Справа № 569/26375/25
08 грудня 2025 року місто Рівне
Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Першко О.О. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна,
04 грудня 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Ільїна В.А., звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить скасувати арешт на майно ОСОБА_1 , накладений постановою державної виконавчої служби м. Рівне серії АН № 002891 від 28 листопада 2006 року та зняти обтяження за реєстраційним номером 4160815.
Позовну заяву мотивує тим, що постановою державної виконавчої служби м. Рівне серії АН № 002891 від 28 листопада 2006 року накладено арешт на все майно ОСОБА_1 (реєстраційний номер обтяження 4160815).
З отриманих документів з Рівненського обласного державного нотаріального архіву та відповіді відділу ДВС у м. Рівному неможливо встановити підставу накладення арешту на майно та стягувача, на користь якого вчинено дане обтяження. Згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження відсутні відомості, які можуть ідентифікувати в якому виконавчому провадженні в 2006 році накладався арешт на майно ОСОБА_1 . За таких обставин відділ ДВС у м. Рівному не може самостійно зняти вказаний арешт та відповідну заборону відчудження майна.
Ознайомившись із матеріалами доходжу наступного висновку.
Як слідує з постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яка винесена 28 листопада 2006 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Огороднік В.П., при примусовому виконанні виконавчих документів 3-10597, 3-12583, 3-24859, виданих 31 липня 2006 Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_1 640 грн, з метою забезпечення збереження майна боржника накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484св20), у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 157/298/19 (провадження № 61-20261св19.
Окрім того, у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2021 року № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) вказано, що Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстави для відступу від висновку, викладеного в постановах від 29 липня 2020 року в справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484св20), ухваленій Верховним Судом у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, від 20 січня 2021 року в справі № 157/298/19 (провадження № 61-20261св19), ухваленій Верховним Судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, оскільки висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про закриття провадження є обґрунтованим, так як арешт накладено на майно з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому заявники не можуть виступати позивачами у даних справах і такі справи не підлягають розгляду в позовному провадженні.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року № 636/2408/19 (провадження № 61-21706св19), оскільки фактичні обставини у цих справах різні.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 23 грудня 2020 року № 554/7908/17-ц (провадження № 61-4357св19), в якій суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку про наявність підстав для відмови в позові, за умови якщо позивач (боржник по виконавчому провадженню) неправильно обрав спосіб захисту своїх прав та інтересів.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач є боржником у виконавчому провадженні, в межах якого винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 листопада 2006 року, тому він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, слід відмовити у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки арешт накладено на майно ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Керуючись ст. 186, 260, 353 ЦПК України, суддя,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повне судове рішення складене 08 грудня 2025 року.
Суддя О.О. Першко