26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 462/7879/23
провадження № 61-4934св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року у складі судді Гедз Б. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2025 року у складі суддів Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Відділу Служби у справах дітей Залізничної районної державної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо її дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову посилається на те, що з 29 березня 2014 року перебуває у шлюбі із громадянкою Китайської народної Республіки (далі -КНР) ОСОБА_2 . Після укладення шлюбу сторони постійно проживали у
м. Владивосток російської федерації. Від шлюбу у них народився син
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згодом сім'я переїхала на постійне місце проживання до України та проживала у м. Києві. ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народилась дочка ОСОБА_4 ..
Позивач зазначив, що протягом спільного проживання із відповідачем з'ясувалось, що у них протилежні погляди на сімейне життя та виховання дітей, відповідач не забезпечує належний догляд та піклування про дітей, а в силу традицій КНР, вважає, що домашні обов'язки, а також обов'язок виховання та підготовки дітей до самостійного життя покладено виключно на чоловіка. Такий розподіл обов'язків не мав негативних наслідків для дітей до того часу, поки відповідач перебував щодня вдома та міг забезпечити дітей усім необхідним як у сфері побуту, так і для їх духовного та особистісного розвитку.
Однак, з початком повномасштабної війни в Україні, їх сім'я була змушена переїхати до м. Львова, зареєструвати статус внутрішньо переміщених осіб, а 13 лютого 2023 року позивач був мобілізований до лав Збройних Сил України (далі - ЗСУ).
В свою чергу, відповідач, зважаючи на нові обставини їх сімейного життя свою поведінку не змінила, обов'язки по догляду, вихованню та утриманню дітей на себе не взяла.
За час знаходження позивача в лавах ЗСУ, відповідач як мати неповнолітніх дітей не слідкує за їх успіхами у навчанні, не сприяє їх розвитку, не відвідує батьківські збори у школі, не забезпечує належного лікування, контролю за станом здоров'я дітей, планових медичних оглядів, належного харчування та дозвілля, тобто самоусунулась від виховання та догляду за дітьми.
Крім цього, відповідач уникає спілкування з дітьми. Як наслідок, у зв'язку з критичністю ситуації, у травні 2023 року від початкової школи «Світанок», де навчаються діти, було скеровано до служби у справах дітей Залізничної районної державної адміністрації Львівської міської ради (далі Залізнична РДА ЛМР) лист з проханням провести огляд житлово-побутових умов
ОСОБА_3 . Відтак, з огляду на неспроможність відповідача забезпечити належне виховання дітей, їх догляд у дусі високої моралі, поваги до людей та суспільства, з метою захисту дітей, просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 березня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, щопозбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя, а в даній ситуації таке втручання не є виправданим і пропорційним, оскільки матеріали справи не свідчать про умисне свідоме невиконання чи недобросовісність виконання відповідачем своїх обов'язків, відсутні будь-які беззаперечні докази її винної поведінки стосовно дітей. Суди дійшли висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 щодо її малолітніх дітей у даному випадку є недоцільним, оскільки є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за досліджених судом обставин, є невиправданим заходом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 квітня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мидзка Р. В., засобами поштового зв'язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2025 року.
У касаційній скарзі просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мидзка Р. В., на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
16 червня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24 жовтня 2018 року у справі № 761/2855/17, від 13 березня
2019 року у справі № 631/2406/15-ц.
В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що апеляційний суд в порушення норм процесуального права не дослідив у повному обсязі докази та не надав належної оцінки зокрема наявній в матеріалах справи нотаріально посвідченій заяві відповідача про визнання позову, не врахував зміни життєвих обставин, які відбулись в сім'ї, а саме те, що восени 2024 року батько, який мобілізований на службу до ЗСУ був переведений у військову частину в м. Борщів Тернопільської області, наразі діти проживають з ним та знаходяться на повному його забезпеченні, навчаються у місцевій гімназій, позивач здійснює їх виховання та догляд. Місце перебування відповідача на цей час невідоме і на його думку вона повернулась до КНР, оскільки не раз про це говорила. Тобто наразі мати зникла із життя дітей.
Позиція інших учасників справи
Інші особи, які беруть участь у справі, не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 29 березня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали у м. Владивостоку російської федерації шлюб.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно 20 листопада 2014 року Відділом запису актів цивільного стану по Фрунзенському району адміністрації міста Владивостока, та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії
НОМЕР_2 , виданим 28 жовтня 2017 року Дарницьким районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Згідно долучених до матеріалів справи характеристик № 160 від 28 вересня 2023 року та № 133 від 24 серпня 2023 року встановлено, що ОСОБА_3 , з вересня 2022 року був учнем 4-Б класу Початкової школи «Світанок» Львівської міської ради, ОСОБА_4 з 1 вересня 2023 року - ученицею 1-Б класу Початкової школи «Світанок» Львівської міської ради.
Свідок ОСОБА_5 , яка була класним керівником ОСОБА_3 , під час допиту у судовому засіданні повідомила, що ОСОБА_6 , поступив на навчання у третій клас з початку 2022 року та був замкнутий, наляканий, читав, але не вмів писати. Надалі був переведений на інклюзію, мав асистента. Комунікація і співпраця з усіх питань щодо дитини велася з батьком, вчитель не комунікував з матір'ю, оскільки остання не розмовляє українською мовою. Батько допомагав дитині з домашнім завданням, зідйснював догляд за сином, однак після того, як батька мобілізували, ситуація погіршилася, дитина приходила не підготовлена до уроків, домашніх завдань не виконувала, шкільного приладдя не мала, а матір не здійснювала контроль за наявністю у портфелі необхідного приладдя на поточний навчальний день. Крім того, одяг дитини не відповідав погоднім умовам, до школи приходив голодним, постійно хотів їсти. Наскільки відомо свідку, вдома мали місце конфлікти дитини з матір'ю, яка забороняла користуватись дитині комп'ютером. Також у ОСОБА_3 були виявлені на тілі синці, на які спочатку не відреагували, оскільки припустили, що він отримав їх внаслідок травм на заняттях карате, однак після спілкування із вчителем карате такий варіант виключили, та повідомили у службу по справах дітей, після чого діти були вилучені з сім'ї. Про обставини вилучення дітей повідомити не може, оскільки не була присутньою при цьому.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що є асистентом вчителя в класі, де навчався ОСОБА_8 , який після того, як пройшов комісію, був визнаний таким, що потребує допомоги асистента у навчанні. Зазначає, що батько приділяв дитині увагу та прислухався до асистента, натомість мати зовсім не цікавилася сином. Кожного ранку між матір'ю і дитиною виникали конфлікти, під час яких мати била дитину, кричала, принижувала, дитина ставала некерованою, роздратованою. Мати забороняла дитині вживати м'ясо, не готувала і не давала сніданків, а в школі дитині не вистачало шкільної порції обіду, мали місце випадки, коли мати приносила дитині прострочені зварені пельмені. Вважає, що батьки мали б враховувати психічний стан сина і відповідно до цього корегувати свою поведінку з ним. Після того, як батька мобілізували, дитина стала замкнутою, переживала жахливий стрес, мати не змогла взяти на себе обов'язків, які мала б виконувати, була відсутня необхідна комунікація з матір'ю, оскільки остання з дитиною розмовляла то англійською, то китайською мовами. Дитина не змогла опанувати шкільну програму, його ровесники закінчили 4 клас, а ОСОБА_8 залишився на рівні другого класу. Після закінчення уроків свідок супроводжувала додому ОСОБА_8 , при цьому двері квартири були відчинені, його ніхто не зустрічав, дитина просто залишала портфель і йшла гуляти на вулицю, бувало до пізнього вечора, ще й супроводжувала молодшу сестру, яку потрібно було забрати з ігрового дитячого майданчика на ринку «Південний».
Свідок ОСОБА_9 , яка є вчителькою початкових класів початкової школи «Світанок» Львівської міської ради, де навчалась ОСОБА_4 у своїх показаннях повідомила суду, що ОСОБА_10 навчалася у цій школі
з 01 вересня 2023 року у першому класі. З батьком дівчинки проводилася вся необхідна комунікація, поки у вересні 2023 року батько перебував у відпустці, він займався дитиною, вона була доглянута, мала необхідне шкільне приладдя. Однак, після того як він повернувся на службу та обов'язки з догляду дитини повністю було покладено на матір, мали місце постійні запізнення дитини на уроки, відсутність необхідного шкільного приладдя у поточний день, часто дитина була вдягнена не по сезону і дещо неохайно, однак мати передавала кошти на харчування. Повідомлення про хворобливий стан дитини від вчителя залишались без реагування зі сторони матері. У навчанні у ОСОБА_11 не було прогресу, оскільки не було контролю та підтримки дитини зі сторони матері. ОСОБА_11 жодних завдань не допрацьовувала в позаурочний час. Інколи приходила на заняття в хворобливому стані, голодна, могла забирати круасани чи булочки у інших дітей і залишалася в групі продовженого дня, яка працювала до 18 год 30 хв, мав місце випадок коли мама її забрала зі школи о 19 год. 15 хв. По відношенню до себе ОСОБА_11 ніколи не жалілася, однак розповідала за брата, що мама била його вішаком. Мало місце виявлення синців у брата дівчинки, про що була повідомлена служба у справах дітей, за результатами розгляду якого діти були вилучені та з листопада 2023 року ОСОБА_11 не навчається у цій школі і на даний час перебуває у притулку «Родина».
Свідок ОСОБА_13 , яка працює на посаді психолога початкової школи «Світанок» Львівської міської ради в судовому засіданні пояснила, що знає дітей сторін - ОСОБА_8 , який навчався в 3 класі і ОСОБА_11 , яка навчалася в 1 класі. З ОСОБА_11 спілкувалася щоденно, вона хороша дитина, тиха, скромна, її всі дуже любили, а з ОСОБА_8 - раз в тиждень. ОСОБА_8 вступив у школу в запущеному стані, погано знав українську мову, погано читав, мав низьку самооцінку, діти з нього насміхалися. Були оформлені документи на інклюзію, батько дуже швидко на це відреагував, зібрав пакет документів. На інклюзії, за наявності асистента, успіхи ОСОБА_8 значно покращилися, він став впевненішим у собі. ОСОБА_8 приходив до школи дуже засмучений та двічі в ного були виявлені синці, на що ОСОБА_11 повідомила, що мати побила ОСОБА_8 палкою. В ОСОБА_11 жодних синців виявлено не було. Дівчинка вчитися не хотіла, хоча розумна, любила вирізати, малювати, не завжди мала шкільне приладдя, а якщо мала, то в неохайному стані. Коли тато дітей був у відпустці, ситуація була кращою, діти були охайніші, мали зібрані портфелі. Також мав місце випадок, що діти були пізно на вулиці, ОСОБА_11 в цей час плакала, ОСОБА_8 її тримав за руку і це бачила інша вчителька, діти часто гуляли самі на вулиці, вважає, що мати не відповідально ставилася до виконання своїх обов'язків по відношенню до дітей.
Згідно з відповіддю директора початкової школи «Світанок» Львівської міської ради № 198 від 24 листопада 2023 року, наданої на запит адвоката встановлено, що 14 листопада 2023 року ОСОБА_6 прийшов до школи із синцями на руках та ногах. Медичний брат школи ОСОБА_14 оглянув дитину та зафіксував садна у зошиті реєстрації травм, надавши необхідну медичну допомогу, та листом № 192 від 14 листопада 2023 року звернувся до Відділу поліції № 1 Львівського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції у Львівській області та у Службу у справах дітей Залізничного району.
Згідно Актів органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 17 листопада 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з початкової школи «Світанок» Львівської міської ради були доставлені КЦ ЦСП ДС «Рідні».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).
Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).
Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України
від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
У частині першій статті 8 Закону № 2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону № 2402-III виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).
Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (частини перша та четверта статті 169 СК України).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини друга та третя статті 171 СК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини
(параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року в справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Судова практика в цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (постанова Верховного Суду
від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, третя та шоста статті 367 ЦПК України).
Відмовляючи в позові, суди керувалися тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження умисного свідомого невиконання чи недобросовісності виконання відповідачем своїх обов'язків, а також винної поведінки останньої стосовно дітей, а тому не вбачали доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З такими висновками Верховний Суд не погоджується, оскільки внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Як вже зазначалося, суд має діяти на забезпечення найкращих інтересів дитини.
Колегія суддів вважає, що в справі не надано належної оцінки доводам позивача щодо поведінки матері, а також наявним в матеріалах справи доказам, показанням допитаних в судовому засіданні свідків та поясненням самої матері, які були надані за участі перекладача у суді першої інстанції, не наведено відповідних мотивів та аргументів.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (постанови від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19, від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23).
У постанові від 26 квітня 2022 року в справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, керувався тим, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов'язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов'язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв'язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов'язків, що у цьому випадку і відбулось - малолітня дитина фактично залишилися без батьківського піклування.
Позивач у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах зазначав, що після того, як він був мобілізований до лав ЗСУ, відповідач самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, не цікавиться духовним та фізичним здоров'ям дітей, не забезпечує їх матеріально, не цікавиться їх навчанням та успіхами, не слідкує за їх зовнішнім виглядом. Крім того, відповідач надала нотаріально посвідчену заяву, в якій вона не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спростувань такої поведінки з боку матері матеріали справи не містять.
Відповідач у справі відзивів ні на позовну заяву, ні на апеляційну та касаційну скарги не подавала. У своїх поясненнях, наданих в суді першої інстанції за участі перекладача, відповідач не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав та надала нотаріально посвідчену заяву, в якій не заперечувала проти задоволення позову та позбавлення її батьківських прав, таку ж позицію остання підтримала і на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Залізничної РДА ЛМР. Отже, мотиви, якими керувались суди під час постановлення оскаржуваних рішень, жодним чином не спростовують факту свідомого нехтування обов'язками матері щодо дитини.
В матеріалах справи містяться, окрім іншого, докази на підтвердження вилучення відповідними органами у листопаді 2023 року дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у їх матері, проте таким доказам судами не надано оцінки, не з'ясована причина та наслідки такого вилучення, не встановлено де наразі перебувають діти, чи повернуті вони до сім'ї, чи є результати розгляду правоохоронними органами заяви щодо отримання неповнолітнім ОСОБА_3 тілесних ушкоджень у вигляді синців.
Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (згідно із частиною четвертою статті 19 СК України). Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п'ята статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Згідно з висновком Залізничної РДА ЛМР, як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 260001-вих-122382 від 04 жовтня 2023 року, наданого в рамках розгляду іншої цивільної справи 462/5418/23 за аналогічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав (на що суди також не звернули увагу), орган опіки та піклування вважав доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сумніви судів в обґрунтованості висновку органу опіки та піклування колегія суддів вважає належним чином необґрунтованими, оскільки самі собою такі сумніви не можуть бути підставою для встановлення фактичної відсутності будь-яких підстав для позбавлення батьківських прав. Відповідач не був позбавлений права надати необхідні пояснення, які б спростовували висновки уповноваженого органу, зокрема обставини, які передбачають застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України (див. постанови Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17
(провадження № 61-46449св18), від 11 грудня 2024 року в справі № 199/5456/23 (провадження № 61-12046св24)). Крім того, як вбачається зі змісту зазначеного висновку, будучи присутньою на засідання комісії з питань захисту прав дитини, ОСОБА_2 повідомила, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно малолітніх дітей.
Отже, не можна вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановили обставини справи, надали належну оцінку доказам у справі, поведінці матері, виклали мотиви та аргументи.
Крім того, колегія суддів звертає увагу щодо необхідності надання дітям можливості висловити свою думку зі спірного питання.
У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Частина друга статті 171 СК України містить випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення питання про позбавлення батьківських прав.
Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року в справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року в справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року в справі № 752/13450/22 та ін.).
Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віку і зрілості. Право бути почутою є правом дитини, а не обов'язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із урахуванням її віку та можливості висловити її думку.
На час ухвалення рішення судом першої інстанції ОСОБА_3 виповнилося 13 років, а ОСОБА_4 - 6 років, на час ухвалення оскаржуваної постанови апеляційним судом відповідно 14 та 7 років, проте суди не вжили заходів з метою заслухати думку дітей.
У правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
У зв'язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваних судових рішеннях достатньою мірою викладено мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
На підставі положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди першої та апеляційної інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мидзка Роман Володимирович, задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік