Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 712/13646/25
Провадження № 2/711/4395/25
08 грудня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Скляренко В.М.
при секретарі Півень С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок», в особі представника - Гурського Г.Ю., який діє на підставі довіреності у порядку передоручення від 18.05.2025р., звернулось до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 на його (позивача) користь заборгованість за Договором про надання коштів у позику №3151923646-619721, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, від 18.02.2022 року в загальній сумі 14 907 грн., судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп. та витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 18.02.2022р. між ТзОВ «Кошельок» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений Договір про надання коштів у позику №3151923646-619721, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на підставі якого відповідачці були надані кредитні кошти в сумі 5 000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом, що передбачені договором. Внаслідок порушення відповідачкою умов повернення кредитних коштів за нею утворилась заборгованість в загальній сумі 14 907 грн., з яких: 5 000 грн. - заборгованість за кредитом, 9 907 грн. - заборгованість за процентами.
Оскільки відповідачка не виконує свого зобов'язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути із відповідачки заборгованість за Договором про надання коштів у позику №3151923646-619721, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 18.02.2022р. в загальній сумі 14 907 грн. та судові витрати по справі.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.10.2025р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості направлено для розгляду за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31.10.2025р. відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
05.11.2025р. відповідачкою ОСОБА_1 до суду подано відзив на позовну заяву, в якому вона просить застосувати строки позовної давності, передбачені ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України, враховуючи, що договір №3151923646-619721 із позивачем був укладений 18.02.2022р., та відмовити позивачу в задоволенні позову.
20.11.2025р. представником позивача - Гурським Г.Г. до суду подано додаткові пояснення, в яких останній заперечує проти заяви відповідачки про застосування строків позовної давності. В обґрунтування заперечень у заяві зазначено, що строк позовної давності в даному випадку не сплинув, оскільки зупинявся на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також на період діє режиму воєнного стану в Україні. Також просив врахувати, що строк дії договору складає 104 дні, з урахуванням лояльного періоду (14 днів) та продовженого на 90 днів строку користування позикою (погодженого сторонами).
В судове засідання сторони не з'явилися.
Позивачем, в особі представника Гурського Р.Г., в позовній заяві викладене клопотання про розгляд справи у відсутність представника, в якому останній просить розглянути справу без участі представника позивача на підставі наявних у справі доказів та зазначає, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідачка ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи повідомлялася шляхом надсилання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв'язку за зареєстрованим місцем проживання, яка не була вручена відповідачці з причин відсутності адресата за вказаною адресою. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідачки шляхом направлення судової повістки про виклик до суду до електронної скриньки відповідачки (документ доставлений до електронної скриньки 31.10.2025р.) та шляхом розміщення оголошення про виклик в судове засідання на веб-сайті суду.
Разом з тим, суд враховує, що у відзиві на позовну заяву відповідачка просила розглянути справу без її участі.
02.12.2025р. суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
18.02.2022р. між ТзОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений Договір про надання коштів у позику №3151923646-619721, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 18.02.2022р. /а.с. 9-16/.
Згідно умов вищевказаного договору Кредитор надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 5 000 грн., зі строком користування кредитом - 14 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування коштів на поточний рахунок Кредитодавця. Строк лояльного періоду може бути продовжений Позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом. Кредит надається Позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . Датою повернення кредиту, так само і датою сплати процентів, є дата зарахування коштів на рахунок Кредитодавця. Нарахування процентів за договором здійснюється з урахуванням числа днів у календарному році (вихідних, святкових та неробочих днів включно). Погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюється згідно Графіку платежів, що є додатком до цього договору (п. 1.1, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.9, 3.1, 3.2, 3.3 договору).
Процентна ставка за користування кредитом - 7 грн., які нараховуються за ставкою 0,01% від фактичного залишку за кожен день користування кредитом (п. 1.4.2 договору).
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20% від фактичного залишку за кожен день користування кредитом (п. 1.4.3 договору).
Відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для Позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) за кредитом та вартості усіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням та укладенням даного договору за умови дотримання Позичальником Графіку розрахунків, становить 5 007 грн. або 100,14% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 7 грн. або 0,14% від суми кредиту (п. 3.4 договору).
У випадку користування кредитом з боку Позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлений п. 2.1 договору або додатковими угодами, строк - продовжується на весь період користування кредитом. При цьому, у випадку, якщо встановлена п. 3.4 договору, процентна ставка менша ніж 2% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою, визначеною п. 3.4 скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2,2% за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту (п. 3.5 договору).
Сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення початкового періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на умовах визначених п. 3.7 та п. 3.8 договору.
Згідно п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду і з наступного дня після закінчення лояльного періоду Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти із розрахунку 830% річних, що становить 2,2% в день від суми кредиту за кожен день користування ним.
В свою чергу позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
18.02.2022р. згідно договору №3151923646-619721 від 18.02.2022р. відповідачці були надані кредитні кошти в сумі 5 000 грн. шляхом їх перерахування на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 , що підтверджується повідомленням XPAY Group LLC про те, що 18.02.2022р. через платіжну систему XPAY Group LLC було проведено успішне зарахування коштів на картку клієнта № НОМЕР_1 в сумі 5 000 грн., призначення платежу: видача коштів за договором позики №3151923646-619721 /а.с. 22/.
Згідно детального розрахунку заборгованості за Договором про надання коштів у позику №3151923646-619721, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 18.02.2022р., заборгованість відповідачки складає 14 907 грн., з яких: 5 000 грн. - заборгованість за кредитом, 07 грн. - заборгованість за процентами в межах лояльного періоду, 9 900 грн. - заборгованість за процентами за продовжений строк користування позикою /а.с. 17-18/.
Оскільки до теперішнього часу відповідачкою не виконане грошове зобов'язання за Договором позики в добровільному порядку, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами глави 71, 73 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
За правилами ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною третьою статті 203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК).
Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За матеріалами справи судом встановлено, що між ТзОВ «Кошельок» та відповідачкою був укладений Договір про надання коштів у позику №3151923646-619721 від 18.02.2022р., на підставі якого відповідачкою 18.02.2022р. були отримані кредитні кошти в розмірі 5 000 грн., які вона зобов'язувалася повернути зі сплатою процентів за кожен день користування позикою, але в порушення умов договору не зробила цього. Зазначені обставини не заперечуються відповідачкою, оскільки остання, скориставшись своїм правом на відзив, просила лише застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та у зв'язку із цим відмовити в задоволенні позову. Інших доводів та аргументів на заперечення позовних вимог не наводила, а навпаки зазначила, що протягом трирічного строку дії договору, вона не здійснювала жодних платежів, не підписувала додаткових угод чи визнань боргу, тому її зобов'язання не поновлювалося. Позов подано після спливу трирічного строку, тобто після 18.02.2025р., отже позовна давність є пропущеною.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що сторонами не заперечується факт укладання Договору кредити та його умови, а також та обставина, що відповідач не здійснював ніяких платежів на виконання своїх договірних зобов'язань перед позивачем. До того ж, заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка посилалася виключно на пропуск позивачем строків позовної давності і не заперечувала факту отримання нею кредитних коштів на підставі Договору кредиту.
Статтею 509 ЦК визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачкою були отримані кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі про надання коштів у позику №3151923646-619721 від 18.02.2022р. і вона користувалася кредитними коштами, однак, в порушення умов договору, допустила порушення своїх зобов'язань в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за нею обчислюється заборгованість за вищевказаним договором в загальному розмірі 14 907 грн., з яких: 5 000 грн. - заборгованість за кредитом, 07 грн. - заборгованість за процентами в межах лояльного періоду, 9 907 грн. - заборгованість за процентами за продовжений строк користування позикою.
Стосовно доводів відповідачки про застосування строків позовної давності, то суд звертає увагу на наступне.
Згідно ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Натомість статтею 263 ЦК унормовані положення щодо зупинення перебігу позовної давності. За змістом частини другої та третьої цієї статті перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, а від дня припинення таких обставин перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257 (загальна позовна давність), 258 (спеціальна позовна давність) ЦК, продовжуються на строк дії такого карантину.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК також передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259 ЦК, продовжуються на строк його дії.
Відповідно до постанов КМУ №211 від 11.03.2020р. та №651 від 27.06.2023р. на всій території України в період часу з 11.03.2020р. до 30.06.2023р. було встановлено карантин для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. на території України з 24.02.2022р. і по теперішній час діє режим воєнного стану.
Таким чином враховуючи положення ст.ст. 257, 260, 263, п.12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, доводи відповідачки про необхідність обліку строків позовної давності від дня надходження позову до суду є необґрунтованими, оскільки трирічний строк позовної давності, що передує моменту звернення до суду, станом на 27.09.2025 (момент направлення позову до суду) не пропущений.
Враховуючи ту обставину, що в порушення умов Договору про надання коштів у позику №3151923646-619721 від 18.02.2022р. відповідачка фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку та у строки, передбачені договором, не повернула, чим порушила права кредитора, то позовні вимоги позивача підлягають до задоволення, а до стягнення із відповідачки підлягає заборгованість в загальній сумі 14 907 грн., з яких: 5 000 грн. - заборгованість за кредитом, 07 грн. - заборгованість за процентами в межах лояльного періоду, 9 907 грн. - заборгованість за процентами за продовжений строк користування позикою.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 2 422,40 грн. /а.с. 1/ та витрат на правову допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, то на підставі ч.ч 1, 2 ст. 141 ЦПК України до стягнення із відповідачки на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги від 12.02.2025р., укладений між Адвокатським об'єднанням «Герман Гурський та партнери» та ТзОВ «Кошельок», предметом якого є надання клієнту правничої (правової) допомоги, а також надано додаток №1 до договору надання правової допомоги від 12.02.2025р.
Додатком від 10.07.2025р. до Договору про надання правової допомоги від 12.02.2025р. визначено, що замовник доручає виконавцю стягнути з боржника ОСОБА_1 в судовому порядку суму боргу за кредитним договором №3151923646-619721 від 18.02.2022р., а також суму будь-яких витрат, що будуть понесені замовником та/або виконавцем і які є необхідними з метою стягнення суми боргу з боржника в примусовому порядку. Додатком визначено перелік послуг, що входять до складу правової допомоги, ціну 1 години гонорару виконавця, кількість часу на надання правової допомоги та розмір гонорару виконавця, що підлягає до сплати. Загальний розмір винагороди визначено у розмірі 10 000 грн. також визначено додаткові, але не обов'язкові послуги адвоката, що можуть виникнути при розгляді справи загальною вартістю 16 000 грн.
Згідно п. 1.2 додатку розмір гонорару виконавця підлягає сплаті замовником виконавцю не пізніше 10 банківських днів від дати винесення судом рішення, але не раніше повідомлення адвокатом про даний факт.
Позивачем заявлено вимогу про компенсацію йому за рахунок відповідача витрат з оплати правової допомоги адвоката в сумі 10 000 грн.
Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин четвертої, п'ятої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Також у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:
- оформлення документів щодо надання правничої (правової) допомоги (додаток до договору про надання правової допомоги) - 30 хвилин, загальна вартість 1 000 грн.;
- збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового - 1 година, загальна вартість 2 000 грн.;
- складання позовної заяви - 2 години, зальна вартість 4 000 грн.;
- формування додатків (доказів) до позовної заяви - 1 година, загальна вартість 2 000 грн.;
- відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі - 30 хвилин, загальна вартість 1 000 грн.
Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною.
Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об'єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 10 000 грн. є необґрунтованою та не співмірною з реальним обсягом правової допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультаціями та складанням процесуальних документів).
За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 5 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об'єм справи, ціну позову, а також результат розгляду справи судом та зміст і значення остаточного рішення суду для сторін.
На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (код ЄДРПОРУ 40842831, місцезнаходження за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Антонова, 8А) заборгованість за Договором про надання коштів у позику №3151923646-619721, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, від 18.02.2022р. в сумі 14 907 грн., судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн., а всього 22 329,40 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складений 08 грудня 2025 року.
Головуючий : В.М. Скляренко