04 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/1232/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача : Синяк Д.О.
Відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2025
(головуючий - Савицький Я.Ф., судді Діброва Г.І., Ярош А.І.)
та ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.03.2025
(суддя - Нікітенко С.В.)
у справі №916/1232/24
за позовом Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта"
до Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал"
про стягнення 113 300 813,49 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (найменування змінене на Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта") (далі - АТ "Укртатнафта", позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" (далі - ПрАТ "Чорноморський паливний термінал", відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 113.300.813,49 грн, з яких: 67 014 509,34 грн - сума боргу за товар, 8.728 894,80 - сума боргу за зберігання товару, 22 940 599,19 грн - інфляційних втрат, 4 632 881,70 грн -3% річних та 9 983 928,46 грн - пені.
2. В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, за укладеним між сторонами договором поставки нафтопродуктів від 30.06.2020, щодо здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару - палива дизельного та вартості послуг зі зберігання цього товару, у зв'язку з чим позивач нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати, як на загальну вартість неоплаченого товару так і на вартість послуг зі зберігання.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2025, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2025, заяву ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" про закриття провадження у справі задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення суми боргу за товар у розмірі 67 014 509,34 грн. В решті вимог заяви відмовлено.
4. Розглядаючи заяву суди, посилаючись на приписи п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, вказували на наявність підстав для часткового закриття провадження у справі з огляду на те, що належними доказами підтверджено повернення відповідачем позивачу товару за договором поставки нафтопродуктів на суму 67 014 509,34 грн, товар прийнятий позивачем (постачальником), а тому наразі відсутня підстава щодо стягнення суми основного боргу. Щодо закриття провадження в частині вимог про стягнення суми боргу за зберігання товару, інфляційних втрат, 3% річних та пені, суди вказали на відсутність доказів, якими б підтверджувалась відсутність предмета спору, а тому відмовили у цій частині заяви про закриття провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
5. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та передати на новий розгляд заяву про закриття провадження в частині позовних вимог.
6. У касаційній скарзі скаржник, вказує, що повернення товару не є сплатою заборгованості, як про це зазначають суди, адже повернення товару є правовим наслідком відмови відповідача від договору та його розірвання. Судами не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.09.2020 у справі № 916/667/18. У судових рішеннях не міститься висновків щодо правових наслідків відмови відповідача від договору, не вказавши таких висновків суди попередніх інстанцій помилково не закрили провадження в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та пені, нарахованих на вартість поставленого та повернутого товару, оскільки основне зобов'язання припинилося.
Таким чином, скаржник вважає, що судами надано неправильну кваліфікацію правовідносинам у справі та не враховано правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7. Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначає про те, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, ґрунтуються на припущеннях та особистому вільному трактуванні норм права відповідачем.
Позиція Верховного Суду
8. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
9. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
10. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
11. Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
12. Частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
13. Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі.
14. Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
15. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
16. Колегія суддів зазначає, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.11.2024 у справі № 927/1187/23, від 18.07.2023 у справі № 906/1357/20, від 22.02.2022 у справі № 917/957/20, від 19.10.2021 у справі № 904/5506/18.
17. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, зазначила, що пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Господарський суд закриває провадження в справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо).
18. Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
19. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову необхідно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).
20. З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
21. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
22. Отже, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
23. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості 67 014 509,34 грн боргу за товар, 8.728 894,80 боргу за зберігання товару, 22 940 599,19 грн інфляційних втрат, 4 632 881,70 грн 3% річних та 9 983 928,46 грн пені.
24. Від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі, в якій заявник просив суд закрити провадження у справі, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки відсутній предмет спору.
25. Обґрунтовуючи заяву відповідач зазначає, що предметом заявленого позову є стягнення з нього суми заборгованості, яка виникла внаслідок постачання позивачем нафтопродуктів та надання послуг з їх зберігання, на підставі укладеного 30.06.2020 між сторонами договору поставки нафтопродуктів № 505/2/2118. Внаслідок нездійснення повернення пального зі зберігання та не вчинення дій на його відвантаження на вимоги відповідача, останній був змушений 09.09.2024 розірвати договір поставки нафтопродуктів від 30.06.2020 в односторонньому порядку. Оскільки, розірвання договору призводить до припинення зобов'язань на майбутнє, враховуючи виконання позивачем зобов'язання з постачання пального, товар підлягає поверненню на підставі положень Глави 83 Цивільного кодексу України.
26. Судами встановлено, що позивач направив на адресу відповідача погоджені акти: № 1/08 від 08.09.2024 про приймання-передачу товару зі зберігання до договору поставки нафтопродуктів від 30.06.2020 та № 2 від 08.09.2024 про повернення товару. Акти підписано уповноваженим представником позивача Голич Ю.В.
27. Відповідно до Актів № 1/08 від 08.09.2024 про приймання-передачу товару зі зберігання до договору поставки нафтопродуктів від 30.06.2020 та № 2 від 08.09.2024 про повернення товару до договору поставки нафтопродуктів від 30.06.2020, позивачем було прийнято від відповідача дизельне паливо Energy-ДП-З-Євро5-В0 у кількості 2335,00 т на суму 67 014 509,34 грн. Тобто, наразі відсутня підстава щодо стягнення суми боргу за товар у розмірі 67 014 509,34 грн, оскільки товар який був придбаний відповідачем у позивача на суму 67 014 509,34 грн, 08.09.2024 був повернутий відповідачем (покупцем) позивачу (постачальнику).
28. Суди встановивши вищезазначене, з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, вказали, що відсутній предмет спору в частині вимог щодо стягнення суми боргу за товар на суму 67 014 509,34 грн, отже, зробили правомірний висновок про закриття провадження в частині вимог про стягнення заборгованості у розмірі 67 014 509,34 грн.
29. Суд касаційної інстанції вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження в частині вимог про стягнення заборгованості у розмірі 67 014 509,34 грн.
30. Водночас, касаційний суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що судам попередніх інстанцій необхідно було закрити провадження і щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені. Скаржник вважає, що оскільки ним надіслано позивачу лист про розірвання договору та повернуто товар, заборгованість з оплати товару відсутня, отже, відповідно відсутня підстава для нарахування вказаних складових.
31. З цього приводу апеляційний суд зазначив, що підстава для нарахування вказаних складових відпала лише з моменту повернення товару. Вказані висновки апеляційного суду є передчасними, оскільки, апеляційним судом переглядалась ухвала суду першої інстанції прийнята на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Водночас, такі висновки апеляційного суду не призвели до прийняття неправильного рішення у справі, оскільки, касаційним судом не було встановлено неправильного застосування судами положень п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
32. Крім того, надання оцінки підставам нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків річних, нарахованих на заборгованість, надавалась у цій справі судами під час розгляду справи по суті вимог, щодо яких прийнято рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2025, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2025, яким позовні вимоги АТ "Укртатнафта" задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 8 728 894,80 грн боргу за зберігання товару, 22 940 599,19 грн інфляційних втрат, 4 632 881,70 грн 3% річних та 9 983 928,46 грн пені. Вказані судові рішення не є предметом касаційного перегляду.
33. Водночас, касаційний суд щодо доводів касаційної скарги, вказаних у п. 30 постанови зазначає, що відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
34. Згідно зі статтями 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
35. Статтею 631 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
36. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином, з огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.
37. Відтак строк дії договору та строк дії зобов'язання мають різний зміст, оскільки зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.
38. Поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов'язання" не є тотожними. Необхідно розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним. Навіть після припинення дії договору невиконані стороною зобов'язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов'язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання.( постанова Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20).
39. З урахуванням вищезазначеного, доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для закриття провадження і в частині стягнення пені, інфляційних втрат та відсотків річних є хибними.
40. Водночас, доводи касаційної скарги зводяться до власного розуміння та трактування скаржником положень, якими врегульовано питання закриття провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, та припинення зобов'язань за договором. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для скасування судових рішень у справі, не знайшли свого підтвердження, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
41. Касаційний суд вважає безпідставним посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, оскільки предметом спору у справі № 916/667/18 були вимоги про розірвання договору та скасування рішення загальних зборів, визнання права власності на частку в статутному капіталі, у справі, що розглядається Судом предметом спору є вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів, отже, судами встановлювались різні обставини справи підтверджені відповідними доказами, що відповідно вплинуло на правозастосування.
42. Крім того, касаційний суд вважає хибними посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, предметом спору у справі № 917/1739/17 були вимоги про стягнення 174 014,95 грн збитків, завданих територіальній громаді м. Кременчук внаслідок порушення земельного законодавства. Скаржник посилається на правові висновки у вказаній постанові із справи № 917/1739/17 в контексті надання судами у справі, що розглядається неправильної кваліфікації правовідносин сторін. Водночас, касаційний суд зазначає, що судами попередніх інстанцій було правильно кваліфіковано правовідносини, що склалися між сторонами та встановлено всі обставини необхідні в даному випадку для висновку про часткове задоволення клопотання про закриття провадження, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, щодо вимог про стягнення заборгованості.
43. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому, ухвалу суду першої та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
44. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
45. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).
46. Враховуючи викладене, касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/1232/24 необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Судові витрати
47. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/1232/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді О.М. Баранець
О.О. Мамалуй