вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" вересня 2025 р. Справа№ 925/1123/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Нечасний О.Л.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 08.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного підприємства "АГРОТРЕЙД ГРУПП" та Фермерського господарства "САРМАТІЯ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.03.2025 (повний текст складено та підписано 14.03.2025)
у справі №925/1123/24 (суддя Спаських Н.М.)
за позовом Фермерського господарства "САРМАТІЯ"
до Приватного підприємства "АГРОТРЕЙД ГРУПП"
третя особа: ОСОБА_1
про стягнення 681 476,69 грн.,-
Короткий зміст позовних вимог
Заявлено позов до Приватного підприємства "АГРОТРЕЙД ГРУПП" (код ЄДРПОУ 32588017) з якого Фермерське господарство "САРМАТІЯ" (код ЄДРПОУ 39510392) просить стягнути заборгованість в розмірі 681476,69 грн., що складаються з: 317073,53 грн. сума основного боргу; - 168422,07 грн. - інфляційні втрати; 40882,09 грн. - 3% річних; 31099,11 грн. - пеня; 123999,89 грн. - неустойка за період з лютого 2017 по червень 2023 року на підставі Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016, кадастровий номер ділянки 7124610100:01:003:0521.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.03.2025 у справі №925/1123/24 позов задоволено частково.
Стягнуто з Приватного підприємства "АГРОТРЕЙД ГРУПП" на користь Фермерського господарства "САРМАТІЯ" 235 820,96 грн. основного боргу за суборенду; 31 099,11 грн пені, 130 230,88 грн інфляційних втрат, 30 652,70 грн як 3% річних на підставі Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016, кадастровий номер ділянки 7124610100:01:003:0521 та 5133,15 грн на відшкодування сплаченого судового збору.
В решті вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд зазначив, що усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов'язує момент набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. При цьому, момент виникнення прав та обов'язків фермерського господарства на земельну ділянку не пов'язується з внесенням чи невнесенням до статуту відповідних відомостей.
Суд установив, що земельна ділянка площею 23,5604 га з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521 з 25.11.2014 (дата державної реєстрації Фермерського господарства його засновником ОСОБА_2 ) вважається такою, що перебувала в оренді саме Фермерського господарства «Сарматія» поряд із земельною ділянкою площею 3,4 га, договір оренди щодо якої було надано державному реєстратору для реєстрації Фермерського господарства. З огляду на це суд дійшов висновку, що ФГ «Сарматія» є орендарем спірної земельної ділянки.
Оскільки судом установлено, що ФГ «Сарматія» є орендарем спірної земельної ділянки, воно є і суборендодавцем земельної ділянки площею 23,5604 га, а ПП «Агротрейд Групп» - суборендарем згідно з Договором суборенди земельної ділянки від 11.05.2016, укладеним із третьою особою, стягнення заборгованості за яким є предметом спору в даній справі.
У справі № 706/131/21 (а.с. 34 том 1) Христинівським районним судом Черкаської області розірвано, зокрема, укладений 11 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ПП «АГРОТРЕЙД ГРУПП» договір суборенди щодо ділянки площею 23,5604 га з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521 (Постанова КЦС ВС від 07 червня 2023 року).
Суд установив, що відповідач частково здійснював платежі за договором суборенди на рахунок ФГ «Сарматія» з призначенням платежу: орендна плата згідно договору суборенди земельної ділянки / орендна плата згідно договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 року без ПДВ / орендна плата згідно договорів суборенди земельних ділянок, на загальну суму 100 859,22 грн, та з призначенням платежу «оплата по договорах оренди землі № б/н від 11.05.2016» на загальну суму 117 486,30 грн. При цьому, сторонами не заперечувалось, що між ОСОБА_2._та ПП «Агротрейд Групп» 11.05.2016 було укладено три договори суборенди щодо трьох земельних ділянок, а саме щодо земельної ділянки площею 49,7413 га (суборендна плата 100 738,41 грн в рік), земельної ділянки площею 3,4 га (суборендна плата 6 887,91 грн в рік), земельної ділянки площею 23,56 га (суборендна плата 49 932,88 грн в рік).
Із пояснень сторін та матеріалів справи суд установив, що оплати здійснювались за три (у тому числі за спірну) земельні ділянки помісячно.
Дослідивши розрахунок суми основного боргу, здійснений позивачем, суд дійшов висновку, що позивач безпідставно не враховує суми, сплачені відповідачем. Оскільки суд дійшов висновку, що такі сплати відбувались за всіма трьома земельними ділянками, то у кожному випадку сплати суд здійснив розподіл сплаченої суми на три договори суборенди пропорційно вартості земельних ділянок, які є об'єктами відповідних договорів суборенди. Загальна сума боргу по платі за суборенду спірної ділянки за період з вересня 2018 по 06 червня 2023 року становить 235 820,96 грн. (1968,83 +233 852,13 ).В іншій частині нарахування є безпідставними.
Щодо заявлених 168422,07 грн. інфляційних втрат; 40882,09 грн. 3% річних; 31099,11 грн. пені, суд дійшов висновку, що позивач допустив помилки при визначенні періодів нарахування заборгованості, не врахувавши положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України та не включив до розрахунку оплати, здійснені відповідачем.
З урахуванням цього суд здійснив арифметичний перерахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені у межах періодів, заявлених позивачем, та встановив, по заборгованості з січня 2018 до 06 червня 2023 року (за обраний позивачем період) до нарахування належить лише 128 938,97 грн. інфляційних втрат та 30 345,19 грн. як 3 % річних. Загальна сума боргу по інфляційних втратах становить 130230,88 (1291,91 + 128 938,97 ), а по 3% річних становить 30 652,70 (307,51 + 30 345,19). Пеня в розмірі 31 099,11 грн. підлягає задоволенню. В іншій частині нарахування є безпідставними.
Щодо вимоги позивача про стягнення 123 999,00 грн. неустойки, то суд відмовив у її задоволенні, оскільки позивач не довів суду, що станом на час припинення дії договору суборенди, земельна ділянка не була передана власнику, водночас і ПП «Агротрейд Групп» не надало суду належних доказів дострокової передачі земельної ділянки, тому нарахування суборендних платежів здійснено до дати припинення договору суборенди.
Доводи відповідача про нікчемність договору суборенди судом відхилені, підстави для застосування наслідків нікчемності договору суборенди відсутні, оскільки такий договір не є нікчемним з підстав частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України, а підпадає під ознаки оспорюваного договору відповідно до частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, то суд дійшов висновку, що позивач на момент звернення з позовом до суду не пропустив встановлений статтями 257, 258 Цивільного кодексу України строк позовної давності, оскільки відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у редакції Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 такі строки були продовжені на час дії установленого на території України карантину, а відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022 №2120-ІХ - на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 20.03.2025 (документ сформований в підсистемі "Електронний суд" 20.03.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідач вважає, що рішення суду прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.
Приймаючи рішення, суд не прийняв до уваги, що спірна земельна ділянка не була використана для реєстрації позивача, а жодного іншого юридичного факту на підтвердження виникнення у позивача права оренди на спірну ділянку позивач не зміг навести, як і надати доказу на виникнення такого факту. Одного лише посилання на те, що таке право перейшло до позивача в силу закону недостатньо, так як закон вказує, що право у фермерського господарства виникає при державній реєстрації такого господарства, а не в силу закону.
Документи, що подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи - фермерського господарства, визначені у частинах 1 та 6 статті 24 цього Закону - у разі державної реєстрації фермерського господарства крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди. Тому положення частини 6 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців» не суперечать, а доповнюють та уточнюють положення практики Верховного Суду, на яку послався суд першої інстанції, щодо виникнення у фермерського господарства права на земельну ділянку в процесі створення фермерського господарства - тому що саме у даній нормі відображено реєстраційний механізм створення фермерського господарства та ідентифікацію ділянки, на яку фермерське господарство набуває право в процесі державної реєстрації фермерського господарства.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував, у зв'язку з чим дійшов невірного висновку, що позивач набув право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером: 7124610100:01:003:0521, площею 23,5604 га, розташовану в межах Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області, всупереч того, що на частини 6 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців» для створення позивача було використано іншу земельну ділянку - земельну ділянку 7124610100:01:003:0522 площею 3,4000 га, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області.
У зв'язку з викладеним, відповідач зазначив, що позивач у справі є неналежним. Підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум за користування такою земельною ділянкою у суду першої інстанції не було.
Також судом першої інстанції не було враховано те, що подача звітності не може наділити позивача правом користування, адже чинним законодавством не передбачено перевірка контролюючим органом набуття платником податку права користування земельною ділянкою.
Поряд із невірним визначенням статусу позивача по відношенню до земельної ділянки, судом не було враховано, що Договір оренди землі від 11.05.2016 містить ряд невідповідностей вимогам чинного законодавства, що виключають застосування пунктів такого договору до правовідносин щодо користування земельною ділянкою.
Так, умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
У даному випадку орендодавець, враховуючи, що за Договором оренди землі від 14.03.2014 орендна плата розрахована в розмірі 28 161,51 грн на рік, не має права пред'явити відповідачу вимогу по сплаті суборенди в розмірі 49 932,88 грн на рік, так як така вимога суперечить частинам 1, 2 статті 8 Закону України «Про оренду землі».
Отже, укладений 11.05.2016 між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «АГРОТРЕЙД ГРУПП» Договір суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 прямо суперечить положенням договору оренди від 14.03.2014 між ОСОБА_1 та ГУ Держземагентства у Черкаській області та положенням статей 8, 14, 15, 21, 22 Закону України «Про оренду землі», статті 288.6. Податкового кодексу України - а тому пункт 9 Договору є нікчемним.
Враховуючи визначені законодавством права та обов'язки Орендаря по договору оренди землі 14.03.2014, вбачається, що належний орендар земельної ділянки може пред'явити суборендарю вимогу по сплаті орендної плати лише у розмірі, визначеному пунктом 9 Договору оренди землі від 14.03.2014 - 28 161,51 грн на рік.
Задоволена судом вимога здійснена виходячи з розміру орендної плати - 49 932,88 грн на рік, на підставі пункту 9 Договору суборенди 11.05.2016, який є нікчемним в силу положень статей 8, 14, 15, 21, 22 Закону України «Про оренду землі», статті 288.6. Податкового кодексу України та статей 203, 216, 217, 228 Цивільного кодексу України.
Також, на думку відповідача, з врахуванням фактичних обставин справи нарахування 3 % річник, інфляційних втрат, пені відповідачу (в тому числі на користь належного суборендодавця) не вбачається за можливе, оскільки орендар не виконував власного обов'язку по зобов'язаннях - не надано рахунків на оплату по умовам суборенди земельними ділянками, договори оренди не містили реквізитів, на які відповідач був зобов'язаний перераховувати кошти, отже відповідач був позбавлений можливості виконати зобов'язання по сплаті за оренду земель.
У зв'язку з простроченням орендодавця по договірних відносинах щодо користування земельною ділянкою, кадастровий номер 7124610100:01:003:0521 суборендар був позбавлений можливості виконати власні зобов'язання по оплаті за користування земельними ділянками, а тому нарахування 3% річник, інфляційних втрат, пені є безпідставним в силу статті 612 Цивільного кодексу України.
Скаржник також наголошує на тому, що суд безпідставно не прийняв до уваги викладені відповідачем заперечення щодо порядку обрахунку строків позовної давності.
За доводами апелянта положення пункту 12 та пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України разом зі статтею 257 Цивільного кодексу України можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли в момент набрання чинності таких актів, тобто з 02.04.2020 (пункт 12) з 17.03.2022 (пункт 19).
Відповідно, строк позовної давності за пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України підлягає застосуванню щодо несплачених платежів, які підлягали сплаті з 02.04.2020 - у 3 річний строк та на строк дії карантину.
До платежів з лютого 2017 року по лютий 2020 року строки позовної давності застосовуються на підставі статті 257 Цивільного кодексу України, та могли бути пред'явлені у 3 річний строк - тобто до березня 2023 року (платіж за лютий 2020 року).
Платежі з березня по травень 2020 року повинні були бути заявлені у строк дії карантину, що припинився 01 липня 2023 року.
Платіж з червня 2020 року та липень 2020 року - заявлені у 3 річний строк (до 31.08.2023).
До вимог з липня 2017 року по липень 2020 року підлягає застосуванню позовна давність відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України.
Відповідно, строк позовної давності за пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України підлягає застосуванню щодо несплачених платежів, які підлягали сплаті з 17.03.2023 - у 3 річний строк та на строк дії воєнного стану.
Також скаржник зазначає, що судом не враховано висновки Верховного Суду у справі № 925/200/22, викладені у постанові 11.12.2023, щодо того, що ОСОБА_1. мав бути залучений до справи №925/1123/24 лише в статусі відповідача.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач 04.04.2025 (документ сформований в підсистемі "Електронний суд" 03.04.2025) позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог на суму 138 176,81 грн, з яких: 14 176,92 грн - частина суми основного боргу, 123 999, 92 грн - неустойка та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.
ФГ «Сарматія» за змістом цієї апеляційної скарги (її описової, мотивувальної та прохальної частин) не погоджується з рішенням суду першої інстанції частково, зокрема в тій його частині, в якій позивачу у задоволенні позову відмовлено. Жодних доводів, обґрунтувань незгоди в частині, в якій позовні вимоги ФГ «Сарматія» до ПП «Агротрейд Групп» задоволено, апеляційна скарга позивача не містить.
При цьому, ФГ «Сарматія» також погоджується з частковою відмовою у задоволенні позовних вимог, проте позивач вважає, що суд першої інстанції повинен був відмовити у задоволенні позову на меншу суму. У зв'язку з цим прохальна частина апеляційної скарги позивача містить вимогу про ухвалення нового рішення у справі про часткове задоволення тих позовних вимог, в яких позивачу судом відмовлено.
Позивач оскаржує відмову в позові на загальну суму 138 176,81 грн., з яких: 14 176,92 грн. - сума основного боргу; 123 999,89 грн. - неустойка.
Крім цього, позивач оскаржує відмову суду першої інстанції зазначити в резолютивній частині рішення суду в порядку частини десятої статті 238 ГПК України про нарахування органом, який здійснюватиме примусове виконання судового рішення, три проценти річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу до моменту повної оплати основного боргу за цим рішенням.
Позивач має зауваження щодо розрахованої судом суми основного боргу, у зв'язку з чим оскаржує рішення від 14.03.2025 у справі №925/1123/24 в частині відмови судом у стягненні основного боргу в сумі 14 176,92 грн., вказує, що правильним розрахунком суми основного боргу у цій справі є наступний розрахунок: 317 073,53 - 67 075,65 = 249 997,88, де: 317 073,53 - заявлена позивачем сума; 67 075,65 - сума, на яку слід зменшити суму основного боргу у цій справі; 249 997,88 - сума, яку має бути стягнуто в якості основного боргу у цій справі, а не 235 820,96 грн.
Вказує, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт повернення із суборенди вказаної земельної ділянки, що дає підстави для висновку про обґрунтованість позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача на підставі статті 785 Цивільного кодексу України та згідно з пунктом 20 Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 неустойки за неповернення відповідачем цієї земельної ділянки.
Вважає, що нарахування позивачем відповідачу неустойки за неповернення з 08.06.2023 по 04.09.2024 вказаної земельної ділянки в сумі 123 999,89 грн. є цілком законним та обґрунтованим.
Одночасно позивач погоджується з розрахованими судом першої інстанції сумами інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені, та не вважає доцільним їх перерахунок, у зв'язку з чим не оскаржує рішення від 14.03.2025 у справі №925/1123/24 в цій частині.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.
04.04.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 04.04.2025) через підсистему «Електронний суд» представником апелянта подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено сканкопію платіжної інструкції №69 від 04.04.2025 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 9 813,26 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "АГРОТРЕЙД ГРУПП" на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.03.2025 у справі №925/1123/24, призначено до розгляду апеляційну скаргу Приватного підприємства "АГРОТРЕЙД ГРУПП" на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.03.2025 у справі №925/1123/24 на 09.06.2025.
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 04.04.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "САРМАТІЯ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.03.2025 у справі №925/1123/24, об'єднано в одне провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "АГРОТРЕЙД ГРУПП" на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.03.2025 у справі №925/1123/24 з апеляційною скаргою Фермерського господарства "САРМАТІЯ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.03.2025 у справі №925/1123/24, справу призначено до розгляду на 09.06.2025.
09.06.2025 у зв'язку із оголошенням повітряної тривоги у місті Києві судове засідання у справі №925/1123/24 не відбулося.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 розгляд справи призначено на 14.07.2025.
В судове засідання апеляційної інстанції 14.07.2025 з'явився представник позивача.
Представник відповідача приймав участь в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів.
Представник третьої особи не з'явився, причини його неявки суду невідомі.
В судовому засіданні представники позивача та відповідача висловили позицію та надали пояснення по справі.
З метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, враховуючи неявку представника третьої особи, ухвалою суду від 14.07.2025 оголошено перерву у справі на 08.09.2025.
До матеріалів справи від позивача отримано відзив на апеляційну скаргу відповідача, який за змістом аналогічний доводам апеляційної скарги позивача.
До матеріалів справи від відповідача отримано відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого відповідач заперечує доводи позивача, просить його апеляційну скаргу відхилити.
Відповідно до частини першої статті 263 ГПК України учасники справи мають право
подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
В ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ «Сарматія», встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також для надання можливості сторонам скористатися правами, наданими статтею 267 ГПК України, протягом 10-ти днів з дня вручення даної ухвали.
Як вбачається з підсистеми «Електронний суд», ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 у справі №925/1123/24, якою відкрито провадження за апеляційною скаргою ФГ «Сарматія», доставлено до підсистеми «Електронний суд», а відтак отримано учасниками судового процесу - 11.04.2025 о 14:37 год.
Отже, відповідач міг подати відзив на апеляційну скаргу ФГ «Сарматія» у цій справі у строк до 21.04.2025 включно, але подав його лише 20.05.2025, у зв'язку з чим позивач просив залишити відзив відповідача на його апеляційну скаргу без розгляду.
Розглянувши подане клопотання, доводи (пояснення) відповідача в обґрунтування поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про поновлення строку на подання відзиву відповідачем на апеляційну скаргу позивача, та відмову у зв'язку з цим у задоволенні клопотання позивача про залишення відзиву без розгляду.
Явка представників сторін
В судовому засіданні апеляційної інстанції 08.09.2025 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог на суму 138 176,81 грн, з яких: 14 176,92 грн - частина суми основного боргу, 123 999, 92 грн - неустойка та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. У задоволенні апеляційної скарги відповідача - відмовити.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 08.09.2025 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. У задоволенні апеляційної скарги позивача - відмовити.
Третя особа та її представник в судове засідання апеляційної інстанції 08.09.2025 не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка третьої особи та його представників обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 08.09.2025 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Під час розгляду справи позивач підтримував позовні вимоги і просив їх задовольнити повністю.
Відповідач проти позову заперечив, зокрема, з підстав неналежності позивача, відсутності боргу за платежами по суборенді.
Сторонами визнається той факт, що з 25.11.2014 в ДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було зареєстровано ФГ "Сарматія" (позивач, код 39510392), єдиним засновником, бенефіціарним власником та керівником якого вказано ОСОБА_2 (а.с. 15 том 1).
З наявних у справі доказів вбачається, що 14.03.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_2 (орендар і третя особа у справі) укладено Договір оренди землі (а.с. 23 том 1), за умовами розділу 1 якого орендодавець надав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області.
Відповідно до пункту 2 Договору оренди землі від 14.03.2014 в оренду передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером: 7124610100:01:003:0521, площею 23,5604 га.
Додатків до даного договору суду не подано.
Договір укладено строком на 10 років, до 14 березня 2024 року (п. 8).
Згідно з пунктом 9 Договору оренди землі від 14.03.2014 орендна плата вноситься у грошовій формі в розмірі 28 161,51 грн. на рік, що становить 4,5 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
За доводами позивача, 26.03.2014 на підставі вказаного Договору оренди землі від 14.03.2014 за ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства зареєстровано право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером: 7124610100:01:003:0521, площею 23,5604 га.
Представник позивача вказав, що даною земельною ділянкою користується саме позивач, ФГ "Сарматія", і саме для створення ФГ цю ділянку отримав ОСОБА_2
11.05.2016 на підставі Договору оренди землі від 14.03.2014 між громадянином ОСОБА_2 (як орендодавцем) та відповідачем (ПП «Агротрейд Групп»), як суборендарем, укладено Договір суборенди земельної ділянки (а.с. 26 том 1).
За умовами пунктів 1, 2 Договору, в суборенду відповідачу передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером:7124610100:01:003:0521, площею 23,5604 га, що розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області.
Відповідач не заперечує, що ним було підписано Акт приймання-передачі цієї ділянки як Додаток до Договору суборенди.
За доводами позивача, письмова згода на укладення правочинну (Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016) розпорядником земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області, надана 25.04.2016, про що вказано у пункті 1 Договору суборенди від 11.05.2016.
Згідно з пунктами 9, 11, 28, 31 Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 орендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі в розмірі 49932,88 грн. на рік, що становить 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно не пізніше 30 числа наступного місяця.
Своєчасне її внесення, з урахуванням змін коефіцієнта індексації, є обов'язком ПП «Агротрейд Групп», як суборендаря. Суборендодавець має право вимагати від суборендаря своєчасного внесення орендної плати з урахуванням змін коефіцієнта індексації.
Відповідно до пункту 36 Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 його дія припиняється шляхом його розірвання у разі заборгованості по орендній платі більш ніж за три місяці поспіль.
12.06.2016 право суборенди ПП «Агротрейд Групп» було зареєстроване державним реєстратором на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 7124610100:01:003:0521, площею 23,5604 га, що розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області (Витяг з Державного реєстру речових прав №339322253 від 17.07.2023, а.с. 30 том 1).
Відповідач факт користування вказаною земельною ділянкою за Договором суборенди не заперечує.
Оскільки між сторонами виникло господарське зобов'язання на підставі правочину (ст. 11 та 509 ЦК України), позивач доводить, що з моменту укладення Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016, у ПП «Агротрейд Групп», як суборендаря, виник обов'язок зі сплати суборендної плати за передану йому в суборенду земельну ділянку з кадастровим номером: 7124610100:01:003:0521, площею 23,5604 га, що розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області.
Позивач вказує, що з приводу Договору оренди землі від 14.03.2014 розглянуто спір у справі №706/1436/19 (за позовом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі) та №706/131/21 (за позовом ОСОБА_2 до ПП «Агротрейд Групп» про стягнення шкоди та розірвання договорів суборенди), які набрали законної сили.
Так, 31.07.2020 рішенням Христинівського районного суду Черкаської області у справі №706/1436/19 (а.с. 31 том 1) за позовом Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області до ОСОБА_2 (в рішенні Особа 3) про розірвання договору оренди землі через несплату орендної плати (а.с. 31 том 1) у задоволенні позову відмовлено та встановлено наступні обставини:
- згідно з умовами договору від 14.03.2014 оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521, площею 23,5604 га, орендар зобов'язаний був вносити орендну плату за користування земельною ділянкою у грошовій формі в розмірі 4,5 % від її нормативної грошової оцінки, що складає 28 161,51 грн в рік. Право оренди зареєстроване у визначеному законодавством порядку.
- вказану ділянку ОСОБА_2 на умовах укладеного 11.05.2016 договору суборенди земельної ділянки передав у володіння і користування ПП «Агротейд Групп». 12.06.2016 право суборенди за ПП «Агротейд Групп» зареєстроване у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
- суд виснував, що з часу укладення договору суборенди і реєстрації права суборенди, належна позивачеві і передана ним в оренду ОСОБА_2 земельна ділянка обробляється іншою особою ПП «Агротейд Групп». При цьому судом встановлено, що за вказану земельну ділянку звітує до податкового органу та сплачує орендну плату не орендар ОСОБА_2 , а ФГ "Сарматія". Сам орендар ОСОБА_1. не веде обробіток спірної земельної ділянки і тому обов'язку зі сплати орендної плати не має внаслідок передачі її у володіння і користування на умовах договору суборенди ПП «Агротейд Групп».
- на підставі висновку про відсутність вини ОСОБА_1 у порушенні обов'язку щодо сплати орендної плати, оскільки з червня 2016 року він земельну ділянку не обробляє, дохід від її використання не отримує, а тому можливості сплачувати орендну плату позбавлений; враховуючи аналогічні висновки ВС у постанові від 13 травня 2019 року по справі № 469/905/15-ц.; враховуючи що відповідно до п.36 договору оренди землі його дія припиняється шляхом його розірвання по причині заборгованості по орендній платі більш, ніж за три місяці поспіль, а таке порушення не доведено, як правова підстава позову для розірвання договору оренди; враховуючи, що квитанцією №1-1519К від 24.12.2019 підтверджено факт сплати відповідачем 43 021,00 грн орендної плати до бюджету Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, Христинівский районний суд Черкаської області відмовив в позові про розірвання договору оренди землі.
Апеляційну скаргу не було подано, рішення у справі № 706/1436/19 (а.с. 31 том 1) набрало законної сили.
У справі № 706/131/21 (а.с. 34 том 1) Христинівський районний суд Черкаської області розглянув спір за позовом громадянина ОСОБА_2 до Приватного підприємства «АГРОТРЕЙД ГРУПП» про стягнення 431 890,70 грн. завданих збитків та розірвання договорів суборенди. Позов розглянуто, зокрема, і стосовно наявного у справі договору суборенди від 11 травня 2016 року щодо ділянки площею 23,5604 га з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521 (адмінмежі Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області) та ще двох договорів суборенди щодо двох інших ділянок. Позов обґрунтовано тим, що договори суборенди відповідач належним чином не виконував, а 25.09.2020 року позивач сам виконав взяті відповідачем за умовами договорів суборенди зобов'язання і перерахував до бюджету в загальній сумі 431 890 грн. 70 коп. орендної плати, яку розраховував сплачувати за рахунок суборендних платежів.
Рішенням від 31.08.2022 Христинівський районний суд Черкаської області позов задовольнив частково і, зокрема, розірвав укладений 11 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ПП «АГРОТРЕЙД ГРУПП» договір суборенди щодо ділянки площею 23,5604 га з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521. Також рішенням стягнуто на користь позивача лише 255 653.70 грн. завданих збитків.
Постановою від 17 листопада 2022 року Черкаський апеляційний суд рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2022 року скасував за всіма вимогами та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПП «Агротрейд Групп» про стягнення завданої шкоди та розірвання договорів суборенди.
Постановою від 07 червня 2023 року від КЦС у складі ВС постанову Черкаського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Агротрейд Групп» про розірвання договорів суборенди скасував та залишив у цій частині в силі рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2022 року. В решті постанова Черкаського апеляційного суду (зокрема, про відмову у стягненні збитків) залишена без змін.
Щодо підставності стягнення збитків з ПП «Агротрейд Групп» на користь ОСОБА_2 як несплачених коштів за суборенду, які позивач в подальшому сплатив до бюджету як власні орендні платежі, ВС у постанові вказав, що фактично позовні вимоги ОСОБА_2 спрямовані на стягнення з суборендаря на його користь заборгованості зі сплати орендних платежів за договорами суборенди від 11 травня 2016 року, а не збитків, завданих відповідачем у зв'язку з невиконанням договорів суборенди. Тому сплата ОСОБА_2 на підставі отриманих ним податкових повідомлень-рішень від Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області коштів за договорами оренди земельних ділянок від 27 березня 2014 року та від 25 квітня 2014 року є виконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за зазначеними договорами оренди.
Також Верховний Суд враховує, що оспорюваними договорами суборенди земельних ділянок, укладеними між ОСОБА_2 та ПП «Агротрейд Групп» 11 травня 2016 року, не визначено обов'язку суборендаря сплачувати орендні платежі на рахунок Головного управління Держземагенства в Черкаській області, який є орендодавцем за основними договорами оренди.
Тому не є шкодою/збитками несплачені з боку ПП «Агротрейд Групп» за договорами суборенди орендні платежі у розумінні статті 22 ЦК України, відтак позовна вимога ОСОБА_1. задоволенню не підлягає.
Отже за результатами вирішення спору у справі № 706/131/21 (а.с. 34 том 1) Христинівським районним судом Черкаської області розірвано, зокрема, укладений 11 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ПП «АГРОТРЕЙД ГРУПП» договір суборенди щодо ділянки площею 23,5604 га з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521 (Постанова від 07 червня 2023 року від КЦС ВС).
У відзиві на позов (а.с. 111 том 1) та в ході розгляду справи, заперечуючи проти позовних вимог ФГ "Сарматія", ПП "Агротрейд Групп" посилається на такі обставини, які просить врахувати при вирішенні спору:
- сторонами Договору суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га від 11.05.2015 є громадянин ОСОБА_2 (орендодавець) та ПП "Агротрейд Групп" (орендар). Даний договір (а.с.26 том 1) було укладено на підставі раніше укладеного між громадянин ОСОБА_2 та ГУ Держземагенства в Черкаській області Договору оренди землі від 14.03.2014 року (а.с. 23 том 1).
- з договору оренди землі від 14.03.2014 вбачається, що ОСОБА_2 отримав вказану земельну ділянку в оренду для (створення) ведення фермерського господарства (п.1).
- немає письмових доказів, яким чином (з яких правових підстав) вказана земельна ділянка перейшла у користування від ОСОБА_2 до ФГ "Сарматія" і ці обставини підлягають встановленню, незважаючи на судові рішення, на які посилається позивач.
- відповідач не погоджується із законністю набуття прав з боку ФГ "Сарматія" саме на ділянку з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га для створення цього ФГ у процедурі, яка передбачена чинним законодавством і дозволяє пільгове (без конкурсу) отримання земельної ділянки засновником ФГ.
- позивач у спорі є неналежним і тому не має права на отримання коштів за суборенду земельної ділянки.
- оскільки позивач ФГ "Сарматія" не має належних доказів законності набуття прав користування вказаною земельною ділянкою, не має доказів фактичного користування нею, то і передача цієї ділянки в суборенду відповідачу, на думку ПП "Агротрейд Групп", є незаконною, а сам Договір суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 є нікчемним.
- плата за договором суборенди, на думку відповідача, перевищує плату за оренду цієї ж ділянки по Договору оренди від 14.03.2014, що вказує на незаконність такої умови через невідповідність її ст. 288.6 Податкового кодексу України.
- відповідач сплачував в т.ч. і за суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521 кошти (100 859,22 грн. за період з квітня 2017 по грудень 2017) і на користь позивача і на користь ОСОБА_2 поштовим переказом на суму 117 486,01 грн. (без вказівки за які конкретно суборендовані ділянки вноситься плата), які позивач не визнає як належну сплату боргу. Відповідач вважає, що борг за суборендою спірної ділянки повністю відсутній.
- відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог позивача за період стягнення з лютого 2017 по липень 2020 року.
На виконання вимог ухвали суду від 10.10.24 Уманська РДА 31.10.2024 надала суду копію Договору оренди землі від 14.03.2014 (на 10 років) кадастровий номер 7124610100:01:003:0522 з реєстраційної справи Фермерського господарства «САРМАТІЯ» (код ЄДРПОУ 39510392) на підтвердження того, на базі якої земельної ділянки було створено ФГ "Сарматія" (а.с. 32 том 2).
Даний договір було подано для реєстрації ФГ "Сарматія" у відповідності до ч. 6 ст. 24 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" до органу реєстрації з Актом від 06.05.2014 приймання-передачі об'єкта оренди між його сторонами (а.с. 43 том 2).
Цей Договір оренди землі укладено між ОСОБА_2 та ГУ Держземагенства у Черкаській області (а.с. 33 том 2). Об'єктом оренди за цим договором є інша земельна ділянка площею 3,4000 га з кадастровим номером 7124610100:01:003:0522, яка розташована в межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області за межами населеного пункту.
Однак проаналізувавши доводи і заперечення сторін з даного приводу, суд дійшов висновку, що норми чинного законодавства не дозволяють підтвердити позицію відповідача, що ФГ може бути створено лише на базі тієї земельної ділянки, відомості про яку засновник ФГ подав державному реєстратору при створенні юридичної особи-фермерського господарства та вніс про це запис до Статуту ФГ.
Відповідачем не спростовано, що ФГ може бути створено на базі кількох земельних ділянок, переданих його засновнику в оренду для ведення ФГ.
Чинним законодавством таке прямо не заборонено.
Позивач та відповідач визнають, що до часу державної реєстрації ФГ "Сарматія" 25.11.2014 року, а саме 14 та 22 березня 2014, ОСОБА_3. отримав в оренду для ведення ФГ три земельні ділянки в межах Верхняцької та Вербуватської сільських рад Христинівського району:
кадастровий номер 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га;
кадастровий номер 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га;
кадастровий номер 712461000:01:003:0522 площею 3,4 га;
При цьому жодна із сторін спору не надала суду доказів, що сукупний розмір цих ділянок перевищував граничні межі земельних ділянок, які за рішеннями Вербуватської та Верхняцької селищної ради могли бути надані для створення одного ФГ.
Відповідач також посилається на висновки Верховного Суду в аналогічних спорах про те, що виходячи зі змісту статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин, зокрема для ведення фермерського господарства, може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах (зокрема, такі висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 525/1225/15-ц).
Однак неможливо за нормами чинного законодавства зробити категоричний висновок, що "один раз" в даному випадку є синонімом "лише одна ділянка".
Отже суд дійшов висновку, що оскільки нормами чинного законодавства імперативно не визначено інше, то ФГ може бути створено на базі кількох земельних ділянок, при цьому не має вирішального значення, чи подавалися державному реєстратору перед реєстрацією ФГ відомості про всі такі ділянки і та чи всі їх внесено до Статуту ФГ. Чинне законодавство не встановлює негативних наслідків для новоствореного ФГ у такому випадку.
Вирішальним в такому разі є факт отримання таких ділянок саме до часу державної реєстрації ФГ і саме на таке їх отримання, на думку суду, поширюються висновки Верховного Суду про отримання земельних ділянок на пільгових умовах для створення ФГ один раз.
Після створення/реєстрації ФГ всі подальші отримання ділянок для розширення ведення ФГ дійсно мають здійснюватися лише на конкурсних засадах.
Сторонами не було надано суду доказів, що при отриманні вищевказаних трьох земельних ділянок ОСОБА_2 заявами до органів місцевого самоврядування чітко обґрунтовував своє бажання створити три самостійні ФГ окремо на кожній земельній ділянці, про яку просив.
За висновками суду, якби це можна було довести, то дійсно слід було б вважати, що ФГ "Сарматія" було створено на базі лише однієї земельної ділянки з кадастровим номером 712461000:01:003:0522 площею 3,4 га., а на решті ділянок ФГ не були створені. В такому випадку ОСОБА_2 не мав би права користуватися двома іншими земельними ділянками інакше, ніж для створення ФГ.
Однак для таких висновків у суду за матеріалами справи немає відповідних доказів і імперативними нормами чинного законодавства (що має бути створено по одному ФГ на кожній окремій ділянці) таке довести неможливо, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що всі три земельні ділянки з кадастровими номерами 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га; 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га та 712461000:01:003:0522 площею 3,4 га були отримані ОСОБА_2 для створення ФГ "Сарматія" до часу його державної реєстрації 25.11.2014 року.
В даному випадку засновником ФГ Сарматія" громадянином ОСОБА_2 було використано власне пільгове право отримання перелічених земельних ділянок для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів.
Після реєстрації ФГ всі права землекористування переходять до цього ФГ, що не потребує обов'язкового укладення додаткових угод до договору(ів) оренди землі.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
З 01.08.2003 діє ЗУ "Про фермерські господарства" від 19 червня 2003 року № 973-IV (далі Закон № 973-IV), а відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються крім цього Закону також і Конституцією України, ЗК України та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV (в редакції на час укладення договору оренди землі від 14.03.2014 (а.с. 23 том 1) фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Окремий порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом № 973-IV.
Згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
Отже з огляду на вказане, нормами Закону № 973-IV запроваджений спеціальний механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.
Тому створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, провадження № 14-86цс22.
За наслідками перевірки пакету документів для створення ФГ орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою без проведення земельних торгів.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 633/407/18, провадження № 61-19202св20.
Ніяке інше ФГ (крім ФГ "Сарматія") ОСОБА_2 створено не було, зокрема, протягом всього 10 річного строку дії Договору оренди землі від 14.03.2014 (а.с. 23 том 1).
Орендодавцем не ставилося питання про визнання договорів оренди із ОСОБА_1. недійсними через нестворення ним ще двох окремих ФГ, на доказ відсутності його наміру отримання ділянок в оренду саме для цієї мети.
Чинним законодавством не передбачено, протягом якого мінімального строку після отримання ділянки в оренду має бути створено ФГ, однак в даному випадку суд вважає, що слід застосовувати критерій "нормально необхідного строку".
Оскільки всі три вище вказані земельні ділянки були отримані ОСОБА_1. в оренду 14 та 22 березня 2014 року, тобто до часу створення/реєстрації ФГ "Сарматія" 25.11.2014, то саме на їх базі і було створено це господарство.
Чинним законодавством передбачено, що на підставі дотримання правил та порядку отримання громадянином земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства і подальшої реєстрації ним ФГ, новостворене ФГ, як юридична особа, повністю перебирає на себе повноваження орендаря за договором оренди такої ділянки замість свого засновника - фізичної особи.
Така процедура підтверджена і сталою судовою практикою з даного питання.
Зокрема Велика Палата ВС відстоює позицію про те, що з моменту, коли фізична особа створила фермерське господарство, у правовідносинах користування земельною ділянкою відбувається фактична зміна орендаря й обов'язки землекористувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації (постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 483/1863/17).
У такому випадку законодавець не вимагає обов'язкового укладення додаткової угоди про зміну сторони договору - Орендаря на ФГ.
Так, у постанові від 30.06.2020 у справі № 927/79/19 Велика Палата ВС зазначила, що після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього прав і обов'язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства. При цьому, укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачене і, відповідно, не є обов'язковим.
Отже ФГ "Сарматія" є законним орендарем також і земельної ділянки площею 3,4000 га з кадастровим номером 7124610100:01:003:0522, відомості про яку було подано державному реєстратору при створенні ФГ, і земельної ділянки з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га, кошти за користування якою складають предмет спору.
Виходячи з викладеного позивач, ФГ "Сарматія" у відносинах сторін є належним позивачем, який має право на отримання коштів за Договором суборенди від 11.05.2016.
Суд не погоджується із доводами відповідача, що Договір суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 (а.с. 26 том 1) є частково недійсним/нікчемним в пункті 9 про визначення суборендної плати, яка на думку відповідача, перевищує орендну плату за цю ж ділянку.
За умовами п. 9 Договору оренди землі від 14.03.2014 (а.с. 23 том 1) між ГУ Держземагенства і ОСОБА_1., орендна плата становить 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і станом на час укладення договору вона становила 28 161,51 грн. на рік.
За умовами п. 9 Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 (а.с. 26 том 1) між ОСОБА_1. та ПП "Агротрейд Групп", суборендна плата становить 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і на момент укладення договору визначена у розмірі 49 932,88 грн. на рік.
Судом прийнято до уваги позицією позивача, що для оцінки відповідності розміру орендної плати до розміру суборендної плати слід виходити із критеріїв її визначення за обома договорами.
У відзиві на позов відповідач просить застосувати наслідки нікчемності окремої частини правочину - п. 9 Договору суборенди землі від 11.05.2016 на підставі ч. 2 ст. 228 ЦК України (нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок) та ст. 216,217,236 ЦК що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення та не створює юридичних наслідків.
За умовами п. 5 Договору оренди від 14.03.2014 розмір орендної плати вираховується від розміру нормативної грошової оцінки землі із урахуванням коефіцієнта індексації.
На момент укладення договору оренди сторони орієнтувалися на розмір НГО 625 811,34 грн., від якої 4,5% становить 28 161,51 грн. орендної плати на рік.
В Договорі оренди закладено умову, що якщо розмір НГО і відповідно розмір орендної плати після затвердження рішенням органом влади нового розміру НГО буде більшим, ніж передбачено на час укладення договору, то різницю орендар сплачує до відповідного бюджету в місячний строк.
На момент укладення Договору суборенди від 11.05.2016 НГО земельної ділянки вже зафіксовано сторонами у розмірі 1 109 619,64 грн. (п. 5 Договору), яка затверджена станом на 01.01.2016.
Відповідно 4,5% від цього розміру НГО становить 49 932,88 грн. (п. 9 Договору суборенди) на рік.
Таким чином в обох Договорах закладено один і той же критерій і спосіб визначення плати за землю - 4,5% від актуального розміру НГО земельної ділянки і, звичайно, вирахувана сума річної орендної плати у 2014 та у 2016 році за обома договорами (на час їх укладення) математично буде різною. Але по факту розмір плати за землю буде однаковим у тому періоді, де обидва договори вже діють одночасно.
Умови обох договорів не дозволяють суду дійти висновку, що для одного договору (оренди) розмір НГО буде одним, а для іншого (суборенди) - іншим в один і той же період їх чинності. Цей показник НГО змінюється одночасно для обох договорів.
Згідно ст. 8 ЗУ "Про оренду землі" умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Відповідач вірно стверджує, що розмір суборендної плати не може бути більшим за розмір орендної плати, однак відповідач не довів що у даному випадку це має місце, з огляду на що відсутні підстав для висновку, що договір суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 є нікчемним в частині визначення розміру орендної плати.
Згідно положень ст. 15 ЗУ "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є: орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Отже в даному випадку договір суборенди без умови щодо плати за землю існувати далі взагалі не може як правочин.
Підстави нікчемності умов п. 9 Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 не доведені, у зв'язку з чим доводи відповідача в цій частині відхилені.
Як вказав позивач, що не заперечено відповідачем, Договір суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 слід вважати розірваним з 07.06.2023 (дата постанови ВС у справі № 706/131/21 Христинівського районного суду Черкаської області щодо розірвання договорів суборенди).
Позивач просить, зокрема, стягнути з відповідача 317 073,53 грн. суми основного боргу по суборендній платі за період з лютого 2017 по 06.06.2023 року (розрахунок а.с. 62 том 1).
Відповідач у відзиві на позов (а.с. 111 том 1) просить застосувати строк позовної давності до вимог позивача за період з липня 2017 по липень 2020 на підставі ст. 257, 258 ЦК України (загальна у три роки та скорочена в один рік щодо пені).
За правилами п. 11 Договору суборенди від 11.05.2016 орендна плата вноситься щомісячно не пізніше 30 числа наступного місяця. Отже кожного місяця у відповідача виникає окреме самостійне зобов'язання по сплаті орендної плати, щодо якого також окремо обраховується і строк позовної давності.
Законом України від 30.03.2020 р. N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" - чинний з 02.04.2020 року, було внесено такі зміни до ЦК України:
5. Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., NN 40 - 44, ст. 356) доповнити пунктами 12 - 14 такого змісту:
"12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
За правилами ч. 1 ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється, зокрема, 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.
У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Колегія суддів вважає правильною позицію позивача щодо обрахунку строку позовної давності і вважає, що незважаючи на набрання чинності ЗУ від 30.03.2020 р. N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" з 02.04.2020 року, його норми про зупинення перебігу позовної давності застосовуються до всього періоду карантину, який розпочато з 12.03.2020, оскільки саме так законодавцем сформульовано норму, яка стосується події карантину всієї його тривалості.
Це означає, що якщо на момент введення карантину для певного зобов'язання ще тривав строк позовної давності, то позовна давність фактично зупиняє свій перебіг на весь строк карантину.
Постановами КМУ було встановлено карантин на всій території України, терміни якого неодноразово продовжувалися:
Так, згідно постанови КМУ № 211 від 11.03.2020 установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин.
Постановою № 383 від 25.04.2023 карантин остаточно було продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою КМУ від 27 червня 2023 р. № 651 на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 скасований карантин, який був встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Однак слід також врахувати, що одночасно, в період дії карантину діяв воєнний стан, введений з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України 24.02.2022 року, який безперервно продовжувався Указами Президента і який не завершено до сьогоднішнього дня.
Так, Указом Президента України № 64/2022, який затверджено Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022 з 24.02.2022 з 05:30 год запроваджено воєнний стан, який безперервно продовжувався термінами на 90 днів.
15 січня 2025 року Верховна Рада ухвалила закони №12404 та №12405 про чергове продовження строку дії воєнного стану і мобілізації в Україні з 8 лютого до 9 травня 2025 року.
Згідно нині чинного п.19 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України - у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже для тих вимог, за якими строк позовної давності був чинним станом на 12.03.2020, строк позовної давності зупиняється на весь період карантину та воєнного стану.
Позивач щодо основного боргу за суборенду просить стягнути з відповідача по 4 161,07 грн. (щомісячний платіж 49 932,88 : 12) починаючи з 01 лютого 2017 по дату розірвання договору 07.06.2023.
Отже за першим платежем звичайний трирічний строк позовної давності триває з 31.03.2017 по 31.03.2020, а з 12.03.2020 слід вважати, що цей строк вже було продовжено на весь строк карантину та воєнного стану.
Таким чином позивач не пропустив строк позовної давності за всі періоди, починаючи з платежу за лютий 2017, право вимоги якого у позивача виникло з 31.03.2017.
Заявляючи про застосування строку позовної давності до вимог позивача, відповідач одночасно стверджує, що ним було повністю внесено всі платежі за суборенду, які сплачувалися ПП Агротейд Групп" як на користь ФГ "Сарматія", так і на користь громадянина ОСОБА_1., про що в справу подано докази.
Як зазначено місцевим господарським судом, в ході розгляду справи на неодноразові пропозиції та вимоги суду щоб обидві сторони провели повну звірку розрахунків і визначилися за які періоди та за якими договорами суборенди відповідач сплачував кошти, сторони ніякого узгодження не здійснили через триваючий конфлікт.
Відповідач навіть заявляв про намір витребувати назад сплачені кошти за тими платіжними документами, які подано до відзиву на позов без чіткого визначення платежу в них щодо конкретного договору, однак в ході розгляду справи таких дій вчинено не було.
З копій платіжних доручень у справі (а.с. 158-162 том 1) вбачається, що за період квітня - грудня 2017 року відповідач сплачував кошти на користь Сарматія ФГ і у призначенні платежу вказувалися лише що це "орендна плата згідно договору суборенди землі без ПДВ".
Відповідач в ході розгляду справи не вчинив ніяких дій зі свого боку для повідомлення позивача в односторонньому порядку, за якими договорами суборенди було внесено ці платежі (відповідач є платником всіх платежів, який формує їх призначення).
Спір у справі стосується стягнення боргу за Договором суборенди земельної ділянки від 11.05.2016, об'єктом якої є земельна ділянка з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га.
Щомісячний платіж за цією ділянкою становить 4 161,07 грн.
В ході розгляду справи із пояснень сторін встановлено, що позивач, отримавши кошти за всіма наданими у справу платіжними дорученнями, ці кошти не повернув відповідачу як кошти невідомого призначення і надалі їх утримує в себе, не зараховуючи на сплату боргу по конкретному договору суборенди і не пояснюючи при цьому правомірність своїх дій.
Сторони стверджують, що між ними є лише три договори суборенди (всі укладені 11.05.2016 - як вказано в рішенні у справі № 706/131/21 а.с. 34 том 1), які стосуються відносин між ФГ "Сарматія" та ПП "Агротрейд Групп" щодо земельних ділянок :
кадастровий номер 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га;
кадастровий номер 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га;
кадастровий номер 712461000:01:003:0522 площею 3,4 га;
Платіжні доручення за період квітня-грудня 2017 відповідають існуванню боргу по Договору суборенди від 11.05.2016, які стягує позивач.
Оскільки позивач не заперечує, що він утримує в себе всі кошти, сплачені відповідачем за наявними у справі платіжними дорученнями, сторони не бажають самостійно вирішити спір щодо цих коштів віднесенням їх на конкретний із трьох вказаних договорів, то суд вважає, що у складі сплачених коштів є суми, які слід віднести на сплату суборенди за ділянку з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га.
Щомісячний платіж в сумі за цю ділянку 4 161,07 грн. вміщується в платежі за вказаними платіжними дорученнями (а.с. 158-162 том 1), загальний розмір яких становив від 7819,28 до 14450,00 грн. щомісячно (загальна сума сплати - 100 859,22 грн.). Так за платіжними дорученнями сплачено:
- від 25.04.2017 № 287 на суму 12 700 грн;
- від 12.05.2017 № 310 на суму 13 300 грн;
- від 27.07.2017 № 359 на суму 13 200 грн;
- від 01.09.2017 № 422 на суму 14 450 грн;
- від 27.09.2017 № 518 на суму 13 129,94 грн;
- від 30.10.2017 № 580 на суму 13 130 грн;
- від 24.11.2017 № 664 на суму 13 130 грн;
- від 13.12.2017 № 690 на суму 7 819,28 грн.
За правилами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оскільки відповідач, зокрема, стверджує також і щодо відсутності у нього боргу за суборенду земельної ділянки по договору від 11.05.2016 і надає докази сплати за суборенду, кошти за яку утримує в себе позивач за спірні періоди, суд дійшов висновку, що розрахунок між сторонами було проведено.
З приводу розміру такого розрахунку та чи повністю наданими доказами про сплату боргу перекривається заборгованість за спірні періоди, судом встановлено наступне:
Оскільки сторонами не було погоджено інше умовами Договору суборенди від 11.05.2016 та призначеннями платежів у платіжних дорученнях (а.с. 158-162 том 1), суд вважає, що позивач мав право закривати борг по календарній черговості його виникнення.
Оскільки сторони не бажали самостійно врегулювати питання про призначення платежів, але при цьому сплачені кошти позивач утримує в себе, а відповідач не ставить питання про їх повернення, в інтересах вирішення спору між сторонами, суд дійшов висновку, що оплатами по 4161,07 грн. у складі коштів, які сплачувалися за платіжними дорученнями (а.с. 158-162 том 1) відповідачем було погашено борг за договором суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 за періоди, які мали бути оплачені з 31.03.2017 по 31.01.2018 (лютий-грудень 2017 з урахуванням 30денного терміну на сплату).
Суд також вказує, що зобов'язання має бути добросовісним, розумним та справедливим (ч. 3 ст. 509 ЦК України).
Заборона суперечливої поведінки міститься у положеннях ст. 13 ЦК України, від якої мають утримуватися обидві сторони і в першу чергу за власною згодою мають врегульовувати спірні питання виконання договірних зобов'язань.
Також в справу відповідачем до відзиву на позов (а.с. 165 том 1) було подано докази сплати коштів ПП "Агротрейд Групп" в сумі 117 486,01 грн. поштовим переказом від 29 жовтня 2023 року (а.с. 170-172 том 1) на користь ОСОБА_1.
У призначенні платежу вказано, що це оплата по договорах оренди землі від 11.05.2016.
Третя особа отримання вказаних коштів не заперечує. Датами 11.05.2016 було укладено три договори суборенди.
Третя особа та позивач теж остаточно не врегулювали між собою питання зарахування сплачених коштів у погашення боргу за спірним договором.
Згідно ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності з метою ефективного захисту порушеного права.
Суд приходить до висновку, що враховуючи конфлікт інтересів між сторонами з приводу належного Орендодавця, утримання сплачених відповідачем коштів і ФГ "Сарматія" і ОСОБА_2 , жоден з яких не повернув кошти на адресу відповідача, а ОСОБА_2 є директором і засновником ФГ "Сарматія" та співзасновником ПП "Агротрейд Групп", тому сплачені відповідачем на користь ОСОБА_1. кошти в сумі 117 486,01 грн. слід зарахувати у проведення розрахунків за договорами суборенди для остаточного вирішення спору між сторонами.
При цьому судом враховано, що серед трьох договорів суборенди є ділянка із кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.08.2020 у справі № 925/360/20 розірвано договір оренди цієї ділянки від 27.03.2014. Судове рішення набрало законної сили 24.03.2021 (а.с. 141 том 1).
Тому після розірвання цього договору оренди автоматично є розірваним і договір суборенди цієї ж земельної ділянки, який залежить від строку його дії (ч. 4 ст. 8 ЗУ "Про оренду землі").
Тому всі платежі, здійснені відповідачем з квітня 2021 слід розподіляти лише на два інші чинні договори суборенди по ділянках :
кадастровий номер 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га;
кадастровий номер 712461000:01:003:0522 площею 3,4 га;
Паралельно даній справі № 925/1123/24 Господарським судом Черкаської області вирішується спір між тими ж сторонами у справі № 925/1124/24 про стягнення боргу за договором суборенди землі від 11.05.2016 щодо ділянки з кадастровим номером 712461000:01:003:0522 площею 3,4 га за той же період з лютого 2017 по 06.06.2023 року. В обох справах беруть участь ті самі представники обох сторін.
Сторонами не заперечується, що за умовами Договору суборенди землі від 11.05.2016 щодо ділянки з кадастровим номером 712461000:01:003:0522 річна плата становить 6 887,91 грн. на рік.
Між сторонами також немає спору, що за умовами п. 9 Договору суборенди землі від 11.05.2016 щодо ділянки з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 загальною площею 49,7413 га, розмір річної плати за суборенду становить 100 738,41 грн.
Отже щодо земельних ділянок з кадастровими номерами місячний платіж становить:
7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га (49932,88 : 12 = 4161,07грн.)
7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га (100738,41 :12 = 8394,87грн.)
712461000:01:003:0522 площею 3,4 га (6887,91:12= 573,99 грн.)
Загальна сума щомісячних платежів за трьома ділянками становить 13 129,93 грн.
Оскільки сторони на пропозицію суду не побажали прийняти спільне рішення з приводу точного розподілу сплачених сум коштів на три договори суборенди землі, такий розподіл проведений судом.
Суд вважає, що в даному випадку слід застосувати пропорційність зарахування коштів в оплату за кожним договором. Загальна сума гектарів за всіма договорами суборенди становить 76,7017 га.
7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га (30,72%)
7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га (64,85%)
712461000:01:003:0522 площею 3,4 га (4,43 %)
Отже сплачені 100 859,22 грн. за платіжними дорученнями в період квітня-грудня 2017 слід розподілити таким чином:
- за період квітня-листопада 2017 виходячи з розрахунку 13 129,93 грн. за три ділянки, відповідач мав сплатити 105039,44 грн. (13129,93 х 8 місяців). Сплачено було 93039,94 грн. Різниця становить 11 999,50 грн.
Тому недоплата за суборенду в листопаді 2017 становила по ділянках з кадастровими номерами:
7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га (30,72% = 3686,25 грн.)
7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га (64,85% = 7 781,67 грн.)
712461000:01:003:0522 площею 3,4 га (4,43 % = 531,57 грн. )
Платіжним дорученням № 690 від 13.12.2017 відповідач сплатив на користь позивача 7 819,28 грн., чого не вистачає на повний платіж ( 13129,93 грн.) на всі три ділянки. Тому суд також робить пропорційний розподіл сплачених коштів на три ділянки:
7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га (30,72% = 2402,08 грн.)
7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га (64,85% = 5070,80 грн.)
712461000:01:003:0522 площею 3,4 га (4,43 % = 346,39 грн. )
Цими коштами по календарній черговості закриваються борги за листопад 2017 і тому в залишок за грудень 2017 фактично було сплачено:
7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га (3686,25- 2402,08 = 1284,17 грн.)
7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га (7 781,67-5070,80 = 2710,87 грн.)
712461000:01:003:0522 площею 3,4 га (531,57-346,39 =185,18 грн. )
Отже борг за грудень 2017 по суборенді земельних ділянок становить
7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га (4161,07 - 1284,17 = 1758,99грн.)
7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га (8394,87- 2710,87 = 3324,07грн.)
712461000:01:003:0522 площею 3,4 га (573,99 - 185,18 = 227,60грн.)
Загальна сума боргу - 5310,66 грн.
29 жовтня 2023 року відповідач поштовим переказом сплатив на користь ОСОБА_1. кошти в сумі 117 486,30 грн. із призначенням платежу "оплата по договорах оренди землі б/н від 11.05.2016".
Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що тим самим відповідач сплатив борг за трьома вказаними договорами суборенди землі, який також слід розділити пропорційно, виходячи з такого обрахунку:
7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га (49932,88 : 12 = 4161,07 грн. )
7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га (100738,41 :12 = 8394,87 грн.)
712461000:01:003:0522 площею 3,4 га (6887,91:12= 573,99 грн.)
Загальний розмір місячних платежів становить 13 129,93 грн.
В першу чергу цими коштами закриваються попередні борги за грудень 2017 в загальному розмірі 5310,66 грн.
Залишок для розподілу таким чином становить 112 175,64 грн. (117 486,30 - 5310,66).
Цих коштів вистачає для оплати повних 8 місяців суборенди землі за трьома договорами, тобто до серпня 2018 року включно (13 129,93 х 8 = 105 039,44 грн.).
Залишок коштів для подальшого розподілу на вересень 2018 становить 7136,20 грн. (112175,64-105039,44).
7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га (30,72% = 2192,24 грн.)
7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га (64,85% = 4627,83 грн.)
712461000:01:003:0522 площею 3,4 га (4,43 % = 316,13 грн. ).
Отже з вересня 2018 за відповідачем рахується борг по платі за суборенду земельної ділянки 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га в розмірі 1968,83 грн. (4161,07 - 2192,24 грн.).
За подальші періоди з жовтня 2018 по 06 червня 2023 року відповідач мав би сплатити за суборенду вказаної ділянки ще 233 852,13 грн. (4161,07 х 56 місяців + 832,21 грн.).
Отже загальна сума боргу по платі за суборенду вказаної ділянки за період з вересня 2018 по 06 червня 2023 року становить 235 820,96 грн. (1968,83 +233 852,13 ).
Доказів добровільної сплати вказаних коштів відповідач суду не надав, строк виконання зобов'язання є таким, що настав, тому за обгрунтованим розрахунком суду першої інстанції до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 235 820,96 грн. за суборенду земельної ділянки кадастровий номер 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га.
При цьому доводи апелянта (позивача) про правильність розрахунку суми основного боргу у цій справі: 317 073,53 - 67 075,65 = 249 997,88, де: 317 073,53 - заявлена позивачем сума; 67 075,65 - сума, на яку слід зменшити суму основного боргу у цій справі; 249 997,88 - сума, яку має бути стягнуто в якості основного боргу у цій справі, а не 235 820,96 грн., не ґрунтуються на матеріалах даної справи.
Позивач просить також стягнути з відповідача також 123 999,00 грн. неустойки за неповернення земельної ділянки кадастровий номер 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га. після набрання чинності рішенням суду про розірвання щодо неї договору суборенди землі 07.06.2023 року (розрахунок а.с. 88 том 1).
Цю вимогу позивач обґрунтовує ст. 785 ЦК України, якою визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
В матеріалах справи знаходиться Витяг з ДР речових прав (а.с. 30 том 1) щодо вказаної ділянки, в якому міститься запис (на звороті), що Інше речове право щодо суборенди земельної ділянки припинено 12.07.2023 на підставі рішення суду у справі №706/131/21.
Згідно ч. 6 ст. 8 ЗУ "Про оренду землі" право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Отже з моменту реєстрації в ДР запису про припинення речового права, право суборенди у відповідача припиняється і з 12.07.2023 ПП "Агротрейд Групп" не має права користуватися вказаною ділянкою.
Представник відповідача користування вказаною ділянкою після 12.07.2023 заперечив.
Позивачем не подано жодних належних, допустимих та достовірних доказів того, що це користування з боку відповідача мало місце і тривало в період з 08.06.2023 по 04.09.2024 (як вказано в розрахунку неустойки, а.с. 88 том 1).
Відсутність Акту приймання-передачі ділянки із суборенди в даному випадку не є вирішальним доказом для встановлення факту, що відповідач продовжує користування спірною земельною ділянкою.
Перевагу в даному випадку судом надано доказу припинення іншого речового права суборенди у відповідача в ДР речових прав та відсутності доказів існування спору (наприклад, листування, позов до суду) між сторонами щодо примусового повернення ділянки із суборенди.
Отже позивач не довів існування та правомірність підстав для нарахування відповідачу неустойки в розмірі подвійної плати за користування земельною ділянкою в період з 08.06.2023 по 04.09.2024 на суму 123 999,89 грн.
Оскільки відсутні підстави для примусового стягнення цієї суми, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові в цій частині.
За правилами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Така відповідальність визначена законом і тому не має значення, чи було сторонами окремо узгоджено застосування інфляційних та процентів річних у договорі за прострочення зобов'язання.
Перевіривши розрахунки позивача в частині інфляційних та 3% річних (а.с. 63 том 1) колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сплачені кошти платіжними дорученнями на загальну суму 100 859,22 (а.с. 158-162 том 1) в квітні-грудні 2017 повністю закривають борг по суборенді за період до листопада 2017.
Борг за грудень 2017 по суборенді земельних ділянок становив, зокрема по спірній ділянці з кадастровим номером 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га ---- 1758,99грн.
Цей борг було сплачено 29.10.2023 відповідачем поштовим переказом на користь ОСОБА_1. у складі коштів в сумі 117 486,30 грн. із призначенням платежу "оплата по договорах оренди землі б/н від 11.05.2016".
Тому за період з 31.12.2017 по 28.10.2023 відповідач має сплатити на суму залишку боргу 1 758,99 грн. --- 1291,91 (інфляційних втрат) та 307,51 (як 3% річних).
З цих підстав всі подальші нараховані платежі по інфляційних втратах та 3% річних слід обмежити періодом нарахування до 28.10.2023 (а.с. 63 том 1).
Тому по заборгованості з січня 2018 до 06 червня 2023 року (за обраний позивачем період) до нарахування належить лише 128 938,97 грн. інфляційних втрат та 30 345,19 грн. як 3 % річних.
Загальна сума боргу по інфляційних втратах становить 130230,88 (1291,91 + 128 938,97 ), а по 3% річних становить 30 652,70 (307,51 + 30 345,19).
Оскільки відповідачем не проведено оплату в добровільному порядку, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення 130230,88 грн інфляційних втрат та 30 652,70 грн 3% річних в примусовому порядку.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За умовами п.13 Договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 за несвоєчасну сплату орендної плати сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період прострочення за кожен день прострочення платежу.
Позивач просить стягнути з відповідача 31 099,11 грн. пені за період з 31.03.2019 по 31.01.2024 (а.с. 78 том 1) із розрахунку щомісячного боргу по 4161,07 грн.
Виходячи із наданих суду розрахунків пені, позивач дотримався вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, якою було визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Через небажання сторін самостійно узгодити розподіл сплачених коштів за платіжними дорученнями (а.с. 158-162 том 1) за період квітня-грудня 2017 року та 117 486,30 грн. сплачених 29.10.2023 поштовим переказом, суд самостійно відніс їх пропорційно на три договори суборенди між сторонами для оплати календарної черговості виникнення боргу починаючи з 2017 року і до вересня 2018 (як обґрунтовано вище).
Пеня позивачем розрахована за щомісячними простроченими платежами суборенди вже по тих місяцях, які не входять у період 2017 - вересень 2018 року, борг за який позивач мав право перекрити коштами, які ПП "Агротрейд Групп" сплатив у квітні-грудні 2017 та 29.10.2023 року і саме так їх розподілив суд на сплату боргу.
Нарахування пені за визначений позивачем період є вірним, вона добровільно не сплачена відповідачем,а тому обґрунтовано стягнута судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
З огляду на наявні у справі докази в їх сукупності, позивач довів правові підстави позову і свої права, як належного позивача на стягнення спірних коштів заборгованості за суборенду земельної ділянки із кадастровим номером 7124610100:01:003:0521 площею 23,5604 га, однак через невірні розрахунки та безпідставність стягнення неустойки за неповернення ділянки, місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 235 820,96 грн. основного боргу за суборенду; 31 099,11 грн. пені, 130 230,88 грн. інфляційних втрат та 30 652,70 як 3% річних (Всього - 427 803,65 грн.).
В решті вимог та щодо стягнення неустойки в розмірі 123 999,89 грн. відмовив повністю.
Стосовно доводів скаржника (відповідача) про не зазначення позивачем права користування спірною земельною ділянкою та будь-якими іншими земельними ділянками в його статуті суд зазначає таке.
Відповідно до пункті 6.2. Статуту ФГ «Сарматія» землі Господарства складаються з: земельної ділянки, що належить на праві власності або на праві постійного користування Господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать Засновникам Господарства та членам Господарства; земельних ділянок інших фізичних чи юридичних осіб, які використовуються Господарством згідно з відповідними договорами, укладеними відповідно до чинного законодавства України.
Як уже зазначено судом, відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Згідно з частиною 4 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.
Отже, вимогами Закону України «Про фермерське господарство» у редакції, чинній на момент затвердження статуту ФГ «Сарматія», не було передбачено обов'язку внесення до статуту відомостей про всі земельні ділянки, що використовуються ним на умовах оренди.
Що ж до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 6.9. постанови від 30.06.2020 у справі №927/79/19, де зазначено, що: «фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою. Землі фермерського господарства складаються, у тому числі із земельних ділянок, що використовується ним на умовах оренди. Право користування такими земельними ділянками зазначається в його статуті, який має містити відомості про земельну ділянку, а також термін, на який передається це майнове право», то колегія суддів зазначає таке.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у касаційному порядку переглядалася справа №921/112/21. Ухвалою від 05.07.2022 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу №921/112/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 4 ст. 302 ГПК України, зазначивши таке.
« 21. За таких обставин, усталена практика Верховного Суду (до ухвалення постанови від 30.06.2020 у справі №927/79/19) стосовно фактичної зміни орендаря у правовідносинах щодо ведення фермерського господарства свідчила/свідчить про те, що обов'язки орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, укладеного для ведення фермерського господарства, переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення державної реєстрації останнього, а право оренди оформляється відповідним договором та виникає з моменту державної реєстрації такого права, а не на підставі установчих документів (статуту) юридичних осіб.
22. Окрім цього, на думку колегії суддів, зазначене у пункті 6.9. постанови від 30.06.2020 у справі №927/79/19 концептуально не узгоджується з висновком, викладеним у пункті 7.12. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19 («статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону»).
23. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що з урахуванням критеріїв подібності правовідносин, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, коло правовідносин, на яке поширюється висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30.06.2020 у справі №927/79/19 стосовно внесення до статуту фермерського господарства відомостей про земельну ділянку, право користування якою отримано з метою ведення фермерського господарства, не обмежується вимогами про визнання укладеними додаткових угод в частині зміни орендаря, про які йдеться у справі №927/79/19, але й поширюється на інші правовідносини, учасником яких є фермерське господарство, як то продовження орендних правовідносин, визнання протиправними та скасування рішень органу місцевого самоврядування/державної влади, чи правомірності використання таких земельних ділянок тощо (спори, предмет доказування в яких стосується/може стосуватися переходу права на землю від фізичної особи до фермерського господарства).
24. За таких обставин колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку про застосування вказаних вище норм Закону №973-IV про те, що статут фермерського господарства (зокрема, в контексті висновків про (не)перехід права на землю від фізичної особи до фермерського господарства) повинен містити відомості щодо земельної ділянки отриманої для ведення фермерського господарства, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19, оскільки зазначені положення не містять вимог до установчих документів фермерського господарства в частині зазначення у статуті відомостей про конкретну земельну ділянку, отриману для ведення фермерського господарства.».
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2022 справу №921/112/21 повернуто Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду та вказано таке:
«Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала щодо моменту, з яким слід пов'язувати набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц зазначається, що фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи.
З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Аналогічні тези містяться також в постановах від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 26.06.2019 у справі №628/778/18, від 02.10.2019 у справі №922/538/19 та інших.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц зробила висновок, що після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України «Про фермерське господарство», відбувається фактична заміна орендаря, й обов'язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.
Тобто усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов'язує момент набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
У постанові від 30.06.2020 у справі №927/79/19 Велика Палата Верховного Суду не відступила від вище розглянутого підходу щодо визначення моменту набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки.
Зокрема, в пункті 6.10 постанови від 30.06.2020 у справі №927/79/19 висновується, що після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.
Разом з тим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19 не було зроблено правових висновків про те, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі установчих документів (статуту) фермерського господарства. Відсутні також правові висновки у контексті наслідків невнесення до статуту фермерського господарства відомостей щодо орендованих земельних ділянок.
У постанові від 30.06.2020 у справі №927/79/19 не пов'язується момент виникнення права на земельну ділянку з внесенням до статуту відповідних відомостей. Натомість Велика Палата Верховного Суду виснувала, що виникнення такого права відбувається у зв'язку з державною реєстрацією фермерського господарства та нормами Закону України «Про фермерське господарство».
Таким чином, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19, зроблені з урахуванням усталеної правової позиції щодо моменту набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки та узгоджуються з такою позицією.».
Таким чином, визначена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду правова підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною четвертою статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Отже, виходячи з наведеного, як вірно наголосив суд першої інстанції, усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов'язує момент набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства і саме з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство.
При цьому, момент виникнення прав та обов'язків фермерського господарства на земельну ділянку не пов'язується з внесенням чи невнесенням до статуту відповідних відомостей.
Отже місцевий господарський суд вірно встановив, що спірна земельна ділянка перебувала в оренді саме Фермерського господарства «Сарматія» поряд із земельною ділянкою площею 3,4 га, договір оренди щодо якої було надано державному реєстратору для реєстрації Фермерського господарства.
З огляду на вищевикладене у сукупності, саме ФГ «Сарматія» після його створення/реєстрації 25.11.2014 стало орендарем спірної земельної ділянки.
Оскільки ФГ «Сарматія» є орендарем спірної земельної ділянки, воно є і суборендодавцем земельної ділянки площею 23,5604 га, а ПП «Агротрейд Групп» - суборендарем за Договором суборенди від 11.05.2016.
Виходячи із наведеного, ФГ «Сарматія» у спірних правовідносинах є належним позивачем, а заперечення відповідача з цього приводу є безпідставними.
У контексті належності як позивача у даній справі ФГ «Сарматія» суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).
Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (такі висновки наведено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, від 07.11.2019 у справі №910/124484/18, від 14.05.2020 у справі №910/7515/19, від 19.02.2020 у справі №915/411/19).
Так, у даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, поведінка відповідача у спірних правовідносинах є дещо суперечливою, оскільки своїми платежами у 2017 році відповідач частково здійснював платежі на рахунок ФГ «Сарматія», що підтверджується платіжними дорученнями:
- від 25.04.2017 № 287 на суму 12 700,00 грн;
- від 12.05.2017 № 310 на суму 13 300,00 грн;
- від 27.07.2017 № 359 на суму 13 200,00 грн;
- від 01.09.2017 № 422 на суму 14 450,00 грн;
- від 27.09.2017 № 518 на суму 13 129,94 грн;
- від 30.10.2017 № 580 на суму 13 130,00 грн;
- від 24.11.2017 № 664 на суму 13 130,00 грн;
- від 13.12.2017 № 690 на суму 7 819,28 грн.
Зазначені платіжні доручення містять такі призначення платежу: орендна плата згідно договору суборенди земельної ділянки / орендна плата згідно договору суборенди земельної ділянки від 11.05.2016 року без ПДВ / орендна плата згідно договорів суборенди земельних ділянок.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні, ПП «Агротрейд Групп» у судових засіданнях у даній справі зазначав, що відповідні оплати здійснювались за користування трьома земельними ділянками, що перебували в суборенді ПП «Агротрейд Групп», в тому числі за земельну ділянку площею 23,5604 га.
Тобто, ПП «Агротрейд Групп», яке здійснювало оплату саме Фермерському господарству «Сарматія», відповідно фактично визнавало, що орендодавцем спірної земельної ділянки є саме позивач, а не третя особа.
Одночасно колегія суддів зазначає, що враховуючи вірогідність доказів, Господарський суд Черкаської області встановив, що позивач не довів суду, що станом на час припинення дії договору суборенди земельна ділянка не була передана власнику, водночас і ПП «Агротрейд Групп» не надав суду належних доказів дострокової передачі земельної ділянки, тому нарахування суборендних платежів здійснюється до дати припинення договору суборенди.
Що стосується доводів апелянта (позивача) про незазначення в резолютивній частині рішення суду в порядку частини десятої статті 238 ГПК України про нарахування органом, який здійснюватиме примусове виконання судового рішення, три проценти річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу до моменту повної оплати основного боргу за цим рішенням, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.10 ст.238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Оскільки встановлення такого порядку нарахування відсотків або пені на подальші
періоди після прийняття рішення є правом, а не обов'язком суду, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні не вирішував питання про нарахування органом, який здійснюватиме примусове виконання судового рішення, три проценти річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу до моменту повної оплати основного боргу за цим рішенням.
Доводи сторін, викладені в їх апеляційних скаргах, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні яких судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційних скаргах доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди як позивача, так і відповідача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційних скаргах не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи позивача та відповідача, викладені в їх апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційні скарги Приватного підприємства "АГРОТРЕЙД ГРУПП" та Фермерського господарства "САРМАТІЯ" підлягають залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 14.03.2025 у справі №925/1123/24 - без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв'язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянтів.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Приватного підприємства "АГРОТРЕЙД ГРУПП" та Фермерського господарства "САРМАТІЯ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.03.2025 у справі №925/1123/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 14.03.2025 у справі №925/1123/24 залишити без змін.
3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на апелянтів.
4. Матеріали справи №925/1123/24 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 08.12.2025 після виходу судді Скрипки І.М. з лікарняного (12.11.2025-14.11.2025), проходження підготовки в Національній школі суддів України суддів Скрипки І.М. та Мальченко А.О. (17.11.2025-21.11.2025), повернення судді Тищенко А.І. з відрядження (19.11.2025-03.12.2025).
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко