вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"01" грудня 2025 р. Справа № 918/1051/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сарненської міської ради Рівненської області до фізичної особи-підприємця Губені Яни Миколаївни,
фізичної особи-підприємця Нечипорук Юлії Борисівни
про стягнення солідарно коштів у сумі 76 944 грн 57 коп.,
у судовому засіданні приймали участь:
від позивача - не з'явився;
від відповідача-1 - не з'явився;
від відповідача-2 - не з'явився;
від прокуратури - Мельничук Л.О.
Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
У судовому засіданні 1 грудня 2025 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
У листопаді 2025 року керівник Сарненської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Сарненської міської ради Рівненської області (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Губені Яни Миколаївни (далі - відповідач-1), фізичної особи-підприємця Нечипорук Юлії Борисівни (далі - відповідач-2) про стягнення солідарно коштів у сумі 76 944 грн 57 коп., з яких: 44 999 грн 70 коп. - безпідставно збережені кошти, 26 729 грн 84 коп. - інфляційні втрати та 5 215 грн 03 коп. - 3% річних.
Також прокурор просить стягнути солідарно з фізичної особи-підприємця Губені Яни Миколаївни та фізичної особи-підприємця Нечипорук Юлії Борисівни на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір за подання до суду даної позовної заяви у розмірі 3 028 грн 00 коп.
До позовної заяви керівником Сарненської окружної прокуратури долучено платіжну інструкцію від 3 листопада 2025 року № 2229 (внутрішній номер 459164214) про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 3 028 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами, як замовниками будівництва, вимог п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", невиконанням ними свого обов'язку щодо сплати пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту у зв'язку з будівництвом об'єкту: "Будівництво магазину непродовольчих товарів з адміністративними приміщеннями" за адресою: м. Сарни, вул. Княгині Ольги, 42. Тому, кошти у заявленій сумі є безпідставно збереженими та підлягають стягненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Розрахунок розміру пайового внеску зроблено прокурором на підставі п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Ухвалою суду від 12 листопада 2025 року позовну заяву керівника Сарненської окружної прокуратури прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі, судове засідання для розгляду справи призначено на 1 грудня 2025 року.
У судовому засіданні 1 грудня 2025 року прокурор у справі підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Позивач у судове засідання 1 грудня 2025 року не з'явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 12.11.2025 року, до електронного кабінету Сарненської міської ради Рівненської області (а.с. 73). В той час про причини неявки суд не повідомив.
Відповідач-1 у судове засідання 1 грудня 2025 року також не з'явився, про дату, час і місце даного засідання повідомлявся належним чином.
Так, з метою повідомлення відповідача-1 про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів ГПК України, ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 12 листопада 2025 року, відправлена відповідачу-1 на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1 , повернулася до суду із відміткою на конверті про невручення: "адресат відсутній" (а.с. 75-77).
За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що місцезнаходженням фізичної особи-підприємця Губені Яни Миколаївни є: АДРЕСА_1 .
Крім того відповідач-2 у судове засідання 1 грудня 2025 року також не з'явився, про дату, час і місце даного засідання повідомлявся належним чином.
Так, з метою повідомлення відповідача-2 про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів ГПК України, ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 12 листопада 2025 року, відправлена відповідачу-1 на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 34500, Рівненська обл., м. Сарни, вул. Стефаника, буд. 11, повернулася до суду із відміткою на конверті про невручення: "адресат відсутній" (а.с. 78-80).
За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що місцезнаходженням фізичної особи-підприємця Нечипорук Юлії Борисівни є: АДРЕСА_2 .
Згідно із п. п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За вказаних обставин, у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідачів про розгляд даної справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідачі не подали до суду відзиву на позов, а відтак не скористалися наданими їм процесуальними правами, а неявка останніх не перешкоджає розгляду цієї справи та вирішенню спору по суті, то за висновками суду справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Сарненської міської ради Рівненської області, фізичної особи-підприємця Губені Яни Миколаївни та фізичної особи-підприємця Нечипорук Юлії Борисівни.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Згідно зі ст. 1311 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до положення ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 року у справі № 822/1169/17.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в одному з двох випадків: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Беззаперечно, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, що перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17.
За змістом ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
З огляду на викладене, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду, а суд зобов'язаний перевірити такі.
Аналогічні висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 17.07.2018 року у справі № 804/6296/15, від 17.07.2019 року у справі № 824/14/19-а, від 21.08.2019 року у справах № 802/1873/17-а та № 263/2038/16-а.
Враховуючи висновок про застосування норм права, викладений у п. п. 77 - 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, необхідно зазначити, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, згідно зі ст. 142 Конституції України, зокрема, є і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з статтею 145 Конституції України права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Бюджетна система України згідно ст. 7 Бюджетного кодексу України, ґрунтується на таких принципах: збалансованості, повноти, обґрунтованості, цільового використання бюджетних коштів, відповідальності учасників бюджетного процесу тощо. Одним із принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України, є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає в тому, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.
Частиною 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Бюджетом розвитку, згідно з п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку та зміцнення матеріально-фінансової бази.
Тобто, орган місцевого самоврядування до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави в галузі бюджету, фінансів, цін та у галузі будівництва є Сарненська міська рада.
В даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави, що виражається в порушенні норм законодавства під час ухилення відповідачів від сплати коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Сарни, а також через нездійснення Сарненською міською радою повноважень по зверненню до суду з позовом.
Вищевказані порушення містобудівного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі замовниками будівництва - фізичною особою-підприємцем Губенею Яною Миколаївною та фізичною особою-підприємцем Нечипорук Юлією Борисівною зумовлюють ненадходження до Сарненської міської ради коштів пайової участі, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди (збитків) бюджету ради у виді упущеної вигоди.
Сарненською окружною прокуратурою скеровано до Сарненської міської ради листи від 20.10.2025 № 53-2761ВИХ-25 щодо вжиття заходів спрямованих на стягнення з ФОП Губені Я.М. та ФОП Нечипорук Ю.Б., коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, а також інфляційних та 3% річних.
Сарненська міська рада листом від 23.10.2025 за № 2923-02/17 повідомила окружну прокуратуру, що станом на 22.10.2025 кошти пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту замовниками Губенею Я.М. та Нечипорук Ю.Б. по об'єкту: будівництво магазину непродовольчих товарів з адміністративними приміщеннями в м. Сарни по вул. Княгині Ольги, 42, не сплачувалися.
Сарненська міська рада не вживала заходів претензійно-позовного характеру, оскільки Губеня Я.М. та Нечипорук Ю.Б. із заявою про визначення розміру пайової участі щодо зазначених об'єктів будівництва до міської ради не зверталися.
При цьому, Сарненська міська рада не заперечує щодо вжиття Сарненською окружною прокуратурою заходів спрямованих на захист її інтересів у випадках та в порядку, встановлених законом.
Отже, зміст листа міської ради підтверджує факт бездіяльності органу місцевого самоврядування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким, сам факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту та звернення до суду з позовом.
Таким чином, незалежно від причин незвернення до суду Сарненської міської ради, сам факт цього незвернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.
Крім того, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Сарненською окружною прокуратурою 05.11.2025 повідомлено позивача про звернення з відповідним позовом до суду.
Отже, в даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у зв'язку з їх порушенням, що виразились в ухиленні відповідачів, як замовників будівництва, від сплати коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Сарни, а також через нездійснення Сарненською міською радою, як уповноваженим органом, належних заходів до усунення вказаного порушення, зокрема шляхом звернення з відповідним позовом до суду.
З огляду на зазначене, суд зробив висновок, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, який, попри те, не здійснює захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах.
Згідно з правилами статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, відповідно до інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відомості і документи якої є офіційними, встановлено, що Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області 05.08.2020 зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт серії РВ051200804275 на об'єкт: "Будівництво магазину непродовольчих товарів з адміністративними приміщеннями" по АДРЕСА_3 .
В подальшому, 09.12.2021 Державною інспекцією архітектури та містобудування України зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта № ІУ101211209322 на об'єкт - "Будівництво магазину непродовольчих товарів з адміністративними приміщеннями" за адресою: АДРЕСА_3 .
Так, у декларації зазначено, що будівельні роботи виконувались у строк з 05.08.2020 по 11.10.2021, Строк введення об'єкта в експлуатацію 11.10.2021.
Будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 5625410100:01:025:0280, площею 0,0719 га, з цільовим призначенням 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що належить ОСОБА_1 .
Наказом відділу архітектури, містобудування інфраструктури, житлово-комунального господарства, енергетики та захисту довкілля Сарненської районної державної адміністрації № 33 від 14.07.2020 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва - магазину непродовольчих товарів з адміністративними приміщеннями в АДРЕСА_3 , згідно яких замовниками будівництва є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Разом з тим, у Декларації також вказано, що замовниками будівництва об'єкту - "Будівництво магазину непродовольчих товарів з адміністративними приміщеннями" по АДРЕСА_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
У розділі Декларації "Пайова участь" зазначено, що підставою для звільнення від сплати пайової участі є ст. 13 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
У подальшому, 31.05.2022 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право спільної часткової власності на вищевказаний магазин, власники - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Документи, подані для державної реєстрації: витяг з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ, серія та номер: ІУ101211209322.
Після чого, 12.06.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким Продавець передає, а Покупець приймає 1/2 частку у праві власності на магазин непродовольчих товарів з адміністративними приміщеннями та 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку, на якій він розташований, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 12.06.2023 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на магазин непродовольчих товарів з адміністративними приміщеннями, об'єкт житлової забудови 875,7 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_3 .
Поряд з тим, з інформацій Сарненської міської ради № 2285-02/17 від 11.08.2025 встановлено, що ОСОБА_1 та. ОСОБА_2 з приводу укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури до міської ради не зверталися.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За змістом зазначеної статті, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 року у справі № 911/594/18 і від 14.12.2021 року у справі № 643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов'язковим на підставі закону.
Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов'язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов'язку замовника та не звільняє замовника від обов'язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.
Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Однак, на момент прийняття в експлуатацію зазначеного об'єкту нерухомості (09.12.2021 року) статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено на підставі Закону № 132-ІХ (з 01.01.2020 року).
Натомість Закон № 132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" та установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).
- інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації (підпункт 6 частини 2).
При цьому договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).
Тобто відповідно до внесених Законом № 132-ІХ змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Натомість наявний обов'язок щодо звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі.
Крім того Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 вказано про те, що враховуючи, що у цій справі будівництво об'єкту розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 в подібних правовідносинах.
Також суд зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-ІХ обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та вірно врахована судом апеляційної інстанції.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову прокурора про стягнення з відповідача як замовника будівництва, що здійснювалося у 2020 році із прийняттям об'єкту торгового комплексу в експлуатацію у 2021 році пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту зроблені із правильним застосуванням положень абзацу другого пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ та узгоджуються із наведеними вище висновками Верховного Суду.
Разом з тим, у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-ІХ обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію. Так у зв'язку із несплатою забудовником коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 3 ст. 11 ЦК України, передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
Враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України.
У такому разі суд, має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
У відповідності із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Зазначену позицію Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
У даному конкретному випадку між позивачем та відповідачами договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти на виконання вимог Закону № 132-IX ФОП Губенею Я.М. та ФОП Нечипорук Ю.Б. до місцевого бюджету не сплачувалися.
Варто зауважити, що законодавець у наведених вище правових нормах Закону № 132-IX диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків.
Так, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну Таким чином, саме фактор будівництва будинку з метою створення житла, що має місце й у даному конкретному випадку, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.
Згідно рішення Сарненської міської ради від 13.09.2019 № 1265 "Про внесення змін до рішення міської ради від 20.07.2016 № 216 "Про пайову участь замовників будівництва у розвитку інфраструктури м. Сарни", розмір пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Сарни встановлюється, зокрема, для магазинів у розмірі 3 відсотки від кошторисної вартості об'єкта будівництва.
Оскільки замовниками та особами, які здійснювали введення в експлуатацію об'єкта "Будівництво магазину непродовольчих товарів з адміністративними приміщеннями" за адресою: АДРЕСА_3 , є Губеня Я.М. та Нечипорук Ю.Б., то розмір пайової участі підлягає стягненню з них солідарно на користь місцевого бюджету Сарненської територіальної громади.
Так, Державною інспекцією архітектури та містобудування України зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта 09.12.2021 та загальна кошторисна вартість будівництва становить 1 499 990, отже розмір пайової участі, що підлягає сплаті становить 44 999,70 (1 499 990 грн. х 3%).
З викладених обставин, позовні вимоги прокурора про стягнення солідарно з фізичної особи-підприємця Губені Яни Миколаївни та фізичної особи-підприємця Нечипорук Юлії Борисівни на користь Сарненської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі 44 999 грн 70 коп. підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.
Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Прокурором заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5 215 грн 03 коп. та інфляційних втрат у розмірі 26 729 грн 84 коп.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про стягнення правомірними.
Крім того, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що обґрунтований розмір даних компенсаційних виплат становить 27 375 грн 40 коп., при заявленому 26 729 грн 84 коп.
Разом з тим, частиною 2 ст. 237 ГПК України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, то стягненню з відповідачів підлягають інфляційні втрати у заявленому прокурором розмірі 26 729 грн 84 коп.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сарненської міської ради Рівненської області до фізичної особи-підприємця Губені Яни Миколаївни, фізичної особи-підприємця Нечипорук Юлії Борисівни про стягнення солідарно коштів у сумі 76 944 грн 57 коп., з яких: 44 999 грн 70 коп. - безпідставно збережені кошти, 26 729 грн 84 коп. - інфляційні втрати та 5 215 грн 03 коп. - 3% річних, є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
В позовній заяві прокурор просить стягнути солідарно з фізичної особи-підприємця Губені Яни Миколаївни та фізичної особи-підприємця Нечипорук Юлії Борисівни на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір за подання до суду даної позовної заяви у розмірі 3 028 грн 00 коп.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з 1 січня складає 3 028 грн 00 коп.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи, що прокурором заявлено одну вимогу майнового характеру, за яку судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно останній зобов'язаний був сплатити при поданні позову до суду судовий збір в розмірі 3 028 грн 00 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні даного позову Рівненською обласною прокуратурою було сплачено 3 028 грн 00 коп. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 3 листопада 2025 року № 2229 (внутрішній номер 459164214).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн 40 коп. покладаються на відповідачів у справі та підлягають солідарному стягненню.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 178, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути солідарно з фізичної особи-підприємця Губені Яни Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та фізичної особи-підприємця Нечипорук Юлії Борисівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Сарненської міської ради Рівненської області (34500, Рівненська обл., м. Сарни, вул. Широка, буд. 31, код ЄДРПОУ 04057770) в дохід місцевого бюджету Сарненської міської територіальної громади 76 944 (сімдесят шість тисяч дев'ятсот сорок чотири) грн 57 коп., з яких: 44 999 (сорок чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 70 коп. - безпідставно збережені кошти, 26 729 (двадцять шість тисяч сімсот двадцять дев'ять) грн 84 коп. - інфляційні втрати та 5 215 (п'ять тисяч двісті п'ятнадцять) грн 03 коп. - 3% річних.
Стягнути солідарно з фізичної особи-підприємця Губені Яни Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та фізичної особи-підприємця Нечипорук Юлії Борисівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат по оплаті судового збору.
Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 8 грудня 2025 року.
Суддя Політика Н.А.