29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"01" грудня 2025 р. Справа № 924/1028/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О. за участю секретаря судового засідання Мізика М.А., розглянувши матеріали
за позовом Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" м. Хмельницький
до 1. ОСОБА_1 м. Дніпро
2. ОСОБА_2 м. Київ
про визнання недійсними пунктів договорів
Представники сторін:
позивач: Соколовська В.О.
відповідач 1: не з'явився
відповідач 2: не з'явився
В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Господарського суду Хмельницької області 02.10.2025 надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" до ОСОБА_1 про визнання недійсними положень договору про обов'язковий викуп АТ "Хмельницькобленерго" належних акціонеру простих іменних акцій, визнаного укладеним між Акціонерним товариством "Хмельницькобленерго" та ОСОБА_1 на підставі рішення суду у справі №924/684/24, а саме пунктів 3.3, 3.4, 3.5 (в частині встановлення строків на виконання зобов'язання) та пунктів 4.2, 4.3, 4.4, 4.5. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2024 у справі №924/684/24 було, зокрема визнано укладеним договір про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру ОСОБА_1 простих іменних акцій АТ "Хмельницькобленерго" від 29.12.2023 в редакції, вказаній у позовній заяві. Позивач вважає, що окремі частини вище зазначеного договору, а саме п.3.3, п.3.4, п.3.5, п.4.2, п. 4.3, п.4.4 є такими, що не відповідають вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, вказані частини договору унеможливлюють його належне виконання сторонами та фактично не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зазначає, що відповідно до п.7.1 укладеного договору він набуває чинності з дня набрання чинності рішення суду. Фактично договір набув чинності 16.01.2025. Однак у п.п. 3.3, 3.4, 3.5 договору строк виконання зобов'язань сторін визначено календарною датою, а саме 29.01.2024, яка фактично передує даті укладання та набуття чинності договору, а саме 16.01.2025, та передує фактичному виникненню у сторін цивільних прав та обов'язків стосовно предмету договору. Так, на момент набрання чинності договором зазначені строки виконання зобов'язань (29.01.2024) вже минули, що об'єктивно унеможливлює належне виконання зобов'язань позивачем. Фактично, ці умови створюють стан прострочення як з боку позивача, так і відповідача ще до виникнення самих зобов'язань, що суперечить вимогам п. 7.1 договору, ст.ст. 3, 6, 11, 13, 14, 530, 631 ЦК України, ст.187 ГК України. Таким чином, вказані умови договору не враховують вимог законодавства щодо реальних строків виникнення зобов'язань та строків фактичної можливості їх виконання сторонами. Обґрунтовуючи підстави для визнання недійсними п.4.2, п. 4.3, п.4.4 договору, позивач зазначає, що положення вказані у таких пунктах не визначені законодавством істотними для цього виду правочинів, та позивач заперечував щодо включення даних положень до договорів про обов'язковий викуп акцій. Звертає увагу, що на момент набрання чинності договором, визнаним укладеним рішенням суду №924/684/24, товариство фактично вже понад рік прострочило виконання своїх зобов'язань, що унеможливило своєчасне виконання та автоматично накладало на товариство відповідальність у вигляді пені та штрафу, передбачених пунктами 4.3- 4.4 договорів. Такі умови ставлять товариство у завідомо невигідне становище і є несправедливими правочинами в розумінні ст.ст. 203, 215, 229 ЦК України. Відповідно, такі положення створюють необґрунтоване навантаження на товариство, порушують його законні права та інтереси, суперечать законодавству і принципам справедливості, і підлягають визнанню недійсними.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2025, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Субботіній Л.О.
Ухвалою суду від 14.10.2025 (після усунення недоліків) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 924/1028/25 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 12:00 год. 12 листопада 2025 року, встановлено сторонам строк для подання відзиву на позов та відповіді на відзив.
Також до суду 02.10.2025 надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" до ОСОБА_2 про визнання недійсними положень договору про обов'язковий викуп АТ "Хмельницькобленерго" належних акціонеру простих іменних акцій, визнаного укладеним між Акціонерним товариством "Хмельницькобленерго" та ОСОБА_2 на підставі рішення суду у справі №924/684/24, а саме пунктів 3.3, 3.4, 3.5 (в частині встановлення строків на виконання зобов'язання) та пунктів 4.2, 4.3, 4.4, 4.5. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2024 у справі №924/684/24 було, зокрема визнано укладеним договір про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру ОСОБА_2 простих іменних акцій АТ "Хмельницькобленерго" від 25.12.2023 в редакції, вказаній у позовній заяві. Позивач вважає, що окремі частини вище зазначеного договору, а саме п.3.3, п.3.4, п.3.5, п.4.2, п. 4.3, п.4.4 є такими, що не відповідають вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, вказані частини договору унеможливлюють його належне виконання сторонами та фактично не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зазначає, що відповідно до п.7.1 укладеного договору він набув чинності 16.01.2025. Однак у п.п. 3.3, 3.4, 3.5 договору строк виконання зобов'язань сторін визначено календарною датою, а саме 25.01.2024, яка фактично передує даті укладання та набуття чинності договору та передує фактичному виникненню у сторін цивільних прав та обов'язків стосовно предмету договору. Так, на момент набрання чинності договором зазначені строки виконання зобов'язань (25.01.2024) вже минули, що об'єктивно унеможливлює належне виконання зобов'язань позивачем. Фактично ці умови створюють стан прострочення як з боку позивача, так і відповідача ще до виникнення самих зобов'язань, що суперечить вимогам п. 7.1 договору, ст.ст. 3, 6, 11, 13, 14, 530, 631 ЦК України, ст.187 ГК України. Таким чином, вказані умови договору не враховують вимог законодавства щодо реальних строків виникнення зобов'язань та строків фактичної можливості їх виконання сторонами. Обґрунтовуючи підстави для визнання недійсними п.4.2, п. 4.3, п.4.4 договору, позивач зазначає, що положення вказані у таких пунктах не визначені законодавством істотними для цього виду правочинів, та позивач заперечував щодо включення даних положень до договорів про обов'язковий викуп акцій. Звертає увагу, що на момент набрання чинності договором, визнаним укладеним рішенням суду №924/684/24, товариство фактично вже понад рік прострочило виконання своїх зобов'язань, що унеможливило своєчасне виконання та автоматично накладало на товариство відповідальність у вигляді пені та штрафу, передбачених пунктами 4.3- 4.4 договорів. Такі умови ставлять товариство у завідомо невигідне становище і є несправедливими правочинами в розумінні ст.ст. 203, 215, 229 ЦК України. Відповідно, такі положення створюють необґрунтоване навантаження на товариство, порушують його законні права та інтереси, суперечать законодавству і принципам справедливості, і підлягають визнанню недійсними.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2025, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Субботіній Л.О.
Ухвалою суду від 14.10.2025 (після усунення недоліків) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 924/1029/25 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам строк для подання відзиву на позов та відповіді на відзив, об'єднано справи №924/1028/25 та № 924/1029/25 в одне провадження №924/1028/25.
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслали до суду клопотання від 05.10.2025, в яких просили в порядку ч. 3 ст. 43 ГПК України залишити без розгляду або повернути вищевказані позовні заяви. В обґрунтування зазначених клопотань вказували, що розгляд в іншій справі, ніж в справі № 924/684/24 пунктів договорів, визнаних укладеними за рішенням суду, є неприпустимим, а також буде втручанням судді у процес здійснення правосуддя іншими суддями, що є підставою для подання дисциплінарної скарги щодо судді. Зазначали, що оригіналів договорів, визнаних укладеними в судовому порядку, не існує. Тому норми ГПК України унеможливлюють відкриття провадження по справі з предметом позову щодо перегляду умов договору, визнаного укладеним в судовому порядку, через неможливість виконання обов'язкової вимоги ч. 4 ст. 164 ГПК України для такого предмету позову. Таким чином, на думку відповідачів, подані позовні заяви є поданням завідомо безпідставних позовів, які спрямовані виключно для можливості подання заяви в справу № 924/684/25 (стягнення грошових коштів на підставі договорів, визнаних укладеними рішенням по справі № 924/684/24) про зупинення розгляду справи. Метою їх подання є не прийняття рішення по справі, а виключно відкриття провадження по справі. Тому такі дії є злісним та відвертим зловживанням процесуальними правами АТ "Хмельницькобленерго", що суперечить завданню господарського судочинства. Також звертають увагу, що АТ "Хмельницькобленерго" подало до Господарського суду Хмельницької області три окремі позовні заяви з однаковими позовними вимогами, що свідчить про маніпуляцію автоматизованим розподілом справ між суддями.
Також відповідачі подали до суду відзиви на позовну заяву від 27.10.2025, в яких зазначають, що Верховним Судом у постанові від 17.06.2025 у справі № 924/684/24 вже встановлено відповідність договорів, пункти яких оскаржуються АТ "Хмельницькобленерго", вимогам чинного законодавства України, що унеможливлює існування предмету позову по справі №924/1028/25. Вказують, що позивач у своєму відзиві у справі №924/684/25 зазначив, що усі обставини щодо процедури обов'язкового викупу товариством акцій, в межах якого укладені договори за рішенням суду по справі №924/684/24, вже встановлені судом, у тому числі касаційної інстанції, і не потребують доказування в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України. Таким чином, позивач сам визнає всі пункти договору обов'язкового викупу акцій, що доводить факт подання позовної заяви по справі №924/1028/25 зловживання своїми правами. Зауважують, що подані позовні заяви є зловживанням процесуальними правами, що суперечить завданню господарського судочинства, зокрема: позовні заяви подані для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин та спрямовані на перешкоджання розгляду справи № 924/684/25 та виконанню судового рішення у справі № 924/684/24 (п. 1 ч. 2 ст. 43 ГПК України); подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав (справи №№ 924/1027/25, 924/1028/25, 924/1029/25), метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями (п. 2 ч. 2 ст. 43 ГПК України); відсутність предмета спору в поданих позовних заявах (п. 3 ч. 2 ст. 43 ГПК України). Отже, на думку відповідачів, подання позовних заяв у даній справі є вочевидь злісним та відвертим зловживанням процесуальними правами позивача, тому відповідачі просять в порядку ч.3 ст. 43 ГПК України залишити позовні заяви без розгляду або повернути позивачу.
Позивач у відповіді на відзив від 10.11.2025 заперечив щодо доводів відповідачів. Зазначає, що основним предметом спору у справі № 924/684/24 було визнання укладеними договорів про обов'язків викуп акцій, зокрема основний спір був щодо встановлення справедливої ринкової вартості та ціни викупу однієї акції. Саме ці питання становили суть переддоговірного спору між сторонами. Суд при розгляді зазначеної справи не досліджував правомірність чи справедливість кожного окремого положення договору, зокрема тих, які не є істотними за законом, а лише відтворив редакцію проєкту договору у редакції позивачів у справі. Таким чином, судове рішення у справі № 924/684/24 не містить правової оцінки положень пунктів 3.3-3.5, 4.2-4.4 договорів, не встановлює їх відповідності законодавству та не виключає можливості подальшого їх судового оскарження. Тому позивач стверджує, що відповідачі свідомо спотворюють зміст та правовий висновок Верховного Суду та тлумачать його у власних інтересах. Позивач звертає увагу, що рішення у справі № 924/684/24 встановило лише факт укладення договорів і дату набрання ними чинності відповідно до ч. 2 ст. 187 ГК України - з дня набрання законної сили рішення суду. Однак положення пунктів 3.3, 3.4, 3.5 договорів, якими встановлено строки виконання зобов'язань, а саме у договорі, укладеного з відповідачем-1 - до 29.01.2024 та з відповідачем-2 - до 25.01.2024, очевидно передують даті укладення договорів (16.01.2025), що створює юридичну колізію та порушує принцип правової визначеності. Суд у справі № 924/684/24 не досліджував це питання, оскільки це не було предметом судового дослідження. Аналогічно, суд не досліджував положення пунктів 4.2- 4.4 договорів щодо відповідальності, оскільки вони не впливали на вирішення питання про укладення договорів. Отже, зазначені положення договорів не є такими, що були досліджені судом та можуть бути предметом окремого судового розгляду. Позивач не заперечує встановлені судом обставини щодо процедури обов'язкового викупу акцій, однак наголошує, що такі обставини не стосуються змісту окремих договірних умов, які не були погоджені сторонами і які фактично ставлять позивача у стан прострочення зобов'язань ще до моменту набрання договорами чинності. Позивач звертає увагу, що доводи відповідачів про нібито "зловживання процесуальними правами" позивачем є безпідставними. Позивач реалізує своє гарантоване законом право на судовий захист (ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України) та звернувся до суду з вимогою щодо визнання недійсними окремих положень договорів, які були визнані укладеними судом, але не були погоджені сторонами й порушують норми матеріального права. Зазначене не є повторним вирішенням тотожного спору, оскільки: у справі № 924/684/24 предметом було визнання договорів укладеними; у справі № 924/1028/25 предметом є визнання недійсними окремих положень уже укладених договорів, які не є істотними умовами, не погоджені сторонами та суперечать чинному законодавству. Таким чином, відсутні ознаки тотожності спору за предметом і підставами, а тому відсутні й ознаки зловживання процесуальними правами. Позивач діє добросовісно, реалізуючи своє право на захист та звертає увагу суду, що спірні положення договорів не були предметом попереднього судового розгляду.
В підготовчому засіданні 12.11.2025 суд встановив відповідачам строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 19 листопада 2025 року включно та відклав підготовче засідання на 10:30 год. 20 листопада 2025 року, про що постановлені ухвали із занесенням до протоколу судового засідання.
До суду 16.11.2025 надійшла заява ОСОБА_2 , в якій останній повторно вимагав в порядку ч. 4 ст. 43 ГПК України вжити заходи щодо систематичних зловживань та в порядку ч. 3 ст. 43 ГПК України повернути позовну заяву АТ "Хмельницькобленерго".
Згідно з ухвалою від 20.11.2025, яка постановлена із занесенням до протоколу судового засідання, суд закрив підготовче провадження та призначив справу №924/1028/25 до судового розгляду по суті на 11:00 год. 01 грудня 2025 року.
Представник позивача в судовому засіданні 01.12.2025 підтримала позовні вимоги у повному обсязі з підстав, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.
Відповідачі для участі в судовому засіданні 01.12.2025 не з'явились, причин неявки суду не повідомили, про дату та час судового розгляду повідомлені належним чином шляхом надіслання ухвали суду від 20.11.2025 до їх електронних кабінетів.
Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступні обставини.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2024 у справі №924/684/24, яке залишено без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.06.2025, було задоволено позов ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до АТ "Хмельницькобленерго" про визнання укладеними договорів купівлі - продажу цінних паперів. Визнано укладеними договори купівлі-продажу цінних паперів, зокрема договори про обов'язковий викуп АТ "Хмельницькобленерго" належних акціонерам ОСОБА_2 (договір від 25.12.2023, далі - договір 1) та ОСОБА_1 (договір від 29.12.2023, далі - договір 2) простих іменних акцій АТ "Хмельницькобленерго" у редакціях, вказаних в резолютивній частині рішення суду.
У п. 1.1 зазначених договорів передбачено, що згідно чинного законодавства України цей договір визначає права і обов'язки сторін, що виникають з приводу обов'язкового викупу покупцем у продавця емітованих покупцем цінних паперів. Підставою для виникнення у покупця обов'язку викупу емітованих ним цінних паперів є прийняття загальними зборами акціонерів покупця 17 листопада 2023 року рішення про зміну типу товариства.
За умовами п. 2.1 договорів продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити наступні цінні папери (далі - ЦП):
- за договором 1: акції іменні прості Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго в кількості 515930 шт., ринкова вартість одного ЦП - 31,95 грн;
- за договором 2: акції іменні прості Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго в кількості 14847 шт., ринкова вартість одного ЦП - 31,95 грн.
Загальна вартість ЦП, які є предметом договору, становить 16483963,50 грн (за договором 1) та 474361,65 грн (за договором 2) (п. 3.2 договорів).
У п. 3.3 договорів визначено, що продавець зобов'язаний до 25 січня 2024 року (за договором 1) та до 29 січня 2024 року (за договором 2) надати депозитарній установі, в якій у продавця відкрито рахунок в цінних паперах, на якому зберігаються ЦП, що є предметом цього договору, розпорядження на проведення облікової операції списання ЦП на рахунок покупця, відкритий в ПАТ "НДУ" (10002400623001002).
Згідно з п. 3.4 договорів покупець зобов'язаний до 25 січня 2024 року (за договором 1) та до 29 січня 2024 року (за договором 2) надати центральному депозитарію розпорядження на виконання облікової операції переказу цінних паперів (додаток №10 до Регламенту провадження депозитарної діяльності Центрального депозитарію), що є предметом цього договору.
За умовами п. 3.5 договорів покупець зобов'язаний до 25 січня 2024 року (за договором 1) та до 29 січня 2024 року (за договором 2) сплатити (перерахувати) продавцю загальну вартість ЦП, вказану в п. 3.2 цього договору. Сплата за ЦП, що є предметом цього договору, здійснюється виключно в грошовій формі в національній валюті безготівковим перерахунком на банківський рахунок продавця.
Відповідно до п. 4.2 договорів у разі прострочення виконання продавцем умов п. 3.3. цього договору продавець зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості цінних паперів, зазначеної в п. 3.2. цього договору, за кожний день прострочення без обмеження будь-яким строком нарахування пені.
У п. 4.3 договорів передбачено, що у разі прострочення виконання покупцем умов п. 3.4. та/або п. 3.5. цього договору (при умові виконання продавцем п. 3.3. цього договору), покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості цінних паперів, зазначеної в п. 3.2. цього договору, за кожний день прострочення без обмеження будь-яким строком нарахування пені.
У разі прострочення виконання покупцем умов п. 3.4. та/або п. 3.5. цього договору понад 10 днів, покупець сплачує продавцю додатково до пені штраф у розмірі 30% від загальної вартості цінних паперів, зазначеної в п. 3.2. цього договору (п. 4.4. договорів).
Згідно з п. 4.5 договорів неустойки (штрафи, пеня) за цим договором або у зв'язку з ним, підлягають сплаті за першою вимогою однієї зі сторін. Сплата неустойки по цьому договору не звільняє винну сторону від виконання зобов'язань за цим договором.
За умовами п. 7.1 договорів, даний договір набуває чинності з дня набрання чинності рішення суду і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку, що сформульовані у спільній позовній заяві умови договорів про обов'язковий викуп АТ "Хмельницькобленерго" належних акціонерам простих іменних акцій АТ "Хмельницькобленерго" відповідають вимогам чинного законодавства України з визначенням у п. 7.1 договорів як день укладення останніх - у день набрання чинності цим рішенням суду.
Також суди зазначили, що під час розгляду даного спору відповідачем заперечувались умови проектів спірних договорів, запропонованих позивачами, щодо визначення ціни вартості акції Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго". Разом з тим, судами встановлено, що обґрунтованою ринковою вартістю 1 акції відповідача належить вважати 31,95 грн з застосуванням майнового підходу визначення вартості для цілей реалізації обов'язку товариства з обов'язкового викупу товариством акцій на вимогу акціонерів в порядку, передбаченому статтею 103 Закону України "Про акціонерні товариства".
З приводу наявності у АТ "Хмельницькобленерго" заперечень щодо інших умов проектів спірних договорів суд першої інстанції зазначив, що викладені відповідачем у промові від 09.10.2024 заперечення стосовно умов пунктів 3.7, 4.2-4.5 договорів, адже на його думку, вони не узгоджені сторонами і не передбачені законодавством та мають бути однаковими для всіх акціонерів, судом не приймаються та не підлягають оцінці, оскільки вони не містяться у заявах по суті, строк для надання яких було надано судом, а також визначене у ст. 218 ГПК України право посилатись у останній виключно на обставини і докази, досліджені у судовому засіданні.
Північно - західний апеляційний господарський суд у постанові від 16.01.2025 у справі №924/684/24 вказав, що безпідставними є доводи відповідача про те, що суд першої інстанції належним чином не оцінив зміст договорів, що визнав укладеними, а також включив умови, які не визначені законодавством істотними для цього виду правочинів, і вони не узгоджені сторонами, зокрема пункти 3.7, 4.2-4.5 договорів; дані доводи спростовуються встановленими судом обставинами та вищевказаними нормами чинного законодавства.
Також доводи скаржника про заперечення ним інших умов спірних договорів та не надання судами попередніх інстанцій обґрунтувань таких доводів були відхилені як необґрунтовані Верховним Судом у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 17.06.2025 у справі № 924/684/24, з огляду на те, що відповідні доводи відповідача не містились у відзиві на позов, а тому в силу приписів частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України відповідач позбавляється права заперечувати проти відповідних обставин під час розгляду справи по суті.
Матеріали справи містять також розпорядження ОСОБА_1 на проведення облікової операції № 1 від 22.01.2024 щодо переказу на користь Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" прав на цінні папери - акцій ПАТ "Хмельницьобленерго" в кількості 14847 шт., сума правочину: 474361,65 грн; розпорядження ОСОБА_2 на проведення облікової операції № 1 від 22.01.2024 щодо переказу на користь Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" прав на цінні папери - акцій ПАТ "Хмельницьобленерго" в кількості 515930 шт., сума правочину: 16483963,50 грн; відзив на позовну заяву від 25.07.2025, поданий АТ "Хмельницькобленерго" у справі № 924/684/25.
Аналізуючи надані докази, пояснення учасників справи, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Отже, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.07.2019 у справі №910/16436/18, від 22.07.2019 у справі № 910/16407/18, від 05.09.2019 у справі № 910/16404/18, від 24.10.2019 у справі № 910/16413/18, від 18.11.2021 у справі № 910/4650/21, від 14.06.2022 у справі №910/10680/21.
У даній справі позивач звернувся до суду із позовними вимогами про визнання недійсними положень пунктів 3.3-3.5 (в частині встановлення строків на виконання зобов'язання), 4.2-4.5 договорів про обов'язковий викуп АТ "Хмельницькобленерго" належних акціонеру простих іменних акцій, визнаних укладеними між АТ "Хмельницькобленерго" та ОСОБА_1 та між АТ "Хмельницькобленерго" та ОСОБА_2 на підставі рішення суду у справі №924/684/24.
Відповідачі, заперечуючи щодо розгляду зазначених позовних вимог, неодноразово звертались до суду із заявами, як до відкриття провадження у справі, так і на стадії підготовчого провадження, в яких вказували, що такі дії позивача є зловживанням процесуальними правами, в зв'язку із чим відповідачі просили в порядку ч. 3 ст. 43 ГПК України залишити без розгляду або повернути позовні заяви.
Разом з тим, суд зазначає, що на стадії відкриття провадження у справі або підготовчого провадження без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності суд був позбавлений можливості достеменно встановити усі обставини, що могли б свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності позову, а тому визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні ч. 2 ст. 43 ГПК України та повернення з цих підстав позовної заяви (залишення позовної заяви без розгляду на стадії підготовчого провадження) було б обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності. Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 23.07.2024 у справі № 910/15178/23, від 14.06.2022 у справі № 910/10680/21.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне розглянути вищевказані клопотання відповідачів після дослідження всіх обставин справи та, надавши оцінку вказаним доводам, зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом;
Згідно з ч.2 ст. 13 та ч. 2 ст. 14 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За приписами ч.1 ст. 43 ГПК України учасники процесу та їх представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.
Зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом). Подібний висновок Верховного Суду викладений у постановах від 14.08.2024 у справі № 916/3011/21, від 27.07.2023 у справі № 910/12713/22.
Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у ст. 2 ГПК України.
За змістом ч. 2 ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч.3 ст. 43 ГПК України).
Разом з цим Господарський процесуальний кодекс України не містить критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а тому однозначно встановити, що позов є штучним або завідомо безпідставним, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, не вбачається за можливе. Висновок про штучний характер позову або про те, що він є завідомо (для позивача) безпідставним, не повинен ґрунтуватися на припущеннях. В іншому разі висновок про те, що подання такого позову є зловживанням процесуальними правами, не буде переконливим і, відповідно, залишення позовної заяви без розгляду може бути розцінене як порушення права позивача на судовий захист. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування п. 3 ч.2 ст. 43 ГПК України викладені у постановах від 12.07.2019 у справі №910/16436/18, від 28.08.2019 у справі № 910/1027/19, від 24.10.2019 у справі № 910/16413/18).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2024 у справі №924/684/24, яке залишено без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.06.2025, було задоволено, зокрема позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до АТ "Хмельницькобленерго" про визнання укладеними договорів купівлі - продажу цінних паперів. Визнано укладеними договори купівлі-продажу цінних паперів, зокрема договори про обов'язковий викуп АТ "Хмельницькобленерго" належних акціонерам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 простих іменних акцій АТ "Хмельницькобленерго" у редакціях, вказаних в резолютивній частині рішення суду.
Позивач, стверджуючи, що умови пунктів 3.3-3.5 (в частині встановлення строків на виконання зобов'язання), 4.2-4.5 суперечать законодавству і принципам справедливості та ставлять товариство у завідомо невигідне становище, звернувся до суду із позовами про визнання недійсними вказаних пунктів договорів.
Суд зазначає, що подання позовів у даній справі є реалізацією АТ "Хмельницькобленерго" свого права на судовий захист в обраний ним спосіб, оскільки останній вважає, що умови оспорюваних пунктів договорів суперечать вимогам чинного законодавства та порушують його права.
З метою забезпечення реалізації права позивача на судовий захист суд зобов'язаний перевірити доводи позивача і, в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Суд приймає до уваги, що АТ "Хмельницькобленерго" не подавало до суду іншого позову до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із тим самим предметом та з тих самих підстав, про що зазначено позивачем у позовній заяві та не спростовано відповідачами.
У справі № 924/684/24 предметом судового розгляду були зовсім інші позовні вимоги - про визнання договорів укладеними, водночас у даній справі розглядаються вимоги про визнання недійсними пунктів договорів, що були укладені за рішенням суду та які на даний час є чинними.
Тому доводи відповідачів з приводу того, що позовні заяви у даній справі подані для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин та щодо відсутності предмета спору в поданих позовних заявах є безпідставними.
Також відповідачі посилаються на п. 2 ч. 2 ст. 43 ГПК України, відповідно до якої зловживанням процесуальними правами може бути визнано подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав (справи №№ 924/1027/25, 924/1028/25, 924/1029/25), метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.
Разом з тим, АТ "Хмельницькобленерго" подало позови хоча і з аналогічних підстав, однак з різним предметом (про визнання недійсними пунктів трьох різних договорів, укладених із різними відповідачами). При цьому з огляду на приписи ч. 1 ст. 173 ГПК України об'єднувати декілька вимог в одній позовній заяві є правом, а не обов'язком позивача. Будь-яких доказів, що такі дії були вчинені позивачем з метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями матеріали справи не містять.
З приводу посилань відповідачів, що позови у цій справі подані з метою перешкоджання розгляду справи № 924/684/25 та виконання судового рішення у справі № 924/684/24, то останні є лише припущеннями відповідачів, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували існування у позивача можливості та наміру протиправного використання процесуальних документів у цій справі в інших судових провадженнях.
Крім того, суд звертає увагу, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області у справі №924/684/25 від 15.10.2025 було відмовлено у задоволенні клопотання АТ "Хмельницькобленерго" про зупинення розгляду справи № 924/684/25 до вирішення справи №924/1028/25.
Таким чином, доводи відповідачів про наявність в діях позивача ознак зловживання процесуальними правами не знайшли свого підтвердження та є безпідставними, тому суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідачів про залишення без розгляду позовних заяв в порядку ч.3 ст. 43 ГПК України (повернення позовної заяви можливе лише до відкриття провадження у справі).
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4)правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 03.12.2024 у справі 903/1251/23 (903/187/24), тощо.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, договори про обов'язковий викуп АТ "Хмельницькобленерго" належних акціонерам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 простих іменних акцій АТ "Хмельницькобленерго", пункти яких просить визнати недійсними позивач, були укладені за рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2024 у справі №924/684/24, яке залишено без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.06.2025.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Частиною 1 ст. 326 ГПК України також встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права та обов'язковість судового рішення. У свою чергу, основним завданням другого з цих принципів є забезпечення першого названого принципу - верховенства права, оскільки без виконання судових рішень реалізація цього принципу є недосяжною. Зокрема, це випливає також із судової практики Європейського суду з прав людини (див. рішення від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії" ("Ryabykh v. Russia", заява №52854/99, п. 55), від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України" ("Svetlana Naumenko v. Ukraine", заява № 41984/98, п. 91) тощо).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини однією з важливих складових верховенства права є принцип правової визначеності, дотримання якого забезпечується реалізацією принципу res judicata (скорочено від "Res judicata pro veritate habetur!", що в перекладі з латини - "судове рішення визнається за істину"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Тобто жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рябих проти Росії" (п.п. 51-52, 56), у справі "Науменко проти України" (п. 91), від 18.11. 2004 у справі "Праведная проти Росії" ("Pravednaya v. Russia", заява № 69529/01, п.п. 24-25), від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України" ("Ponomaryov v. Ukraine", заява № 3236/03, п. 40), від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" ("Khristov v. Ukraine", заява № 24465/04, п.п. 33-34), від 17.06.2021 у справі "Тряпишко проти України" (заява № 59577/12, п. 22) тощо).
Винятки із принципу res judicata можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Зокрема, це можуть бути нововиявлені обставини (див., наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справах "Понамарьов проти України" (п.п. 40-41), "Христов проти України" (п. 34), рішення від 09.06.2011 у справі "Желтяков проти України" ("Zheltyakov v. Ukraine", заява № 4994/04, п.п.43-44) тощо).
У відповіді на відзив та в судовому засіданні позивач стверджував, що у справі № 924/684/24 суди не досліджували правомірність чи справедливість кожного окремого положення договору про обов'язковий викуп АТ "Хмельницькобленерго" належних акціонерам простих іменних акцій, основний спір був щодо встановлення справедливої ринкової вартості та ціни викупу однієї акції. Тому судове рішення у справі №924/684/24 не містить правової оцінки положень пунктів 3.3-3.5, 4.2-4.4 договорів, не встановлює їх відповідності законодавству та не виключає можливості подальшого їх судового оскарження.
Разом з тим, суд не може погодитись із такими доводами позивача.
Так, Верховний Суд неодноразово зазначав, що позови про визнання договорів укладеними (спонукання до укладення договору) і позови про врегулювання розбіжностей за договором є різними способами захисту, однак вони можуть мати спільний характер у тому числі, коли відповідач під час судового розгляду позову про спонукання до укладення договору, відмовляючись від підписання такого договору на запропонованих позивачем умовах, наведе ґрунтовні заперечення щодо цих умов. В такому випадку, на суд покладається обов'язок оцінити умови договору на предмет наявності в ньому всіх істотних умов та всіх доводів сторін, а також вирішити по суті наявні розбіжності сторін і сформулювати умови договору відповідно до вимог законодавства. Отже, якщо особа, яка зобов'язана укласти договір, ухиляючись від підписання договору, який є для неї обов'язковим, під час розгляду справи зазначила про розбіжності з умовами запропонованого проєкту, то суд, зобов'язаний їх розглянути. Фактично вирішення судом спору про визнання договорів укладеними (спонукання до укладення договору) як при ухиленні від укладення договору, так і при виникненні розбіжностей щодо його умов, зводиться по суті до внесення визначеності в правовідносини сторін і встановлення судом умов, що не врегульовані сторонами в досудовому порядку (постанови від 02.04.2024 у справі № 910/4114/23, від 28.11.2023 у справі № 922/1307/22, від 02.04.2024 у справі № 910/4114/23 та ін.).
Враховуючи вищевказані правові висновки Верховного Суду, суди, в тому числі і суд касаційної інстанції, розглядаючи справу № 924/684/24, дійшли висновку, що сформульовані у спільній позовній заяві умови договорів про обов'язковий викуп АТ "Хмельницькобленерго" належних акціонеру простих іменних акцій АТ "Хмельницькобленерго" відповідають вимогам чинного законодавства України з визначенням у п. 7.1 договорів як день укладення останніх - у день набрання чинності цим рішенням суду.
Зважаючи на вказане, позовні вимоги були задоволені у повному обсязі та визнані укладеними договори про обов'язковий викуп АТ "Хмельницькобленерго" належних акціонерам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 простих іменних акцій АТ "Хмельницькобленерго" в редакції, викладеній в резолютивній частині рішення.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України зазначені обставини вважаються встановленими та не потребують повторного доказування при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи
У разі якщо позивач мав заперечення щодо змісту пунктів 3.3-3.5, 4.2-4.5 вищевказаних договорів, в тому числі і щодо їх невідповідності вимогам чинного законодавства, то такі обставини АТ "Хмельницькобленерго" необхідно було доводити у справі № 924/684/24, а не намагатися здійснити переоцінку встановлених у справі № 924/684/24 обставин в межах даної справи.
Суд також приймає до уваги, що представник АТ "Хмельницькобленерго" під час розгляду справи №924/684/24 в суді першої інстанції не висловив жодних заперечень у відзиві на позовну заяву та інших заявах по суті справи щодо вказаних пунктів договорів, що підтверджується змістом рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2024 у справі №924/684/24. І лише у промові від 09.10.2024 відповідач навів заперечення стосовно умов пунктів 3.7, 4.2-4.5 договорів. Однак суд першої інстанції не прийняв до уваги та не надав оцінки вказаним доводам, оскільки вони не містилися у заявах по суті, строк для надання яких було надано судом, а також зважаючи на приписи ст. 218 ГПК України.
В подальшому на вказані обставини відповідач звертав увагу і в судах апеляційної та касаційної інстанції.
Північно - західний апеляційний господарський суд у постанові від 16.01.2025 у справі №924/684/24 вказав, що безпідставними є доводи відповідача про те, що суд першої інстанції належним чином не оцінив зміст договорів, що визнав укладеними, а також включив умови, які не визначені законодавством істотними для цього виду правочинів, і вони не узгоджені сторонами, зокрема пункти 3.7, 4.2-4.5 договорів; дані доводи спростовуються встановленими судом обставинами та вищевказаними нормами чинного законодавства.
Також доводи скаржника про заперечення ним інших умов спірних договорів та не надання судами попередніх інстанцій обґрунтувань таких доводів були відхилені як необґрунтовані Верховним Судом у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 17.06.2025 у справі № 924/684/24, з огляду на те, що відповідні доводи відповідача не містились у відзиві на позов, а тому в силу приписів ч. 4 ст. 165 ГПК України відповідач позбавляється права заперечувати проти відповідних обставин під час розгляду справи по суті.
З наведеного слідує, що формування власної позиції по суті заявлених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позовних вимог у справі № 924/684/24 безпосередньо залежало від волевиявлення АТ "Хмельницькобленерго", прояву ним добросовісної та розумної обачності, належної реалізації останнім своїх процесуальних прав.
Однак АТ "Хмельницькобленерго" належним чином не скористалось своїм процесуальним правом на подання заперечень щодо змісту оспорюваних пунктів договорів в межах справи № 924/684/24 у строки, визначені ГПК України.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на усе вищевикладене, суд дійшов висновку, що оспорюючи умови пунктів 3.3-3.5, 4.2-4.5 договорів про обов'язковий викуп АТ "Хмельницькобленерго" належних акціонерам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 простих іменних акцій АТ "Хмельницькобленерго", визнаних укладеними за рішенням суду у справі 924/684/24, уже в межах даної справи № 924/1028/25, позивач намагається поставити під сумнів судові рішення у справі № 924/684/24, які набрали законної сили, що суперечить принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.
Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача в зв'язку із відмовою у позові.
Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" м. Хмельницький до 1. ОСОБА_1 м. Дніпро, 2. ОСОБА_2 м. Київ про визнання недійсними пунктів договорів відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складено 08.12.2025.
Суддя Л.О. Субботіна
Рішення надіслати сторонам до ел. кабінетів.