18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
25 листопада 2025 року Справа № 925/421/25
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Ібрагімова Є.Р.,
за участі представників сторін:
від позивача - Овчарук О.О. - адвокат,
від відповідача - Ганнисик О.Ю. - представник,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна
компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ
до Канівського комунального підприємства теплових мереж,
м. Канів, Черкаської області
про стягнення 15 618 001 грн. 62 коп.,
В провадженні Господарського суду Черкаської області знаходиться справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Канівського комунального підприємства теплових мереж про стягнення з відповідача 15 618 001 грн. 62 коп. заборгованості, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу №7265-ПСО(ТКЕ)-36 від 26 вересня 2022 року.
У зв'язку з припиненням повноважень судді Довганя К.І., справу №925/421/25 передано на повторний автоматизований розподіл справ.
Відповідно до ст.ст. 6, 32 ГПК України вищезазначену справу 02 вересня 2025 року передано на розгляд судді Васяновичу А.В.
Ухвалою суду від 08 вересня 2025 року справу №925/421/25 прийнято судом до свого провадження та призначено розгляд справи по суті на 11 год. 30 хв. 09 жовтня 2025 року.
Ухвалою суду від 09 жовтня 2025 року розгляд справи по суті відкладено на 12 год. 00 хв. 29 жовтня 2025 року.
Судове засідання призначене на 12 год. 00 хв. 29 жовтня 2025 року не відбулося, у зв'язку з оголошенням на території Черкаської області в цей час повітряної тривоги.
Ухвалою суду від 29 жовтня 2025 року розгляд справи по суті призначено на 10 год. 30 хв. 25 листопада 2025 року.
Відповідач у своєму відзиві на позов позовні вимоги визнав повністю.
Водночас, відповідач просив суд відстрочити виконання рішення суду на один рік, але не довше ніж до отримання відповідачем коштів щодо компенсації різниці в тарифах на теплову енергію.
Згідно ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
07 травня 2025 року позивач подав суду письмову відповідь на відзив, у якій просив суд відмовити в задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду, оскільки надання такої відстрочки призведе до порушення прав позивача на отримання своїх грошових коштів в розумний строк.
У своїй письмовій заяві від 26 травня 2025 року відповідач вказував, що він є єдиним постачальником теплової енергії в місті Каневі, основним джерелом фінансування підприємства є кошти сплачені кінцевими споживачами за послуги централізованого теплопостачання.
Водночас, теплова енергія постачається також для потреб опалення багатоквартирних житлових будинків, відомчих гуртожитків, дошкільних закладів, шкіл та інших навчальних закладів, лікарень, бюджетних організації та госпрозрахункових споживачів.
Надання послуг споживачам здійснюється на рівні тарифів, які обмежені законодавчими актами, що впливає на фінансовий стан відповідача.
Відповідно до введеного мораторію протягом опалювальних сезонів 2021 - 2024 років тарифи на послуги теплопостачання та гарячого водопостачання для побутових споживачів не змінювалися.
За період з 01 червня 2021 року (період з якого передбачено визначення обсягу заборгованості з різниці в тарифах відповідно Методики № 977) по теперішній час відшкодування обсягу заборгованості з різниці в тарифах не проводилось. У результаті чого, на даний час, сформувалась заборгованість державного бюджету перед Канівським комунальним підприємством теплових мереж з відшкодування різниці в тарифах до закінчення опалювального сезону 2023-2024 на загальну суму 37 617 108 грн.
Відповідач вказував, що станом на 01 квітня 2025 року загальна сума заборгованості за спожиту теплову енергію лише споживачів категорії «населення» становить понад 20 491 тис.грн. 43 коп.
28 жовтня 2025 року відповідач подав суду клопотання про долучення доказів, в якому повідомив суд, що після відкриття провадження у справі здійснив часткову оплату боргу в розмірі 363 835 грн. 71 коп. Заборгованість станом на 28 жовтня 2025 року становить 15 254 165 грн. 91 коп.
13 листопада 2025 року відповідач подав суду клопотання про долучення доказів, в якому повідомив, що в період з 28 листопада 2025 року по 07 листопада 2025 року здійснив часткову оплату боргу в розмірі 48 862 грн. 70 коп. Заборгованість станом на 13 листопада 2025 року становить 15 205 303 грн. 21 коп.
В судовому засіданні, яке відбулося 25 листопада 2025 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/421/25.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, а також заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов слід задовольнити частково виходячи з наступного:
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання за договором постачання природного газу за №7265-ПСО(ТКЕ)-36 від 26 вересня 2022 року, щодо здійснення своєчасного розрахунку за спожитий природний газ та посилався на приписи статей 526, 530, 610, 612 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 26 вересня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Газоостачальна компанія «Нафтогаз» (постачальник) та Канівським комунальним підприємством теплових мереж (споживач) було укладено договір постачання природного газу за №7265-ПСО(ТКЕ)-36.
Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного договору постачальник зобов'язався поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп.1 пункту 4 Положення, природний газ, а споживач - зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу (п. 1.2. договору).
Позивач свої зобов'язання за договором постачання природного газу виконав повністю та поставив відповідачу у жовтні 2022 року - квітні 2023 року природний газ на загальну суму 45 190 265 грн. 97 коп., що підтверджується копіями актів приймання - передачі природного газу та не заперечується відповідачем (а.с.22-29 т.1): від 31 жовтня 2022 року, від 30 листопада 2022 рік, від 30 листопада 2022 рік, від 30 листопада 2022 року, від 31 грудня 2022 року, від 31 грудня 2022 року, від 31 грудня 2022 року, від 31 січня 2023 року, від 31 січня 2023 року, від 28 лютого 2023 року, від 28 лютого 2023 року, від 31 березня 2023 року, від 31 березня 2023 року, від 30 квітня 2023 року та від 30 квітня 2023 року.
Відповідно до п. 5.1. договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання - передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го (включно) місяця, наступний за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період. на оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду.
До договору поставки природного газу сторонами вносилися зміни додатковими угодами №№1-4.
Відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого природного газу в розмірі 29 618 001 грн. 62 коп., у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення 15 618 001 грн. 62 коп. боргу за поставлений газ.
Після відкриття провадження у справі відповідач здійснив часткову оплату боргу в загальному розмірі 412 698 грн. 41 коп. (363 835 грн. 71 коп + 48 862 грн. 70 коп).
Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Нарахування заявлених до стягнення грошових коштів здійснено позивачем за зобов'язаннями, що виникли в період: жовтень 2022 року - квітень 2023 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як зазначалося вище відповідач визнав позов повністю.
Відповідно до ст. ч. 4 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи наведені вище обставини, суд не вбачає підстав для відмови у прийнятті визнання відповідачем позову.
Водночас, як вже зазначалося вище, відповідач після відкриття провадження у справі сплатив позивачу 412 698 грн. 41 коп. боргу.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року № 13/51-04.
Оскільки відповідачем було сплачено 412 698 грн. 41 коп. боргу після звернення позивача до суду, то провадження у справі в цій частині слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Таким чином з відповідача підлягає стягненню 15 205 303 грн. 21 коп. основного боргу.
Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення, то суд вважає, що заява задоволенню не підлягає виходячи з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Як вже зазначалося вище, в обґрунтування поданої заяви боржник зазначав, що:
- він є єдиним постачальником теплової енергії в місті Каневі;
- основним джерелом фінансування підприємства є кошти оплати наданих послуг з централізованого теплопостачання кінцевими споживачами;
- Канівське комунальне підприємство теплових мереж використовує отриманий природний газ для виробництва та забезпечення тепловою енергією для потреб опалення, що відповідно до ч. 4 ст. 9 ЗУ «Про критичну інфраструктуру» є життєво важливою функцією;
- за період з 01 червня 2021 року (період з якого передбачено визначення обсягу заборгованості з різниці в тарифах відповідно Методики № 977) по теперішній час відшкодування обсягу заборгованості з різниці в тарифах не проводилось;
- заборгованість державного бюджету перед Канівським комунальним підприємством теплових мереж з відшкодування різниці в тарифах до закінчення опалювального сезону 2023-2024 становила 37 617 108 грн.
- станом на 01 квітня 2025 року загальна сума заборгованості за спожиту теплову енергію лише споживачів категорії населення становить понад 20 491 тис.грн. 43 коп.
Відповідач також вказував на те, що він знаходиться у скрутному фінансовому становищі, має специфічний вид діяльності і стягнення заборгованості за судовим рішенням у повному розмірі може призвести до негативних наслідків, пов'язаних із загрозою банкрутства відповідача та матиме негативні наслідки для споживачів відповідача серед яких - населення міста, бюджетні установи (заклади освіти, охорони здоров'я тощо) та інших.
Відповідач також зазначив, що накладення арешту на майно та розрахункові рахунки відповідача призведе до зупинення діяльності підприємства та позбавить можливості підготувати обладнання до опалювального сезону 2025-2026 років.
В зв'язку з чим відповідач просив суд відстрочити виконання рішення суду на один рік.
У своєму запереченні позивач вказував, що поставка природного газу відбувалась з жовтня 2022 року по квітень 2023 року. Відповідач повинен був розрахуватися до 15 червня 2023 року. Тому позивач вважає, що відповідач вже достатньо відстрочив свій обов'язок щодо сплати грошових коштів.
На момент укладання договору, і на сьогоднішній день відповідач здійснює господарську діяльність, а отже - сам добровільно, свідомо, самостійно, за власним волевиявленням погоджується з ринковою ситуацією, приймає на себе певні обов'язки та відповідно - має нести відповідальність, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність тих виключних обставин, які є підставою для відстрочення виконання рішення суду, відсутності коштів на рахунках, відсутності майна, на яке можливо звернути стягнення, наявності реальної загрози банкрутства.
Відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо.
В зв'язку з чим позивач просив суд у задоволенні заяви відповідача відмовити повністю.
Судом враховано, що норма статті 331 ГПК України не містить конкретного переліку обставин для відстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в господарській справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Відстрочення це відкладення виконання судового рішення.
Згідно ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Отже, питання про відстрочення виконання рішення повинно вирішуватися судом із дотриманням балансу інтересів сторін, а тому під час розгляду відповідної заяви мають бути досліджені та оцінені доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати також відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Тобто не лише відсутність обігових коштів на банківських рахунках боржника, а і одночасно відсутність майна, на яке можливо було б звернути стягнення та наявність загрози банкрутства може бути підставою для розстрочки або відстрочки виконання судового рішення.
Надання відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», заява №22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V).
За практикою Європейського Суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. «Корнілов та інші проти України», заява №36575/02, ухвала від 7 жовтня 2003 року; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (див. ухвалу від 17 вересня 2002 року у справі «Крапивницький та інші проти України», заява №60858/00). Отже, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 року).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27 жовтня 1993 року).
Відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують відсутність майна, на яке можливо було б звернути стягнення та наявність загрози банкрутства для підприємства.
З урахуванням положень чинного процесуального законодавства, мирову угоду сторону можуть укласти на будь-які стадії судового процесу, в тому числі і після прийняття остаточного рішення суду або на стадії виконання судового рішення.
Доказів того, що боржник звертався до стягувача з метою двостороннього врегулювання питання щодо строків сплати боргу суду не надано.
Заборгованість у відповідача виникла за поставлений йому природний газ у жовтні 2022 року - квітні 2023 року .
Тобто, фактично грошове зобов'язання строк виконання якого настав, не виконується боржником більше 2-3 років.
Суд відзначає, що боржник не обґрунтовує запропонований термін відстрочення та не надає доказів на підтвердження того, що внаслідок такого відстрочення рішення суду у даній справі буде виконане.
На переконання суду, надання за таких обставин боржнику додаткового часу для невиконання судового рішення може призвести до порушення балансу інтересів сторін.
Отже, суд вважає, що боржник в даному випадку не довів наявності виняткових обставин достатніх в сукупності для відстрочення виконання рішення суду по справі.
З огляду на викладене, з урахуванням балансу інтересів сторін та права на справедливий судовий розгляд, яке може бути порушене у випадку довготривалого невиконання грошового зобов'язання та рішення суду, суд приходить до висновку, що підстав для задоволення заяви немає.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст.130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Тобто, повернення судового збору без відповідного клопотання не допускається.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 130, 191, п.2 ч.1 ст. 231, 331, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Канівського комунального підприємства теплових мереж вул. Енергетиків, буд. 36, м. Канів, Черкаський район, Черкаська область, ідентифікаційний код: 02082657 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, ідентифікаційний код: 31679569 - 15 205 303 грн. 21 коп. боргу та 91 231 грн. 82 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. Провадження у справі №925/421/25 в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 412 698 грн. 41 коп. боргу - закрити.
4. Заяву Канівського комунального підприємства теплових мереж про відстрочення виконання судового рішення зі справи №925/421/25 залишити без задоволення.
Видати відповідний наказ після набрання рішення суду законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 08 грудня 2025 року.
Суддя А.В.Васянович