пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
26 листопада 2025 року Справа № 903/767/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом: заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації, Луцької міської ради
до відповідача: Товариства з обмежено відповідальністю "Гранд Персона"
про стягнення 4283170,28 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача-1: Б'яла І. В., витяг з ЄДРПОУ;
від позивача-2: н/з;
від відповідача: н/з;
від прокуратури: Костюк Н.В., прокурор відділу, службове посвідчення №071760 від 01.03.2023.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: 29.07.2025 заступник керівника Луцької окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації, Луцької міської ради з позовом до Товариства з обмежено відповідальністю "Гранд Персона" про стягнення 4283170,28 грн, з них 2483520,50 грн безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою, 1486618,53 грн інфляційних втрат, 313031,25 грн 3% річних.
При обґрунтуванні позовних вимог вказує, що відповідачем безпідставно збережені кошти внаслідок несплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:11:104:0024, площею 0,1470 га, що розташована за адресою: вул. Кривий Вал,34, м.Луцьк, Волинська область. Зазначає, що ТзОВ "Гранд Персона" будучи власником об'єкта нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці державної форми власності (за час її перебування у державній власності), зобов'язане було сплачувати кошти за її використання до місцевого бюджету Луцької територіальної громади. Крім того, на суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати прокурор нараховує інфляційні втрати та 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 25.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 24.09.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу - відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 03.09.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов у строк не пізніше 15 днів з дня вручення ухвали, прокурору та позивачу відповідь на відзив у строк 5 днів з дня його отримання.
21.08.2025 представник відповідача через систему "Електронний суд" подав заяву про продовження строку на подання відзиву до 31.08.2025, оскільки наявні поважні та об'єктивні причини, які не дозволяють належно підготувати і подати відзив на позовну заяву у письмовій формі, зокрема у зв'язку з зайнятістю у цей період іншими видами адвокатської діяльності, в тому числі у судових засіданнях про що останній долучає докази. Дана заява з додатками долучена до матеріалів справи.
01.09.2025 представник відповідача через систему "Електронний суд" подав заяву про залишення позовної заяви без руху в якій просить надати строк для усунення недоліків, а саме: привести позовну заяву у відповідність до вимог ст. 162 ГПК України та належно обґрунтувати підстави для звернення прокурора з позовом, у тому числі щодо бездіяльності компетентного органу.
01.09.2025 представник відповідача через систему "Електронний суд" подав відзив на позовну заяву в якому, зокрема, просить відмовити у задоволенні позову. При цьому вказує, що з моменту набуття відповідачем права на нерухоме майно (адміністративний будинок) до 23.04.2024 земельна ділянка перебувала в постійному користуванні ДП "Інформаційно-аналітичне агентство", право постійного користування якого припинене на підставі листа ДП "Інформаційно-аналітичне агентство" №01 02/24 від 26.02.2024 та розпорядження начальника Волинської ОВА №144 від 05.04.2024 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою». Оскільки земельна ділянка відносилася до державної власності Луцька міська рада не була наділена повноваженнями щодо контролю за справлянням плати за її користування. Звертає увагу суду, що код цільового призначення « 03.10 Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку» присвоєно лише 05.03.2024, а тому не було об'єктивної можливості провести нормативну грошову конкретної земельної ділянки та, відповідно, визначити розмір плати за землю. Відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку з 10.10.2024 після чого сплачує всі необхідні податки. Щодо застосування при розрахунку боргу відсотку орендної плати у розмірі 6 % вказує, що даний є невірним, оскільки відповідач не здійснює діяльності за КВЕД 96.02 «Надання послуг перукарнями та салонами краси». Також звертає увагу, що не користувався земельною ділянкою в розмірі 0,1470 га, оскільки належна адміністративна будівля не займає всю площу земельної ділянки та звертався з листами до Луцької міської ради та Волинської ОДА з проханням належно оформити право користування спірною земельною ділянкою. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 03.09.2025 повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання, за клопотанням представника відповідача, відкладено на 17.09.2025.
У судовому засіданні 17.09.2025 було розглянуто заяву відповідача від 21.08.2025 про продовження строку на подання відзиву до 31.08.2025 та враховуючи відсутність заперечень учасників справи, суд постановив на місці задовольнити заяву представника відповідача про продовження строку на подання відзиву на позов до 31.08.2025.
04.09.2025 через систему «Електронний суд» представник відповідача подав заяву у якій просить суд повернути без розгляду заяву від 30.08.2025 про залишення позовної заяви без руху. Враховуючи зазначене, суд в судовому засіданні 17.09.2025 постановив на місці повернути без розгляду заяву про залишення позовної заяви без руху через відкликання до її вирішення.
04.09.2025 прокурор через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив на позовну заяву у якому просить суд відхилити заперечення представника відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву з підстав їх необґрунтованості. При цьому вказує, що право постійного користування державного підприємства "Інформаційно-аналітичне агентство" припинено з часу відчуження нерухомого майна (09.08.2007), а не з часу внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23.04.2024, про що зазначає відповідач. Звертає увагу суду, що відповідно до норм Податкового кодексу України плата за землю належить до місцевих податків, відповідно сплачується до місцевого бюджету, тобто мали б надходити до бюджету саме Луцької територіальної громади, оскільки спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах міста Луцька і саме Луцька міська рада є органом, що повинен здійснювати контроль за такими надходженнями. Також зазначає, що твердження відповідача про відсутність відомостей про код цільового призначення земельної ділянки у Державному земельному кадастрі до 05.03.2024 не свідчить про відсутність самого цільового призначення цієї ділянки, яке визначене ще з моменту її формування як об'єкта цивільних прав у 2006 році, а саме: для обслуговування адміністративних та господарських будівель і споруд. Щодо застосування при розрахунку 6% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки вказує, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо ТзОВ «Гранд персона» зареєстровано право власності на закінчений будівництвом об'єкт - адміністративний будинок з кондитерським цехом, кафе та салоном краси /літер А-3/ площею 1446 кв. метрів, а відповідно до Додатку до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 № 42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю» з наступними змінами згідно рішень міської ради №7/9 від 23.03.2011, №16/7 від 30.11.2011, №20/90 від 26.01.2012, №38/60 від 28.02.2013, №69/39 від 28.01.2015 та №20/27 від 21.03.2017, визначено, що річний розмір орендної плати за землю встановлено у розмірі 6% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки функціональне використання якої: розміщення нотаріальних, брокерських, маклерських, рекламних контор, туристичних агентств (фірм), агентств нерухомості, пунктів обміну валют, пунктів обміну валют, пунктів продажу лотерейних білетів, салонів краси. Дана відповідь на відзив з додатками долучена до матеріалів справи.
16.09.2025 відповідач через систему "Електронний суд" подав заперечення на відповідь на відзив в яких просить у задоволенні позову відмовити. При цьому вказує, що відповідач не ухилявся від сплати за користування земельною ділянкою, а навпаки, був позбавлений можливості оформити землекористування та розрахувати плату через юридичні перешкоди, тобто, відсутній такий ключовий елемент для стягнення безпідставно збережених коштів як безпідставність збереження коштів. Однак зауважує, що у випадку обґрунтованості підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів потрібно буде визначити період за який такі кошти підлягатимуть стягненню, здійснити перерахунок боргу, виходячи зі ставки орендної плати 3% і площі земельної ділянки, що відповідає площі забудови - 0,0466 га та відповідно перерахунок інфляційних втрат і 3% річних. Дані заперечення з додатками долучено до матеріалів справи.
17.09.2025 через систему «Електронний суд» представник відповідача подав заяву у якій просить суд відкласти підготовче засідання у зв'язку з перебуванням у відрядженні у м. Києві.
У судовому засіданні 17.09.2025 суд, на виконання вимог ст.195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів - по 03.11.2025 та відкласти підготовче засідання на 13.10.2025.
Ухвалою суду від 17.09.2025 повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 13.10.2025.
29.09.2025 прокурор через систему «Електронний суд» подав заяву в якій просить відхилити доводи відповідача наведені у заперечені на позов. При цьому вказує, що обов'язок оформлення прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна покладено саме на власника такого об'єкта нерухомого майна, відповідно з дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Звертає увагу суду, що наявне функціональне призначення приміщення (адміністративний будинок з кондитерським цехом, кафе та салоном краси) прямо впливає на функціональне призначення земельної ділянки, на якій розташоване, незалежно від основного виду діяльності відповідача. Дана заява з додатками долучена до матеріалів справи.
13.10.2025 представник відповідача через систему «Електронний суд» подав заяву в якій просять відхилити доводи прокурора. При цьому наводять альтернативний розрахунок виходячи з базової ставки орендної плати у розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та площі, однак вказав, що наведений альтернативний розрахунок не свідчить про визнання відповідачем позовних вимог, а здійснено для забезпечення повноти і всебічності судового розгляду та обґрунтування безпідставності заявлених вимог. Дана заява з додатками долучена до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 13.10.2025 повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 16.10.2025.
15.10.2025 прокурор через систему «Електронний суд» подав заяву (пояснення) в якій просить відхилити доводи відповідача наведені у заяві від 13.10.2025. Дана заява залишена судом без розгляду з підстав наведених в ухвалі суду від 16.10.2025.
У судовому засіданні 16.10.2025 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 04.11.2025.
Ухвалою суду від 16.10.2025 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 04.11.2025.
У судовому засіданні 04.11.2025 оголошено перерву до 19.11.2025.
19.11.2025 відповідач через систему «Електронний суд» подав заяву про долучення до матеріалів справи на підставі ст. 208 ГПК України тез вступного слова, які суд, в судовому засіданні 19.11.2025 постановив на місці залишити без розгляду, з огляду на таке.
У відповідності до п.3 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Як стверджується ч.4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Частиною 1 статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 161 ГПК України).
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п'ята статті 161 ГПК України).
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.1, 2 ст. 118 ГПК України).
Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач не просив дозволу подати додаткові пояснення, а суд дозволу учаснику справи подати останні не надавав та не визнавав їх подання необхідними у відповідності до частини п'ятої статті 161 ГПК України, тому письмові пояснення відповідача, в силу положень ч. 2 ст. 118 ГПК України, залишено судом без розгляду.
У судовому засіданні 19.11.2025 прокурор та представники позивачів позовні вимоги підтримали повністю; представник відповідача просив в задоволені позову відмовити повністю.
У судовому засіданні 19.11.2025 судом постановлено на місці оголосити про перехід до стадії ухвалення судового рішення, відкласти ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення 12.00 год 26.11.2025.
Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
установив:
09.08.2007 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та підприємцем Бровіним О. В. був укладений договір купівлі-продажу № 2634 предметом якого була адміністративна будівля /літера А-3/ загальною площею 1448,9 м. кв., що орендувалася ПП Бровіним О. В. та розташована за адресою: вул.Кривий Вал, 34, м. Луцьк, про що наявний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
На підставі акта передачі державного майна від 15.08.2007 підприємцю Бровіну О. В. передана у власність вказана в договорі № 2634 від 09.08.2007 адміністративна будівля.
У подальшому, ПП Бровіним О. В. адміністративну будівлю /літера А-3/ загальною площею 1448,9 м. кв., що розташована за адресою: вул.Кривий Вал, 34, м. Луцьк було передано у статутний капітал ТзОВ «Гранд Персона» і останнє набуло (27.07.2011 дата державної реєстрації права власності) право приватної власності на дану будівлю, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 19.07.2011, виданого Виконкомом Луцької міської ради на підставі рішення останнього від 15.07.2011 № 511-9.
Земельна ділянка на якій розташована адміністративна будівлю /літера А-3/ загальною площею 1448,9 м. кв. на час набуття права власності на зазначену адміністративну будівлю підприємцем Бровіном О. В. перебувала в постійному користуванні Державного підприємства "Інформаційно-аналітичне агентство", що підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 02.11.2006 серії ЯЯ № 9030540, виданого відповідно до рішення Луцької міської ради від 30.06.2006 № 3/65.
Згідно розпорядження начальника Волинської ОВА від 05.04.2024 №144 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» на підставі листа від 26.02.2024 №01 02/24 ДП "Інформаційно-аналітичне агентство" право постійного користування ДП "Інформаційно-аналітичне агентство" припинено.
Розпорядженням голови Волинської обласної військової адміністрації від 18.09.2024 № 375 вирішено продати ТзОВ "Гранд Персона" земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:104:0024 площею 0,1470 га, що розташована за адресою: м. Луцьк, вул. Кривий Вал, 34.
10.10.2024, на підставі вказаного розпорядження, між ТзОВ «Гранд Персона» (покупець) та Волинською обласною державною (військовою) адміністрацією (продавець) укладено договір № 4409 купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,147 га, кадастровий номер 0710100000:11:104:0024, місце розташування: вул.Кривий Вал,34, м. Луцьк, що належала до державної форми власності.
Пунктом 1.6 договору № 4409 визначено, що на земельній ділянці, яка є предметом договору, розташовані об'єкти нерухомого майна, які належать покупцю, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Як стверджує прокурор, земельна ділянка по вул. Кривий Вал,34 у м. Луцьку з кадастровим номером 0710100000:11:104:0024 площею 0,1470 га, до набуття відповідачем права приватної власності на неї (10.10.2024), перебувала у державній власності, відповідно могла використовуватись зважаючи на вимоги ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України(далі - ЗК України) лише на підставі та умовах договору оренди, однак ТзОВ "Гранд Персона" використовувало спірну земельну ділянку без правовстановлюючих документів та сплати орендної плати з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, що на ній розташований до набуття зазначеної земельної ділянки у приватну власність, у зв'язку з чим місцевий бюджет недоотримав 2483520,50 грн, за розрахунками прокурора здійсненими в межах строку позовної давності з 02.04.2017 по 09.10.2024, крім того на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) здійснено нарахування інфляційних втрат та 3 % річних.
Норми права якими керувався суд при вирішенні спору по суті.
Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об'єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.
Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України. Ці правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися.
Так, при відчуженні об'єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об'єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.
Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Відповідно до ч. 5 ст. 120 ЗК України, в редакції чинній (від 20.06.2007) на час укладення договору купівлі-продажу майна, при переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об'єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування.
Адже стаття 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, а статті 140, 141 та 142 ЗК України (в редакції на час укладення ПП Бровіним О. В. договору купівлі-продажу № 2634) не містили відповідних підстав та механізму переходу прав на земельну ділянку поза волевиявленням попереднього власника чи користувача земельної ділянки.
Якщо віддати перевагу приписам статей 92, 140, 141 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу №2634) перед загальними правилами про перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівель і споруд, то при переході будівлі чи споруди до власника юридичної особи приватного права чи фізичної особи, право на таку земельну ділянку до нового власника не перейде. Водночас уповноважений у відповідних правовідносинах орган буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об'єкта нерухомості, якщо права на цю ділянку належать попередньому власнику чи постійному землекористувачу, без їх відмови від земельної ділянки, чим порушується принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розміщені.
На час придбання ПП Бровіним О. В. нерухомого майна загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою були визначені статтею 141 ЗК України (у відповідній редакції).
Постійний землекористувач міг добровільно відмовитися від права користування земельною ділянкою за поданою ним заявою до власника земельної ділянки та прийнятим власником земельної ділянки на підставі цієї заяви рішенням про припинення права постійного користування земельною ділянкою (частини 3, 4 статті 142 ЗК України у відповідній редакції).
Отже, норми земельного законодавства не містили відповідних підстав та механізму переходу прав на земельну ділянку поза волевиявленням попереднього користувача земельної ділянки.
Однак на час виникнення права власності на адміністративний будинок у ТзОВ «Гранд Персона» (27.07.2011 дата державної реєстрації права власності) редакцію статті 141 ЗК України було змінено (згідно із Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI) і в пункті «е» цієї норми законодавець прямо передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 принципово вирішила прогалину в законодавчому регулюванні права на оформлення землекористування частиною земельної ділянки, яка знаходиться на праві постійного землекористування іншої особи та дійшла висновку про те, що оскільки перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об'єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.
Таким чином, у разі набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до державного майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об'єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання державного майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об'єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель.
Сам принцип єдності долі земельної ділянки та об'єкта нерухомості означає, що неможлива ситуація, при якій у двох осіб є однакові права на земельну ділянку. В момент, коли одна особа внаслідок придбання об'єкта нерухомості набуває права на землю, інша особа їх втрачає, і це відбувається в силу згаданого вище принципу єдності. Якщо як аргумент припустити, що існує необхідність в отриманні згоди у постійного землекористувача, логічним висновком з цього буде лише те, що права на земельну ділянку при відчуженні об'єктів нерухомості він не втратив, що не відповідає наведеним вище аргументам.
За змістом частини першої статті 167 та статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин та набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
За договором купівлі - продажу № 2634 від 09.08.2007 відбулося відчуження державного майна, яке належало на праві власності державі, в приватну власність. Відповідно до покупця об'єктів нерухомого майна перейшло право на земельну ділянку, на якій розміщене придбане ним нерухоме майно та яка необхідна для обслуговування цього майна.
З аналізу зазначених вище норм та правових висновків Верховного Суду вбачається, що право постійного користування спірною земельною ділянкою Державного підприємства "Інформаційно-аналітичне агентство" припинено з часу відчуження нерухомого майна ПП Бровіну О. В ..
У даному контексті слід зауважити, що розпорядження начальника Волинської ОВА від 05.04.2024 №144 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» на підставі листа від 26.02.2024 №01 02/24 ДП "Інформаційно-аналітичне агентство" жодних юридичних наслідків не має, оскільки права землекористування до підприємця Бровіна О. В. перейшли в момент набуття права власності на нерухомість, і в цей же момент ДП "Інформаційно-аналітичне агентство" такі права втратив, тому зайва фіксація цього факту рішенням начальника Волинської ОВА не має як юридичної сили, так і юридичних наслідків.
Схожої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 по справі 916/3030/22.
Оскільки у подальшому нерухоме майно (адміністративна будівля) ПП Бровіним О. В. була передана у статутний капітал ТзОВ «Гранд Персона» відповідно до останнього перейшло право користування земельною ділянкою на якій розташоване нерухоме майно в силу закону.
Право власності ТзОВ «Гранд Персона» на зазначене нерухоме майно посвідчується свідоцтвом про право власності від 19.07.2011, виданого Виконкомом Луцької міської ради на підставі рішення останнього від 15.07.2011 № 511-9 та зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 27.07.2011 року.
Відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Враховуючи вищевикладене ТзОВ «Гранд Персона» починаючи з 27.07.2011 повинно було оформити, у встановленому порядку, своє право користування відповідною земельною ділянкою, оскільки саме із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Оскільки ТзОВ "Гранд Персона" використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:104:0024 площею 0,1470 га, що розташована за адресою: вул. Кривий Вал, 34, м.Луцьк, без правовстановлюючих документів та сплати орендної плати з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, що на ній розташований (27.07.2011) до набуття зазначеної земельної ділянки у приватну власність (10.10.2014), відповідач як фактичний користувач землі зобов'язаний відповідно до ст. 1212 ЦК України повернути безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно зі ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю належить до складу місцевих податків, що встановлюються місцевими радами та зараховуються до місцевих бюджетів (ст.ст. 10, 265 та 284 ПК України).
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
За приписами ст. 14.1.147 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
ТзОВ "Гранд Персона" у заявлений прокурором період, з урахуванням строку позовної давності (з 02.04.2017 по 10.10.2024) не було власником або постійним землекористувачем земельної ділянки за адресою: вул. Кривий Вал, 34, м.Луцьк, Волинської області, а тому не було суб'єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України). Таким чином, єдина можлива форма здійснення плати зі землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5).
Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про оренду землі" та п. 14.1.136 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
До моменту укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки та його реєстрації (10.10.2024) орендна плата за її використання відповідачем не сплачувалась.
У справах за вимогами про стягнення плати за користування земельною ділянкою, відповідне право на яку не оформлено у встановленому порядку, тобто відповідно до статті 1212 ЦК України, необхідним є встановлення розміру цієї ділянки.
Тобто, об'єктом може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об'єкт цивільних прав.
Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно з вимогами ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до статті 193 ЗК України державний земельний кадастр це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
З визначення поняття державної реєстрації земельної ділянки, наданого статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
У відповідності до вимог статті 15 цього Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, як: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використанні земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використання земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яка поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативні грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки землі щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлені відомості про земельну ділянку.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння її кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:104:0024 внесені до Державного земельного кадастру 02.11.2006.
Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" віл 11.12.2003 за № 1378-ІV (з наступними змінами та доповненнями) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки.
Крім цього, згідно ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.
Частиною 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" визначено, ще дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.03.2025 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:11:104:0024 у 2025 році становить 7729230,60 грн.
Відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2024 рік, що розміщений у вільному доступі на офіційному веб-сайті Держгеокадастру за посиланням https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2024-rik/, значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2024 рік становить 1,12, за 2023 - 1,051, за 2022 - 1,15, за 2021 - 1,1, за 2017-2020 - 1,0.
Зазначені коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель застосовані при розрахунку безпідставно збережених коштів орендної плати, що додається до позовної заяви.
Відповідно до пп. 288.5.1, 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Згідно з п. 284.1. ст. 284 Податкового кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
У Додатку до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 №42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю» з наступними змінами згідно рішень міської ради №7/9 від 23.03.2011, №16/7 від 30.11.2011, №20/90 від 26.01.2012, №38/60 від 28.02.2013, №69/39 від 28.01.2015 та №20/27 від 21.03.2017, визначено, що річний розмір орендної плати за землю встановлено у 6 відсотках від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки функціональне використання якої: розміщення нотаріальних, брокерських, маклерських, рекламних контор, туристичних агенств (фірм), агенств нерухомості, пунктів обміну валют, пунктів обміну валют, пунктів продажу лотерейних білетів, салонів краси.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 19.07.2011 року відповідачу належить на праві приватної власності «Адміністративний будинок з кондитерським цехом, кафе та салоном краси /літера А-3/», що також відображено у відомостях з державного реєстру речових прав, відповідно ставка орендної плати, яка застосовується для розрахунку безпідставно збережених відповідачем коштів за використання земельної ділянки становить 6% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.
При здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів прокурором враховано положення Закону України від 17 березня 2020 року № 533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» відповідно до якого за період з 01 березня по 30 квітня 2020 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.
Варто зазначити, що до вказаних правовідносин не застосовуються норми про відшкодування збитків, зокрема, ст. 153 ЗК України та Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993. Особа, яка користується земельною ділянкою без правової на те підстави, акумулювала у себе певну суму за рахунок власник землі - суму, яку вона зобов'язана була заплатити за оренду. Саме цю сум користувач повинен повернути власнику відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
З аналізу змісту норм статтей 1212-1214 ЦК України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
У даному разі наявні усі три вказані ознаки.
По-перше, відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою за адресою вул. Кривий Вал, 34 у м. Луцьку, площею 0,1470 га.
Слід зауважити, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття останнім права власності на нежитлове приміщення за вказаною адресою.
Вказане є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачем нежитлова будівля, будучи згідно статті 181 ЦК України нерухомим майном (об'єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без її знецінення та зміни її призначення), є органічно і нерозривно пов'язаною з цією земельною ділянкою. Тому визнання за відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.
Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результат відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.
По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, ще має вноситися на користь Луцької міської ради на підставі договору оренди земельно ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю.
У відповідності до положень пункту "а" частини другої статті 83 ЗК України земельна ділянка по вул. Кривий Вал, 34 у м. Луцьку належала Волинській обласній державній адміністрації на праві державної власності. Водночас, плата за землю - це місцевий податок у складі податку на майно, яка є обов'язковою і запроваджується сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад та в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів (Розділ XII. Податкового кодексу України), відповідно підлягала зарахуванню до місцевого бюджету Луцької територіальної громади.
Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) є територіальна громада в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання Луцькою міською радою.
Кваліфікація спірних правовідносин, як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.
За допомогою цих норм, навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини "Федоренко проти України" від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У даних правовідносинах недоотримані Луцькою міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини "виправданого очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності Луцької територіальної громади.
Як вже зазначалось вище, норми ст.ст. 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов'язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Тобто, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майне права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої палати Верховного суду, викладеною у постанові Великої палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Крім того, Велика палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Отже, ТзОВ "Гранд Персона" (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшив вартість власного майна, а Луцька міська рада(отримувач) та Волинська обласна державна адміністрація(колишній власник земельної ділянки) втратили належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивачів.
Враховуючи вище викладене, оскільки відповідач користувався вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 ЦК України та правової позиці Верховного Суду, ТзОВ "Гранд Персона" зобов'язано повернути Луцькій міській раді кошти, які воно зберегло у вигляді несплаченої орендної плати.
Слід зазначити, що відновлення порушених прав Луцької міської ради (як власника безпідставно збережених коштів) та Волинської обласної військової адміністрації (як колишнього власника земельної ділянки) за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайний умов як і фактичний добросовісний землекористувач.
Крім вищевказаної правової позиції Великої палати Верховного суду аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2019 (справа №642/4792/17, провадження № 61-44207св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 (справа №686/18993/17-ц, провадження № 61-48870св18), і постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справ № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження №14 77цс18), від 03.06.2019 у справі № 712/3273/18, а також у постанова: Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15 (проваджена № 3-1271гс16), від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15 (провадження №3 1348гс16), від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).
Також слід зазначити, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельне ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику.
Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруд зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.
В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19).
Таким чином, ТзОВ "Гранд Персона" будучи власниками об'єктів нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці державної форми власності зобов'язаний був сплачувати кошти за її використання.
Отже, судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що ТзОВ "Гранд Персона" у період з 27.11.2011 по 10.10.2025 користувалося земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що є порушенням вимог Земельного кодексу України, у зв'язку з чим за даний період (з урахуванням строку позовної давності) нарахована сума безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою у розмірі 2483520,50 грн, яка є підставною та підлягає до задоволення.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Згідно зі ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За приписами ст. 14.11.147 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5).
Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (ст. 287.3 Податкового кодексу України).
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).
Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.
Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зобов'язання повернути безпідставно набуте або збережене майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України, тобто з моменту безпідставного набуття майна або з моменту безпідставного його збереження. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих або збережених коштів, який він не виконує.
Як вбачається зі змісту позовної заяви прокурором нараховано 1486618,53 грн інфляційних втрат та 313031,25 грн 3% річних.
Відповідно до ч.2 ст. 237 ГПК України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Судом перевірено розрахунок прокурора та встановлено, що загальна сума інфляційних втрат за заявлений у розрахунку період(за період з 01.06.2017 (з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж) по 25.06.2025 (день, який передує зверненню прокурора до суду із позовом)) становить 1486993,94 грн. Проте прокурор просить стягнути з відповідача 1486618,53 грн. Оскільки суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог на підставі ч.2 ст. 237 ГПК України, тому з врахуванням розміру позовних вимог ця сума є обґрунтованою та підставною.
Перевіривши розрахунок прокурора 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, судом встановлено, що прокурором не вірно визначено початок періоду нарахування, а тому здійснивши власний перерахунок 3 % річних, з урахуванням положень ст. 287.3 Податкового кодексу України, а також ч.4 ст.254 ЦК України (наприклад: за квітень 2017 прострочення платежу починається з 01.06.2017 і т.д.), в межах заявленого періоду, підставними для стягнення з відповідача є 306844,09 грн, в решті частини стягнення 3 % річних в сумі 6187,16 грн слід відмовити через безпідставність.
Щодо тверджень відповідача про те, що земельна ділянка відносилася до державної власності, тому Луцька міська рада не була наділена повноваженнями щодо справляння плати за її користування, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 10 Податкового кодексу України, плата за землю входить до складу податку на майно, який належить до місцевих податків, відповідно сплачується до місцевого бюджету.
Відповідно до пп.14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Крім цього з урахуванням ст.ст. 269, 270 ПК України платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Відповідно до вимог ПК України усі доходи від сплати як земельного податку, так і орендної плати, незалежно від того, якою є форма власності на землю (державна чи комунальна), зараховуються до місцевого бюджету. Таким чином, у відповідності до ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 ПК України, власником майна фактично збереженого відповідачем (в даному випадку коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) є територіальна громада міста в особі позивача Луцької міської ради, адже кошти за користування такою ділянкою повинні надходити до місцевого бюджету Луцької територіальної громади.
Щодо тверджень відповідача про те, що останній був звільнений до 01.07.2020 від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема з податку на майно (в частині земельного податку), оскільки ТзОВ «Гранд Персона» є платником єдиного податку, суд зазначає таке.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Отже, чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як фактичного землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Щодо доводів відповідача про те, що останнім вживались заходи для належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою, судом враховано таке.
За змістом приписів глави 83 ЦК України для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
У правових висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 10.02.2020 у справі № 922/9 31/18 (п. 5.25-5.26) та від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19 (п. 47), зазначено: "неналежне виконання своїх обов'язків зі сторони органу місцевого самоврядування не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку сплачувати за користування сформованої земельною ділянкою, а висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог з урахуванням поведінки органу місцевого самоврядування під час укладання договору не відповідає нормам матеріального права, а також практиці застосування судами ст.ст. 1212-1214 ЦК України".
За таких обставин, зволікання органів державної влади чи місцевого самоврядування при оформлені права користування землею відповідачем, у даному випадку жодним чином не свідчить про те, що відповідач не повинен був сплачувати кошти за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:11:104:0024 площею 0,1470 га з урахуванням розташування на цій ділянці нерухомого майна, що належить останньому.
Також судом відхиляються заперечення відповідача щодо необхідності сплачувати тільки за земельну ділянку під нерухомим майном, не використання іншої площі земельної ділянки, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:11:104:0024 є сформованою саме площею 0,1470 га через необґрунтованість та безпідставність.
Судом не приймаються заперечення відповідача, що відсутність відомостей про код цільового призначення земельної ділянки у Державному земельному кадастрі до 05.03.2024 унеможливлювало провести розрахунок розміру орендної плати, оскільки дана обставина не свідчить про відсутність самого цільового призначення цієї ділянки, яке визначене ще з моменту її формування як об'єкта цивільних прав у 2006 році, а саме: для обслуговування адміністративних та господарських будівель і споруд.
Заперечення відповідача, щодо незгоди (відповідач не здійснює діяльності за КВЕД 96.02 «Надання послуг перукарнями та салонами краси») із розміром недоотриманої орендної плати в частині 6% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, судом відхиляються оскільки згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо ТзОВ «Гранд персона» зареєстровано право власності на закінчений будівництвом об'єкт - адміністративний будинок з кондитерським цехом, кафе та салоном краси /літер А-3/ площею 1446 кв. метрів. Відповідно до Додатку до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 № 42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю» з наступними змінами згідно рішень міської ради №7/9 від 23.03.2011, №16/7 від 30.11.2011, №20/90 від 26.01.2012, №38/60 від 28.02.2013, №69/39 від 28.01.2015 та №20/27 від 21.03.2017, визначено, що річний розмір орендної плати за землю встановлено у розмірі 6% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки функціональне використання якої: розміщення нотаріальних, брокерських, маклерських, рекламних контор, туристичних агентств (фірм), агентств нерухомості, пунктів обміну валют, пунктів обміну валют, пунктів продажу лотерейних білетів, салонів краси.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 2483520,50 грн безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою, 1486618,53 грн інфляційних втрат, 306844,09 грн 3% річних. В іншій частині позовних вимог про стягнення 6187,16 грн 3 % річних відмовити через безпідставність.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, з відповідача на користь прокуратури належить стягнути 51323,79 грн судового збору, в іншій частині сплата судового збору залишається за прокурором, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмежено відповідальністю "Гранд Персона" (вул.Кривий Вал,34, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 35494744) на користь Луцької міської ради (вул.Богдана Хмельницького,19, м.Луцьк, Волинська область, 43000, код ЄДРПОУ 34745204) 4276983,12 грн (чотири мільйони двісті сімдесят шість тисяч дев'ятсот вісімдесят три гривні 12 коп.), з них 2483520,50 грн безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою, 1486618,53 грн інфляційних втрат, 306844,09 грн 3% річних.
3. У решті позову - відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмежено відповідальністю "Гранд Персона" (вул.Кривий Вал,34, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 35494744) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 51323,79 грн (п'ятдесят одну тисячу триста двадцять три гривні 79 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
08.12.2025.
Суддя А. С. Вороняк