вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" грудня 2025 р. Справа№ 910/7457/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
без виклику представників сторін
розглядаючи матеріали апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 року
у справі №910/7457/25 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення 89 000,00 грн,-
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про стягнення 89 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Генерального договору страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 001403/4100/000790 від 24.12.2021 року, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» шкоду в розмірі 89 000,80 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Військова частина НОМЕР_1 у встановлений процесуальний строк звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, за твердженням представника скаржника, у матеріалах справи відсутні будь-які доведення взаємозв'язку між складанням рахунку-фактури № 2022009999 від 03.08.2022 року, виставленим страхувальнику станцією технічного обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосаміт ЛТД" із дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася 11.07.2022 року.
Разом з цим, представник скаржника наголосив, що акт наданих послуг № 2022009953 від 25.08.2022 року складений Товариством з обмеженою відповідальністю "Автосаміт ЛТД", та на який посилається суд як на доказ розміру завданої шкоди фіксує лише факт проведеного ремонту автомобіля
Toyota Land Cruiser 150, державний номер НОМЕР_2 , який був попередньо узгоджений між замовником та надавачем таких послуг без участі уповноваженого представника відповідача і не містить у собі інформації про те, що надані послуги стосуються виключно усуненню наслідків дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 11.07.2022 року.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що надані послуги згідно з Актом наданих послуг № 2022009953 від 25.08.2022 дійсно в повній мірі стосувались відновлення транспортного засобу після ДТП, а не включають й інші послуги (зокрема антикорозійна обробка, нанесення анти гравію, ручна мийка прибирання салону, прибирання багажного відділу, оновлення гуми коліс тощо).
При цьому, представник скаржника вказав, що платіжна інструкція від 05.08.2022 року № 037306 не містить підпису платника, що є порушенням Постанови правління Національного банку України від 29.07.2022 року № 163, такий доказ не міг братися судом до уваги, оскільки він є недопустимим.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 року у справі №910/7457/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
21.10.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 року у справі №910/7457/25 залишити без змін.
Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що метою оцінки є встановлення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу «Toyota Land Cruiser Prado», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його аварійного пошкодження.
Відповідно рахунку-фактури №2022009999 від 03.08.2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД», вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Toyota Land Cruiser Prado», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 складає 217 700,80 грн.
Водночас, відповідно для ремонтної калькуляції системи Audatex №00520856 від 03.08.2022 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Toyota Land Cruiser Prado», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 складає 217392,34грн.
При цьому, представник позивача вказав, що відповідачем не доведено, що станцією технічного обслуговування Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД» включено до переліку пошкоджень такі, які не відносяться до ДТП за його участі чи зроблено помилкові висновки щодо розміру завданої шкоди.
Водночас, представник позивача щодо платіжної інструкції ПрАТ «СК «УНІКА» від 05.08.2022 року №037306 яка не містить підпису платника , позивач зазначає, що дана платіжна інструкція є електронним документом «Райффайзен Бізнес Онлайн» та містить інформацію, що сформована вона 20.11.2024 року о 11:40 з використанням системи дистанційного обслуговування та містить печатку та підпис надавача платіжних послуг - АТ«Райффайзен Банк».
23.10.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник скаржника, зокрема зазначив, що позовній заяві, в додатках до позовної заяви та у самому звіті відсутні копії та навіть посилання на реквізити відповідного договору оцінки майна укладеного між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки, зазначене може свідчити про те, що такий договір ймовірно і не укладався між ПАТ «Страхова компанія «Уніка» та Товариством з обмеженою відповідальністю "БВН ЕВ ГРУП", що є порушенням законодавства та порушенням процедури проведення оцінки майна.
Крім того, за твердженням скаржника у наданому позивачем відповідному звіті відсутній підпис особи яка його складала, тобто відсутній підпис оцінювача - Керча А.В., зазначене свідчить про те, що звіт також складений з порушенням чинного законодавства, яке регулює процедуру проведення оцінки майна.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2021 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бритіш Американ Тобакко Сейлз енд Маркетинг Україна» (страхувальник) було укладено Генеральний договір страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 001403/4100/0000790 (далі - договір), відповідно до умов якого страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - легкового автомобіля марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 .
11.07.2022 року о 09 год. 48 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Scania» д.н.з. НОМЕР_3 , в м. Києві по бульвару Дружби Народів (е/о № 133), не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 (водій ОСОБА_2 ), в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 01.08.2022 року у справі № 757/18083/22-п встановлено порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України та визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також, оскільки ОСОБА_1 повідомив, що ДТП відбулось при виконанні ним свої службових обов'язків, означеною постановою Печерського районного суду міста Києва від 01.08.2022 року у справі № 757/18083/22-п матеріали провадження було передано до Військової частини НОМЕР_1 для вирішення питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу вих. № 35325 від 03.08.2022 року, вартість збитку, заподіяного власнику транспортного засобу марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 становить 239 043,83 грн.
Згідно з Рахунком-фактурою № 2022009999 від 03.08.2022 року, виставленим страхувальнику станцією технічного обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт лтд», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 217700,80 грн.
Позивач в свою чергу з урахуванням умов договору, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 217700,80 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, нп підставі складеного страхового акту № 00520856 від 03.08.2022 року позивач виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатив суму страхового відшкодування в розмірі 217 700,80 грн на рахунок СТО (платіжна інструкція № 037306 від 05.08.2022 року).
За результатами відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 станцією технічного обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт лтд» було складено Акт наданих послуг № 2022009953 від 25.08.2022 року на суму 217 700,80 грн (а.с. 128-129).
Відповідно до платіжної інструкції № ЗНО0086427 від 07.10.2022 року ПрАТ «СК «Саламандра» сплатило ПрАТ «СК «Уніка» суму страхового відшкодування в розмірі 128 700,00 грн у межах ліміту відповідальності згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/5946512.
Так, за твердженням позивача, 24.01.2025 року останній звернувся до відповідача із досудовою вимогою № 32717 на суму 89 000,80 грн у відповідь на яку відповідач листом № 920 від 07.03.2025 рокувідмовив у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з відсутністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 , що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 11 цього Кодексу цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України Про страхування страховий випадок подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
За нормою п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з п. 22.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки
Як передбачено ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 910/2603/17 та від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.01.2019 року у справі № 755/9320/15-ц.
Таким чином, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, є заснованими на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні.
Як передбачено ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України).
Отже, зі змісту наведених положень слідує, що у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі №910/3864/19.
Як вже було зазначено вище, наявними матеріалами справи підтверджується, що ДТП сталось внаслідок вини водія ОСОБА_1 який на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди керував транспортним засобом марки «Scania» д.н.з. НОМЕР_3 , що належить В/Ч НОМЕР_1 , в силу виконання службових обов'язків перед В/Ч НОМЕР_1 .
При цьому, колегія суддів відзначає, що матеріли справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих доказів притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності як за користування службовим транспортним засобом марки «Scania» д.н.з. НОМЕР_3 у власних цілях, не пов'язаних із виконанням службових повноважень, так і за самовільне залишення військової частини у робочий час (ДТП відбулась о 09:48 год.).
Військовослужбовці згідно ч. 9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - особи, які проходять військову службу.
Положеннями ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Положення ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.
Таким чином, аналіз зазначених норм права свідчить про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Колегія суддів відзначає, що вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.
Згідно ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі також - ЗСУ).
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Згідно ч. 1 ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №243/10982/15-ц.
Так наявними матеріалами справи підтверджується та не оспорюється скаржником, що транспортний засіб марки «Scania» д.н.з. НОМЕР_3 належить В/Ч НОМЕР_1 .
Отже, оскільки Військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою, а транспортний засіб, на якому військовослужбовець ОСОБА_1 скоїв ДТП, зареєстрований за цією військовою частиною, відповідальність за шкоду, спричинену ОСОБА_2 , повинна нести військова частина, за якою зареєстровано джерело підвищеної небезпеки - транспортний засіб марки «Scania» д.н.з. НОМЕР_3 .
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №426/5409/15-ц.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що згідно з Рахунком-фактурою № 2022009999 від 03.08.2022 року, виставленим страхувальнику станцією технічного обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт лтд», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 217 700,80 грн, який оплачено позивачем згідно платіжної інструкції № 037306 від 05.08.2022 року. Також, з матеріалів справи вбачається, що за результатами відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser 150, державний номер НОМЕР_2 станцією технічного обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт лтд» складено Акт наданих послуг № 2022009953 від 25.08.2022 року на суму 217 700,80 грн.
У подальшому позивачем сплачено кошти в указаних вище сумах згідно платіжної інструкції від 05.08.2022 року № 037306 на суму 217700,80 грн на рахунок СТО, яким виконано роботи з ремонту пошкодженого автомобіля, у відповідності до акту наданих послуг.
З огляду на таке, матеріальна шкода у розмірі 89000,80 грн (217700,80 грн - 128700,00 грн) має бути відшкодована позивачеві саме відповідачем, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.
Твердження скаржника, що у матеріалах справи відсутні будь-які доведення взаємозв'язку між складанням рахунку-фактури № 2022009999 від 03.08.2022 року, виставленим страхувальнику станцією технічного обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосаміт ЛТД", актом наданих послуг № 2022009953 від 25.08.2022 року із дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася 11.07.2022 року, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, метою оцінки було саме встановлення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser 150, державний номер НОМЕР_2 в результаті його аварійного пошкодження.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника з приводу того, що оцінку колісного транспортного засобу проведено без уповноваженої особи відповідача, з огляду на таке.
Відповідно до п. 5.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092 у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку.
Тобто, Методикою не передбачено обов'язку залучення до огляду транспортного засобу заінтересованих осіб, в тому числі відповідача.
Судова колегія також відзначає, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з вимогою (заявою) про огляд транспортного засобу відповідачем або залученими ним спеціалістами.
Однак, відповідачем не спростовано будь-якими доказами відомості, визначені в документах оцінювача, зокрема, звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, ані щодо переліку необхідних для ремонту деталей та матеріалів, ані щодо визначених в рахунках сум їх вартості.
При цьому, колегія суддів відзначає, що звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 22.07.2022 року містить печатку суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «БВН ЕВ ГРУП» та підпис директора останнього Берегового В.М.
Належних доказів щодо іншого розміру збитків, переліку пошкоджень, отриманих в ДТП, скаржником не надано та матеріали справи таких даних не містять.
Водночас, твердження скаржника про те, що відновлення автомобіля після ТДП можливо включало в себе й інші послуги (зокрема антикорозійна обробка, нанесення анти гравію, ручна мийка прибирання салону, прибирання багажного відділу, оновлення гуми коліс тощо), судом до уваги не приймається, оскільки такі твердження є лише власними припущеннями відповідача.
При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що платіжна інструкція від 05.08.2022 року № 037306 не містить підпису платника, що є порушенням Постанови правління Національного банку України від 29.07.2022 року № 163, такий доказ не міг братися судом до уваги та він недопустимим, як безпідставне та необґрунтоване.
Відповідно Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 року №163, ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в електронній або паперовій формі. Форма, порядок надання платіжної інструкції, засоби дистанційної комунікації для ініціювання платіжних операцій визначаються умовами договору між користувачем і надавачем платіжної послуги.
Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 140, 234, 235, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 року у справі №910/7457/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 року у справі №910/7457/25 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи № 910/7457/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун