79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"08" грудня 2025 р. Справа №907/779/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.,
Суддів Бойко С.М.,
Галушко Н.А.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Закарпатської обласної прокуратури б/н від 14.08.2025 (вх № 01-05/2504/25 від 15.08.2025р.)
на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 04.08.2025 (повний ухвалу складено 04.08.2025, суддя Мірошнеченко Д.Є.)
у справі №907/779/25
за позовом Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області, в інтересах держави
до відповідача-1: Мукачівської міської ради, м. Мукачево, Закарпатська область,
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ-облік-прилад", м. Мукачево Закарпатської області,
відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавки парк", м. Мукачево Закарпатської області,
відповідача-4: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатія інвест", м. Мукачево Закарпатської області,
про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування земельних ділянок,
14.07.2025 Закарпатська обласна прокуратура в інтересах держави звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Мукачівської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ-облік-прилад", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавки парк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатія інвест", в якому просила:
- визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення шляхом аукціонів № 2370, № 2377, № 2373 від 10.10.2019 та № 2596, № 2600, № 2603, № 2606 від 19.11.2019, які укладені між Мукачівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газ-облік-прилад";
- витребувати на користь Мукачівської територіальної громади в особі Мукачівської міської ради з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавки парк" земельні ділянки з кадастровими номерами 2110400000:01:015:0181 площею 0,7670 га, 2110400000:01:015:0182 площею 3,7423 га, 2110400000:01:015:0184 площею 0,1724 га, 2110400000:01:015:0185 площею 0,3826 га, 2110400000:01:015:0231 площею 0,2979 га, 2110400000:01:015:0232 площею 1,0471 га, 2110400000:01:014:0433 площею 0,7634 га, 2110400000:01:014:0434 площею 0,50 га та 2110400000:01:015:0206 площею 1,4693 га;
- витребувати на користь Мукачівської територіальної громади в особі Мукачівської міської ради з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатія інвест" земельну ділянку з кадастровим номером 2110400000:01:015:0207 площею 1 га.
Позовні вимоги обґрунтовані обставинами щодо порушення вимог законодавства при відчуженні вказаних земельних ділянок, зокрема, вимог частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України , частини 8 статті 128 та частини 1 статті 136 Земельного кодексу України, оскільки стартова ціна їх продажу, а відтак і ціна продажу не відповідали ринковій вартості земельних ділянок, внаслідок їх продажу за заниженою вартістю, бюджет територіальної громади міста Мукачево недоотримав грошові кошти у розмірі 89 283 844,14 грн.
Крім цього, у торгах при продажі спірних земельних ділянок брали участь два учасника, серед них і один з теперішніх власників; інший учасник повідомив, що не мав реального наміру придбати земельні ділянки, відтак прокурор вважає, що торги з продажу спірних земельних ділянок є такими, що не відбулися враховуючи участь в них лише одного реально зацікавленого учасника.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2025 постановлено залишити позовну заяву Закарпатської обласної прокуратури без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про усунення недоліків із наданням експертно-грошової оцінки спірних земельних ділянок, чинної на дату подання позовної заяви, та доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
На виконання вимог ухвали від 21.07.2025, прокурором подано заяву, в якій наголошено на недобросовісності відповідачів, тому на думку прокурора, відсутній обов'язок внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оскільки підставами позову є стаття 387 ЦК України про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.08.2025 позовну заяву Закарпатської обласної прокуратури за вх.№ 02.3.1-05/849/25 від 14.07.2025 визнано неподаною та повернуто на підставі ч. 4 ст. 174 ГПК.
Ухвала суду мотивована тим, що враховуючи невиконання прокурором ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме: ненадання доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, не доведення прокурором відсутності підстав для покладення на нього обов'язку надання суду експертно-грошової оцінки вартості спірного нерухомого майна, здійснену в порядку, визначеному законом, чинну на дату подання позовної заяви.
Не погодившись з ухвалою суду, прокурор звернувся до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 04.08.2025 скасувати та направити справу №907/779/25 до Господарського суду Закарпатської області для продовження розгляду.
Прокурор зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування ч. 6 ст. 164 ГПК України, у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви є помилковим, оскільки прокурором наголошується саме на недобросовісності набувачів у спірних правовідносинах, а відтак, на думку прокурора вказана норма не підлягає застосуванню.
Відповідач-3 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому не погодився з доводами скаржника, вказав, що висновки прокурора є помилковими, адже вважає себе добросовісним набувачем, а враховуючи невиконання прокурором вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, вважає оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою.
Відтак, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду про повернення позовної заяви у справі - без змін.
Інші учасники справи відзиву на апеляційну скаргу не подали.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2025 справу № 907/779/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Малех І.Б., суддів Галушко Н.А. та Бойко С.М.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 (головуючий суддя Малех І.Б., судді - Бойко С.М., Галушко Н.А.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури б/н від 14.08.2025 (вх № 01- 05/2504/25 від 15.08.2025р.) на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 04.08.2025 у справі №907/779/25.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 (головуючий суддя Малех І.Б., судді - Бойко С.М., Галушко Н.А.) призначено розгляд апеляційної скарги Закарпатської обласної прокуратури б/н від 14.08.2025 (вх № 01-05/2504/25 від 15.08.2025) на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 04.08.2025 у справі №907/779/25 в судове засідання на 22.10.2025 о 15:00.
За розпорядженням керівника апарату суду № 321 від 20.10.2025 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2025 визначено такий склад суду: Бонк Т.Б. - головуючий суддя, судді Бойко С.М., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 справу №907/779/25 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Галушко Н.А.; постановлено здійснювати розгляд справи № 907/779/25 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавки парк" про розгляд справи № 907/779/25 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи відмовлено.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
При перегляді ухвали місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
В силу частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Вимоги до змісту та форми позову, а також до документів, які додаються до позовної заяви, встановлено статтями 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.
09.04.2025 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" №4292-IX від 12.03.2025, яким, зокрема, внесено зміни до статей 164, 174, 238 Господарського процесуального кодексу України, а також до статей 388, 390, 391 Цивільного кодексу України, якими передбачено нові правові підходи до захисту прав добросовісного набувача, у тому числі обов'язкове внесення компенсації вартості майна на депозитний рахунок суду.
Так, статтю 164 Господарського процесуального кодексу України доповнено частиною шостою такого змісту: "У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".
Водночас частину другу статті 174 Господарського процесуального кодексу України доповнено абзацом третім такого змісту: "Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму".
Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно з частиною третьої статті 388 Цивільного кодексу України держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Законом №4292-ІХ також доповнено статтю 390 Цивільного кодексу України частиною п'ятою наступного змісту:
"5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 391 Цивільного кодексу України).
Законом №4292-ІХ статтю 391 Цивільного кодексу України доповнено частиною другою такого змісту: "Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу".
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Таким чином, внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся прокурор.
Норми, які зобов'язують вносити вартість спірного нерухомого майна на депозитний рахунок суду, мають компенсаційний та забезпечувальний характер, оскільки їхньою метою є захист порушених прав усіх учасників спірних правовідносин, зокрема й добросовісного набувача. Компенсація вартості витребуваного майна матиме місце у випадку задоволення позову та вилучення майна з володіння набувача, який є добросовісним, а позивач (держава або територіальна громада) отримує право зворотної вимоги до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника.
Позовну заяву у справі № 907/779/25 було подано в липні 2025 року, тобто після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" №4292-IX від 12.03.2025, та внесення змін, зокрема, до статей 164, 174, 238 ГПК України, тому у прокурора виник обов'язок для виконання вимог ГПК України зокрема ч. 6 ст. 164 ГПК України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до тверджень прокурора та обставин, що вказані в позовній заяві спірне майно після відчуження шляхом продажу на земельних торгах в подальшому було неодноразово перепродане на користь інших осіб з подальшим їх продажем, поділом та набуттям відповідачами, що на думку прокурора є недобросовісними.
Відповідно до ч.1 ст. 177 ГПК України глави 3 Підготовчого провадження розділу І Загальних положень завдання визначено такі завдання підготовчого провадження:
1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;
2) з'ясування заперечень проти позовних вимог;
3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;
4) вирішення відводів;
5) визначення порядку розгляду справи;
6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Частиною 2 ст. 177 ГПК України визначено, що підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Крім того ч.3 ст. 46 ГПК України визначено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40)).
На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Саме при вирішенні питання про витребування майна, здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з'ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).
З аналізу вищевказаних норм Закону №4292-IX вбачається, що останні стосуються і підлягають застосуванню при розгляді позовів, предметом яких є витребування нерухомого майна від добросовісного набувача.
При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що питання добросовісного набуття прав на спірний об'єкт набувачем має бути оцінене судом першої інстанції під час судового розгляду справи по суті.
Так, згідно з частиною п'ятою статті 12 Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом, тобто за змістом цієї норми добросовісність набувача презюмується. Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.
Тобто, зазначена норма закріплює презумпцію добросовісності та розумності поведінки особи, яка реалізує своє суб'єктивне право, що може бути спростована лише на підставі встановлених судом обставин у відповідному процесуальному порядку. У контексті норм Господарського процесуального кодексу України спростування зазначеної презумпції можливе виключно на стадії судового розгляду справи по суті, оскільки лише на цій стадії суд: досліджує надані сторонами докази, встановлює обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а також здійснює правову оцінку поведінки сторін у межах реалізації ними тих чи інших прав.
Суд з'ясовує: чи підстава заволодіння є законною чи незаконною або ж навіть забороненою законом; правова підстава відсутня чи нікчемна; підстава має або ж не має законної волі власника на відчуження; чи обставини вибуття майна поза волею власника встановлено іншим рішенням, вироком суду, чи є такою підставою злочин; насамкінець чи підстава є оплатною чи безвідплатною. Добросовісність щодо витребування майна встановлюється законодавцем як «не знав і не міг знати», що інша особа, яка відчужила набувачеві майно, не мала права його відчужувати.
Верховний Суд тлумачить поняття добросовісності, наступним чином: «За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна» (Постанова ВП ВС від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16 ).
За такого формулювання Верховний Суд оцінює добросовісність як загальну цивільну презумпцію, а не як умову набуття права власності, навіть у титульних спорах про право власності, апелюючи до ст. 41 Конституції. Такі «об'єктивні» обставини як державна реєстрація, інформація з державних реєстрів, рішення суду, також можуть бути спростовані.
Вказане відповідає також загальним засадам господарського судочинства, зокрема, принципам змагальності сторін та рівності учасників процесу перед законом і судом, передбаченим статтями 7, 13 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, якщо суд за результатом розгляду справи дійде висновку про добросовісність набувача, суд буде зобов'язаний застосувати чинний Закон №4292-IX у частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Водночас згідно з частиною тринадцятою статті 238 Господарського процесуального України у разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, суд першої інстанції також буде зобов'язаний застосувати чинний Закон №4292-IX, вирішивши питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача.
Отже, можна прослідкувати наявність причинно-наслідкового зв'язку між необхідністю внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна (доповнена Законом №4292-IX частина шоста статті 164 Господарського процесуального кодексу України) та умов і порядку їх компенсації (доповнена Законом №4292-IX частина тринадцята статті 238 Господарського процесуального кодексу України) при ухваленні рішення судом першої інстанції.
Апеляційний господарський суд наголошує, що добросовісність набувача презюмується, тобто набувач буде вважатись добросовісним доки не буде доведено протилежне.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.09.2025 у справі № 922/82/20.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Згідно з частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
З огляду на вищевикладене, суд має забезпечити дотримання балансу прав та інтересів сторін спору, що, з урахуванням Закону №4292-IX, неможливо без дотримання процесуальних гарантій відповідача як потенційно добросовісного набувача на отримання компенсації вартості нерухомого майна, яке прокурор просить повернути із власності останнього.
Відтак, враховуючи, що за наслідками розгляду цієї справи можливе прийняття судом рішення про витребування спірного майна у набувача, який може бути визнаний судом добросовісним, залишення позовної заяви без руху ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2025, якою зобов'язано прокурора внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову, відповідає наведеним вище вимогам Закону.
Між тим, матеріали справи не містять доказів виконання прокуратурою вимог вищенаведеної ухвали місцевого господарського суду від 04.08.2025, а саме: надання експертно-грошової оцінки спірних земельних ділянок, чинної на дату подання позовної заяви та доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна на реквізити, вказані в ухвалі суду.
Більше того, відповідні обставини невиконання вимог ухвали про залишення позову без руху апелянтом не заперечуються.
Частиною 4 ст. 176 ГПК України унормовано, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Відповідно до ч. 8 статті 176 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
За наведених обставин та враховуючи, що у встановлений судом першої інстанції строк прокурором не усунуто недоліки поданої ним позовної заяви, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Закарпатської області про наявність правових підстав повернення позовної заяви на підставі ч.4 ст. 176 ГПК України.
Отже, з огляду на те, що твердження апелянта щодо порушення Господарським судом Закарпатської області норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали від 04.08.2025 про повернення позовної заяви у справі №907/779/25 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеної ухвали суд апеляційної інстанції не вбачає.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 04.08.2025 у справі № 907/779/25 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для її скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції:
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України), тому сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 164, 236, 254, 255, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури б/н від 14.08.2025 (вх № 01-05/2504/25 від 15.08.2025) - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 04.08.2025 у справі №907/779/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Н.А. Галушко