності, Реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, отриманими Кривцовою К. Т., приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу 29 квітня 2021 року.
Верховний Суд постановою від 03 листопада 2021 року у справі № 715/841/20 постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 лютого 2021 року скасував, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 жовтня 2020 року залишив у силі.
Апеляційний суд також встановив, що ОСОБА_2 вказує, що спірне майно є єдиним житлом для неї та її малолітніх дітей. Докази наявності у відповідача ОСОБА_2 іншого житла в матеріалах справи відсутні.
Згідно з довідкою № 276 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 12 жовтня 2022 року ОСОБА_2 та її малолітні діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд у цій справі встановив, що ОСОБА_2 придбала спірне майно 29 квітня 2021 року у ОСОБА_3 , при цьому не знала і не могла знати про обставини передання спірного майна від боржника стягувачу та про існування судових спорів між ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 та між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості та витребування майна.
На момент придбання спірного майна ОСОБА_2 в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке вона набула у власність. Під час придбання майна ОСОБА_2 правомірно очікувала, що ОСОБА_3 мав право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 19 червня 2023 року вбачається, що у власності ОСОБА_2 є лише спірний житловий будинок.
Крім того, спірний будинок є предметом договору іпотеки, укладеного між іпотекодержателем ОСОБА_9 та іпотекодавцем ОСОБА_2 на виконання основного зобов'язання в розмірі 1 221 000,00 грн, яке виникло на підставі договору позики від 30 квітня 2021 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України власнику належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах
від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 28 вересня 2023 року у cправі № 911/229/22 (провадження № 12-50гс23).
Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном недобросовісним набувачем передбачено статтею 387 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц, провадження № 14-58цс22).
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, провадження № 12-157гс19; від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, провадження № 14-396цс19; від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17, провадження № 14-201цс21).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, провадження № 12-122гс18).
Можливість витребування майна із володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21.
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).
Отже, позбавлення добросовісного набувача права власності на спірне нерухоме майно призведе до порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року
в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».
Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 535/508/23 (провадження № 61-8929св25).
У цій справі суди установили, що 29 квітня 2021 року ОСОБА_2 придбала спірне майно у ОСОБА_3 , при цьому не знала і не могла знати про обставини передання майна від боржника стягувачу та про існування судових спорів між ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 та між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості, а також витребування майна.
Згідно з пунктом 6 договору купівлі-продажу від 29 квітня 2021 року відсутність будь-яких інших речових прав щодо майна, обтяжень в тому числі податкової застави щодо майна та сторін, підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності, Реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, отриманими Кривцовою К. Т., приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу 29 квітня 2021 року.
На момент придбання спірного майна ОСОБА_2 в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке вона набула у власність.
Під час придбання майна ОСОБА_2 правомірно очікувала, що ОСОБА_3 мав право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.
Крім того, апеляційний суд встановив, що за фактичних обставин цієї справи витребування спірного майна у відповідача буде неспівмірним втручання у її право власності та призведе до необхідності відшукувати способи компенсації своїх витрат на придбання спірного будинку, що неприйнятно покладає на відповідача як добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що у цій справі витребування спірного будинку у відповідачки, яка є добросовісним набувачем, відповідно до вимог статті 388 ЦК України є неможливим, оскільки буде неспівмірним втручання у її право власності та неприйнятно призведе допокладення на добросовісного набувача майна індивідуального і надмірного тягаря, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема, про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінки на добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)). Тому з урахуванням наявного правового регулювання, у разі витребування спірного майна від добросовісного набувача на користь власника, суди під час застосування статті 1 Першого Протоколу до Конвенції повинні досліджувати обставини справи на предмет наявності легітимної мети при витребуванні спірного майна, а також досліджувати обставини справи на предмет чи відповідні дії є пропорційними легітимній меті втручання у право власності відповідача (постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29 травня 2024 року у справі № 910/5808/20).
Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі суді апеляційної інстанції в рішенні забезпечив баланс між правами позивача ОСОБА_1 , який передав спірний будинок в іпотеку на забезпечення кредитних зобов'язань, щодо належного виконання яких у справі відсутні докази, та правами добросовісного набувача цього майна відповідачки ОСОБА_2 , яка придбала спірне майно за відсутності обмежень на таке придбання, сплатила за нього повну вартість та використовує житловий будинок як єдине місце свого проживання та проживання своїх дітей.
Частина перша статті 400 ЦПК України встановлює, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до того, що відповідачка не позбавлена права звернутися до ОСОБА_3 з вимогою про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України, а тому може використати передбачений законом спосіб захисту свого права за наслідками задоволення позову ОСОБА_1 та витребування у неї спірного майна.
Водночас наведені доводи не дають достатніх підстав для скасування оскарженого судового рішення у цій справі, оскільки заявник не спростував висновки апеляційного суду про те, що на момент придбання спірного будинку ОСОБА_2 не знала і не могла знати про обставини передання майна від боржника стягувачу та про існування спорів між ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 , між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості, а також спору щодо витребування спірного майна.
Заявник не спростував висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 правомірно очікувала, що ОСОБА_3 мав право розпоряджатися спірним будинком, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.
Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України
Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 715/841/20 (провадження № 61-2933св21), колегія суддів враховує таке.
Постанови Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16 не можуть бути прикладом тих постанов Верховного Суду, у яких зазначено висновки про застосування норм права, які, на думку заявника, не враховані апеляційним судом.
Так, у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 розглядався спір за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, КП «Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради» до Бучанської міської ради, ОСОБА_25, про визнання незаконним рішення Бучанської селищної ради № 71/1-4-ХХІV від 25 червня 2002 року «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови», а також визнати незаконними рішення Бучанської міської (селищної) ради.
У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16 розглядався спір за позовом ОСОБА_7 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_8, про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів та скасування акта державного виконавця
У справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18) Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення попередніх інстанцій, оскільки суди не з'ясували дійсні обставини справи та неналежно дослідили подані сторонами докази, внаслідок чого направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У справі № № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду змінила мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволеної вимоги про витребування земельної ділянки у відповідача та зазначила в цій частині, що предметом спору у цій справі була земельна ділянка із земель лісового фонду, яка не могла бути передана відповідачу, тому її витребування є співмірним втручанням у право власності відповідача і співвідноситься із суспільними інтересами.
У справі № 715/841/20 (провадження № 61-2933св21) Верховний Суд розглянув спір між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 щодо того ж будинку, який є предметом спору у цій справі. Суд касаційної інстанції вказав, що витребування спірного житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами у ОСОБА_3 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності. На відміну від обставин цієї справи, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 становитиме неспівмірне втручання у право власності відповідачки на придбане майно, оскільки вона не знала і не могла знати про незаконність його відчуження ОСОБА_3 .
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а тому колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням апеляційного суду і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4., підлягає залишенню без задоволення, а постанова Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2023 року - залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачВ. В. Сердюк
СуддіВ. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська