Номер справи 703/7476/25
1-кп/703/648/25
01 грудня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду у м. Сміла клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, громадянин України, непрацюючий, розлучений, утриманців не має, зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 , не судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, що передбачені ч. 2, 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України,
На розгляді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, що передбачені ч. 2, 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.
Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.03.2025 ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому продовжено, останнього разу ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.11.2025 до 09.12.2025 включно.
Під час підготовчого судового засідання прокурор звернулася із письмовим клопотанням про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Клопотання мотивує тим, що продовжують існувати ризики, визначені під час обрання та продовження запобіжного заходу, що наразі не зменшилися, тому такий слід продовжити на 60 днів, без визначення розміру застави.
Вказує на ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, що полягають в тому, що обвинувачений, усвідомлюючи суворість покарання, яке загрожує йому у разі визнання винним у вчиненні злочинів, серед яких є умисні тяжкий та особливо тяжкий, зважаючи на відсутність в нього стійких соціальних зв'язків, сім'ї, утриманців, місця роботи, може переховуватись з метою ухилення від суду.
Перебуваючи на волі, обвинувачений може продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, про що свідчить кількість та систематичність злочинів, у вчиненні яких ОСОБА_7 обвинувачується і вказана обставина додатково підтверджується тим, що він не працевлаштований, відтак не має постійного та належного джерела отримання законних доходів, протиправна діяльність була основним джерелом його прибутку і потенційно може бути ним продовжена зважаючи на її цілеспрямований, тривалий, систематичний характер, його знання, навички та коло знайомств у відповідній сфері.
Крім того, перебуваючи на волі, обвинувачений може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, в першу чергу на особу, якого було залучено до проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки знає останнього за зовнішнім виглядом, має номер засобу зв'язку, яким той користується, з метою перешкодити надавати показання в суді, дана особа під час судового провадження не допитувався.
Сторона обвинувачення також посилається на те, що в кримінальному провадженні дотримано вимогу обґрунтованої підозри та отримано вагомі докази, що свідчать про об'єктивний зв'язок обвинуваченого ОСОБА_7 із кримінальними правопорушеннями, у вчиненні яких обвинувачується.
Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_11 , позицію якого підтримав обвинувачений ОСОБА_7 , заперечував проти продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вважаючи за доцільне застосувати більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Відповідні аргументи обґрунтовані тим, що ризики, на існування яких вказує прокурор, не доведені, оскільки ОСОБА_7 не судимий, не виявляв намірів ухилитися від слідства чи суду, протиправно впливати на інших учасників кримінального провадження. Докази, на які посилається сторона обвинувачення, знаходяться в її ж розпорядженні, у обвинуваченого об'єктивно відсутні можливості знищити чи спотворити їх або будь-яким чином вплинути на їх зміст, відсутні будь-які інші обставини, що виправдовують подальше тримання ОСОБА_7 під вартою.
Заслухавши сторони кримінального провадження, суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
За частиною першою та пунктом 9 частини другої статті 131 КПК України, з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, до яких, зокрема, належать запобіжні заходи.
Згідно з частиною першою статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини 1 цієї статті, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Також, статтею 178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Отже, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України (частина 2 статті 177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
Клопотання сторони обвинувачення обґрунтоване наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які полягають в тому, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, продовжити вчиняти кримінальні правопорушення.
Зі змісту ч. 2 ст. 177 і п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК убачається, що при вирішенні питання про застосування або продовження запобіжного заходу в частині встановлення наявності заявлених стороною обвинувачення ризиків суд керується стандартом доведення «достатні підстави».
Існування кожного вказаного у ч. 1 ст. 177 КПК ризику повинно підтверджуватися фактами, наявність яких має бути переконливо продемонстровано (п. 85, 86 рішення Європейського Суду з прав людини від 30.01.2018 у справі «Макаренко проти України», заява №622/11).
При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому.
Приймаючи до уваги викладене, доводи сторін кримінального провадження оцінюються з огляду на обставини вчинення кримінально протиправного діяння, сформульовані в обвинувальному акті, дані про поведінку особи під час кримінального провадження та наявність обставин, передбачених ч. 1 ст. 178 КПК України.
Обґрунтованість підозри.
Клопотання сторони обвинувачення, поміж іншого, посилається на наявність в даному кримінальному провадженні обґрунтованої підозри щодо ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправдане у разі, якщо цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
З усталеної прецедентної практики ЄСПЛ, зокрема сформованої у справах «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України», вбачається, що існування обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які змогли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об'єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994, де суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Отже, при вирішенні питання щодо обґрунтованості підозри та достатньої вагомості доказів суд, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, повинен визначити лише, чи є причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для продовження строку дії застосованого відносно нього запобіжного заходу.
Згідно з доводами, викладеними у клопотанні, обґрунтованість підозри щодо вчинення ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень підтверджується сукупністю зібраних доказів, перелік яких наведений у обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування, серед яких висновки експертиз №СЕ-19/124-24/8266-НЗПРАП від 30.05.2024, №СЕ-19/124-24/10320-НЗПРАП від 22.07.2024, №СЕ-19/124-24/10319-НЗПРАП від 22.07.2024, №СЕ-19/124-25/1571-НЗПРАП від 31.01.2025, протокол добровільної видачі від 08.01.2025, протоколи негласних слідчих (розшукових) дій №5/1/1957т від 16.05.2024, №5/1/2131т від 24.05.2024, №5/1/91т від 08.01.2025, №5/1/2875т від 03.07.2024, №5/1/4632т від 08.11.2024, №5/1/613т від 30.01.2025, №5/1/625т від 30.01.2025, №5/1/628т від 30.01.2025, протокол обшуку від 12.03.2025, висновок експертизи №СЕ-19/124-25/3898-НЗПРАП від 13.03.2025.
Суд на стадії підготовчого судового засідання не може досліджувати та давати оцінку правильності чи хибності як викладеному в обвинувальному акті формулюванню обвинувачення за кожним епізодом, на підставі викладених фактичних обставин кримінального правопорушення та які прокурор вважає встановленими, що підлягає доказуванню стороною обвинувачення тільки під час судового розгляду провадження, за результатами якого суд і формулює обвинувачення, визнане доведеним або приймає рішення про доведеність чи недоведеність обвинувачення з підстав, визначених законом. Обставини, викладені в обвинувальному акті, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення, тобто суть обвинувального акта та пред'явленого особі обвинувачення, є предметом судового розгляду по суті.
Вказані висновки неодноразово сформульовані Верховним Судом, зокрема в постановах ККС ВС від 29.09.2021 в справі №409/1465/16-к, від 03.07.2019 в справі №273/1053/17.
Суд дійшов висновку, що наявні у провадженні докази, на які посилається сторона обвинувачення, заявляючи клопотання про продовження запобіжного заходу, є достатньо вагомими, свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки об'єктивно зв'язують його з подіями кримінального правопорушення, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що обвинувачений міг вчинити дані правопорушення.
Щодо ризику ухилення від суду.
В своєму клопотанні прокурор посилається на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні низки кримінальних правопорушень, серед яких особливо тяжкий злочин, пов'язаний із незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, що вчинені за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах.
Ризик переховування від суду обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим негативними для особи наслідками, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
У розумінні прецедентної практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення хоча і не є самостійною підставою для тримання особи під вартою, проте відповідне обвинувачення, у сукупності з іншими обставинами, збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
З огляду на тяжкість пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 3 ст. 307 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років, конфіскацію майна, посилання сторони обвинувачення на існування ризику переховування від суду не може вважатися безпідставним.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого ОСОБА_7 переховуватися від суду, що узгоджується із позицією ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 року, заява №33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 року, заява №31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Однак тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування обвинуваченого від суду.
Щодо міцності соціальних зв'язків.
Судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 , за власним повідомленням, розлучений, його колишня дружина та неповнолітній син, 2009 року народження, не проживають із ним, оскільки тривалий час перебувають за кордоном. Відтак обвинувачений не надає їм утримання, відомості про існування інших осіб, які б залежали від нього матеріально, суду не надавалися.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований, відсутні відомості про наявність в нього законного джерела прибутку.
Суд вважає, що вказаних даних достатньо для висновку про відсутність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків. В таких умовах ризик того, що обвинувачений може вчинити спроби ухилитися від суду, не може бути виключений, на даний час підстави для висновку, що даний ризик зменшився, відсутні.
Щодо ризику незаконного впливу на інших учасників кримінального провадження.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків, суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань у кримінальному провадженні на різних його етапах та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. З огляду на стадію розгляду справи в суді, свідки в даному кримінальному провадженні не допитувалися.
Суд також враховує, що в силу вимог ст. 290 КПК України, стороні захисту, у тому числі обвинуваченому ОСОБА_7 , відкриті матеріали досудового розслідування, вручений обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, обвинувачений обізнаний з переліком свідків у кримінальному провадженні. Суд погоджується із доводами сторони обвинувачення про те, що обвинувачений потенційно наділений можливістю чинити вплив на свідків в даному провадженні, в першу чергу на ОСОБА_12 , якого залучено до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. За обставинами пред'явленого обвинувачення, ОСОБА_7 бачив його особисто, відтак може впізнати, має номер його телефону, що може зумовити їх спілкування.
Існування відповідного ризику обумовлено тим, що показання свідків щодо обставин вчинення злочину, є істотною частиною доказової бази в даному кримінальному провадженні, можуть вплинути на становище обвинуваченого, а тому наявні обґрунтовані підстави вважати, що останній, у разі звільнення з-під варти, може вчиняти спроби впливати на свідків з метою уникнення або мінімізації кримінальної відповідальності.
Щодо ризику продовжити протиправну поведінку.
Суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_7 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки відсутні відомості про те, що він має належне та постійне джерело доходу, відтак існують обґрунтовані підстави вбачати, що вчинення корисливих злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин було якщо не єдиним, то щонайменше основним джерелом його доходів. Неодноразове вчинення тотожних протиправних діянь, що стали підставою для пред'явлення ОСОБА_7 обвинувачення в даній справі, на переконання суду, свідчить про стійку протиправну спрямованість його поведінки та існування ризику, що останній може продовжити таку діяльність.
Вказані обставини в сукупності не можуть бути спростовані тим, що обвинувачений не є судимим, відомості про факти притягнення його до кримінальної відповідальності на даний час судові не надавалися.
Отже суд приходить до переконливого висновку про існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 6 ст. 176 КПК України.
Виходячи з положень п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосовано, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, що передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, є особливо тяжким злочином, карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Крім того, судом встановлено існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Розглянувши клопотання, суд дійшов висновку, що застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою є обґрунтованим, повністю виключає можливості переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на свідків та потерпілого, створення перешкод кримінальному провадженню іншим чином або продовження протиправної діяльності, ризики чого на даний час зберігаються, а також продовжує виконувати виключно превентивну роль, спрямований на забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_7 .
Враховуючи, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кількох злочинів, серед яких тяжкі та особливо тяжкі, пов'язані із незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, у обвинуваченого відсутні міцні соціальні зв'язки, з метою уникнення незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, запобігання вчиненню інших кримінальних правопорушень, для виключення можливості ухилитися від суду, більш м'якого запобіжного заходу на даний час очевидно недостатньо.
У зв'язку із викладеним клопотання сторони обвинувачення слід задовольнити.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (п. 5).
Отже суд на даний час не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у виді застави, що відповідає вимогам п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України.
Керуючись ст. 177, 178, 183, 194, 331, 372 КПК України
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів - до 29.01.2026 включно, без визначення розміру застави.
Роз'яснити, що учасники провадження не позбавлені права звернення до суду у встановленому законом порядку з клопотанням про зміну чи скасування запобіжного заходу впродовж дії запобіжного заходу, однак суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися судом.
Ухвала підлягає негайному виконанню, проте може бути оскаржена безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строків на її оскарження, а в разі оскарження - після розгляду скарги апеляційним судом, якщо така не буде скасована.
Копії ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та захиснику негайно після її оголошення та направити до ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» для виконання.
Повний текст ухвали складений 05.12.2025.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3