19 листопада 2025 року
м. Київ
справа №184/1920/21
провадження № 61-12812св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року у складі колегії суддів:Бондар Я. М., Зубакова В. П., Тимченко О. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області, Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки, призначення опікуна та стягнення аліментів,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області, Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх дітей
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановити над дітьми опіку, призначити ОСОБА_1 опікуном неповнолітніх онуків ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу) до їх повноліття, але не менш 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 є батьком її онуків
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на даний час зареєстровані та постійно проживають разом з нею та її чоловіком.
ОСОБА_2 з 21 квітня 2007 року перебував в зареєстрованому шлюбі з її дочкою ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 04 січня 2016 року у справі № 184/2616/15-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано. Вказаним рішенням суду їх неповнолітніх дітей було залишено проживати разом з матір'ю.
Відповідач протягом тривалого часу, а саме з 2015 року ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, без поважних причин не займається вихованням дітей та їх розвитком. У 2015 році її дочка та відповідач припинили спільне проживання. Відповідач змінив замок на вхідних дверях своєї квартири, таким чином, позбавивши дружину та своїх дітей доступу до квартири.
Вказана обставина підтверджується постановою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2016 року у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Постановою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2016 року у справі № 183/3/16-к встановлено, що відповідач вчинив в сім'ї насильство економічного та майнового характеру, яке виразилося у тому, що він перешкоджав дітям та дружині в користуванні житлом за адресою їх реєстрації, а саме квартирою на АДРЕСА_1 .
На вимогу відповідача ОСОБА_5 була змушена разом з дітьми знятися з реєстраційного обліку за місцем їх проживання та реєстрації, оскільки в квартиру вселилася інша жінка. Після цього ОСОБА_5 разом з дітьми вселились до квартири позивача, де зареєстрували своє місце проживання. З тих пір діти постійно проживають разом з позивачем та її чоловіком у їх квартирі. У відповідача є інша сім'я. Він перебуває в зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, з якою мають двох спільних неповнолітніх дітей, крім того з ними проживає дочка його дружини від першого шлюбу. Вони вп'ятьох проживають у двокімнатній квартирі, що належить відповідачу. Її онукам там немає місця і вони категорично заперечують проти зміни місця свого постійного проживання та проживання з відповідачем, оскільки він не спілкується з дітьми, не займається їх вихованням та розвитком протягом тривалого часу. Відповідач з тих пір, як виселив їх зі своєї квартири, не відвідував дітей та не виявляв такого бажання, не проявляє інтересу до їх життя, не виявляє бажання спілкуватися з ними та не бажає приймати участь у їх вихованні і розвитку, долею дітей не цікавиться. Відповідач не відвідував дочку ОСОБА_6 в дитячому садку, не відвідував дітей у школі, також не приходив на батьківські збори, не телефонував вчителям, не цікавився навчанням та розвитком дітей. Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток своїх дітей, зокрема: не забезпечує дітям медичного огляду, їх лікування, не спілкується з ними в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню дітьми загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей. Емоційний зв'язок між відповідачем та дітьми фактично вже давно та повністю втрачений. Відповідач повністю байдужий по відношенню до дітей, не проявляє до дітей теплих батьківських почуттів, що свідчить про те, що відповідач взагалі втратив будь-який інтерес до них, до їх розвитку та до стану їх здоров'я. Будь-яких об'єктивних перешкод для відповідача у належному вихованні дітей немає, що свідчить про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками.
Зазначені обставини вказують на злісне ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків з виховання неповнолітніх дітей. За таких обставин, свідоме і тривале нехтування відповідачем, як батьком неповнолітніх дочок, своїми батьківськими обов'язками щодо дітей є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав. На думку позивача, позбавлення відповідача батьківських прав не суперечить інтересам дітей, оскільки відсутність будь-якої участі батька у їх житті є фактором, що травмує дитячу психіку, а збереження батьківства може призвести до одержання відповідачем в майбутньому майнових та особистих немайнових прав, заснованих на спорідненості з дітьми, що, враховуючи ухилення його від виконання батьківських обов'язків, призведе до порушення прав та інтересів дітей.
Відповідач із дня смерті матері дітей, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , не оформив пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Позивач особисто зверталася до Покровського відділення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області для вирішення питання щодо призначення дітям пенсії у зв'язку з втратою годувальника, але їй роз'яснили, що призначити пенсію на підставі її заяви можливо у разі, якщо вона буде призначена опікуном або піклувальником дітей. Таким чином, діти внаслідок бездіяльності та вини відповідача до сих пір, протягом двох років з дня смерті їх матері не отримують пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
До травня 2023 року діти не отримували аліменти на своє утримання. Тільки починаючи з травня 2023 року відповідач почав перераховувати на кожну дитину по 300,00 грн, іноді по 500,00 грн на місяць. Водночас відповідно до рішення суду він повинен сплачувати щомісячно на кожну дитину не менш 50 % прожиткового мінімуму встановленого законом на кожну дитину, тобто по 1 416,50 грн. Таким чином, він ухиляється від виконання рішення суду про сплату аліментів. Після смерті її дочки з 04 вересня 2021 року і до травня 2023 року діти не отримували від відповідача, який працює, а також отримує пенсію, матеріальної допомоги на своє проживання і повністю знаходилися на утриманні баби.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо його неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановлено опіку та призначено ОСОБА_1 опікуном її неповнолітніх онуків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 аліменти на онуків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 2/8 частини усіх видів його заробітку (доходу) до їх повноліття, але не менше
50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину, щомісяця, починаючи стягнення з 28 вересня 2021 року до досягнення дітьми повноліття.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, керувався тим, що відповідач не виконує покладених на нього статтею 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьківських обов'язків щодо піклування про здоров'я своїх малолітніх дітей, їх фізичного, духовного та морального розвитку. Він не спілкується з ними в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню дітьми загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей.
Емоційний зв'язок між відповідачем та дітьми фактично повністю відсутній. Відповідач повністю байдужий по відношенню до дітей, не проявляє до дочок ніяких теплих батьківських почуттів, що свідчить про те, що відповідач взагалі втратив будь-який інтерес до дітей, до їх розвитку та до стану їх здоров'я. Будь-яких об'єктивних перешкод для відповідача у належному вихованні дітей немає, що свідчить про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками. Вказані обставини вказують на ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків з виховання неповнолітніх дітей. За таких обставин, свідоме і тривале нехтування відповідачем, як батьком неповнолітніх дочок, своїми батьківськими обов'язками щодо дітей є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав. Позбавлення відповідача батьківських прав не суперечить інтересам дітей, оскільки відсутність будь-якої участі батька у їх житті є фактором, що травмує дитячу психіку, а збереження батьківства може привести до одержання відповідачем в майбутньому майнових та особистих немайнових прав, заснованих на спорідненості з дітьми, що, враховуючи ухилення його від виконання батьківських обов'язків, призведе до порушення прав та інтересів дітей. Позбавлення відповідача батьківських прав є необхідним та відповідає найкращим інтересам дитини.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині призначення її опікуном онуків, суд керувався тим, що ОСОБА_1 за віком та станом свого здоров'я може виконувати обов'язки опікуна своїх онуків. Діти постійно протягом тривалого часу проживають разом з нею та її чоловіком. Вона разом з чоловіком займаються їх вихованням та розвитком, а після смерті їх дочки ще і утриманням дітей. Судом встановлено, що внаслідок бездіяльності відповідача дітям не призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника та для вирішення вказаного питання необхідно рішення суду про призначення дітям опікуна у разі позбавлення відповідача батьківських прав.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів на дітей, суд першої інстанції зазначив, що рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 18 червня 2018 року у справі № 184/595/18 розмір аліментів, який підлягав стягненню з відповідача на утримання його дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був зменшений з 1/3 частки усіх видів його заробітку (доходу) до 2/8 частки усіх видів його заробітку (доходу) до їх повноліття, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 серпня 2024 року рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційний суд дійшов висновку, що належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків судом не встановлено і позивачем не доведено. Навпаки, відповідач заперечує вимоги позивача та пояснює, що він бажає виховувати дітей, зустрічатися з ними та доглядати їх, що вказує на його зацікавленість у збереженні стосунків зі своїми дітьми. Такий факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав свідчить про його інтерес до дітей і бажання брати участь у їх вихованні, проте, у цьому йому перешкоджає позивач ОСОБА_1 .
Особисті непорозуміння між батьком та бабою дітей не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
У цій справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно дочок ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не відповідає інтересам дітей, оскільки обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16, від 04 березня 2020 року у справі № 356/417/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19, від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22, від 13 вересня 2023 року у справі № 203/4279/20, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 20 вересня 2024 року № 760/15928/22, від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам позивача, що діти протягом трьох років після смерті матері не отримують аліментів на своє утримання від свого батька відповідно до рішення суду, також протягом майже трьох років з вини відповідача їм не призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника - їх матері.
Відповідач протягом трьох років не звернувся до Покровського відділення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області (далі - Покровське відділення ГУ ПФУ в Дніпропетровської області) для оформлення на дітей пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Вона особисто зверталася до Покровського відділення ГУ ПФУ в Дніпропетровської області для вирішення питання щодо призначення дітям пенсії у зв'язку з втратою годувальника їх померлої матері, проте отримала відмову, оскільки вона не призначена опікуном або піклувальником дітей.
Крім того, з досягненням відповідного віку, який дає можливість дитині висловити свою думку, у дитини з'являється право не лише бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у вирішенні питання про позбавлення її батька батьківських прав щодо неї.
За клопотанням позивача діти були допитані в суді першої інстанції стосовно їх відносин з батьком та його участі в їх вихованні та розвитку.
В судовому засіданні діти пояснили, що батько не виявляє до них ніякого інтересу після того, як змінив замки в квартирі та позбавив їх доступу до своєї квартири. Також він не відвідує їх у школі та за місцем проживання, не цікавиться навчанням та станом здоров'я, коли бачить їх на вулиці то переходить на інший її бік, таким чином уникаючи спілкування з ними. Також протягом всього часу їх проживання з бабою та дідом він їх не відвідував та не телефонував. Вони не вважають його членом своєї сім'ї. Діти пояснили, що баба та дід не налаштовують їх проти батька, оскільки батько сам уникає будь-якого спілкування з ними.
Аргументи інших учасників справи
Інші особи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строки, встановлені судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання (дії) постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 відділом реєстрації актів цивільного стану Орджонікідзевського міського управління юстиції Дніпропетровської області був зареєстрований шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 49. Прізвище після реєстрації шлюбу присвоєно ОСОБА_9 .
Відповідно до свідоцтв про народження неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 їх батьками є: батько - ОСОБА_2 та мати - ОСОБА_5 .
Згідно з рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 04 січня 2016 року (справа №184/2616/15-ц) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано.
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому будинку осіб від 14 вересня 2021 року № 571 виконавчого комітету Покровської міської ради Дніпропетровської області неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають разом зі своєю бабою ОСОБА_1 за адресою - АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки Комунального спеціального закладу дошкільної освіти № 5 «Червона шапочка» (ясла-садок) Покровської міської ради Дніпропетровської області № 75 від 16 вересня 2021 року, за період з 01 вересня 2016 року до 29 травня 2020 року, коли його відвідувала дитина ОСОБА_4 , батько дитини не з'являвся, участі у вихованні дитини не приймав.
Згідно з характеристики з місця навчання неповнолітньої ОСОБА_3 за підписом її класного керівника ОСОБА_10 вона не бачила та не чула батька ОСОБА_7 . Він не цікавився життям та навчанням своєї дочки, не приймав участі в її житті. Спілкуючись з ОСОБА_7 вона ні разу не згадала випадок коли батько телефонував їй або приходив в гості, цікавився її успіхами, вітав з днем народження.
Відповідно до інформації Комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр Покровської міської ради Дніпропетровської області» про проведену психодіагностичну роботу з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 14 лютого 2023 року № 07 ОСОБА_11 не вважає батька членом своєї сім'ї, негативно до нього ставиться. В житті дитини батько займає відсторонену позицію (емоційно дуже віддалений). З боку ОСОБА_7 прослідковуються негативні почуття до батька: занепокоєння, настороженість, тривожність, обурення та бажання скоріше вийти з цієї стресової та конфліктної ситуації. З боку ОСОБА_12 діагностується також негативне ставлення до батька. ОСОБА_18 не вважає батька членом своєї сім'ї.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області, затвердженого рішенням виконкому № 150/06-53-23 від 19 квітня 2023 року, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , де створено задовільні умови для виховання та проживання дітей (акт обстеження умов проживання служби у справах дітей виконавчого комітету Покровської міської ради Дніпропетровської області від 18 квітня 2023 року).
Відповідно до письмової заяви від 18 квітня 2023 року малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не заперечують проти встановлення опіки над ними їх бабою ОСОБА_1 у разі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2
15 грудня 2021 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської міської ради Дніпропетровської області розглядалося питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за результатами якого орган опіки та піклування дійшов висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав останнього відносно дітей.
Судом першої інстанції була допитана начальник Покровського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чорна Н. Д., яка пояснила, що в провадженні зазначеного відділу державної виконавчої служби знаходиться виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліментів на їх малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Аліменти на дітей стягуються з пенсії та заробітної плати ОСОБА_2 , однак у зв'язку зі смертю стягувача ОСОБА_5 аліменти залишаються на рахунку відділу державної виконавчої служби до прийняття судом рішення у цій справі.
Допитаний в судовому засіданні державний виконавець ОСОБА_13 пояснив, що ОСОБА_2 відповідно до рішення суду повинен сплачувати на дітей аліменти в розмірі не менш 50 % прожиткового мінімуму встановленого законом на кожну дитину щомісячно, тобто 1/2 частку від прожиткового мінімуму, який на цей час становить 2 833,00 грн та не повинен бути меншим за 1 400,00 грн на кожну дитину щомісячно. Водночас ОСОБА_2 на цей час не сплачує аліменти на дітей у встановленому законом розмірі. Він сплачує по 300,00 грн - 500,00 грн на кожну дитину щомісячно на той час, поки зупинено виконавче провадження.
У висновку органу опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області, затвердженого рішенням виконкому від 19 квітня 2023 року
№ 150/06-53-23, визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його дочок ОСОБА_14 та ОСОБА_12 .
Комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської міської ради Дніпропетровської області (протокол від 18 квітня 2023 року № 8) дійшла висновку щодо можливості призначення ОСОБА_1 опікуном малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за умови позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Допитана в судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_11 за участю педагога ОСОБА_10 пояснила, що вона проживає разом зі своєю сестрою, бабою та дідом. Ніяких теплих почуттів між нею та батьком немає. Вона взагалі хотіла його забути. Баба не налаштовує її проти батька, каже, що з батьком треба спілкуватися, але вона цього не бажає. Вона не може сказати нічого стосовно свого батька, оскільки він не приймає участі в її житті, не проявляє ніякого інтересу до неї, до її навчання та до її життя.
Допитана в судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_15 за участю педагога ОСОБА_10 пояснила, що вона постійно проживає разом з бабою та дідом в їх трикімнатній квартирі. Баба не налаштовує її проти батька, але вона не бажає з ним спілкуватися, оскільки він поганий батько. Батько з нею зовсім не спілкується і ніколи не проявляв до неї та до її життя ніякого інтересу. Він не цікавиться її навчанням у школі, не вітає її навіть з днем народження, передав тільки новорічні цукерки, що надали йому за місцем роботи. У неї немає ніяких теплих стосунків з батьком. Її вихованням та навчанням займаються тільки баба та дід.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкриті з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).
Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).
Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України
від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
У частині першій статті 8 Закону № 2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону № 2402-III виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).
Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (частини перша та четверта статті 169 СК України).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини друга та третя статті 171 СК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини
(параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява
№ 2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року в справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Судова практика в цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (постанова Верховного Суду
від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, третя та шоста статті 367 ЦПК України).
Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції керувався тим, що в справі не встановлено виключних обставин, які свідчили б про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав свідчить про намір відновити відносини з дітьми, а необхідність та пропорційність застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав за обставин цієї справи не доведено.
Із такими висновками Верховний Суд не погоджується з огляду на таке.
Як вже зазначалося, суд має діяти в забезпечення найкращих інтересів дитини.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів, з огляду на достатність та взаємозв'язок для прийняття відповідного процесуального рішення.
Таким вимогам постанова апеляційного суду не відповідає, оскільки з матеріалів справи вбачається відсутність належних та допустимих доказів як для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, так і для відмови в задоволенні позову, з огляду на таке.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Верховний Суд в своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що якщо відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, ще не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Так, у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20) зроблено висновок, що лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.
У справі № 459/3411/18 (постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року (провадження № 61-10531св21)) суди вирішили позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, керуючись тим, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов'язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов'язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин саме лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися, як достатня підстава для відмови в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування (або незастосування) крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
У справі, що переглядається, баба неповнолітніх дітей ОСОБА_1 як на підставу позову посилалась на те, що відповідач вчинив в сім'ї насильство економічного та майнового характеру по відношенню до дітей; з 2015 року, за відсутності будь-яких об'єктивних перешкод, ухилявся від виконання батьківських обов'язків щодо своїх дітей, не займався їх вихованням, не піклувався про їх фізичний та духовний розвиток, не спілкувався з ними в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не бачився та не проявляв такого бажання, не забезпечував їх матеріально та не звернувся до відповідних органів з метою оформлення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
Разом з тим, не зважаючи на те, що на такі обставини позивач посилалась і у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд не надав їм належної оцінки, не дослідив послідовну бездіяльність та неучасть батька у вихованні дітей, не звернув уваги на те, що після смерті матері дітей ОСОБА_5 04 вересня 2021 року, тобто саме в той час, коли діти потребували найбільшої його допомоги та захисту, відповідач не виявив бажання взяти на себе відповідальність за виховання, утримання та належний розвиток неповнолітніх дітей, не забезпечив їм необхідної моральної та матеріальної підтримки, припинив сплату аліментів, які були стягнуті на підставі судового рішення, та надання необхідної матеріальної допомоги, не вчинив будь-яких заходів до оформлення пенсії по втраті годувальника. Також апеляційний суд не встановив, чи вживав відповідач, надаючи допомогу на утримання дітей у розмірі 300 грн та 500 грн (що встановлено судами з пояснень сторін та наданих доказів) та усвідомлюючи, що така допомога є очевидно мізерною та неспроможною покрити навіть елементарні потреби дітей, додаткових заходів для забезпечення дітей іншою необхідною допомогою, зокрема на придбання ліків, шкільного приладдя, книжок, одягу чи інших речей , потрібних для нормального життя, розвитку та здоров'я.
Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (згідно із частиною четвертою статті 19 СК України). Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п'ята статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
У висновку органу опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області, затвердженого рішенням виконкому від 19 квітня 2023 року
№ 150/06-53-23, вказано щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його дочок ОСОБА_14 та ОСОБА_12 .
Разом з тим, апеляційний суд не перевірив вказаний висновок на предмет його обґрунтованості та вмотивованості, не звернув увагу на те, що висновок органу опіки та піклування в силу положень статті 19 СК України має рекомендаційний характер і суд може не погодитись з таким висновком.
Отже, не можна вважати, що апеляційний суд повно та всебічно встановив обставини справи, надав належну оцінку доказам у справі, поведінці батька, виклав мотиви та аргументи.
Крім того, у статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Частина друга статті 171 СК України містить випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення питання про позбавлення батьківських прав.
Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (див. постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року в справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року в справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року в справі № 752/13450/22 та ін.).
Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віку і зрілості. Право бути почутою є правом дитини, а не обов'язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити думку.
Відповідно до інформації про проведену психодіагностичну роботу з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр Покровської міської ради Дніпропетровської області» від 14 лютого 2023 року № 07 ОСОБА_11 не вважає батька членом своєї сім'ї, негативно до нього ставиться. В житті дитини батько займає відсторонену позицію (емоційно дуже віддалений). З боку ОСОБА_7 прослідковуються негативні почуття до батька: занепокоєння, настороженість, тривожність, обурення та бажання скоріше вийти з цієї стресової та конфліктної ситуації. З боку ОСОБА_12 діагностується також негативне ставлення до батька. ОСОБА_18 не вважає батька членом своєї сім'ї.
Однак апеляційний суд не надав оцінки вказаним обставинам, не врахував думку дітей, яка була вислухана судом першої інстанції в судовому засіданні, та їх відношення до батька, а в разі наявності будь-яких сумнівів, не вирішив питання щодо повторного допиту дітей під час апеляційного перегляду, зважаючи на ту обставину, що на час постановлення оскаржуваної постанови ОСОБА_16 виповнилось 14 років, а ОСОБА_17 - 10 років.
У правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
У зв'язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваній постанові апеляційного суду достатньою мірою викладено мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене апеляційний судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шаврова Наталія Михайлівна, задовольнити частково.
Постанова Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік