15 січня 2025 року
м. Київ
справа № 450/5370/21
провадження № 61-16397св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка не брала участі у справі та подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду
від 17 жовтня 2023 року, постановлену колегією у складі суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 10 березня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до якого позивач надала відповідачу
у борг 150 000 доларів США з умовою сплачувати за користування
коштами 10 % річних. На підтвердження позики відповідач написав розписку про отримання вказаних коштів та зобов'язався повернути основний борг і проценти за користування коштами до 10березня 2019 року; 10 % річних складали
суму 15 000 доларів США. 1березня 2015 року відповідач повернув
позивачу 5 000 доларів США як частину процентів за користування позикою.
В подальшому коштів відповідач не повернув з посиланням на скрутне матеріальне становище та відсутність коштів. Відповідач прострочив повернення позики на 7 років 8 місяців.
У зв'язку з викладеними обставинами просила стягнути з відповідача
150 000 доларів США позики та 10 % річних від простроченої суми
у розмірі110 000 доларів США, що разом становить 260 000 доларів США.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 3 березня
2022 року, ухваленим у складі судді Кукси Д. А., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики
від 10 березня 2014 року в розмірі 220 000 доларів США, з яких 150 000 доларів США сума основного боргу позики та 70 000 доларів США проценти за користування позикою.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % сплаченого судового збору в розмірі 5 675 грн.
Повернено ОСОБА_1 з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого нею за час подання позову відповідно до квитанції № 19 від 13 грудня 2021 року
в розмірі 5 675 грн.
Суд першої інстанції, ухвалюючи вказане судове рішення, виходив з того, що відповідач до початку розгляду справи по суті позовні вимоги визнав, факт отримання коштів та власноручне написання ним розписки від 10 березня
2014 року підтвердив. Врахувавши повернені позивачу5 000 доларів США процентів за користування позикою 1 березня 2015 року, місцевий суд визначив суму заборгованості за процентамиза користування позикою, яка підлягає стягненню з відповідача, у розмірі 70 000 доларів США.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційне провадження заапеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 3 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості закрито.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов'язки ОСОБА_4 , оскільки
у справі № 450/2275/18 постановою Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року скасовано рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 про стягнення на її користь із ОСОБА_2
200 000 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України становить 5 244 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
14 листопада 2023 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду
від 17 жовтня 2023 року, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження ухвали Львівського апеляційного суду
від 17 жовтня 2023 рокузаявник визначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21),
від 7 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21), у постановах Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18 (провадження № 61-18350св19), від 1 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц (провадження № 61-40892св18), від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18,
від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23), від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19), від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17 (провадження № 61-26562св18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року
у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) та у постановах Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19), від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17 (провадження № 61-26562св18),
від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено про те, що правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредитору.
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд враховує, що: 1) відповідач відчужив майно після пред'явлення до нього позову про стягнення боргу; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору;
3) майно відчужене на користь близького родича; 4) майно відчужено під час дії заборони відчуження на підстави ухвали суду про забезпечення позову про стягнення боргу(постанови Верховного Суду від 14 липня 2020 року
у справі № 754/2450/18 (провадження № 61-18350св19) та від 1 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц (провадження № 61-40892св18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 вересня 2022 року
у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21) зазначено, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремим кредитором за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належить: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18
(провадження № 61-185св23)).
Суд апеляційної інстанції безпідставно проігнорував доводи апеляційної скарги заявника про те, що у справі, яка переглядається, договір позики між пов'язаними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10 березня 2014 року не укладався, а сторони уклали фраудаторний правочин у 2022 році без реального передання коштів та наміру його виконання. Вказаний правочин укладений виключно з метою зменшити можливість стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 200 000 доларів США у порядку виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року у справі № 450/2275/18. З цією метою створювалось штучне обтяження ОСОБА_2 додатковими боргами, щоб під час реалізації його майна більша частина повернулась у родину.
Вказує на необґрунтованість оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У грудні 2023 року матеріали цивільної справи № 450/5370/21 надійшли до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 9 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 10 березня 2019 року
ОСОБА_1 (позикодавець) надала в позику, а ОСОБА_2 (позичальник) прийняв грошові кошти в сумі 150 000 доларів США. Зазначену суму коштів позичальник зобов'язався повернути позикодавцю до 10 березня 2019 року. Вказана сума коштів отримана позичальником під 10 % річних, які позичальник зобов'язався сплачувати позикодавцю.
Вказане підтверджується розпискою відповідача (позичальника) від 10 березня 2014 року.
1 березня 2015 року відповідач повернув позикодавцю (позивачу) проценти за користування позикою в розмірі 5 000 доларів США.
Взяті на себе зобов'язання за вказаним договором позики ОСОБА_2 у встановлений строк не виконав, позику та проценти за користування нею в строк до 10 березня 2019 року позивачу не повернув.
Відповідач до початку розгляду справи по суті позовні вимоги визнав, факт отримання коштів та власноручне написання ним розписки від 10 березня
2014 року підтвердив.
У справі № 450/2275/18 рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року стягнено з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_4 кошти у розмірі 200 000 доларів США, що еквівалентно
5 244 000 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 11 травня
2023 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області
від 27 вересня 2018 року скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 450/2275/18 (провадження № 61-9415св23) касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2024 року
у справі № 450/2275/18 апеляційне провадження за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області
від27 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості закрито.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з якими керується суд під час прийняття постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою
статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У частині першій статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 509/84/14-ц (провадження № 61-10946св22) зазначено про те, що у разі використання приватно -правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення, зокрема якщо поділ майна подружжя спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника, то відповідне судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (особи на користь якої постановлено таке судове рішення).
Учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій (зокрема, позов про стягнення аліментів) для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення про стягнення боргу, тобто з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Очевидно, що суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри».
Якщо «пов'язані» чи «афілійовані» особи, наприклад, родичі, колишні члени подружжя, ініціюють, зокрема, справу про стягнення аліментів для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення, формування пасиву (боргів), виключення певного майна з-під звернення стягнення на час виконання судового рішення, якщо стягнення аліментів направлене на недопущення звернення стягнення на майно боржника, створення переваг у черговості розподілу стягнених з боржника грошових сум, такі учасники діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора (стягувача). Тому в такому разі відбувається використання конструкції позову про стягнення аліментів не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (стягувача).
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 7 серпня 2024 року
у справі № 501/3714/22 (провадження № 61-607св24), врахування касаційним судом якого узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.
Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_4 посилалася на те, що рішення суду першої інстанції впливає на її права та інтереси, оскільки договір позики, укладений сторонами у цій справі, має всі ознаки фраудаторного правочину. Оскільки рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року
у справі № 450/2275/18 стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 кошти
у розмірі 200 000 доларів США, що еквівалентно 5 244 000 грн, то існує обґрунтований сумнів у тому, що у справі, яка переглядається, укладений договір позики не містить ознаки фраудаторного правочину.
Закриваючи апеляційне провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд не вирішував питання про права та обов'язки
ОСОБА_4 з врахуванням постанови Львівського апеляційного суду
від 11 травня 2023 року у справі № 450/2275/18 про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 450/2275/18 (провадження № 61-9415св23) касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2024 року
у справі № 450/2275/18 апеляційне провадження за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області
від27 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості закрито.
Згідно з частинами першою та другою статті 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Враховуючи наведене, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року у справі № 450/2275/18, яким стягнено
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 кошти у розмірі 200 000 доларів США, що еквівалентно 5 244 000 грн, набрало законної сили.
З урахуванням висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 7 серпня 2024 року у справі № 501/3714/22 (провадження № 61-607св24), рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 3 березня 2022 року у цій справіпро стягнення заборгованості може вплинути, унеможливити чи ускладнити виконання судового рішення у справі № 450/2275/18 шляхом формування пасиву (боргів) або виключення певного майна з-під звернення стягнення на час виконання судового рішення, про що зазначала ОСОБА_4 в апеляційній скарзі.
За таких обставин апеляційний суд доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 не перевірив та дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Тому ухвала апеляційного суду підлягаєскасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта
статті 411 ЦПК України).
У частині шостій статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду перешкоджає подальшому провадженню у справі. У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржена ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до апеляційного суду.
Щодо розподілу судових витрат
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік