19 листопада 2025 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі
головуючого судді - Галінської В.В.
секретар судового засідання - Швед Н.В.
справа №569/3027/25
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
третя особа, що не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Житомирської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Тищук Катерини Павлівни про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Житомирської міської ради про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів, повернення сплачених аліментів,-
В провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Житомирської міської ради про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів, повернення сплачених аліментів.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 жовтня 2025року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа, що не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Житомирської міської ради про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів, повернення сплачених аліментів - задоволено частково.
Визначено місце проживання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Припинено стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі судового наказу №569/8968/24 від 22.05.2024 року виданого Ріненським міським судом Рівненської області на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з дня набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог про повернення ОСОБА_1 сплачені ним аліменти на користь ОСОБА_2 , які стягнутті з нього на підставі судового наказу №569/8968/24 від 22.05.2024 року виданого Рівненським міським судом Рівненської області починаючи з 01.01.2025 року по день винесення судового рішення - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 коп.
21 жовтня 2025 року на адресу суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 адвоката Тищук К.П., про ухвалення додаткового рішення, у якій вона просить ухвалити додаткове судове рішення, щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Тищук К.П., не з'явились. Представник позивача Тищук К.П. подала до суду заяву про розгляд заяви про ухвалення додатковго рішення без участі позивача та представника. Заяву підтримує і просить задоволити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 та іі представник адвокат Мамай І.Є. в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Представник відповідача адвокат Мамай І.Є. подала до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, вважає, що реально надані послуги - це позовна заява та участь у 2-х судовий засіданнях. Проситб відмовити в задоволенні заяви представника позивача.
Третя особа що не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Житомирської міської ради в судове засідання не з'явилася.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
За змістом ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом невирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаютьсяу разі задоволення позову - на відповідача.
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв"язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягомп'яти днівпісля ухваленнярішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частинами 1,2 ст. 246 ЦПК України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПКУкраїни судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи. До витрат, пов"язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов"язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як зазначено у ч.4-6 вказаної статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, склад та розмір витрат, пов"язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов"язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, що понесена позивачем надано: копію договору від 02.12.2024 року про надання правничої допомоги у цивільній справі№569/3027/25, що укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Тищук К.П. , копію Акта приймання - передачі наданих юридичних послуг (правничої допомоги) у справі №569/3027/25 від 16 жовтня 2025 року згідно Договору про надання правничої допомоги та представництво інтересів від 02.12.2024 , в якому зазначена загальна вартість наданих послуг складає 20000,00 грн. квитанцію прибуткового касового ордера на сумі 20000,00 грн.
Пунктом 9 ч. 1ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України).
У ч. 3 ст. 141 ЦПК Українипередбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
ТобтоЦПК Українипередбачено критерії визначення та розподілу судових витрат:1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставіст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, від 12 січня 2022 року у справі № 918/548/21).
Європейський суд з прав людини зазначає, що присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява № 19336/04, п.269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на викладене суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Тищук К.П. в частині стягнення витрат на правничу допомогу та стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат, що вже понесені ним. Розмір витрат, про стягнення яких просить заявник, є завищеним щодо іншої сторони спору, а тому, зважаючи на складність справи, враховуючи обсяг надання послуг та виконаних робіт адвокатом Тищук К.П., принципи співмірності, розумності та реальності витрат, суд приходить до висновку про необхідність зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, та стягнути з відповідача на користь позивача зазначені витрати у сумі 10000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 270, п.3 Розділу ХII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Тищук Катерини Павлівни про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Житомирської міської ради про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів, повернення сплачених аліментів- задовольнити частково.
Ухвалити додаткове рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Житомирської міської ради про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів, повернення сплачених аліментів.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, що понесені позивачем на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 10000 (десять тисяч ) гривень.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя -