Єдиний унікальний номер 640/1946/16-ц
Номер провадження 22-ц/818/4347/25
04 грудня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Романа Владислава Вадимовича на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04 червня 2025 року в складі судді Зуба Г.А. по справі № 640/1946/16-ц за поданням Головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Романа Владислава Вадимовича, боржник: ОСОБА_1 , стягувач: Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», заінтересована особа: ОСОБА_2 про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами,-
У квітні 2024 року державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Київський ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ) звернувся до суду з поданням про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник: ОСОБА_1 , стягувач: Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», заінтересована особа: ОСОБА_2 .
Подання мотивовано тим, що в провадженні головного державного виконавця Київського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 640/1946/16-ц, виданого Київським районним судом міста Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 1 478 852,72 гривень,
Виконавче провадження відкрито 29 вересня 2016 року, відповідну постанову отримано боржником 01 лютого 2018 року.
На момент звернення до суду з цим поданням розмір заборгованості за виконавчим провадженням з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження складає 1 627 006,99 грн.
Під час примусового виконання рішення у боржника не виявлено коштів чи рухомого майна для задоволення у повному обсязі вимог стягувача за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Згідно з актом державного виконавця від 10 квітня 2025 року у боржника відсутні грошові кошти/електроні гроші на рахунках надавачів платіжних послуг, якими запроваджено інформаційну взаємодію з автоматизованою системою виконавчого провадження, транспортні засоби за боржником не зареєстровані, відомості про майно (майнові та корпоративні права) належне на праві власності боржнику у доступних реєстрах та електронних базах даних відсутні. Отже, протягом більше ніж восьми років будь-які дії, направлені на виконання рішення суду, боржником не вживаються.
З 05 листопада 1988 року по 26 травня 2006 року ОСОБА_1 перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 .
Під час перебування у шлюбі на підставі договору купівлі- продажу, посвідченого 27 вересня 1996 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Марченко Н.В. № 224 подружжям було набуто квартиру АДРЕСА_1 .
Станом на 10 квітня 2025 року право власності на вказану квартиру не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв'язку з чим державний виконавець просив визначити частку в праві власності боржника ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , якою вона володіє спільно з іншими особами.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 04 червня 2025 року у задоволенні подання Головного державного виконавця Київського відділу ВДВС ц м. Харкові СМУ МЮ відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем не надано доказів належності боржнику майна, яким він володіє спільно з іншими особами, а тому подання про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, задоволенню не підлягає.
На вказане судове рішення засобами поштового зв'язку 07 липня 2025 року Головний державний виконавець Київського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити подання.
Апеляційна скарга мотивована тим, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя та існує поки не спростована у встановленому законом порядку.
За колишнім чоловіком боржника зареєстровано право власності на квартиру під час перебування його у шлюбі з ОСОБА_1 , яка продовжує в ній проживати, обізнана про примусове виконання рішення та протягом більше ніж восьми років не вчиняє будь-які дії, направлені на виконання рішення суду. Враховуючи відсутність спору про право, виконавцем доведено всі обставини, необхідні для визначення частки в праві власності боржника на квартиру АДРЕСА_1 .
Інші учасники справи рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву не скористалися.
У судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 04 грудня 2025 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 2, а.с. 31-32), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України (т. 2, а.с. 29).
Акціонерним товариством «Сенс Банк» отримано 18 вересня 2025 року в електронному кабінеті (т. 2, а.с. 28).
ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 2, а.с. 33-34), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України (т. 2, а.с. 30).
Державним виконавцем Романом Владиславом Вадимовичем отримано 18 вересня 2025 року в електронному кабінеті (т. 1, а.с. 27).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що 05 листопада 1988 року по 26 травня 2006 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (том 1, а.с. 22, 168 -169).
Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 06 червня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 820/2-27/21/04-7/203 від 10 вересня 2007 року у розмірі 1 478 852 гривень 72 копійок та судовий збір у розмірі 22 182 гривень 79 коп.(том 1, а.с.44-45).
На виконання вказаного рішення 31 серпня 2016 року видано виконавчий лист.
Постановою державного виконавця Київського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ від 29 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 640/1946/16-ц, виданого Київським районним судом міста Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 1 478 852,72 гривень (а.с.167).
Вказана постанова отримана боржником 01 лютого 2018 року (том 1, а.с. 168).
Згідно з актом державного виконавця від 10 квітня 2025 року у ОСОБА_1 відсутні грошові кошти/електроні гроші на рахунках надавачів платіжних послуг, якими запроваджено інформаційну взаємодію з автоматизованою системою виконавчого провадження, транспортні засоби за боржником не зареєстровані, відомості про майно (майнові та корпоративні права) належне на праві власності боржнику у доступних реєстрах та електронних базах даних відсутні (том 1, а.с. 167).
13 лютого 2024 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради № 1276/04-08/24 повідомлено, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі- продажу, посвідченого 27 вересня 1996 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Марченко Н.В. № 2243 (том 1, а.с. 170).
Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова № 12-0001145-2024 від 12 квітня 2024 року, громадянка ОСОБА_1 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а.с. 171).
Згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 422018299 від 10 квітня 2025 року, відомості про право власності на нерухоме майно, а саме квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні (том 1, а.с.172).
Повноваження виконавця на вчинення виконавчих дій наведені у статті 18 Закону № 1404-VIII через визначення переліку прав і обов'язків виконавця.
Зокрема, у частині 1 статті 18 Закону № 1404-VIII зазначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У частині третій зазначеної статті визначені права виконавця у виконавчому провадженні, де в пункті 22 вказано, що виконавець може здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
У частині 6 статті 48 Закону № 1404-VIII встановлено алгоритм дій виконавця у разі виникнення потреби у зверненні стягнення на майно, яким боржник володіє спільно з іншими особами, у якій зазначено, що в разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року по справі № 367/252/24 зауважила, що вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах, регламентовано в розділі VI ЦПК України.
До компетенції судів ЦПК України та Закон № 1404-VIII відносять широке коло питань, пов'язаних з виконанням судового рішення, які можна поділити на дві групи:
1) розгляд заяв (подань) державного виконавця чи сторін виконавчого провадження щодо вирішення питань, які виникають під час здійснення виконавчого провадження;
2) розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавця під час виконавчого провадження.
Тож залежно від предмета судового розгляду суд у виконавчому провадженні виконує дві основні функції: забезпечувальну і контрольну.
Контрольна функція суду є очевидною та полягає в перевірці судом рішень, дій чи бездіяльності виконавця на предмет дотримання ним вимог закону під час здійснення виконавчого провадження.
Натомість реалізація забезпечувальної функції відбувається через попереднє санкціонування судом найбільш важливих процесуальних виконавчих дій, вчинення яких потребує встановлення додаткових гарантій дотримання прав учасників виконавчого провадження, які й забезпечуються судом.
Забезпечувальна функція суду у виконавчому провадженні знайшла свій прояв, зокрема, у статті 443 ЦПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішує суд за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Отже, як у Законі № 1404-VIII, так і в ЦПК України законодавець надав виконавцю право ініціювати питання визначення частки боржника в спільному з іншими особами майні.
У наведених нормах права також визначена форма звернення виконавця до суду - подання, яка пов'язується насамперед з тим, що виконавець апелює до суду з метою забезпечення виконання судового рішення у вже вирішеному судом спорі.
Водночас не виключаються випадки, коли під час розгляду судом подання виконавця щодо визначення частки боржника в спільному майні між співвласниками такого майна або іншими заінтересованими особами виникає спір про право на це майно.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що правовий інструмент, встановлений у статті 443 ЦПК України, не покликаний врегульовувати наявні спори між співвласниками майна (співвласниками майна та іншими особами), а є практичною реалізацією заміни режиму права спільної сумісної власності на режим права спільної часткової власності, коли є чітко визначеними частки осіб, які спільно володіють певним майном, задля забезпечення виокремлення частки боржника, на яку може бути звернено стягнення.
Найпоширенішою сферою застосування приписів цієї статті на практиці є спільне володіння боржником майном, набутим ним у шлюбі або отриманим у порядку приватизації (зокрема, коли у свідоцтві про право власності не визначені частки членів сім'ї, які набувають житло у власність).
Під час вирішення подання виконавця суд досліджує документи, які підтверджують право власності боржника та інших осіб на майно, яким вони володіють спільно, що презюмується на підставі закону, і визначає частки співвласників у праві власності на таке майно. Водночас суд не вирішує питання про виділ частки боржника чи про поділ майна, що є спільною власністю.
А тому в разі виникнення спору про право на майно, частку в якому потрібно визначити для боржника у виконавчому провадженні, чи про розмір часток співвласників, виконавець вправі звернутися до суду з такою вимогою у позовному провадженні.
Визначаючи правове підґрунтя такого звернення в порядку позовного провадження, Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне послатися на частину 1 статті 18 Закону № 1404-VIII, за змістом якої виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду підтримує власні висновки, сформульовані у постанові від 06 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009, про те, що виконавець може звернутися до суду з вимогою про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від наявності спору про право на таке майно, з урахуванням уточнень, здійснених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, які полягали в тому, що в разі наявності спору щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди по сутті має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору, і така заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI ЦПК України.
Так само Велика Палата Верховного Суду погоджується з власними висновками про те, що розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 443 ЦПК України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції за наявності спору про право, у зв'язку із чим стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню винятково, якщо немає спору про право (пункти 55, 56 постанови від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11).
Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, якщо під час розгляду клопотання виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд за конкретних обставин доходить висновку, що він не має можливості визначити частку боржника через наявність спору (щодо належності об'єкта, розміру часток тощо), то це є підставою для відмови у задоволенні такого клопотання, оскільки вирішення спору виходить за межі юрисдикційної діяльності суду під час розгляду процесуальних звернень, пов'язаних із виконанням судових рішень.
Наведене узгоджується з усталеним підходом до розуміння процедури виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження, що не дозволяє вирішувати нові спори на цій стадії.
Відмова у задоволенні клопотання виконавця про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, не позбавляє виконавця права повторно звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному майні після усунення (припинення) обставин, які стали підставою для відмови, або з відповідною позовною заявою, яка може бути пред'явлена в інтересах стягувача (а не боржника) у виконавчому провадженні.
Велика Палата Верховного Суду додатково звертала увагу на те, що наявність спору про право під час вирішення подання виконавця має оцінюватися судами не формально, а з урахуванням усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього процесуального питання.
Саме лише посилання іншого співвласника на невизнання ним належності боржнику прав на частку в праві спільної власності на майно не є безумовним підтвердженням наявності спору про право, адже такий спір має бути реальним, а не гіпотетичним.
Під час дослідження судом матеріалів про визначення частки боржника в спільному майні за поданням виконавця врахуванню підлягають обставини об'єктивної дійсності, які переконливо підтверджують наявність або відсутність спору про право власності на майно, яким володіє боржник спільно з іншими особами, а також поведінка боржника та співвласників такого майна за критерієм її добросовісності.
До прикладу, якщо суд під час розгляду подання виконавця встановить, що боржник володіє майном спільно з іншим із подружжя, продовжує перебувати в шлюбі або після його розірвання не має жодних неврегульованих спорів щодо спільного майна, і обставини придбання такого майна під час перебування у шлюбі є очевидними і неспростовними, то суд, пославшись на презумпцію спільності майна подружжя, вправі вирішити подання виконавця по суті і визначити частку боржника в спільному майні.
Натомість, якщо суд з'ясує на підставі наданих йому матеріалів, що між співвласниками майна (співвласниками майна та іншими заінтересованими особами) дійсно є спір щодо правового режиму такого майна чи щодо розміру часток співвласників, і такий спір пов'язується з обставинами, які виникли незалежно від існування в одного зі співвласників боргу перед кредитором (зокрема, але не виключно - з'явилися до виникнення боргу у такого співвласника), суд з посиланням на неможливість вирішення спору про право в межах розгляду процесуального питання, пов'язаного з виконанням судового рішення, відмовляє в задоволенні подання виконавця.
Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зробити застереження, що хоча виконавець і має право на звернення до суду з вимогою про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, у формі подання або позовної заяви залежно від наявності спору про право на таке майно, відповідне повноваження виконавця спрямоване винятково на повне та своєчасне виконання рішення суду, яке набрало законної сили і не перешкоджає особам, права яких безпосередньо порушені, оспорені чи не визнані, самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що формою звернення виконавця до суду з вимогою про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, є подання (стаття 443 ЦПК України).
Водночас, оскільки передбачена наведеною статтею процедура не спроможна врегулювати наявний спір про право на майно та не забезпечує дотримання засад змагальності судового процесу, то в разі встановлення існування спору про право на відповідне майно, що унеможливлює визначення частки боржника у цьому майні в процедурі, визначеній статтею 443 ЦПК України, виконавець може звернутися до суду з вимогою про визначення частки боржника в ньому в порядку позовного провадження.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 листопада 1988 року по 26 травня 2006 року.
Квартира АДРЕСА_1 набута на підставі договору купівлі- продажу, посвідченого 27 вересня 1996 року, а тому на вказане майно розповсюджується презумпція спільності майна подружжя. Доказів, що квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_2 або щодо неї існує спір матеріали справи не містять.
Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» роз'яснено, що частка боржника у спільній власності з іншими особами визначається за поданням державного виконавця відповідно до положень законодавства, що регулює право власності. Такі подання мають розглядатися з додержанням вимог процесуального закону щодо допустимості засобів доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Отже, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах, тобто по 1/2 частки кожному, а тому суд апеляційної інстанції вважає за можливе визначити частку ОСОБА_1 у зазначеній квартирі в розмірі 1/2 частки як в спільному майні співвласників.
Боржник не спростувала належними та допустимими доказами вищевказані обставини, а також на надала доказів на наявність у неї іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в межах виконавчого провадження.
Визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для подальшого вирішення виконавцем питання про можливе звернення стягнення на цю частку. Визначення такої частки не призведе до звуження належних боржнику прав на житло, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на це майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Враховуючи вищевикладене, ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення подання.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04 червня 2025 року скасувати.
Подання Головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами - задовольнити.
Визначити, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на праві власності належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 08 грудня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова